Юрій Сиротюк, директор «Українських студій стратегічних досліджень»:
Вітаю побратимів-гвардійців!
І все ж залишається питання: то коли ж ми маємо відзначати День Національної гвардії?
26 березня в країні відзначають День Національної гвардії, але наскільки правильною та символічною є саме ця дата?
Нагадаю, Національна Гвардія України – як прообраз армії Незалежної України – була утворена 4 листопада 1991 року ухваленням Закону «Про Національну гвардію» (на той час на території України ще перебував майже мільйонний контингент совєцьких військ), а її День Національної гвардії – 4 листопада, затверджений Указом Президента ще далекого 28 жовтня 1992 року.
Саме тогочасна Національна гвардія була елітним військовим формуванням і власне вона унеможливила відторгнення Криму далекого 1994 року.
Натомість 26 березня 1992 року були утворені Внутрішні війська. А 1996 року Указом Президента Кучми 26 березня встановлено як День Внутрішніх військ.
У 2000 році Кучма Нацгвардію розформував, залишивши тільки Внутрішні війська.
Від початку московсько-української війни ми вимагали відновити Національну гвардію як елітний військовий підрозділ, прообраз нинішніх Сил спеціальних операцій, головним завданням яких було боронити країну у війні з московським окупантом.
Я навіть зареєстрував відповідний проект Закону (4393-1), який одностайно був підтриманий профільними комітетами, а багато моїх друзів пішли добровольцями в Нацгвардію.
Проте через парламент 13 березня 2014 року було протягнуто, під істеричний лемент Пашинського, проект Турчинова про фактичне перейменування Внутрішніх військ у Національну гвардію зі збереженням усіх вевешних функцій, у тому числі конвойних, збереженням «традицій ВВ», командного складу, значна частина якого чинила злочини проти українців на Майдані, – і лише зі вкрапленням добровольців.
За ці чотири роки всі хиби такого рішення проявилися.
Нині, попри бажання гвардійців та необхідний бойовий потенціал, Нацгвардію практично не використовують у першій лінії московсько-української війни, призовники-гвардійці проходять «школу життя», конвоюючи в’язнів із СІЗО у суди, або охороняючи «спокій» чиновників на Банковій та Грушевського.
Значну частину добровольців витиснули з лав Нацгвардії.
Активно відроджуються совєцькі традиції салдафонщини. До речі, показово, що громадську раду однієї з київських частин очолює комуніст та українофоб Павєл Цибенко.
Підпорядкування Нацгвардії Міністру внутрішніх справ, а не скажімо Верховному Головнокомандувачу безпосередньо, більше шкодить, а не додає.
Тому відзначати День Національної гвардії, як на мене, не зовсім правильно. Це має бути або 4 листопада, як данина традиції, або хоча б 13 березня, коли було ухвалено новий закон, а наступного дня добровольці пішли на фронт у складі відновленої Нацгвардії…
І ми маємо зробити все, щоби Нацгвардія була якнайменше схожа на Внутрішні війська, а була і справді елітною військовою формацією. Передусім її потрібно позбавити принизливих конвойних функцій.
При нагоді все ж вітаю побратимів добровольців-гвардійців, які воювали чи продовжують воювати за Україну. Чимало хлопців пройшло війну у складі Нацгвардії, багато заплатило життями.
Вірю, що Нацгвардія зробить свій бойовий внесок у перемогу над зовнішнім та внутрішнім ворогом!
Leave a Reply