Білорусь і Україна після здобуття незалежності підтримували доволі тісні контакти, незважаючи на моменти криз. Особливо це стосується економічного виміру, коли в 2021 році Білорусь займала 5 сходинку серед країн, з яких Україна імпортувала найбільше товарів[1]. Проте російське повномасштабне вторгнення та допомога Білорусі у ньому значно погіршили відносини між Мінськом і Києвом, фактично поставивши їх на паузу. Сьогодні політичне керівництво нашої держави не має чіткої стратегії по відношенню до північної сусідки, а значна частина українського політикуму та суспільства часто-густо сприймають її через два наративи: Білорусь – авторитарна, закрита держава, яка служить в’язницею для її населення, яке хоче свободи; Білорусь – фактично нова область російської Федерації, а її населення – проросійське, безвільне і нерозумне. Проте обидва твердження є надто спрощеними і призводять до помилок при спробах аналізу поточної ситуації та прогнозування подальшого розвитку подій.
Історія відносин України і Білорусі
Для кращого розуміння сьогоднішнього стану речей необхідно провести ретроспективу україно-білоруських відносини, визначивши ключові моменти взаємодії двох держав. Історію двосторонніх відносин Мінська і Києва умовно можна поділити на 5 етапів, кожен з яких мав свої особливості.
Початковий етап (1991-2004)
На початковому етапі відносини між Україною та Білоруссю були переважно безконфліктними, у той час коли відносини Республіки Білорусь з іншими її сусідами, Польщею, Литвою і росією, проходили через моменти криз, інколи навіть дуже серйозні. Незважаючи на гладкість взаємодії офіційного Мінська і Києва, двосторонні відносини не вирізнялися особливою інтенсивністю, а єдиним спірним питанням у той час був Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон 1997 року. Мінськ відмовлявся ратифікувати договір до тих пір, поки не будуть погашені всі борги українських підприємств, які згідно з версією білоруської влади, українська сторона набрала в останні роки існування Радянського Союзу[2].
Пожвавлення зв’язків (2004-2010)
Інтенсифікація відносин України і Білорусі відбулася після Помаранчевої революції та обрання Віктора Ющенка на пост Президента України. Хоча Олександр Лукашенко дуже скептично ставився до подій 2004 року, а Віктор Ющенко підтримав білоруський протест проти фальсифікації на президентських виборах у Білорусі в 2006 році, подальше зближення двох країн виявилося цілком можливим. Вже у 2005 році сторони налагодили міжурядові контакти, а в 2008 і 2009 роках відбулися двосторонні зустрічі між президентами.[3] Що важливо, саме починаючи з другого етапу, Україна взяла на себе роль «адвоката диявола», виступаючи посередником у переговорах між Мінськом та Брюсселем. Так, у вересні 2005 року секретар РНБО України задекларував позицію України, яка полягала у жорсткій протидії будь-яким спробам міжнародної ізоляції Білорусі[4].
Зміцнення економічної співпраці (2010-2014)
Період 2010-2014 характеризується поглибленням економічних зв’язків, а також становлення порозуміння між Януковичем і Лукашенком. Проте варто зазначити, що становлення консенсусу двох автократів не було гладким і безхмарним. Хоча в 2011 році під час зустрічі Олександра Лукашенка і тогочасного прем’єр-міністра України Миколи Азарова обидва політики піднімали тему економічних відносин, заявивши, що настав час переходити від простого торгівельно-економічного співробітництва до організації спільних підприємства у сферах сільськогосподарського машинобудування чи освоєння космосу[5], наступного року між країнами розпочалися торгівельні війни, які були замовленням бажанням перерозподілу ринку.
Білорусь слід за росією ввела заборону на постачання української молочної продукції, у відповідь на що Київ заборонив ввезення м’ясних і молочних продуктів з Білорусі. Конфлікт вдалося вирішити через 2 місяці, проте вже наступного року Україна обмежила доступ на внутрішній ринок молочної продукції з Білорусі трьох великих виробників, а Мінськ відповів закриттям ринку для українських кондитерських виробів[6].
Але після того, як представники «родини» Януковича, тобто близького оточення тодішнього президента і його сина Олександра, яке контролювало економічний блоку уряду, поставили на ключові фінансові потоки своїх контрагентів, конфлікти було вичерпано.
Намагання втягнути Лукашенка у свою сферу впливу (2014-2020)
У 2014 році Білорусь виступила медіатором у російсько-українській війні, а Мінськ став платформою для переговорів. Паралельно з цим білоруські функціонери намагалися розвивати західний вектор контактів, продаючи свою нейтральність. Лукашенку вдалося дещо налагодити відносини із Західними країнами, унаслідок чого США та ЄС не вводили нових санкцій проти РБ, а Білорусь мала можливість постачати свою продукцію на західні ринки. Після того, як Київ оговтався від економічних проблем, спричинених російським вторгнення, розпочалося нарощування торгівлі з Білоруссю[7]. Ймовірно, розрахунок був зроблений на те, щоб економічно прив’язати Білорусь до України, зробивши будь-які агресивні дії з боку північного сусіда невигідними передусім офіційному Мінську.
Двояка реакція на кризу (2020-сьогодні)
Під тиском громадськості Україна не визнала результати виборів в Білорусі [8], фактично поставивши політичну співпрацю на паузу. Проте паралельно з різкою риторикою на адресу офіційного Мінська Київ підтримував, а подекуди і розвивав економічні відносини з Білоруссю. При тому, наша держава не налагоджувала контакти з білоруською опозицією, фактично ігноруючи її. Лише одного разу Володимир Зеленський перетнувся зі Світланою Тихановською під час неформального спілкування на одному з протокольних заходів конференції реформ, яка проходила у Вільнюсі[9]. Наслідком цього стало нерозуміння внутрішніх процесів у країні, особливостей суспільства, а щонайгірше – відсутність чіткої стратегії стосовно північної сусідки. У результаті, попри обіцянки міністра оборони Хрєніна, вторгнення з території Білорусі відбулося і стало несподіванкою для офіційного Києва. Фактично, протягом останніх років Україна займала реактивну, а не проактивну позицію стосовно Білорусі. На жаль, цей тренд зберігається і сьогодні.
Національна ідентичність
Для того, аби краще розуміти внутрішні процеси у сусідній країні, необхідно з’ясувати, чим живе суспільство і яких поглядів воно дотримується. У Білорусі склалася унікальна ситуація, коли суспільство поділене на декілька великих груп, які поділяють абсолютно різні погляди щодо своєї національної ідентичності. Так, можна виділити три компоненти стосовно національності: білоруська, яка характеризується любов’ю до білоруської мови, культури, підтримкою їхнього розвитку і більшої присутності в житті білорусів; російсько-радянська, якій притаманна ностальгія за радянським минулим, повага до нього, орієнтація на росію; національно індиферентна, яку характеризує байдужість до національних складових ідентичності.
Виходячи до ставлення до національного, можна виділити 5 основних сегментів суспільства:
- Свідомі (14%), які підтримують максимальний розвиток і поширення білоруської мови і культури, усвідомлюють себе саме білорусами, орієнтованими на Європу. Більшу частину цієї групи складають чоловіки з вищою освітою і високим доходом, зазвичай живуть у Мінську. Представники даного сегменту – єдині, хто надають перевагу саме недержавним медіа.
- Радянські (29%), у яких сильно виражене російсько-радянське і для яких досить характерне білоруське. Такі громадяни відчують сильну ностальгію за Радянським Союзом і, ймовірно, по тій причині не бачать різниці між росіянами і білорусами. Загалом не виступають за поширення білоруської мови, проте вважають її красивою і не проти її розвитку. У представників даного сегменту частіше середня освіта, вони частіше є кваліфікованими працівниками. Однаково часто переглядають і державні, і недержавні медіа.
- Той, який формується (39%). Представники даної групи нейтрально ставляться до всіх компонент. Зазвичай їм складно відповісти на більшість питань або вони дають нейтральну відповідь на них. У більшості випадків вони активні користувачі як державних, так і недержавних медіа. При тому, дана група – відносно нова у білоруському суспільстві, адже після зміни риторики влади у 2020 році ще не сформувала своєї позиції.
- Байдужі (13%), для яких дуже характерна національно індиферентна компонента і не характерне білоруське. Такі люди не вважають національну культуру і мову чимось важливим у сьогоднішньому світі. Частіше за все у цю групу входять жінки з середньою освітою, які надають перевагу державним медіа.
- Русифіковані (4%), для яких дуже нехарактерне білоруське, а російсько-радянське і національна індиферентність сильно виражені. Представники цієї групи єдині, хто не вважає білоруську мову красивою (56%), виступають проти збільшення кількості білоруської мови на телебаченні та радіо (59%) і проти збільшення кількості предметів у школі на білоруській мові (54%), а також не були б засмучені у разі повного зникнення білоруської мови з життя білорусів (78%). При тому, у відповідь на питання стосовно своєї національної ідентичності, русифіковані доволі часто називали себе росіянами (24%). Більшість з них виступають за об’єднання росії і Білорусі, не бачать різниці між жителями двох країн, особливо ностальгують за радянським минулим. Також русифіковані – активна аудиторія державних медіа[10].
Зовнішньополітичний вектор Білорусі та інтеграція з росією
Що стосується сприйняття зовнішньополітичного вектора Білорусі, то більшість громадян віддають свою перевагу нейтралітету, підтримуючи або союз з ЄС та рф одночасно, або позицію поза міжнародними союзами. При тому, нейтральна позиція найбільш приймання громадянам, чиї погляди перебувають на етапі становлення, а також її обриють до половини свідомих та байдужих білорусів. Загалом ситуація виглядає наступним чином: 28% респондентів віддали свій голос за союз з ЄС та рф одночасно, 19% – за позаблоковий статус. Сумарно 47% білорусів надають перевагу нейтралітету, у той час як 38% населення підтримують союз з росією, а 15% – з ЄС[11].
При тому, як зазначають автори дослідження, у минулому році кількість прихильників інтеграції з росією виросла у порівнянні з 2021 роком, і сьогодні таких осіб дещо більше, хоча жодна зі сторін не здобула більшості. Важливо відзначити, що під інтеграцією, як правило, розуміють не об’єднання основних державних інститутів, а співпрацю у науково-технічній сфері і єдиний візовий простір. Основна база підтримки зближення з росією – це сегменти радянських та русифікованих.
Якщо поглянути на цифри, то 43% білорусів підтримують зближення з росією, 36% не підтримують, а 19% не можуть дати відповідь. Найбільша частка респондентів підтримує науково-технічне співробітництво – 32%. Популярними також є єдиний візовий простір (28%), об’єднання енергетичної системи (23%), спільна система контролю якості товарів (23%). Проте створення наднаціональних органів влади в середньому підтримують лише 11% опитаних, а введення спільної символіки – 5%.
Ставлення до інтеграції напряму залежить від ставлення до національного, про що йшлося вище. Найбільша підтримка інтеграції з росією простежується серед радянського і русифікованого сегментів. Вони найчастіше підтримують створення єдиних збройних сил (36% серед радянських і 35% серед русифікованих) і об’єднання енергетичної системи (36% і 44% відповідно). Серед свідомих майже ніхто не підтримує поглиблення інтеграції з росією у будь-яких формах. Ті, які формуються у даному плані тяжіють до свідомих, адже в цьому сегменті противників інтеграції більше, ніж прихильників . Якщо інтеграцію і підтримують, то виступають за науково-технічне співробітництво (30%) і єдиний візовий простір (24%). Байдужі у своїх поглядах найближчі до радянського і русифікованого сегменту: кількість прихильників інтеграції доходить до половини (47%). Серед них найбільш популярним напрямком є введення спільного громадянства[12].
Сприйняття російсько-української війни
Тепер перейдімо до аналізу ставлення населення Білорусі до російського вторгнення в Україну, а також ролі РБ у конфлікті:
➡️ Станом на серпень 2022 року 25% респондентів висловилися за підтримку дій росії, проте без прямої участі у конфлікті.
➡️ Ідею оголошення повного нейтралітету і виведення всіх іноземних військ з Білорусі підтримали 28% опитаних, а засудження росії без вступу у конфлікт – 12%.
➡️ Про необхідність вступити в конфлікт на боці росії заявили 3% громадян, а на боці України – 2% громадян.
➡️ Підтримати дії України без вступу у війну запропонували 4% опитаних, а засудити дії нашої держави – 2%. 23% респондентів не змогли дати чіткої відповіді.
➡️ Бажання брати активну участь у російсько-українській війні висловила маргінальна кількість опитаних. При тому, найбільшу частку склали особи, які дотримуються нейтральних поглядів або не можуть дати відповідь – сумарно 51%.
➡️Стовно підтримки військових дій рф в Україні, то 30% опитаних у тій чи іншій мірі відповіли ствердно. 24% не змогли дати відповідь, а 45% у тій чи іншій мірі не підтримали дій Москви. При тому, 35%, найбільша група, відповіли, що точно не підтримують того, що вчиняє рф.
Цікавими є також дані, які стосуються оцінки наслідків останніх дій рф в Україні як для Білорусі, так і персонально для респондентів. 16% заявили, що наслідки у тій чи іншій мірі є позитивними, 51% дотримуються протилежної думки. Проте найбільша кількість респондентів відповіла, що не може відповісти – 34%. Практично ідентична ситуація і з оцінкою наслідків персонально для учасників опитування. 13% заявили про позитивні наслідки у тій чи іншій мірі, 50% дали протилежні відповіді. 36% не змогли зайняти чіткої позиції.
53% респондентів погодилися з тим, що білоруські війська не братимуть участі у війні проти України. При тому, частка прихильників цієї точки зору стабільно зростала з весни. 42% опитаних не бачать ніякого сенсу в цій війні. Стосовно визнання «ЛДНР», то кількість прихильників цього кроку знизилась до 26%, а 40% не можуть відповісти.
Розміщення військової бази рф на території Білорусі підтримали 24% опитаних, у той час як 43% дали негативну відповідь. 13% ставляться з байдужістю до цього питання, а 20% не мають чіткої позиції[13].
Білоруська діаспора
Унаслідок ряду факторів білоруська діаспора взяла на себе роль локомотива білоруського суспільства. Зокрема через те, що всередині Білорусі всіляко «загвинчують гайки», офіційний Мінськ зближується з Москвою, білоруський інформаційний простір у значній мірі перебуває під контролем Кремля, а державні телеканали ретранслюють російську пропаганду.
Так, переважна більшість білоруської діаспори бере участь у тій чи іншій суспільно-громадській діяльності, не беруть участі лише 15% опитаних. Найбільш поширеними формами такої діяльності серед діаспори є висловлення своєї громадянської позиції у соціальних мережах і неформалізована «проста» допомога людям – 49,8% і 46% відповідно. 41,9% респондентів фінансово допомагає тим, хто займається такою діяльністю; 27,1% допомагають громадським організаціям, ініціативам, проектам; 17% є волонтерами або допомагають їм; 8% є членами громадської організації, руху, політичної партії; 7,4% займаються такою діяльністю за своїм місцем роботи; 4,4% допомагають політичним партіям чи рухам.
Що цікаво, представники білорусів зарубіжжя доволі скептично налаштовані до себе. Жителі Білорусі та представники діаспори вважають, що громадською діяльністю займаються чверть або менше білорусів зарубіжжя (57,6% опитаних). Лише 4% опитаних вважають, що громадською діяльністю займаються більше 75% білорусів зарубіжжя. Увагу привертають доволі обережні оцінки людей, які залишаються в Білорусі: вони не намагаються вказувати малі частки тих, хто бере участь у діаспорі, а також набагато частіше не можуть дати чіткої відповіді (18,5%). Ймовірно, це свідчить про певний кредит довіри діаспори з боку білорусів, які залишаються у своїй країні[14]. Це підтверджують відповіді на питання стосовно того, хто більше може впливати на ситуацію в Білорусі. У той час як 22,4% білорусів, які залишаються в країні, вважають, що діаспора може впливати на внутрішні процеси в країні, лише 8,6% тих, хто виїхав віддають пальму першості резидентам РБ[15].
Варто також відзначити те, на які напрямки білоруси діаспори кидають свої сили у контексті громадської діяльності. 72,9% респондентів відповіли, що на допомогу Білорусі та білорусам, 54,6% – на допомогу Україні та українцям, 30% – на допомогу всім, хто цього потребує. Більше половини активних білорусів, які виїхали з країни, підтримують Україну і всіляко намагаються допомоги її жителям[16].
Висновки
Перед тим, як перейти до частини з рекомендаціями, підсумуймо вище сказане на основі проаналізованих даних:
- Наративи про те, що білоруси переважно є де-факто в’язнями режиму або ж займають переважно проросійську позицію, не справджуються. Так, серед населення Білорусі є значний відсоток тих, хто ностальгує за Радянським Союзом або взагалі хоче максимального зближення з росією. Також є група, яка займає прозахідну позицію і в більшості ніяким чином не підтримує ні росію, ні будь-які інтеграційні процеси з нею. Проте ні один, ні інший сегмент не складає найбільшої частки. Найбільше в Білорусі людей, чиї погляди перебувають на етапі становлення чи трансформації, і які не визначилися з чіткою позицію, або ж тих, хто проявляє байдужість до навколишніх процесів. Дана динаміка помітна не лише в контексті питання національної ідентичності, але й стосовно зовнішньополітичного вектора Білорусі та сприйняття російсько-української війни. Простіше кажучи, значна частка населення сусідньої країни потребує певного проводу (в хорошому сенсі слова), і для України в даному контексті є не просто можливість, але й необхідність працювати з цими людьми, аби вони не пристали до ворожого нам табору.
- Білоруська діаспора, як вже згадувалося, є локомотивом суспільних процесів серед білорусі. Саме представники закордонних білорусів є найбільш активними в політичному і соціальному планах, що зумовлено більшою свободою дій, вищим рівнем доходу, доступом до ширшого спектру джерел інформації. В очі впадає також те, що більше 50% представників білоруської діаспори скеровують свої зусилля на допомогу Україні та українцям, а рівень підтримки України у війні проти росії серед білорусів, які проживають, до прикладу, в Польщі, Литві і Грузії перевалює далеко за 90%! 94%, 96% і 95% відповідно[17].
- Україна як і не мала, так і не має чіткого підходу до того, як взаємодіяти з режимом Лукашенка, опозиційними силами, які вживати подальші кроки. Київ займає реактивну позицію, граючи «другим номером». Ймовірно, Україна зберігає відносини з режимом через гуманітарні причини, адже люди з окупованих територій можуть повернутися в Україну саме через територію Білорусі. Також наша держава остерігається відкриття північного фронту, тому можна припустити, що між двома сторонами є усні чи письмові домовленості стосовно перетину червоних ліній: з Білорусі вже більше як 6 місяців не летять ракети у бік України, а остання ігнорує Світлану Тихановську[18].
Рекомендації
Україні необхідно не просто чекати біля мора погоди, а починати активно діяти, принаймні з прицілом на найближчу перспективу. У короткостроковому проміжку часу можна виділити такі інтереси нашої держава: підтримка антивоєнних та антиросійських настроїв, виділення певних рамок для діяльності режиму Лукашенка, нівелювання загрози з півночі.
Аналізуючи першу складову, варто відразу зауважити, що ймовірність поновлення протестів у тій формі, яка була станом на 2020 рік, є дуже низькою. Тому Києву варто припинити педалювати звичні для себе наративи, а сконцентруватися на такому:
- ➡️ Пояснювати згубність і небезпеку орієнтації на росію, особливо серед населення, яке не має чіткої світоглядної позиції. Доносити інформацію про те, що ізоляція Білорусі, спричинена діями режиму, несе втрату вигоди для усіх сторін: приватних підприємців, державних компаній і самого населення. Допомогти у цьому можуть інтернет-ресурси, які є основними джерелами інформації, а також українські медіа, до яких значна кількість жителів Білорусі проявляє увагу.
- ➡️ Співпрацювати з білоруською діаспорою в контексті донесення цих ідей. Окрім інформаційних ресурсів, варто використовувати можливості, які дають закордонні білоруси. Не секрет, що багато закордонних білорусів зберігають контакти з родичами, близькими, друзями, які залишилися в країні. Тож персональні зв’язки можуть допомогти пояснити і закріпити думку про те, що російське вторгнення не несе нічого хорошого, а зближення з росією грозить більшою ізоляцією. Це також дозволить діаспорі відчути, що їхні старання не залишаються непоміченими, а Україна розраховує на їхню подальшу підтримку та сприяння, що в цілому покращить сприйняття нашої держави.
- ➡️ Корисною буде спільна діяльність українських та білоруських політичних експертів; блогерів, авторів та лідерів суспільної думки; журналістів. Це дасть змогу краще зрозуміти проблематику, а також сформувати позитивний образ українців.
Переходячи до взаємодії з режимом Лукашенка та нівелювання загрози з півночі, варто використати на свою користь маніакальне бажання останнього зберегти владу. Для цього доцільно:
- ➡️ Помінятися з Білоруссю ролями. Простіше кажучи, змусити вже Лукашенка не провокувати Київ. І для цього не обов’язково вдаватися до відритих дій, як-от співпраці з Об’єднаним перехідним кабінетом. Використання дипломатичних каналів для пояснення того, що доля диктатора залежить не лише від росії, активна реклама і підтримка білоруських формувань у складі ЗСУ, налагодження контактів та координація діяльності білоруських партизанів змусять Лукашенка у більшій мірі оглядатися на Київ при прийнятті рішень.
- ➡️ Якщо ж з боку режиму будуть агресивні дії, а не просто залякування чи порожня риторика, необхідно давати приховувану відповідь: партизанська діяльність, саботаж, диверсійні дії на військових об’єктах за координації українських силових відомств. Лише один інцидент в Мачулищах продемонстрував, наскільки неприємними та болючими можуть бути такі невеликі удари. При тому, варто усвідомлювати, що повномасштабна відповідь з боку білоруської армії є дуже малоймовірною, адже: а) у війську панують антивоєнні настрої, особливо серед особового складу нижньої і середньої ланок; б) білоруська армія не готова до ведення активних бойових, а спроби змусити зробити це на початку повномасштабного вторгнення не дали свого результату; в) такий крок грозить вибухом соціального невдоволення всередині країни.
- ➡️ Вести інформаційну роботу з білоруськими військовими. Для цього корисною буде розсилка даних про реальний стан справ; створення гарячих телефонних ліній для можливості довідатися про ситуацію на полі бою та здачі в полон; донесення ідеї того, що українці не вважають білорусів ворогами, підтверджуючи це, до прикладу, аргументом відсутності військової відповіді на вторгнення чи обстріли українських міст з території РБ.
Матеріал підготував:
Переможець Всеукраїнського конкурсу есе для молоді «Філософія української перемоги. Візія Великої України», студент факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка
[1] https://ukrstat.gov.ua/express/expr2022/02/14.pdf
[2] http://lfpr.lt/wp-content/uploads/2015/08/LFPR-20-Melyantsou_Kazakevych.pdf p. 63
[3] https://www.radiosvoboda.org/a/1622827.html
[4] http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=47859
[5] http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=47859
[6] https://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/11006.pdf
[7] https://www.slovoidilo.ua/2021/05/28/infografika/ekonomika/yak-11-rokiv-zminyvsya-tovaroobih-mizh-ukrayinoyu-ta-bilorussyu
[8] https://www.bbc.com/ukrainian/features-54279480
[9] https://www.slovoidilo.ua/2021/07/10/novyna/polityka/mzs-rozpovily-detali-zustrichi-zelenskoho-ta-tyxanovskoyi
[10] https://library.fes.de/pdf-files/bueros/belarus/19770-20221206.pdf ст.7-9
[11] https://library.fes.de/pdf-files/bueros/belarus/19770-20221206.pdf ст. 42
[12] https://library.fes.de/pdf-files/bueros/belarus/19770-20221206.pdf ст.45
[13] https://reform.by/328960-chatham-house-snova-oprosil-belarusov-o-vojne-i-geopoliticheskom-vybore
[14] https://newbelarus.vision/wp-content/uploads/2023/01/Diaspora_full-version.pdf ст.11-12
[15] https://newbelarus.vision/wp-content/uploads/2023/01/Diaspora_full-version.pdf ст.19
[16] https://newbelarus.vision/wp-content/uploads/2023/01/Diaspora_full-version.pdf ст. 12
[17] https://library.fes.de/pdf-files/bueros/belarus/19480.pdf ст. 9
[18] https://ecfr.eu/article/the-zelensky-lukashenka-tsikhanouskaya-triangle-understanding-ukraines-relationship-with-the-belarusian-opposition/
Leave a Reply