Про актуальні питання міжнародної політики та події московсько-української війни журналісти Тижневика ВО “Свобода” спілкуються з Олександром Чупаком – керівником економічних програм Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
– Олександре, в одному з дописів кілька місяців тому Ви пишете, що очікуваного падіння економіки московії за два роки війни фактично не відбулося. Чи змінюють цю ситуацію українські удари по російських НПЗ? А останнім часом ми бачимо вже й не тільки по НПЗ, а російській енергетиці тощо.
– Нафтогазова галузь росії – основне джерело доходів державного бюджету агресора, приблизно третина усіх його надходжень. Окупант планував у 2024 році заробити на енергоносіях близько 120 млн доларів, і приблизно таку ж суму він збирається витратити на воєнні потреби. Позбавлення росії нафтогазових доходів – це ключ до її фінансового виснаження.
Нехай економічні санкції проти московії скоротили її доходи від продажу нафти приблизно на 25% у 2023 році, агресор до недавнього часу продовжував видобувати викопне паливо на рівні попередніх років, а нафтопереробна галузь працювала тими ж темпами. Однак внаслідок українських ударів тільки в 2024 році було пошкоджено понад 20% потужностей російських НПЗ. Це вже спричинило суттєве підвищення цін на пальне всередині московії, що змусило уряд ввести ембарго на експорт палива на шість місяців. Втім, головне те, що зупинка НПЗ змушує росіян скорочувати постачання продуктів переробки на лінію фронту і зменшує їхні експортні спроможності.
Якщо Україна зможе завдавати подібних ударів протягом тривалого часу, економіка московії справді може опинитися у скрутній ситуації. Якщо ж ми додамо регулярні удари по енергетиці, окупант буде змушений перекидати величезну кількість ресурсів з воєнних потреб на відновлення власної інфраструктури.
– Нашуміла стаття у FT пише, що у Білому Домі нібито незадоволені, що Україна нищить російські «бензоколонки». Ви вважаєте статтю реальною чи московським вкидом? І чи щось може на сьогодні зупинити цю нашу нову тактику боротьби з ворогом? Американської допомоги поки все одно нема.
– Поки не варто стверджувати, що американської допомоги немає, адже Україна ще багато місяців буде отримувати озброєння від США згідно з укладеними раніше контрактами. Йдеться про близько 500 млн доларів щомісяця до кінця 2024 року. Сподіваємося, що Конгрес таки проголосує за додаткову допомогу протягом найближчих тижнів.
Стаття FT може бути правдивою, позаяк адміністрація Байдена справді зацікавлена в тому, щоб світова ціна нафти не зростала. Подорожчання “чорного золота” означає підвищення вартості пального на внутрішньому ринку США, що може зашкодити рейтингу Байдена перед президентскими виборами, які відбудуться в листопаді. Українські удари по московських НПЗ призводять до скорочення пропозиції нафтопродуктів на світовому ринку, спричиняючи підвищення цін.
Побачимо, що буде далі, однак нині російські заводи продовжують палати. Тож, можливо, повідомлення про невдоволення Білого дому є неправдою. Або Києву вдалося переконати Вашингтон у доцільності своєї тактики.
– А в світовій історії було щось подібне, коли перемога на полі бою забезпечується шляхом нищення економіки?
– Економічна складова воєн завжди була надзвичайно важливою, але не вирішальною. Можна згадати спроби Наполеона перемогти Великобританію через торговельну блокаду, що в підсумку не завдала Лондону значної шкоди.
Під час Першої світової війни Німеччина розгорнула масштабну кампанію з використанням підводних човнів проти британського торговельного флоту. А в часи Другої світової союзники протягом кількох років здійснювали майже щоденні бомбардування німецьких промислових центрів.
У жодному з наведених прикладів нищення економіки не було вирішальним воєнним чинником. Проте воно обов’язково повинне супроводжувати інші складові широкомасштабної війни: бойові дії безпосередньо на полі бою, пропаганду тощо. Якби нині росія не зазнавала шкоди від санкцій і українських ударів, вона могла б спрямувати на війну набагато більші ресурси, ніж здатна сьогодні.
– У нас мало правдивої інформації про те, що насправді відбувається в росії. Чи можемо ми розраховувати в такому випадку на те, що поневолені народи таки постануть і імперія рухне? Чи є хоч якісь ознаки незадоволення?
– Як і для будь-якої колоніальної імперії, поневолені народи є ключем до розвалу росії. Сучасна московська імперія має у своєму складі 21 національну республіку і понад 100 народностей, які мають власну культуру, історію боротьби за свободу і досвід придушення агресором.
Сьогодні московія є особливо вразливою, незважаючи на свою позірну зовнішню стійкість. Для путінської імперії характерним є хиткий консенсус між московським центром і місцевими елітами, лояльність яких тримається на стабільних грошових потоках від уряду. Але в умовах повномасштабної війни москві стає дедалі складніше задовольняти потреби місцевих еліт.
Лише протягом кількох попередніх місяців ми бачили народні виступи в Башкортостані, дії місцевих повстанців в Інгушетії, приєднання представників поневолених народів росії до Сил оборони України тощо. Пригнобленим націям нині бракує координації і закордонної підтримки. Україна тільки починає працювати з народами росії через визнання їхнього права на самовизначення, підтримку урядів в екзилі, створення національних збройних формувань у лавах ЗСУ. Надалі ми маємо переходити безпосередньо до підтримки визвольних рухів на місцях.
Тільки розвал московської імперії на десятки самостійних держав може принести перемогу Україні. Такий сценарій є цілком можливим і для його реалізації потрібно докладати максимум зусиль.
– Україна розуміє, що росія – цей колос на глиняних ногах – має впасти. А хто це розуміє ще? Що з цього приводу скаже мегаобережний Західний світ?
– Західні політичні еліти протягом багатьох століть сприймають росію як константу: невід’ємну частину євразійського простору і свого бізнес-партнера. Щоразу, коли москва стояла на межі розвалу, – двічі протягом ХХ століття – Захід намагався не допустити її краху.
Втім, після початку повномасштабної війни розмови про необхідність розвалу росії почали ставати дедалі гучнішими. Нехай про це не мовлять представники офіційної влади наших держав-союзників, тема розподілу імперії активно опрацьовується в аналітичних колах.
Яскравим представником цього напряму є Януш Бугайський, старший аналітик вашингтонського Jamestown Foundation, учасник XI Бандерівських читань, автор книги про розвал росії. Без сумніву, він та подібні до нього аналітики мають значний авторитет у владних колах країн Заходу, просуваючи тему ліквідації імперії.
– На Вашу особисто думку, світ не може зупинити цю криваву війну з економічних міркувань – в розрахунку на дешеві енергоресурси? Чи від страху перед диктатором? Чи з іншим мотивів? Чому людині, в якої руки по лікоть в крові, телефонують і висловлюють співчуття у зв’язку з терактом?
– Як було сказано вище, війни не виграються виключно економічними методами. Тим більше, що росія нині може розраховувати на підтримку двох великих партнерів: Китаю та Індії, які на двох купують понад дві третини всього експорту московської нафти. З іншого боку, навіть на Заході не всі готові повністю відмовлятися від співпраці з агресором. Наприклад, росія майже не зменшила постачання в ЄС компонентів для атомних реакторів, необроблених алмазів, продовжує торгувати з Європою зерном тощо.
Співчуття у зв’язку з терактом є формальною дипломатичною процедурою, але це також свідчить, що путіна досі сприймають як повноцінного представника світової політичної еліти. Мабуть, позиція Заходу зміниться лише тоді, коли він безпосередньо зазнає ударів російських ракет по власній території. Але тоді може бути вже запізно…
Leave a Reply