Незважаючи на обривки поетичних фраз у передвиборчій програмі обраного Президента Володимира Зеленського та попри суперечливі заяви його речників, стратегія розвитку сектору безпеки і оборони нового Президента залишається незрозумілою, а дії хаотичними.
Ба більше, ми й досі чекаємо оприлюднення ключових кандидатур на посади в секторі, передусім міністра оборони, що реалізовуватиме державну оборону політику. А перші кадрові призначення в секторі оборони, на жаль, свідчать, що близькість до тіла та особиста відданість виграють у фаховості та моральності.
І все ж експерти недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» проаналізували заяви та дії команди нового Президента щодо розвитку сектору безпеки і оборони та спробували виявити пріоритети.
- Програма розвитку сектору оборони
Нещодавно радником Володимира Зеленського з питань безпеки і оборони Іваном Апаршиним був оприлюднений документ, в якому той виклав своє бачення пріоритетів у сфері оборони і безпеки при новому президенті (https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/aparshin-peredav-nv-dokument-v-yakomu-opisav-yakoyu-maye-buti-armiya-pri-novomu-prezidenti-50018450.html). Проаналізуємо низку пунктів.
Розподіл функцій Генштабу та Головнокомандувача, формування об’єднаного оперативного штабу – вже передбачено в Законі про нацбезпеку, що був прийнятий у 2018 році від 21.06.2018 № 2469-VIII, хоча це і залишається достатньо дискусійним моментом.
Не вказано конкретних індикаторів щодо фінансування, яка частка бюджету йтиме на оборону. Згадується лише незрозуміле поняття “нормативної потреби”.
Пункт Командири та органи управління тактичного та оперативного рівня отримають максимально можливу самостійність у прийнятті рішень щодо відсічі збройної агресії конструктивний, але потребує конкретизації компетенцій різних рівнів.
Вирішення житлової проблеми не пов’язується з аналізом наявної бази нерухомості (яку просто планується скорочувати як надлишкову).
Укроборонпром просто позбавиться функцій формування політики оборонного замовлення. Ні про яку ліквідацію, обіцяну перед виборами, не згадується. Вочевидь, нова команда може перехопити контроль над прибутковим інститутом. І призначення Абрамовічуса лише підтверджує цю думку.
Вагомий недолік – не згадується про флот і його потреби у світлі напруження на Азовському морі. Як і забули про військовополонених моряків. Так само ігнорується авіація, ракетні війська (крім згадки ПРО).
Заявка про зарплати контрактників на рівні НАТО поки що не підкріплена відповідним фінансуванням, а намір відмови від призову – за нинішніх умов практично кругової оборони з розрахунком лише на власні сили – як знищення мобілізаційної бази та підрив обороноздатності.
Відсутня проблематика цивільної оборони, підготовки населення до можливості бойових дій чи окупації, проблеми бомбосховищ і дій у надзвичайних ситуаціях.
- Бойові дії та Мінські перемовини
На другий день після інавгурації, 23 травня Зеленський подав ідею проведення референдуму про відносини з Росією і спосіб мирного врегулювання (https://www.president.gov.ua/news/mi-hochemo-pochuti-dumku-lyudej-shodo-mozhlivih-peregovoriv-55577). Згодом після публічної критики Президент пояснив, що ця ініціатива стосується дорадчого характеру, і не має законодавчої ініціативи.
Але сам факт проведення референдуму може стати вагомим фактором впливу на думку населення, як і легітимації здачі національних інтересів. Зокрема на референдумі здавна наполягав “Український вибір” Медведчука. Досвід країн, в яких проводилися референдуми щодо мирних планів, має двозначний характер. Наприклад, у Колумбії 51 % проголосував проти мирного плану врегулювання після громадянської війни, що проігнорував уряд на шляху інтеграції колишніх повстанців. З іншого боку, на Кіпрі так званий “план Кофі Аннана” був відхиленим через референдум. Це рідкісний випадок щодо внутрішньодержавних конфліктів – зазвичай врегулювання закріплюється звичайними виборами парламенту та президента. А країна, що перебуває у фактичному стані війни з сусідом, не може проводити референдуми. Як виняток – плебісцит про належність територій після капітуляції, згадаймо хоча б території Німеччини та Австро-Угорщини після Першої світової (і то не завжди результати плебісциту враховувалися). Загалом оцінюємо такі заяви як прояв відвертого популізму.
Різко негативно слід оцінити непродумані заяви представників української делегації у Мінську про припинення економічної блокади чи відмову від обстрілів у відповідь. Такі дії лише провокують окупантів до посилення активності, що призводить до аномального за останні півроку зростання кількості вбитих та поранених. Так само слід засудити непродумані заяви про обстріли українськими військами шкіл та цивільних будівель, що можуть бути використані у міжнародних судах для дискредитації української позиції у світі.
Кадрові призначення
Досі не представлено кандидатури міністрів оборони та закордонних справ, що належать до квоти Президента. Таке зволікання зупиняє як і сутнісні дипломатичні переговори, так і відповідальні рішення в секторі оборони.
Новопризначений начальник Генерального штабу Руслан Хомчак відразу поділився поглядами на розвиток Збройних Сил. Обіцяє усунути “окозамилювання, суцільну показуху та видавання бажаного за дійсне”,
та “наявні корупційні ризики”. Також наголосив на потребі інвентаризації майна та вивчення втрат і крадіжок за останні роки, що йде в руслі антикорупційної риторики нового Президента.
Загалом бачимо відсутність (можливо поки що) конкретних рішень чи змін. А нові кадрові призначення, приміром в СБУ та СЗР аж зовсім не втілюють оптимізму. Останнє обезголовлення посад очільників обласних управлінь СБУ на Заході країни швидше свідчить про спробу перехопити контроль над контрабандними потоками, ніж про посилення контрозвідувальних заходів. Турбує загостреність на економічних питаннях, а не на питаннях нацбезпеки. Загалом старих чужих міняють на старих своїх під правильні позитивні фрази про необхідність очищення системи.
Позитивно слід відзначити окремий наголос на системі “військово-патріотичного виховання”, “яка базується на європейському виборі України”, і плани оцінити готовність військовослужбовців та місцевої влади до територіальної оборони держави, рівень безпеки складів та арсеналів.
Зокрема, час нарешті реалізувати повністю парламентську постанову «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності України у зв’язку з агресією Російської Федерації» (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=50353), підготовлену експертами НАЦ «УССД» ще на початку російсько-української війни.
Тільки як це реалізувати на фоні заяв про знищення призову – не зрозуміло.
Щодо бойових дій обіцяє “забезпечити адекватне та ефективне застосування сил та засобів по тих, хто порушує Мінські домовленості”, що можна розглядати як намір не припиняти адекватні силові відповіді на дії росіян.
Інше питання – генерал Хомчак командував сумнозвісною Іловайською операцією, і публічно обвинувачувався у злочинній бездіяльності. Але судового рішення немає (розслідування досі триває), і не слід відкидати участь інших фігурантів, що схвалювали рішення, насамперед вищого керівництва держави.
Натомість призначення в СБУ виявились зовсім нефаховими. Кілька заступників – особистих друзів Президента, без досвіду воєнної служби, лише дискредитують спецслужби. Водночас низку осіб, підозрюваних у контролі корупційних схем за минулої влади, призначають на аналогічні чи вищі посади (згадаймо призначення заступником голови СБУ начальника Департаменту контррозвідки Олексія Петрова).
Висновки
Загалом політика новообраного Президента в секторі оборони відображає загальний еклектичний підхід. Крім досить фахових та перевірених людей низка призначень швидше дискредитує владу. Однак на найвищому рівні залишається питання укріплення міжнародного іміджу України та відходу від деструктивних елементів Мінського процесу. На жаль, не спостерігаємо готовності віддати перевагу атлантичним партнерам – США та Великобританії. Навіть більше – починаються дискусії про перегляд таких питань, як блокада окупованих територій (бодай обмежена). Закликаємо владу більше думати про стратегічні інтереси держави, дослухатись до фахових коментарів, а не гнатися за дешевим популізмом на шкоду національній безпеці та позиціям української армії.
ЮРІЙ СИРОТЮК, директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
ЮРІЙ ОЛІЙНИК, експерт недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
Leave a Reply