Ігор ПЛОХОЙ, магістр філософії, магістр міжнародних економічних відносин Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, магістр публічного управління ОРІДУ НАДУ при Президентові України
Якщо вже говорити про християнство та націоналізм як органічно поєднану пару в боротьбі за ідентичність, то варто згадати загальну тему цьогорічних VIII Бандерівських читань: «Український націоналізм у сучасному ідеологічному протистоянні». Насамперед хочу зазначити, що боротьба за Українську Соборну Самостійну Державу не була, не є, і не може бути без поєднання пасіонарного націоналістичного та патріотичного руху, який представляє вольову потугу душі української нації, з християнством та церквою, яка є духом нашого народу. Так було завжди: як за часів козацької доби, так і за часів діяльності УВО-ОУН-УПА. Такий виступ єдиним фронтом тим більш актуальний зараз у сучасному ідеологічному протистоянні, коли відбувається масована атака на всі важливі суспільні інституції, які формують притаманну європейським й іншим народам самоідентичність: церкву, нації, родини-сім’ї та й, власне, саму людину. На сучасному ідеологічному фронті атакуються та деконструюються дух, душа та тіло будь-якої нації через притаманні їм ідентично-творчі перелічені вище інституції. Тому й відстоювання своїх свобод, боротьбу за суверенність та волю необхідно здійснювати в органічній єдності, а то й навіть у злагодженому бойовому порядку всіх цих важливих суспільних інституцій.
Отже, надихаючись прикладами запеклої боротьби наших батьків християн-українців та наших братів з інших країн (патріотів та націоналістів у тісному союзі з церквою), викладемо свої міркування не у вигляді наукової доповіді, у форматі якої транслюються тут думки, а у форматі екзегетичних роздумів щодо невеликого уривку Святого Письма. В цій екзегезі торкнемося питань визначення орієнтирів нашої християнської боротьби, яка має бути зосереджена по всіх фронтах (не лише вузько-духовному, але й культурному, національному, сімейному, фронті людської гідності та ін.), через оптику майбутніх (есхатологічних) подій.
У даній роботі будуть поставленні наступні питання:
– коротко окреслити футурологічні орієнтири для української нації через призму християнської есхатології;
– розкрити з цього погляду важливе значення таких суспільних інституцій, як Церква, Нація, Родина в колі традиційного суспільства, окреслити їх катехонічні функції;
– торкнутися питань деконструкції ідентичностей: як антропологічної та особистісної, так і ключових ідентично-творчих суспільних інституцій (Церкви, Нації, Родини);
– обговорити шляхи опору процесам деконструкції ідентичностей, а також вектори контрнаступу та збереження й відродження ідентичностей.
Ці питання можна переформатувати у більш полемічну форму:
Чому, власне, такі суспільні інституції, як Церква чи патріотичні та націоналістичні рухи зараз піддаються обструкції? Чому сьогодні державна сімейна політика багатьох країн являє собою антисімейну політику? Чому інститут традиційної родини постійно цькується в ЗМІ через упереджену вибіркову демонстрацію компрометуючих фактів чи випадків? І що робити в таких обставинах?
- Характерні ознаки суспільної апостасії та аномії
Розглянемо у Св. ПисьміДруге послання до Солунян 2:3–7 (вибірково):
«3. Хай ніхто вас не ошукає жодним способом. Адже раніше має прийти відступлення та виявитися людина беззаконня, син погибелі,
- який противиться і підноситься над усім тим, що зветься Богом чи святинею; він у Божому храмі сяде [як Бог] і видаватиме себе за Бога.
- І тепер знаєте те, що його стримує з’явитися свого часу.
- Адже таємниця беззаконня вже діє; однак тепер є Той, Хто стримує…»
Виділимо ключові слова та терміни, розуміння яких важливе для осягнення довколишніх суспільних процесів, особливо новітніх:
Шість негативних явищ:
- не бути ошуканим жодним способом (3) — ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА;
- має прийти відступлення (3) — АПОСТАСІЯ;
- син беззаконня (3) –— АНОМІЯ;
- син погибелі (3) — АНТИХРИСТ (глобальне правління, глобальний контроль)
- противлення проти всього: зневаження святині, зневаження Бога (4) — ДЕКОНСТРУКЦІЯ старих сенсів та ідентичностей;
- піднесення людини над усім, видавання себе за «бога» (4) — Світський радикальний ГУМАНІЗМ та ТРАНСГУМАНІЗМ.
Позитивне явище:
- дія стримуючої сили (6,7) — КАТЕХОН.
У цьому уривку серед есхатологічних феноменів більша частина відображає особистісні характеристики Антихриста. Для чого нам зосереджуватися на цих якостях? Важливо зрозуміти суттєву есхатологічну деталь, що світогляд «антихриста» буде відображати доведену до крайніх «найпрогресивніших» форм ментальність більшості населення, адже він буде для них бажаним лідером, авторитетом, та народним улюбленцем, бо прийде до влади у т. зв. демократичний спосіб на хвилі електоральних вподобань. Тобто, вивчаючи характеристики «антихриста», ми вивчаємо стан суспільства перед його явленням.
Отже, для проявлення сина погибелі має бути створений відповідний культурний та ментальний мейнстрім, без якого його лідерство не буде можливим. А формуванню, а тим більше пануванню цього світоглядного контексту як предтечі Антихриста якраз і заважатиме «катехон» (стримуюча сила), важливими складовими якого (забігаючи наперед) є, звісно, Церква, Нація та Родина.
Коротко звернемо увагу на деякі характерні ознаки сучасного стану суспільства.
АПОСТАСІЯ
Апостасія (αποστασία) — грец. Слово, що означає відхід, відступництво, навіть заколот або повстання проти чогось звичайного.
Як правило, «апостасію» розглядають, як процес, можливий у клерикальному середовищі або взагалі в релігійній сфері. Але цей термін має більш широке значення. Зокрема, може пояснювати повстання проти чогось природного та традиційного у різних сферах людського буття.
Фактично ми зараз є свідками радикального апостасійного заколоту проти всіх основ, на яких будувалося суспільне, культурне, релігійне, соціальне, економічне, родинне життя людини та, власне, повстання проти природної антропології та психіки самої людини!
До цього загального повстання проти традиційних норм відносяться різні складові, напрямки чи відтінки «апостасії». Розглянемо коротко деякі з них.
АНОМІЯ
Аномія (ανομία) (від грец. — «беззаконня») — означає не просто життя без закону, а дії, що суперечать закону (будь-якому), і не лише закону юридичному, а й природному. Біблійний термін «аномія» може позначати виступ проти порядку або «заперечення найзначніших норм домінантної культури».
Аномія в соціології. Термін «аномія» перекочував з кінця ХІХ ст. і в соціологічні науки, де отримав наступні дефініційні риси. Аномі́я — суспільний стан, що характеризується:
- розпадом системи цінностей і соціальних норм, які забезпечують соціальний порядок;
- відсутністю чіткої моральної регуляції поведінки індивіда або групи.
За Дюркгеймом, «аномія» закономірно веде до девіантної поведінки людей.
Але з часом проблеми суспільного розладу та моральної деградації почали поглиблюватися, і сьогодні ми вже говоримо про проблему «аномії» не як про реакцію людей на соціокультурні норми в суспільстві (а таких типів реакцій є п’ять, за Мертоном, бунт — як остання),[1] не як про аномію «знизу», а як про аномію «зверху»! Тобто, як зазначає Габріела Кубі, новий сконструйований соціокультурний контекст нав’язується нам «зверху» елітами, що мають глобальний вплив. «Багато культур загинуло через моральний занепад. Однак політичний і культурний примус до морального занепаду — це щось нове»[2]. Таке нав’язування є поки що в конфронтації до більшості людей, які мають запобіжники від аномії — внутрішню, національну чи релігійну систему ціннісних координат та самоідентифікації.
Якщо з аномією Дюркгеймпов’язував поширення самогубств серед окремих індивідів, то есхатологічна аномія — це суїцид не лише індивідів, а й здорових суспільних інституцій, націй та людства в цілому!
Сьогодні вже йде мова не про аномію у суспільстві, а про тотальне суспільство аномії, яке будується зверху вниз.Ми можемо спостерігати, що аномія впевнено рухається до макросоціальних масштабів.
Але що буде далі? Які прогнози? Коротко позначимо оптимістичний та песимістичний сценарії. Як вважає американський економіст Г. Бекер, тотальна макросоціальна аномія надто довго існувати не може, людство буде шукати вихід з такого тупикового стану. Бекер стверджує, що за тривалої відсутності нормативних регуляторів поведінки можуть існувати лише два типи ціннісно-нормативної реакції на аномію:
- традиційно-архаїчний (вимога повернути стару систему цінностей);
- авторитарний (вимога привести до влади сильну особистість (диктатора), яка встановить «твердий порядок») [3].
Християнське вчення називає перший варіант Відродженням або Ренесансом; а другий — встановленням глобальної диктатури Антихриста.
Вірогідність обох варіантів приблизно однакова, бо, розуміючи есхаталогічні тенденції, і навіть відслідковуючи їх процеси, ми не знаємо остаточних термінів «Дня Господнього» (за Павлом 2 Сол. 2:2) або остаточної дати відтермінування на майбутні періоди цього дня (за ап. Петром 2 Пет. 3:9).
Боже пророцтво, як правило, ніколи не носило фатального характеру, а слугувало попередженням та додатковою можливістю зробити вибір на користь правильного варіанту!
Але всіх нас влаштовує саме перший варіант — варіант нового християнського Ренесансу, потужного національного відродження української нації та інших народів Європи та світу! Іце залежить лише від нас, наскільки потужно ми будемо виконувати свою катехонічну місію!
РАДИКАЛЬНИЙ ГУМАНІЗМ
Святе Письмо чітко зазначає, що Антихрист буде мати звичайну антропологію, буде людиною, але змусить громадян тоталітарної глобальної держави визнавати себе за Бога. А як у антиклерикальному, секулярному, матеріалістичному суспільстві таке можливо? Ніби не логічно… Але цьому допоможе завчасно сформований світоглядний контекст. Перед персональним втіленням Антихриста відбувається процес підготовки суспільства, формування нових соціально-культурних наративів, виникнуть нові світоглядні парадигми.
Спочатку в зазначеному уривку Святого Письма говориться про «противлення та піднесення (людини) над усім», що раніше вважалося святинею, цінністю, ідеалом. Сьогодні емансипована людина сама є найвищою цінністю, святинею, ідеалом. Вона приймає етичні рішення на власний розсуд, а не під Божим керівництвом через сформовані морально-духовні принципи; самостійно визначає, що є «правда», а що — «брехня», кому лишати життя, а кого позбавляти…
Але цей поступ розширення просторів для радикального гуманізму на цьому не зупиняється: завдяки лівацькому хибному світогляду про уявний «прогрес» людства, конструктори нового світу підійшли до проголошення ери нової людини, «надлюдини» (нім. Übermensch), ери трансгуманізму.
Прогрес. Тут варто зазначити, що теорія людського морального та гуманістичного «прогресу», яка є наріжним каменем лівацької філософії, суперечить Біблійному вченню про природу людини. Людина уражена гріхом та потребує скеровування у своїй морально-етичній навігації на вічні орієнтири із зовнішнього джерела.
«Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване» (Єр.17:9)
«Як написано: «Немає праведного нi одного…немає страху Божого перед їхнiми очима». (Рим. 3:10—18)
«Тому що всi згрiшили i позбавленi слави Божої» (Рим. 3:23)
Тобто, людина після гріхопадіння не є «хорошою» чи «доброю» сама по собі, як стверджував Жан Жак Руссо та інші соціалісти та комуністичні утопісти. До того ж Святе Письмо вказує, що моральний стан людства з наближенням до останніх часів не покращуватиметься, а погіршуватиметься (див. 2 Тим. 3:5). Але «прогресивісти» бачать майбутнє людства крізь рожеві окуляри, що рухає їх до «епохи трансгуманізму».
ТРАНСГУМАНІЗМ
З 2015 року футурологічний погляд у майбутнє Ювал Ной Харарі, презентований у книзі «Homo Deus. Людина божественна: За лаштунками майбутнього», змусив багатьох марити вступом у нову еру розвитку людства. Центральними тезами цієї книги є те, що гуманізм — це форма релігії, яка поклоняється людству замість Бога. Це ставить людство і його бажання як пріоритет у світі, де люди самі формуються як домінантні створіння. Гуманісти вважають, що етика і цінності виникають всередині кожної людини, а не з зовнішнього джерела (тобто Істини Бога). Харарі припускає, що протягом XXI сторіччя гуманізм може підштовхнути людей до пошуку безсмертя, щастя і влади, а людину замінить надлюдина або «homo deus» (людина божественна), яка наділена надприродними здібностями, як-от «вічне життя». З огляду на ці тенденції, піднесення людини до рівня Бога, пророкованого в досліджуваному уривку Св. Письма, не здається вже надто фантастичним…
ДЕКОНСТРУКЦІЯ старих сенсів та ідентичностей
На процеси деконструкції вказує нам ап. Павло в базовому тексті: «який противиться і підноситься над усім тим, що зветься Богом чи святинею» (2 Сол.2:4), а також доповнює його пророк Даниїл: “І про богів батьків своїх він не помислить, і ні бажання дружин, ні навіть божества ніякого не вшанує; бо звеличить себе вище за усіх…” (Даниїла 11:37).
З цих уривків чітко видно, що характерними есхатологічними векторами радикального гуманізму в рамках апостасії є атака на традиційні цінності, які позначені як «святиня», за Павлом, та «божество» — за Даниїлом. Вона полягає у радикальному відкиданні традиційних цінностей, родинного устрою, повстанні проти батьківської спадщини, культурно-релігійного спадку, навіть природної статевості («бажання дружин не вшанує» тлумачиться багатьма теологами, як можлива гомосексуальність чи навіть трансгендерність).
Варто звернути увагу на дефініцію слова «деконструкція». А саме його прочитання в рамках сучасної гносеології.
«Деконструкція» — це одне з сучасних явищ, що постулюється у філософії та літературній критиці. Деконструкція — підхід до аналізу тексту, запропонований французьким філософом Жаком Дерріда, [4] суть якого у виявленні в тексті прихованих суперечностей з метою показати можливість неоднозначної його інтерпретації.
За визначенням «Філософського енциклопедичного словника», «Деконструкція — поняття, що окреслює ситуацію відношення до тексту, у межах якої деструкція поєднується з реконструкцією для подолання замкненого та «логоцентричного» характеру цього тексту» [5].
Західний спосіб мислення «логоцентричний», сформований насамперед християнством та античною культурою, де ключовим поняттям є «логос» — вічний принцип, який керує світом. Іван Богослов називає Логосом Самого Бога та Христа: «Споконвіку було Слово (Логос), і Слово (Логос) було у Бога, і Слово (Логос) було Бог» (Ів. 1:1). Також доносить заклик Христа: «<…>і пізнаєте істину, і істина визволить вас»(Ів. 8:32). Постмодернізм, своєю чергою, проголошує скептицизм щодо істини. Для його представників істина людей розділяє та є причиною проблем у світі: воєн, конфліктів та глобальних катастроф на кшталт Холокосту та ін. (Рорті, Дерріда, Фуко). Метод деконструкції як прояв постмодерністської філософської думки є антилогоцентричним. Принциповим методом деконструкції є її ретроспективний характер, вона є стратегією не творення, а викривленого тлумачення вже наявних сенсів тексту. Але цей постмодерністський підхід деконструкції екстраполюється не лише на тлумачення логосу-тексту, а й логосу-ідентичностей. Кардинал Карл Каффарра зазначив: «Людина поставила себе на рівень морального авторитету: лише я визначаю, що є добро, а що — зло. Це свобода, яка стала безумною. Дослівно: свобода без Логоса» [6]. З точки зору есхатології, логоцентризм (як спосіб мислення, як християнський світогляд з абсолютною Істиною у його фундаменті) та слідування за Богом закладеними ідентичностями (як то національна, родинна, статева, особистісна) стоять на заваді усецілої глобалізації, на ґрунті якої можливе правління світового диктатора — Антихриста.
Таким чином, без християнської парадигми, яка виставляє для кожної епохи незмінні реперні точки сенсів та цінностей, будь-якому суспільству неможливо вистояти супроти процесів деконструкції ідентичностей.
- Катехон — протистояння глобальній апостасії
Торкнувшись переліку лише деяких есхатологічних деструктивних суспільних процесів, важливо з’ясувати, а що ж може скласти протидію цьому катаморфозу?
У цитованому тексті послання ап. Павла ми бачимо, що цією силою може бути «катехон».
Грецький термін «катехон» — має досить широкий спектр значень, зустрічаючи його в різних місцях Святого Письма можна виділити такі значення:
1) заважати, перешкоджати чомусь, утримувати від чогось (Лк. 4:42, Флм. 13);
2) тримати, зберігати, дотримуватися (Лк. 8:15, 1 Кор. 11:2, 15:2, 1 Сол. 5:21, Євр. 3:6, 14, 10:23);
3) тримати у своїй владі, володіти, панувати (Рим. 1:18, 1 Кор. 7:30, 2 Кор. 6:10);
4) обмежувати, утримувати десь (напр., у в’язниці), бути зв’язаним (Рим. 7:6) та ін.
У папірусах перших століть по Р.Х. часте значення цього дієслова — тримати в полоні.
Тобто, «катехон» — це та сила, яка має:
а) покладену на неї Богом функцію (протистояти розповсюдженню характерних явищ, пов’язаних з «аномією»);
б) відповідну владу для здійснення цієї задачі. У відповіді на питання: «Що чи хто конкретно є «катехоном»?» у теологічній думці нема одностайності.
Ось три горизонти розуміння «катехону», які дійшли до нас із скарбниці Антіохійської школи: якщо Северіян Габальскій міркував у чисто еклезіологічній перспективі (Катехон — Церква), то Златоуст веде нас, скоріше, до політико-богословського горизонту (Катехон — держава), а Феодорит — до історико-спасительного горизонту (Катехон — провіденціальна історія людства) [7].
Слід зазначити, що пошук дефініції «катехону» варто здійснювати не лише в лексичній та етимологічній площині, а й у герменевтичній — виводити зі смислового контексту.Для розуміння природи «катехону» важливо чітко усвідомити, що саме утримувальна сила стримує?
Через обмежений обсяг цієї роботи, відповідь на це питання буде наступною: найголовнішим об’єктом катехонічного стримування є влада Антихритста та ті негативні суспільні процеси, які передують її встановленню (короткий огляд деяких з них ми зробили в цій роботі).Отже,
- потужною перешкодою на шляху ідеологічної глобалізації та всецілої «апостасії» є Церква;
- безперечним утримувачем від деконструкції ідентичностей через мультикультуралізм та космополітизм є народи та нації з притаманним їм культурами та світоглядами (і відповідна націєтворча ідеологія, яка цементує цей фундамент, зокрема — націоналізм);
- осередками, через які передається та зберігається традиція (зберігання – теж функція «катехону»), цінності та життєві принципи на засадах моралі і честі, є це родина.
Узагальнюючи, можна зробити висновок, що Катехон — це діяльність Бога через різні людські катехонічні спільноти, якими є Церква, нації, народи, сім’ї та родини. За умови, що ці спільноти виконують свою божественну місію.
Отже, найважливіші суспільні інституції: Церква, Нації-народи та Родини — це сіль землі. Сіль зберігає продукт від псування — якщо сіль виконуватиме свою функцію (у суспільстві), то не відбудеться суспільного розкладання! Якщо не буде — відбудеться суспільне загнивання!
Мф. 5:13 «Ви — сіль землі. Якщо сіль втратить силу, то як зробити її солоною? Ні на що вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди!»
Саме тому найзапекліша боротьба за розчищення місця для тотальної глобалізації йде зараз проти церкви, націоналізму, патріотизму, сімейних та традиційних цінностей.
Чи будуємо ми істинну безкомпромісну Церкву? Чи формуємо ми справжню Націю? Чи творимо ми кріпкі родини на потужному фундаменті наших цінностей та традицій?
Відповідь на ці питання і визначає чи є ми «Катехоном», чи ні? Чи є ми утримувачами? Ба, більше: чи є ми панівною силою, чи володіємо ми тим, що нам доручено, та захищаємо чи віддаємо?
- Замість висновків
Якщо виходити з християнської антропології, то ми розуміємо, що людина — триєдине створіння, яка поєднує 3 частини: дух, душу та тіло.
У нації, зокрема, теж є дух, душа та тіло.
У людини всі три частини мають органічно розвиватися. Якщо людина в цілому ще жива, але занедбана хоч одна складова її сутності — людина вкрай нещасна:
- занедбане тіло — людина хвора чи інвалід;
- проблеми з душею — у людини психіатрія;
- людина живе без духа — вона живий мрець, який іде у погибель.
Коли нація ще жива, але у неї є проблеми хоч з однією складовою із трьох — її майбутнє існування під великим питанням.
За тіло нації відповідає родина: народжуючи, перш за все, тіло, родина дбає про нього як матеріально, так і душевно та духовно… У сім’ї формується унікальна самобутність «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля…» Без культивування цінностей, родина перетворюється на щось безрідне, на спільне проживання вороже налаштованих один до одного співмешканців, вразливих до руйнацій та деконструкцій.
Душею нації є народ — як носій культури, історичної пам’яті, національної ідеї, цінностей, традицій, етнічного коду та ін. Народ гуртується, щоб захистити та відстояти свою унікальність та самостійність. Без цієї волі нація й народ перетворюється в суспільство нижчої якості — на населення, біомасу, яка втратила не лише якість, а й, як наслідок, кількість, така нація вимирає.
Духом нації є Церква — як провідник у питаннях високої моралі та Істини! Якщо Церква не стоїть безкомпромісно за одвічні істини та принципи, вона перетворюється на організацію, гурток реконструкторів старовини, приміщення з хрестом…
Якщо ми будемо в органічній єдності розвивати дух, душу й тіло нашої нації, ми будемо благословенним, нездоланним, сильним народом із здоровим організмом!
Хай Бог благословить Україну!
[1]Мертон Р. Социальная структура и аномия. URL:http://ecsocman.hse.ru/data/822/897/1216/009x20mERTON.pdf.
[2]Кубі Г. Глобальна сексуальна революція. Руйнування свободи в ім’я свободи. Тернопіль: Мандрівець, 2020. 25 с.
[3]Паніна Н. В., Лобанова А. С. Аномія (стан суспільства).Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/.
[4]Дерріда Ж. Письмо та відмінність. Київ: Основи, 2004. 602 с.
[5]Соболь О. Деконструкція.Філософський енциклопедичний словник / гол.редкол. В. І. Шинкарук та ін. Київ: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. 742 с.
[6]Кубі Г. Глобальна сексуальна революція. Руйнування свободи в ім’я свободи. Тернопіль: Мандрівець, 2020. 17 с.
[7]Кто (или что) удерживает конец света? Релігія в Україні. URL:https://www.religion.in.ua/zmi/foreign_zmi/12457-kto-ili-chto-uderzhivaet-konec-sveta.html.
Відео за посиланням: https://youtu.be/6dqDnnBEcLs
Leave a Reply