Іван Янюк, голова ГО «Історичний Меридіан», призер конкурсу Десятих Бандерівських читань
У москви залишилось не так вже й багато союзників. Саме союзників, а не прихильних або лояльних держав. В основному це країни, фактично окуповані росією (Білорусь, Сирія). До фактичної окупації той же Мінськ часто йшов всупереч волі кремля. Найбільш показовим є момент визнання пострадянських псевдореспублік – єдиного геополітичного творіння російської федерації. У далекому 2008 році, коли москва лише починала свій шлях ресентименту навіть «останній диктатор Європи» відмовився визнавати самопроголошені Південну Осетію та Абхазію. Проте є на світі одна країна, яка знаходиться за тисячі кілометрів від москви й справді на добровільних засадах підтримує кремлівський неоімперський курс. Ця країна Нікарагуа – єдина держава у світі (крім самої рф), яка ще у 2008 році визнала «незалежність» самопроголошених республік, де-факто визнавши право кремля на новітню експансію (оскільки усі розуміють бутафорність «самостійності» цих квазідержавних утворень).
Так що ж так притягує цю далеку американську країну до москви? Чи справді союз росії та Нікарагуа можна назвати ідеологічним, чи за цим стоїть щось зовсім інше? Іван Янюк для НАЦ УСДД матеріал про те як держави «доходять» до союзу з рф.
З 2007 року, коли в Нікарагуа до влади повернувся її колишній диктатор Даніель Ортега, країна стала надійним форпостом РФ у західній півкулі. У 2008 році Нікарагуа визнала «незалежність» Південної Осетії та Абхазії. Через 14 років лідер Нікарагуа Даніель Ортега підтримав визнання росією своїх сепаратистських утворень на українській території, що врешті призвело до анексії частини суверенної території України. У проміжку між цими подіями Нікарагуа стабільно підтримує РФ на голосуваннях у Генасамблеї ООН, але що важливіше для кремля – надає свою територію для військових формувань рф. Так ще у тому ж 2008 році після короткотривалої війни з Грузією рф надсилала свої стратегічні бомбардувальники до Америки, зокрема опираючись на логістичну підтримку Нікарагуа. З 2015 року у порти країни можуть вільно заходити російські кораблі, а з 2017 року під гаслами боротьби з наркотиками у країні розташовується обмежений російський силовий контингент (немає точних даних, які саме сили беруть участь у цьому проекті). Усі вище перелічені факти роблять Нікарагуа справжнім містком для діяльності російських мілітарних формувань на американському континенті.
Окрім прямого військового аспекту між державами налагоджена тісна економічна співпраця. Зокрема рф стала основним постачальником зброї до Нікарагуа в означений період (У XXI столітті частка в імпорті зброї до країни сягнула 90%, тобто москва практично досягла статусу монополіста в озброєнні Нікарагуа). Країни тісно співпрацюють і в інших галузях економіки, зокрема росія спорудила у країні завод з виробництва вакцин, стабільно експортує до неї сільськогосподарську продукцію.
Тож як країна з Американського континенту стала союзником москви?
Нікарагуа – колишня іспанська колонія, яка отримала незалежність від метрополії ще у 1821 році (остаточно повністю самостійною держава стала у 1838 році). Так само як увесь континент, з піднесенням могутності США, вона поступово входила у сферу впливу майбутнього світового гегемона. З кінця ХІХ ст. США стали здійснювати регулярні інтервенції у країну для підтримки лояльної влади проти місцевих повстанців. Типовим укладом у Нікарагуа стало жорстке суспільне розшарування та спосіб організації суспільства у найгірших традиціях нерівності, за яких левова частка національного багатства зосереджувалася в руках невеликої кількості землевласників (латифундистів), натомість значна частина населення була змушена просто виживати. Така ситуація сприяла поширенню марксистських ідей серед нікарагуанців, а також формувала антиамериканські настрої, із якими звичайні нікарагуанці асоціювали проблемний стан справ у своїй країні. Найпотужнішим стало повстання, яке у 1927-1934-х роках очолював Августо Сезар Сандіно. З того часу рух проти авторитарних режимів, які підтримували США у цій країні стали називати сандинізмом.
Сандиністський рух – це суміш марксизму та націоналізму. Ідеологічний колорит притаманний Латинській Америці. Виступаючи за право нікарагуанського народу самостійно керувати своєю країною та розпоряджатися своїми ресурсами, мати свою самобутню культуру та ідентичність, рух несе окремі ознаки націоналізму, проте бачення усіх засобів матеріального виробництва як виключно суспільного надбання – це явні елементи марксизму в їхній ідеології. Це сприяло зближенню сандиністів спершу з кубинськими революціонерами на чолі з Фіделем Кастро і зрештою з СРСР.
У 1972 році у Нікарагуа стався землетрус. Як вже вказувалося вище, у державі функціонував фактично середньовічний суспільний лад. Тож не дивно, що у найкращих традиціях цієї епохи саме природний катаклізм вирішив долю режиму. Авторитарний правитель держави Анастасіо Сомоса Дебайле для подолання наслідків катастрофи увів надзвичайний стан, чим ще більше посилив свою і так свавільну владу в країні. Пізніше виявилося, що надзвичайні повноваження Сомоса використав для спрямування міжнародної допомоги, яку отримувала Нікарагуа для подолання наслідків землетрусу в інтересах своєї сім’ї та найближчого оточення. Простіше кажучи, Анастасіо Сомоса розікрав міжнародну допомогу. Коли про це стало відомо населенню. у країні спалахнули масові протести, що переросли у революцію, яка врешті привела до влади сандиністський режим 19 липня 1979 року.
Проте нова влада не виправдала очікування простих нікарагуанців. Економіка країни залишала бажати кращого, а новий режим виявився таким же авторитарним, як і попередній. Прихильники Самоси організувалися у військові формування Контрас (їх підтримували США) і зі зброєю в руках протистояли новій владі. Зрештою сандиністський режим було повалено у 1990 році. У Нікарагуа на два десятиліття було встановлено демократичний устрій, в рамках якого владу обирали на вільних виборах. На одних з яких у 2006 році переміг колишній диктатор та лідер сандиністів Даніель Ортег
а
Даніель Ортега став президентом Нікарагуа у 2007 році. Він себе позиціонував як повністю перероджений політик. Виступав за демократичний лад та економічну свободу, зокрема визнавав право на приватну власність. Ортега вступив до ініційованого Венесуелою Боліваріанського союзу. Це дало йому доступ до дешевої венесуельської нафти, якою тодішній лідер держави Уго Чавес купував собі лояльність навколишніх держав. Перепродуючи її за ринковими цінами, він зміг фінансувати численні соціальні програми, таким чином здобуваючи підтримку народу. Він домігся зміни до конституції, яка забороняла чинному президенту повторно брати участь у виборах і вже у 2011 році переміг, здобувши понад 60 % голосів виборців.
Даніель Ортега намагався купувати народну підтримку широким пакетом соціальних програм. І це йому вдавалося. Водночас він проводив зачистку опозиції. Ортега звинувачував своїх політичних противників у співпраці з контрас у період свого першого перебування при владі упродовж 1985-1990 років, співпраці зі США та інших «прогріхах», антидержавній діяльності. Врешті на виборах 2016 року він вже не мав конкурентів та переміг практично без опору (набравши 72 % голосів). Символом всеосяжної влади Даніеля Ортеги стало те, що він зробив свою дружину Росаріо Мурільйо віцепрезидентом країни. По суті Нікарагуа очолив сімейний клан. Через два роки він жорстоко розігнав масові протести, які стали останнім виявом залишків опозиції у Нікарагуа. Єдиною альтернативною, організованою силою у країні залишилась Католицька церква. Після своєї четвертої перемоги на виборах 2021 року, які більшість держав визнали відвертим фарсом, тандем Ортега-Морільйо став зачищати й церкву. Опозиційно налаштованих священників виселяли за межі країни, а не згідних виїхати заарештовували. Усе це відбувалося за мовчазної згоди Ватикану.
Тож ми отримали портрет типового союзника москви – явно авторитарна держава, де при владі нелегітимний узурпатор з суттєвими проблеми у відносинах зі США. Активно використовується постколоніальний ресентимент як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Таким чином зі США ліплять втілення колоніальної держави.
Які висновки та план дій із цього може зробити Україна:
– У світі де достатньо корумпованих та авторитарних узурпаторських режимів рф ніколи не буде самотньою.
– Союзи, які будує москва базуються не на спільних цінностях, а на меркантильних особистісних інтересах владних верхівок, звідси їх особливість та слабкість.
– Основою зближення рф з її заморськими «друзями» є антиамериканський популізм.
Як може діяти Київ у цій ситуації:
– Налагоджувати співпрацю з противниками чи ворогами союзників рф за принципом «ворог мого ворога – мій друг».
– Формувати власну м’яку силу. Працювати з антиколоніальними наративами. Вказувати, що насправді рф – остання колоніальна імперія у світі. Цим можна вибити двох зайців – відвернути громадську думку від рф та зменшити негатив у суспільстві країн Глобального Півдня до США та інших західних держав – наших ключових союзників.
– Пропонувати альтернативу співпраці з рф. На тому ж ринку озброєнь Україна може легко замінити багато номенклатури, якою торгує росія. Проте у випадку з Нікарагуа, останній вимір не буде актуальним, оскільки саме по собі геополітичне значення цієї держави вкрай низьке. Офіційному Києву варто зосередитися на перших двох пунктах, тоді ми зможемо отримати нових друзів та посилити реноме в очах Вашингтона.
Таким чином, наша дипломатія змогла б перетворити сумнівні вигоди москви від співпраці з маленькою Нікарагуа у більш суттєві переваги для Києва через зростання іміджу нашої держави в очах потужніших гравців.
Список використаних джерел:
1. Армандо Чагуаседа, Адріана Герера «Росія в Латинській Америці: Ілліберальне співзвуччя» // Лондонська школа економіки та політичних наук
https://blogs.lse.ac.uk/latamcaribbean/2022/07/28/russia-in-latin-america-the-illiberal-confluence/
2. Девід Крамер «Росія і Латинська Америка після 24 лютого» // Президентський Центр Дж. В. Буша https://www.bushcenter.org/publications/russia-and-latin-america-after-february-24
3. Дуглас Фарах, Маріан Річардсон «Стратегічні перспективи кризи режиму в Нікарагуа» // Інститут стратегічних студій Національного університету оборони (США)
https://ndupress.ndu.edu/Portals/68/Documents/stratperspective/inss/strategic-perspectives-41.pdf
4. Лаура Заремба «Інша революція в Нікарагуа: Мобілізація без демократії» // Видання Університету Південного Іллінойсу, Карбондейл
5. Мері Спек «Чи будуть інші керівники Центральної Америки слідувати авторитарному лідеруванню Нікарагуа?» // Американський Інститут миру
https://www.bushcenter.org/publications/russia-and-latin-america-after-february-24
https://opensiuc.lib.siu.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1031&context=uhp_theses
6. Альма Гуілермопріето «Революція починає жерти саму себе в Нікарагуа» // The New Yorker
https://www.newyorker.com/news/news-desk/the-revolution-eats-itself-in-nicaragua
7. Габріель Гонсалес «Повернення Нікарагуа до диктатури» // DW
https://www.dw.com/en/opinion-nicaraguas-return-to-dictatorship/a-58745994
8. Грег Броснан «Нікарагуа: Ортега починає третій термін під час масових протестів» // Reuters
https://www.reuters.com/article/uk-nicaragua-ortega-idUKN1019770920070110
9. Джошуа Партлов «Радянський Союз вів Холодну війну в Нікарагуа. Тепер Путінська Росія повертається» // The Washington Post
10.Каролін Коуен «Загроза півкулі: Втручання Росії в Нікарагуа» // The Hill
11. Метью Тетерау «Стан впливу Росії на Заході після вторгнення в Україну» // Georgetown Security Studies Review
12. Ніколь Вінфільд, Ґабріела Селсер «Ватикан закрив дипломатичне представництво в Нікарагуа через репресії Ортеги»» // Associated Press
https://apnews.com/article/vatican-nicaragua-ortega-pope-9b95ffffd3cfddf49b2286027356118f
13. Роман Грейсер «Де Центральна Америка себе позиціює в багатополярному світі?» // El Faro
14. Арештований нікарагуанський єпископ під час конфлікту з Даніелем Ортегою // The Guardian
15. Нікарагуа закриває католицькі радіостанції під керівництвом єпископа, критика режиму // Reuters
16. Загальна інформація: Нікарагуа // Державний департамент США
https://2009-2017.state.gov/outofdate/bgn/nicaragua/22764.htm
17. Нікарагуа: Революційна хунта // Архів США https://americanarchive.org/exhibits/newshour-cold-war/nicaragua
Leave a Reply