SCOPUS та інші міжнародні наукометричні бази як інструмент лівого ідеологічного домінування у соціальних науках

Олег Іванов, кандидат соціологічних наук, доктор філософії (PhD) у галузі масових комунікацій, незалежний дослідник

Реформи останніх років в українській освіті та науці активно заохочують (якщо не сказати “адміністративно змушують”) науковців публікуватися у зарубіжних виданнях. “Якість” науковця кількісно вимірюється рейтингом його публікацій у міжнародних наукометричних базах Scopus та/або Web of Science Core Collection. Від цього значною мірою залежать матеріальні преференції для нього та закладу, який дає йому роботу.

Раціональне обґрунтування від реформаторів полягає у тому, що таким чином українська наука краще інтегрується у світову. Однак, чи завжди слідування світовим трендам означає покращення якості наукових досліджень? Якщо ми говоримо про соціальні науки (перш за все, соціологію, політологію), то наслідки зовсім не такі однозначні. Моя теза полягає у тому, що рейтингування вчених за місцем їх у міжнародному порядку денному означає просування в Україні прихильників лівих (у т.ч. ліворадикальних) та ліво-ліберальних ідей та дискримінування, не залежно від об’єктивного наукового рівня, консерваторів, націоналістів та інших відкритих прихильників правих, а тим більше праворадикальних ідей.

У сучасному глобалізованому науковому світі є простий “рецепт” виживання і успіху: “publish or perish” (англ. “публікуйся або помри”). Від кількості і якості (яка визначається кількісно рейтингом видання, кількістю та якістю [ так само рейтинговою] цитувань) публікацій залежить ймовірність перемоги у різноманітних конкурсах на отримання дослідницьких ґрантів, прийняття тез на конференції, фінансування дослідницьких візитів, тощо. А відтак є і зворотня залежність: людина, яка частіше отримує такі ґранти, має набагато кращі умови для проведення якісних досліджень та нерідко спільної публікації їх результатів у “рейтингових” виданнях.

Ми не можемо говорити про формальну цензуру чи інституційну дискримінацію, оскільки у жодних вимогах до публікації не вказано, яких поглядів і оцінок має дотримуватись автор статті. Однак, які шанси опублікуватися у виданнях, де редакція дотримується поглядів, які є протилежними, а нерідко і ворожими твоїм? Які шанси провести дослідження, яке з точки зору “наукових еліт” не є актуальним? У той час, як актуальність дослідження визначається лівим та ліво-ліберальним трендом у соціальних науках. До прикладу, які з цих тем є “більш актуальними”: (а) створення методології оцінки попиту і пропозиції на ринку праці з допомогою автоматизованого аналізу онлайн баз даних чи (б) вивчення дотримання прав мігрантів в Україні та ЄС; (а) розробка методології соціологічних досліджень у ЗСУ на базі досвіду армій країн НАТО чи (б) вивчення сексуальних домагань у ЗСУ ? (а) — надто складно і науково, (б) — дуже трендово і “правильно” з точки зору “європейських цінностей” (поняття, яке давно підмінено поглядами самоназваних ліво-ліберальних еліт).

Щоб не бути голослівним, перейдемо від теоретичних аргументів до конкретних прикладів та системних фактів.

Найвідоміший скандальний приклад — антинаукові “дослідження”, які регулярно публікувалися у “рейтингових” виданнях, через те, що відповідали марксистській повістці. Цитата:

Вони навмисно писали абсолютно беззмістовні і навіть відверто абсурдні наукові статті у різних галузях соціальних наук, аби довести: ідеологія у цій сфері давно взяла гору над здоровим глуздом. […] Теми робіт різнились, проте всі були присвячені різноманітним проявам боротьби з соціальною несправедливістю: дослідженням фемінізму, культури мужності, питання расової ідентифікації та сексуальної орієнтації тощо.

Наведу приклад із середовища української вищої освіти, найбільш прогресивного за самопрезентацією вишу — НаУКМА. Так виглядає вичерпний перелік тем студентських робіт (тобто написання робіт з інших тем не передбачається) з курсу “Військова соціологія”, затверджений кафедрою як професійно орієнтований:

Військова соціологія в Україні за версією кафедри соціології НаУКМА

 

Дослідження “Невидимий батальйон” не є репрезентативним, містить безліч ідеологічно мотивованих інтерпретацій, але отримало суттєву ґрантову підтримку. Відтак просувається теза, що дана проблема є, щонайменше, однією із найважливіших у ЗСУ та у контексті Україно-російської війни з 2014 року.

Рейтингові соціологічні журнали, публікація у яких додасть вам великої ваги як науковцю:

1. American Sociological Review, головний журнал Американської соціологічної асоціації. Головний редактор — лівий дослідник суспільних рухів Rory M. McVeigh.
2. Annual Review of Sociology. Головна редакторка — Karen Cook, ніби як фахівець з методів дослідження довіри, але в той же час вивчає нерівність у соціальних мережах з марксистських позицій.
3. American Journal of Sociology. Головна редакторка — ліва дослідниця суспільних рухів Elisabeth S. Clemens.
4. Sociology of Education. Головна редакторка — ліва дослідниця нерівності в освіті Linda Renzulli.
5. European Sociological Review. Головний редактор — дослідник нерівності та бідності Markus Gangl.
6. Social Issues and Policy Review. Головна редакторка — дослідниця меншин і ґендерних проблем Naomi Ellemers.
7. Social Forces. Головний редактор — дослідник нерівності на ринку праці Arne L. Kalleberg.
8. Sociology. Головна редакторка — дослідниця меншин, мігрантів і ґендерних проблем якісницькими методами Vanessa May.
9. Sociological Theory. Головний редактор — лівий дослідник Mustafa Emirbayer.
10. The Sociological Review. Головна редакторка — дослідниця меншин, мігрантів і класових відносин Michaela Benson.

Із 100% впевненістю можна стверджувати, що немає жодного рейтингового наукового видання із соціології із консервативною, антимарксистською повісткою.

Голова Міжнародної соціологічної асоціації (International Sociological Association, ISA), організації рівня “ООН” у соціології — Sari Hanafi, дослідник міграції, біженців, транснаціоналізму із лівої та ліво-ліберальної позиції.

Голова Європейської соціологічної асоціації — Marta Soler-Gallart, неомарксистка, дослідниця бідності та нерівності.

Голова Американської соціологічної асоціації — Aldon Morris, дослідник суспільних рухів, громадянських прав та нерівності з лівих позицій.

Відтак, перефразовуючи наведений вище рецепт: “be marxist or perish” (будь марксистом або помри). Чи ні? Вибір завжди є: пливти за течією чи проти неї.