Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», молодший сержант гранатометник 5-ої окремої штурмової бригади ЗСУ
Х БАНДЕРІВСЬКІ ЧИТАННЯ. ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ. ВІЗІЯ ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ
Не можемо бути малими.
Пора покінчити латанину подертих понять!
Юрій Липа «Розподіл Росії»
Україна може бути або Великою, або України не буде жодної. Це геополітична та історична аксіома.
Проте для мільйонів українців та громадян України, заколисаних ліберальною та проросійською пропагандою, повномасштабний напад московії став ніби страшним сном. І більшість досі хоче прокинутися і забути війну, як страшний сон.
А ще, щоб московія просто «відчепилася» від нас.
Але москва не відчепиться. Ніколи. Доки існуватиме як імперія.
Вона свідомо підвищує градус війни, бо розуміє, що на табло не може бути нічийного рахунку. І навіть у випадку, коли війна захлинеться і заморозиться — це лише «перший тайм», перша російсько-українська війна у XXI столітті.
Війна завершиться знищенням або московського імперіалізму, або української ідентичності та державної суб’єктності. Третього не дано.
москва готова у цій війні до найжахливіших злочинів, бо лише принцип «переможців не судять», на думку її володарів, допоможе уникнути відповідальності. І ця велика і страшна «каїнова ідея» штовхатиме московію до найжахливішого злочину.
А яку ідею можемо протиставити ми? «Відчепіться від нас», як у відомому пісенному «Меморандумі»? А може, повернення територій, окупованих після 24 лютого 2022 року? Чи все ж таки згадаємо оті частини обрубаних етнічних територій, отримані нами як колоніальний спадок большевизму — тобто кордони 24 серпня 1991 року? Території, щонайменше на третину менші від території УНР і зони нашого етнічного розселення.
Знищити московію як імперію та відкрити шлях до природної організації її простору як сукупності справедливих державно-національних утворень — це єдино можлива мета сильної України. І лише на цьому шляху лежить втілення ідеї пасіонарної Великої України, потужного морального лідера світу, що захищає свободу нації та людини, що відродить європейські риси віри, шляхетності, самопосвяти.
Європа — природний континент національних держав. Але так було не завжди. А ще Європа дуже пасіонарна. Вона, здобувши «свободу, рівність і братерство» для себе, побудувавши, а радше виборовши і відвоювавши простір національних держав на європейському континенті, цинічно реалізовувала колоніальну імперську політику назовні. Це простір колоніальних імперій (а отже, пасіонарний, енергійно-наступальний, підприємливий і навіть хижацький), зона внутрішньої конкуренції ідентичностей, інтересів, що часто приводили до ворожнечі. Україна теж завжди була пасіонарною і амбітною. Ми теж були імперією. І після XIX століття теж мали право бути у тренді боротьби за створення національної держави.
Проте Україна була дуже специфічною імперією. Імперією, що трималася на військовій доблесті, країні, що завжди перебувала на грані двох світів, завжди унікально трансформувала впливи Сходу і Заходу. Україна була і природним політичним кордоном Заходу, і досить часто місцем зіткнення цивілізацій. Землею, що не сприймала рабства і несвободи. Згадаймо наше природне вічове право, що було сильним важелем навіть в часи Київської імперії. Тут з’явилися перші виборні володарі і загалом завжди був природний осередок свободи. Тут ще до Французької революції в часи Гайдамаччини визріло гасло природної національної і соціальної справедливості «Україна без холопа і без пана». Бувши індивідуальною, Україна органічно вплітала в себе риси Заходу і Сходу, залишаючись завжди європейською, але дуже самобутньою частиною Європи.
Однак повернімося до європейського тренду на національні держави і націоналізм як їхню ідеологію. Націоналізм — природна дитина європейської цивілізації. Своє XIX століття Україна проспала, а своїм шансом наприкінці Першої світової війни скористатися не зуміла. Українські визвольні змагання 1917–1921 років завершилися поразкою, тріумф і гордість змінилися гіркотою поразки й окупацією. Та ще й розподілом України між різними окупантами.
На цьому почутті гіркоти втраченого моменту на плечах комбатантів, що до останнього виконали обов’язок (зрештою, не вони винні в дитячій нерішучості політичної еліти), на глибокій травмі молодого покоління, що бачило дитячими та юнацькими очима тріумф відродження України, а згодом відчулогіркому поразки і приниження новою окупацією, виріс український націоналізм. Націоналізм, що дав потужну відповідь на виклики сучасності.
Націоналізм виступив з простим символом віри — «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї». Декалог став сумішшю візійних максим таорганізаційних засад. Але поки українська нація боролася за виживання та одержавлення, актуальною залишалася перша точкаДекалогу.
Нині ж, коли триває російсько-українська війна, яка мусить закінчитися повною поразкою москви, настає час помислити, а що наші попередники вкладали в крайню, 10 точку Декалогу: «Змагатимеш за поширення Сили, Слави, Багатства і Простору Української Держави». А ще більше Нації.
Зрозуміло, що росія зруйнувала архітектуру, кордони постсовєтської України, а цедає можливість поміркувати про країну, про яку мріємо. Справжнє продовження відвічної традиції, а не постколоніальний покруч з обтятими фізичними кордонами і духовними межами. Наївний, хто вірить, що мир можливий після виходу на кордони 23 лютого 2022 року, а ще наївніший той, хто вірить у можливість виходу на кордон 24 серпня 1991 року. Однак порушити природні простори легше, ніж розірвати кордони рабства світоглядового.
Правда в тому, що на одному геополітичному просторі не можуть співіснувати велика Україна та імперська москва. А вона можлива лише така та імперська.
Тому для забезпечення виживання Європи, збереження спокою, геополітичної рівноваги Україна мусить реалізувати 10-ту точку Декалогу. Поширити силу, славу, багатство і простір Української держави та Української нації.
Що ми розуміємо під цими максимами?
Сила
Мілітарна, економічна, міжнародно-політична, духовна, моральна. Сила завжди опирається на легітимізацію. Сила без легітимності — це насильство. Сила фізична, сила світоглядова, сила моральна.
Україна мусить бути сильною. Наша сила насамперед в унікальному геополітичному розташуванні. В умовах миру сила — це органічний та дієвий політичний устрій, економічна могутність, фінансова спроможність, технологічний розвиток, людський капітал. Здатність зберігати самобутність та суверенність в ухваленні рішень та досягати реалізації зовнішніх цілей. В умовах наростання глобального протистояння у світі, поглиблення ресурсної, енергетичної, продовольчої кризи силою України стає багатство «кризових ресурсів» — збіжжя, питної води.
До вищевказаних ознак додається здатність зберігати консолідацію нації. Забезпечувати потрібну самодостатність продовольчої безпеки, основних ресурсів, критично важливого виробництва і зрештою здатності усе це захищати. Україна — не острів, а серце зіткнення інтересів у Євразії. Тому сильна армія та мілітарний дух нації нині лежать на вістрі сили нації. Після московсько-української війни українська армія стане армією номер один у Європі. Водночас треба розв’язувати завдання з підготовки нації — від дитячого виховання, військово-патріотичного вишколу молоді, загального військового вишколу населення до формування територіальної оборони та дієвого народного резерву.
Водночас сила — це не просто груба сума ресурсів. Сила виходить з внутрішнього переконання, світогляду, ідеї, місії та візії. Для України це — бути передовим форпостом свободи у світі. Не піддатися на нову холодну війну між Китаєм і США, залишатись собою і змушувати інших з нами рахуватися. У ситуації стрімких змін у світі здатність бути адаптивним, готовим до швидких змін і водночас, попри постійну мінливість, зберігати власну ідентичність —потребує морального оздоровлення Нації.
Постає питання про освіту і виховання в умовах постійних змін. Вплив нематеріального та водночас неідеалістичного, сконструйованого технологічного ерзац-світу «мережі»— теж величезний виклик. Маю відчуття, що освіта майбутнього буде розвиватися як синкретичне поєднання науки (фундаментальної передусім), моральних максимум (релігії, ціннісних орієнтирів) та способу життя. Щось на зразок грецьких філософських шкіл.
Коли говоримо про форми справедливого політичного устрою, то слід зазначити, що електоральна форма делегованої демократії перебуваєу глибокій кризі. А пряме народовладдя, наприкладу формі постійних плебісцитів, може дати неочікувані результати. Делеговане народовладдя як передача ключової відповідальності «луччим людям», не експертна демократія і не технологічна обізнаність, а право вибору в людей, що мають тверду волю брати відповідальність, шляхетність як бездоганну суспільну репутацію і служіння людям, мудрість ухвалювати стратегічні рішення — ось ключі до справедливого й ефективного народоправства.
В підсумку головною цінністю і ресурсом української держави є нація — люди, об’єднані спільною історичною пам’яттю, загартовані спільною боротьбою та спільним баченням майбутнього. В час кризи держав, кризи природних кордонів, масових міграцій, віртуального світу здатність утримувати націю в єдиному знаменнику, спонука бути українцем залишається ключовим ресурсом. Бо саме Українська нація як унікальна синергія всіх українців, де б вони не жили, стала ключовим фактором ефективного опору України у війні з російською імперією, що кратно переважала в усіх наявних ресурсах.
Зберегти синергію української нації, зберегти і наново реконструювати українську самість та ідентичність — головне завдання української держави. Захист українців та збереження їхньої ідентичності, де б ми не перебували. Підтримка діаспори, заохочення повернення її додому, делегування особливих прав і повноважень для тих, хто воліє територіально проживати на чужині, але залишатися частиною українського Всесвіту.
Основою сили нації, очевидно, є ідентичність. Наше завдання — не повернутися до вишиванок, а наново прийти до них. Бо саме міцна ідентичність, історична укоріненість, традиції, віра є чинником збереження психологічного здоров’я нації. Силою української нації стає збереження органічних спільнот сім’ї, родини, роду.Це забезпечить і опір загрозі футурошоку та руйнування людської природи, і збереження органічності, історичності, солідарності. Врешті, розуміння національної місії та візії.
Багатство
Очевидно, що економіка і технологічний уклад теж є запоруками сили та багатства націй і держав. 31 рік грабіжницький олігархічний лад і сировинна економіка давили природний розвиток підприємницьких рис української нації. Вщент зруйнована війною економіка дає можливість побудувати економіку, яка працюватиме в солідарних інтересах нації. На засадах економічного націоналізму, вільної конкуренції всередині нації, елементів неопротекціонізму. Зі збереженням ефективного контролю за критичними ресурсами. Також чільними стають питання продовольчої безпеки та технологічної самодостатності критичних для життя нації ділянок.
Багатство — це не лише капітали, не лише ВВП на душу населення. Це розумний баланс інтересів держави і нації, контроль над стратегічними ресурсами і їхній запас, володіння ключовими технологіями. Розумна самодостатність, технології замкненого циклу в критичних для нації сферах. Так, наше багатство — у стратегічному розміщенні, у природних ресурсах, але найголовніше — в людях. В синергії мізків, інноваційності та революційності українського підприємництва.
Слава
У нинішньому світі бренди, відомість, популярність коштують більше за матеріальні речі, додають капіталізації товару. Україна нині стала світовим брендом незламності. Проте слава — річ скороминуща. Важливо, щоб бренд України і українця, української нації не став скороминущою модою, а був тривалимстилем. Нині розкручений бренд України та українців — це можливість вбудувати Україну у світовий контекст. Поширити її культуру, зробити її модною — від вишиванки до кобзарського мистецтва. А зрештою, змінити світ, запропонувавши йому нашу візію.
А ще головнішим є узмістовлення цього бренду. Просувати більше позитивної інформації, конкретних образів, героїки, диктувати елементи стилю. У чому суть слави України та українців?У здатності чинити подвиги, проявляти героїзм, ставати на прю з найсильнішим. А головне — нести ідею свободи, самобутності.
Ця слава всередині держави має бути вкорінена в культ героїв, ідеали національної єдності, самобутності, гордості за себе. Віра українців у себе — це нині головний елемент Слави української нації.
Простір
Ціль номер один — відновлення східного кордону України в рамках кордонів УНР та етнічного розселення українців, з врахуванням історико-географічних факторів. Очевидно, необхідне визнання того факту, що московська імперія (в усіх її формах) анексувала значну частину українських етнічних територій та споконвічних земель, визнання окупації Української Народної Республіки та змагання до поновлення кордонів України в рамках УНР (в розмірі приблизно 1 млн квадратних метрів).
Однак в умовах глобалізації духовний простір націй не менш важливий, ніж фізичний. Наш духовний простір включаєзбереження, реконструкцію української ідентичності, відчуття важливості української екзистенції.
А простір української пасіонарності має виходити за межі української держави і нації.
Творити нові сенси, вести за собою, модерувати простір від Дону до Уралу. Зрештою, межі духовного простору залежать лише від пасіонарності, віри та волі.
Отож, російсько-українська війна дозволила українцям зруйнувати межі внутрішнього рабства постгеноцидної і постколоніальної нації та зовнішні державні кордони (накреслені не нами, без нас і коштом наших територій).
Нові кордони, місію, візію Великої України, «силу, славу, багатство і простір» визначати нам. Такий шанс для нації, напевне, дається дуже рідко. Використаймо його гідно. Бо багато хто, щоб здобути Українську державу, загинув і гине в боротьбі за неї…
Відеозапис виступу Юрія Сиротюка на Х Бандерівських читаннях:
ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ. ВІЗІЯ ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ. Матеріали Десятих Бандерівських читань / упор. Ю. Сиротюк, Т. Бойко, Ю. Олійник. Київ: НАЦ «УССД», Українська видавнича справа, 2023. 392 с.
Leave a Reply