Якщо подивитися здаля. Тобто обʼєктивно…
Щоб зробити якісну світлину на фоні монументальної споруди (щоб і її було повністю видно і твій образ не виглядав мікроскопічною фігурою) варто, щоб той кого фотографують був близько від фотоапарата, а фон на віддалі так, щоб повністю бачити і споруду і себе.
Так і в розрізі розуміння себе на фоні історичних подій: бути на вістрі в обʼєктиві на фоні історичного процесу. Тобто розглядати нинішню російсько-українську війну крізь історичну ретроспективу, а себе у ній на конкретному місці.
Тепер до історії.
Наша історія взаємодії з простором на схід від нас триває вже понад тисячу років. Як мінімум з другої половини десятого століття, або з першого тисячоліття нашої ери (зараз нагадаю третє). Ми ходили до них збирати данину. Несли християнство вогнем і мечем, а через два століття вже вони приходили палити Київ.
Козаки брали Москву. І Москва руйнувала Запорізьку Січ. Загалом понад 30 воєн у історії понад тисячолітнього безперервного протистояння.
І в цьому протистоянні «мир» з Москвою чи «московський мир» в Україні несли завжди більше втрат і проблем українській нації.
Так от про що я.
За останню тисячу років ми ніколи не мали таких шансів здолати Москву стратегічно.
Ми ніколи не мали такої армії. Такого озброєння. І такої, принаймні на цю пору, міжнародної конʼюнктури.
Так будучи в гущі подій в безперервній рубці кожен потребує ротації, паузи, але чи доля українського вояка в цій війні важча, ніж доля всіх попередників?!
Без сумніву ні.
Коли ми мали стільки амуніції? Коли нам випадало боротися не на три-чотири боки одночасно, а мати можливість сконцентруватися на відвідному кривднику?
Якщо обʼєктивно – практично ніколи.
Тому можна зупинитися, дати ворогу зализати рани і продовжити вирішувати долю війни в наступному раунді (при невідомій міжнародній конʼюнктурі на той час) чи зціпити зуби, вперлися стіною і спробувати закінчити зараз.
Але для цього крім не зовсім достатньої амуніції потрібні ще й великі амбіції.
Мир – це ліквідація російської імперії та колоніалізму. Це модерування процесів на пост імперському просторі. Це здатність мислити і діяти як геополітичний субʼєкт.
І це внутрішня задача з галочкою.
Але шкода було б не скористатися шансом, який випадає раз на тисячу років…
Юрій Сиротюк «Мамай», директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», головний сержант роти вогневої підтримки 5 окремої Київської штурмової бригади ЗСУ
Leave a Reply