Стаття переможця Конкурсу есеїв «Свобода народам! Свобода людині! – Історія та перспективи боротьби поневолених росією народів», що відбувався в рамках ХІІ Бандерівських читань військовослужбовця, капітана ЗСУ Олексія Ткаченка.
Війна нас, України та українців з росією неодмінно завершиться на території росії та знищенням російської федерації. Щоб російська федерація не робила підлеглому населенню, більшість його продовжує поводити себе як стадо з промитими мізками, що підтримує режим своєї держави, навіть коли він гонить їх на убій. Беручи участь у захисті України від орд москалів, я неодноразово був свідком цього, наприклад у червні-липні 2022 на південь від Ізюма чи у травні-червні 2023 року на північ від Куп’янська Харківської області. Жодні поразки та втрати рф на території України не підірвуть її та покірних їй не зупинять.
Аби закінчити війну, необхідно переносити її на територію російської федерації, аби таким чином підірвати її, знести політичний режим та стимулювати підлеглих нарешті обернутися проти нього. Валерій Залужний проголошував схожі тези ще у вересні 2022 року [3]. На сьогодні після неодноразових рейдів формувань громадян рф у ЗСУ, таких як «Російський добровольчий корпус» у 2023-2024 роках та операції ЗСУ у Курській області з серпня 2024 року це стало реальністю.
Однак, що робити Україні та українцям, коли наша присутність буде наявна на російських територіях, путінський режим в російській федерації впаде, а російська федерація як форма російської державності почне розвалюватись? Мета України та українців зрозуміла – унеможливити нову агресію з території рф, добитись від осіб на цій території компенсацій за попередні агресії та покарати організаторів цих агресій. Однак, засоби досягнення цієї мети досі розмиті. І від того, які засоби застосують Україна та українці залежить чи ми закріпимо результати своєї перемоги над росією.
Чи можливі національні демократії на теренах рф економічно?
Найбільш розпіареним на сьогодні комплексом заходів, який пропонують Україні для унеможливлення загрози з боку росії щодо нас є етнічно-демократичний. Діячі з України, росії, інших держав пропонують сприяти розвалу росії на державні утворення за етнічним принципом, політичними режимами яких мають стати демократії. Розглянемо, чи реалістичними є ці засоби для досягнення нашої мети, адже вже сам розгляд їх в комплексі не є реалістичним. Прикладів того, що державні утворення, в яких більшість складають представники одного етносу, і, які далеко не завжди є демократичними, у світі є безліч. Навіть, якщо розглянути лише моноетнічні держави, «держави з абсолютною більшістю етнічно однорідного за складом населення» , згідно українського науковця та воїна ЗСУ Р. М. Коршука [5, с. 251]. Прикладом моноетнічної на сьогодні держави є КНДР, де політичний режим – третій з найбільш антидемократичних у світі (за Індексом демократії) [16].
У 2009 році політолог А. Пшеворський випустив дослідження демократичних політичних режимів в державах світу в період з 1951 по 1990 рік. В ньому він висвітлив, що за вказаний період в жодній державі з доходом на душу населення вищим за 6055 доларів демократія за будь-яких кризових обставин не була змінена на інший політичний режим. В будь-якій державі з доходом на душу населення меншим за цей, вірогідність збереження демократії зменшувалась зі зменшенням доходу на душу населення. Пшеворський А. відзначав це таким чином: «У країнах з доходом на душу населення менше 1000 доларів, ймовірність того, що демократія загине протягом певного року, становила 0,1636, що означає, що її очікуване життя становило близько шести років. Від 1001 до 3000 доларів ця ймовірність становила 0,0561 на очікуваний термін приблизно вісімнадцять років. Від 3001 до 6055 доларів ймовірність становила 0,0216, що означає приблизно сорок шість років очікуваного життя. Коли дохід на душу населення вище 6055 доларів, … демократія триває вічно» [14, с. 2]. В нинішніх реаліях гіпотеза Пшеворського А. безпосередньо в цифрах не підтверджується. У світі на 2023 рік (за крайньою оцінкою) з 74 демократичних держав існує лише 10 держав з демократичними режимами, з ВВП на душу населення, меншим за 6055 доларів – Кабо Верде, Індонезія, Шрі-Ланка, Філіппіни, Намібія, Індія, Папуа-Нова Гвінея, Гана, Тимор-Леште та Лесото (за Індексом демократії)[16], [19]. Однак, дуже багато держав з авторитарними режимами, включаючи рф (ВПП на душу населення на 2024 14 953 доларів), мають ВВП вище 6055 доларів, і це не впливає на існування в них авторитарних режимів десятиліттями. Але загальна логіка висновків, що витікають зі спостереження Пшеворського А. щодо держав з демократичними політичними режимами за 1951-1990 рр. очевидна, згідно досліджень науковців з цієї теми [9], [17].
Узагальнено, що для демократії потрібні добровільна активна участь більшості населення у політичному житті та контроль за дотриманням владою законів як універсальних для кожного в державі. Також дотримання законів представниками більшості, з орієнтацією на те, що за недотримання законів життя в державі стане на шлях насильства, а подібне принесе збитки цим представникам. Коли люди бідні, ресурсів для вказаної активності немає, а втрачати від недотримання законів нічого. Тому більшість з них виживає шляхом політичної пасивності, порушенням законів зі свого боку та ігноруванням порушення законів з боку влади. Це бачимо в російській федерації, ВВП на душу населення де вже в 2018 році в 39 суб’єктів федерації було нижче за 6055 доларів [12]. Хоча актуальні дані відсутні, за загальною економічною тенденцією зараз ця кількість значно більша. Тому формування населенням на території російської федерації демократій, а тим більше їх довготривале існування – малоймовірне.
Етнічна порохова діжка розпаду рф
Етнічний розпад реалістично більш ймовірний. Серед 83 суб’єктів російської федерації (згідно міжнародно визнаних кордонів) є 21 національна республіка та 4 національні автономних округи, формально сформовані за етнічною ознакою (Єврейську автономну область з 0,6% євреїв враховувати тут не варто [11]). Вельми ймовірно, що прихильники тез про розпад росії на етнічно-демократичні утворення навмисно поєднують етнічний та демократичний фактор. За допомогою цього вони намагаються надати силу аргументам про можливість формування групами місцевого населення з нуля, водночас, самостійних демократичних держав на території росії. Адже існує ряд прикладів, коли саме етнічний фактор став основною для цього. Коршук Р. М. описує аргументи на користь цього так: згідно одним зі значень «етнічна демократія … тип демократичного політичного режиму, що прагне поєднати … демократичні процедури та домінування етнічної більшості. В етнічній демократії поєднуються наявність демократичних прав для усіх громадян, певні колективні права етнічних меншин та домінування етнічної більшості.. … Досвід Ізраїлю свідчить, що етнічна демократія може бути цілком самостійним та ефективним механізмом поєднання демократичних процедур та формування національної держави» [4, с. 240, 243].
Додаток 1. Мапа адміністративно-територіального розподілу рф
Перш за все, навіть за утворення етнічних держав з демократичними політичними режимами, вони не покриють більшої частини площі колишньої рф. Національні суб’єкти федерації покривають лише 30% суб’єктів кількісно, 41,3% територіально за площею та 18,5% за населенням в рф (без урахуванням окупованих Криму та Севастополя) [11]. Поза ними лишається 58,7% території рф, де ніяких етнічних підстав для відцентрових рухів не проглядається.
За урахуванням площі та населення національних суб’єктів рф на противагу іншим суб’єктам рф треба враховувати, що якісь території у цих суб’єктів центральна влада рф забрала, а 6 з них знищила в загалі. Так за правління путіна «протягом 2003-2008 років Комі-Перм’яцький, Таймирський (Долгано-Ненецький), Евенківський, Корякський, Усть-Ординський Бурятський та Агінський Бурятський автономні округи були приєднані до сусідніх регіонів, які не мають статусу автономних утворень» [7, с. 7]. У 2020 році були також спроби ліквідувати і Ямало-Ненецький автономний округ, вливши його в Тюменську або Архангельську область.
Також між зовнішнім кордоном та суб’єктами рф, сформованими за етнічною ознакою, навмисно створювались «коридори» із примусово вилучених у вказаних суб’єктів земель та приєднувались до неавтономних перед центральною владою рф регіонів.
Виділяють 4 «коридори» – Кудимкарський, Мостовський, Оренбурзький та Бодайбинський.
Кудимкарський утворений за путіна внаслідок знищення Комі-Пермяцького автономного округу та перетворення його на округ Пермської області з адміністративним центром у м. Кудимкар. Як зазначив дослідник Стародуб А., цим «було символічно «перекрито» можливість виходу до узбережжя Північного Льодовитого океану для гіпотетичної «широкої конфедерації» національних республік Ідель-Уралу та Європейської Півночі рф» [14, с. 234] (Ідель-Урал – в перекладі з татарської «Волга-Урал», позначення національних республік Поволжя).
Інші 3 коридори були утворені ще за срср.
Мостовський коридор – Мостовський район Краснодарського краю рф, яким Республіка Адигея відділяється від інших національних республік Північного Кавказу та замикається в анклав в Краснодарському краї. Мостовський коридор є одним з важелів штучного розділення народу черкесів на 3 республіки: Республіку Адигею, Кабардино-Балкарську та Карачаєво-Черкеську Республіки. Подібну політику рф проводить і щодо інших етносів, наприклад, у Республіці Татарстан [14, с. 225].
Оребурзьким коридором є Оренбурзька область, яка відділяє Татарстан та Башкортостан від Казахстану.
Бодайбинський коридор – район Іркутської області з центром у місті Бодайбо, який відділяє Саху від Бурятії. Якщо національні республіки повернуть відрізані у формі «коридорів» території та населення, більшістю по території та населенню в рф вони все одно не стануть.
Однак, з реалістичного погляду на попередню активність відмінних від москалів етносів на нинішній території рф, самостійне формування більшістю з них власних держав є малоймовірним. Москалі не складають більшості населення лише в 11 національних суб’єктах рф (Додаток 2). Це Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська Республіка, Республіка Калмикія, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Північна Осетія Аланія, Республіка Саха, Республіка Татарстан, Республіка Тива, Чуваська Республіка та Чеченська Республіка (тут і надалі дані про етнічний склад населення рф беруться згідно перепису населення рф за 2020 рік. Я згоден, що ці дані можуть бути частково перекученими москальською владою та неактуальними. Але картину в цілому дають, що зазначають та інші дослідники теми [14, с. 225]). Ще в двох москалі є відносною більшістю, тобто щодо окремих інших етнічних груп, а не абсолютно сукупності всіх не-москалів, яка їх переважає. Це Республіки Башкортостан та Республіка Марій-Ел (Додаток 2).
Додаток 2. Етнічний склад рф згідно перепису населення 2020 року рф (національні республіки, національні автономні округи та прикордонні з Україною суб’єкти)
| Назва суб’єкту рф | Кількість населення найбільших етнічних груп | Відсоток населення у процентному співвідношенні |
| Республіка Адигея | Москалі – 287778 | 58% |
| Адигейці – 98 138 | 19% | |
| Черкеси – 16133 | 3,2% | |
| Вірмени – 14810 | 3% | |
| Республіка Алтай | Москалі – 106258 | 50,4% |
| Алтайці – 73242 | 38,1% | |
| Республіка Башкортостан | Москалі – 1509246 | 36,9% |
| Башкіри – 1268806 | 31% | |
| Татари – 974533 | 23,8% | |
| Бєлгородська область | Москалі – 1234338 | 80,1% |
| Українці – 15481 | 1% | |
| Брянська область | Москалі – 1021542 | 87,3% |
| Українці – 5188 | 0,4% | |
| Республіка Бурятія | Москалі – 581764 | 59,5% |
| Буряти – 295273 | 30,2% | |
| Воронезька область | Москалі – 2 081 246 | 90,1% |
| Українці – 13260 | 0,6% | |
| Республіка Дагестан | Аварці – 1019926 | 32% |
| Даргінці – 521381 | 16,3% | |
| Кумики – 496455 | 15,6% | |
| Лезгини – 416963 | 13,1% | |
| Табасарани – 126319 | 4% | |
| Азейбарджанці – 116907 | 3,7% | |
| Москалі – 102243 | 3,2% | |
| Чеченці – 99347 | 3,1% | |
| Республіка Інгушетія | Інгуші 473440 | 92,9% |
| Москалі 3294 | 0,6% | |
| Кабардино-Балкарська Республіка | Кабардинці – 502615 | 55,6% |
| Москалі – 174768 | 19,3% | |
| Балкарці – 120898 | 13,4% | |
| Республіка Калмикія | Калмики 159 138 | 59,6% |
| Москалі 65490 | 24,5% | |
| Карачаєво-Черкеська Республіка | Карачаєвці – 205578 | 43,8% |
| Москалі – 127621 | 27,2% | |
| Черкеси – 58825 | 12,5% | |
| Республіка Карелія | Москалі – 407469 | 76,4% |
| Карели – 25901 | 4,9% | |
| Українці – 5579 | 1% | |
| Республіка Комі | Москалі – 398547 | 54,01% |
| Комі – 131402 | 17,8% | |
| Краснодарський край | Москалі – 5121482 | 87,7% |
| Українці – 29317 | 0,5% | |
| Козаки – 3212 | 0,05% | |
| Курська область | Москалі – 896 067 | 82,8% |
| Українці – 5780 | 0,5% | |
| Республіка Марій Ел | Москалі 322 932 | 47,6% |
| Марійці 260582 | 38,5% | |
| Республіка Мордовія (термін «мордва» є штучною з боку москалів назвою для мокша та ерзя, тому дані згідно їх перепису наводяться окремо для кожних) Сумарно проти москалів – 43,9% | Мордва (мордвини, мордовці) – 290750 | 37,1% |
| Мокша – 10099 | 1,3% | |
| Ерзя – 43240 | 5,5% | |
| Москалі – 406061 | 51,8% | |
| Ненецький АО | Москалі – 26021 | 62,8% |
| Ненці – 6713 | 16,2% | |
| Республіка Північна Осетія Аланія | Осетини – 441 459 | 64,2% |
| Москалі – 122240 | 17,8% | |
| Інгуші – 24285 | 3,5% | |
| Ростовська область | Москалі – 3 606 327 | 85,9% |
| Українці – 26000 | 0,6% | |
| Козаки – 21304 | 0,5% | |
| Ставропольський край | Москалі – 2309460 | 79,4% |
| Вірмени – 135384 | 3,7% | |
| Даргінці – 58785 | 2% | |
| Цигани – 38045 | 1,3% | |
| Українці – 9895 | 0,03% | |
| Республіка Саха | Якути – 469348 | 47,1% |
| Москалі – 276986 | 27,8% | |
| Евенки – 24334 | 2,4% | |
| Евени – 13233 | 1,3% | |
| Киргизи – 11203 | 1,2% | |
| Республіка Татарстан | Татари 2091175 | 52,9% |
| Москалі – 1574804 | 39,3% | |
| Республіка Тива | Тувинці – 286978 | 82,8% |
| Москалі – 31927 | 9,5% | |
| Удмуртська Республіка | Москалі – 841581 | 57,9% |
| Удмурти – 299874 | 20,6% | |
| Татари – 68265 | 4,7% | |
| Чуваська Республіка | Чуваші – 684930 | 57,7% |
| Москалі – 329991 | 27,8% | |
| Татари – 30005 | 2,5% | |
| Республіка Хакасія | Москалі – 356325 | 66,6% |
| Хакаси – 55144 | 10,3% | |
| Ханти Мансійський Автономний округ | Москалі – 888660 | 51,9% |
| Татари – 79984 | 4,5% | |
| Українці – 41596 | 2,4% | |
| Ханти – 19568 | 1,1% | |
| Мансі – 11065 | 0,6% | |
| Чеченська Республіка | Чечени – 1456792 | 96,4% |
| Москалі – 18225 | 1,2% | |
| Чукотський Автономний округ | Москалі – 25503 | 53,7% |
| Чукчі – 13292 | 28% | |
| Ямало-Ненецький Автономний округ | Москалі – 253 306 | 49,6% |
| Ненці – 35917 | 7% | |
| Татари – 18933 | 3,7% | |
| Українці – 18234 | 3,6% |
Причому, як бачимо, чисельність часто прямо не корелює з активністю. В Башкортостані більшу частину існування рф ведеться серйозна боротьба проти домінування більшості 36,9% москалів відносно інших груп. В Республіці Тива серйозної боротьби ніколи не велось за час рф проти домінування 9,5% москалів. В інших республіках та автономних округах більшість населення складають москалі.
Автори посібнику «Національні рухи в рф: вплив на внутрішню ситуацію та війну з Україною», створеного за участю громадської організації «Деколонізація рф», наводять перелік дисидентів-борців за незалежність рф своїх етнічних утворень з 14 національних республік рф. А саме з Республіки Башкортостан, Республіки Бурятія, Республіки Дагестан, Республіки Інгушетія, Кабардино-Балкарської Республіки, Республіки Калмикія, Республіки Комі, Республіки Марій-Ел, Республіки Мордовія, Республіки Саха, Республіки Татарстан, Удмуртської Республіки, Республіки Хакасія, Республіки Чечня [7, с. 47-53].
Стародуб А. поділяє суб’єкти рф, утворені за етнічною ознакою на 4 групи:
«1) Досягнули майже повної «суверенності»;
2) Високий рівень самостійності при активних спробах центру змінити статус-кво, що підтримувався з 1990-х років;
3) Складний баланс між можливостями центру та регіональних еліт;
4) Низький рівень суб’єктності місцевих еліт» [14, с. 236-243].
Розглядаючи позицію Стародуба А. як основу, я пропоную реалістичніший погляд на можливість національних суб’єктів рф здобути незалежність за етнічним принципом та посприяти розвалу рф. Вважаю доцільним викинути еліти як першочерговий фактор розгляду спроможності суб’єктів рф стати незалежними. Майже в усіх національних республіках та національних автономних округах керівники або заслані центром рф, або призначені з місцевих, але з урахуванням їх неприв’язаності до місцевих впливових сил та неможливості впроваджувати владу без опори на центр [7, с. 27-34], [14, с. 239-243].
Так, нинішній голова Республіки Удмуртія (з 2018) Олександр Бречалов народився в Республіці Адигея та до 2017 року жодних посад в Удмуртії не займав. Нинішній голова Республіки Дагестан (з 2020) Сергій Меліков – уроджень Московської області, лезгін за національністю, що до 2020 року не займав жодних посад в Республіці Дагестан. Мєліков – другий не мусульманин та немісцевий голова Республіки Дагестан після Володимира Васильєва. Нинішній голова Республіки Марій-Ел (з 2022) Юрій Зайцев до призначення не був пов’язаний з республікою, уродженець Московської області. До того був головою уряду Республіки Калмикія з 2019 року. Так само до призначення не мав відношення до Марій-Ела попередник Зайцева Олександр Євстифєєв (з 2017 по 2022). Головами національних республік та національних автономних округів, які розбудовують власні клани з місцевих, мають майже безперервний бекграунд на місці та можуть дозволити собі дискусії з центром рф, можливо виділити лише Голову Республіки Чечня Рамзана Кадирова та голову Республіки Татарстан Рустама Мінніханова. Однак, політика і Кадирова, і Мінніханова, і всіх, хто зможе зайняти подібну позицію в національний республіках та автономних національних округах буде залежати від центру та вестись в його фарватері. Як зараз і Кадиров, і Мінніханов активно підтримують на місцях і в цілому терор проти будь-яких незгодних режимом путіна та агресію проти України. Їх політика може змінитись лише від того, як при колапсі рф поведуть себе інші політичні гравці, маси, як в їх національних республіках, так і поза межами.
Тому, при врахуванні спроможності етносів рф здобути власну незалежність на етнічній основі, враховую вияви активності мас цих етносів у боротьбі за цю незалежність як до 2014 року, так і після.
Частина цих виявів описана авторами посібника «Національні рухи в рф: вплив на внутрішню ситуацію та війну з Україною»: «протестні акції відбулись на захист башкирської мови в системі шкільної освіти (Уфа, Республіка Башкортостан, 2017); на підтримку України (Казань, Республіка Татарстан, 2014), проти російського колоніалізму і на підтримку відокремлення Татарстану від рф (Казань, Республіка Татарстан, 2019); проти знищення лісів на території Бурятії (Улан-Уде, Республіка Бурятія, 2018); проти перешкоджання поліцією мітингу корінного малочисельного народу шорців, що вимагали відставки спікера регіонального парламенту (Кемерово, Кемеровська область, 2018), через свавільне перенесення чечено-інгушського кордону (Магас, Інгушетія), з метою припинення будівництва заводу з переробки небезпечних відходів (Удмуртія та Башкортостан, 2020), проти створення полігону утилізації твердих відходів (Республіка Комі та Архангельська область, 2020-2021). У 2019 перед парламентом Удмуртії на знак протесту проти утисків удмуртського народу, здійснив акт публічного самоспалення удмуртський вчений Альберт Разін. … Першою антивоєнною акцією у 2022 році стала спроба жінок Карачаєво-Черкесії перекрити міст через річку Хуса у станиці Зеленчуцькій із вимогою надати правдиві дані про їх чоловіків, відправлених на війну до України. Після оголошення у вересні 2022 року мобілізації масові жіночі мітинги пройшли у Бурятії, Саха-Якутії та Тиві. Найпотужніші протести спалахнули в Дагестані у місцях компактного проживання кумиків та Махачкалі. Антивоєнні акції в Дагестані супроводжувалися перекриттям автомагістралей, сутичками із поліцією та залученням військ Росгвардії, що була змушена відкривати вогонь у повітря для приборкання натовпу. … Національні активісти здійснили серію підпалів військових комісаріатів та офісів загальноросійських політичних партій у Башкортостані і Мордовії, об’єктів промисловості у Татарстані, провели низку антивоєнних акцій – знищуючи військово-мобілізаційну агітацію, розклеюючи антивоєнні листівки … У другій половині квітня 2023 року бійці руху опору в Інгушетії кілька разів вступали у збройне протистояння з російськими силовиками» [7, с. 16-17].
Безумовно варто враховувати як форму активності проти рф участь разом з українцями на фронті у війні проти рф. На сьогодні наявні факти, що таку участь беруть представники не-москальського населення Республіки Ічкерія (особисто перетинався з ними в українських військових формуваннях), Республіки Дагестан, Республіки Башкортостан, Республіки Саха, Республіки Бурятія та Республіки Карелія [4].
З урахуванням вказаного вважається доцільним розділити національні суб’єкти рф на наступні групи за спроможності досягнути незалежності:
1) Майже досягнули незалежності (3):
Чеченська Республіка Ічкерія, Республіка Татарстан, Республіка Башкортостан (3);
2) Високий рівень активності населення в боротьбі за досягнення незалежності
Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Карачаєво-Черкеська Республіка (3).
3) Низький рівень активності населення в боротьбі за досягнення незалежності за високої активності окремих представників:
Республіка Адигея, Республіка Бурятія, Кабардино-Балкарська Республіка, Республіка Калмикія, Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій-Ел, Республіка Мордовія, Республіка Саха, Республіка Хакасія, Республіка Удмуртія (11);
4) Боротьба за досягнення незалежності майже відсутня:
Республіка Алтай, Республіка Мордовія, Республіка Північна Осетія – Аланія, Республіка Тива, Ненецький автономний округ, Ханти Мансійський Автономний округ, Чукотський Автономний округ, Ямало-Ненецький Автономний округ (8).
Якщо взяти лише 6 національних республік 1 та 2 групи, то це лише 13 768 516 млн населення (9,5%) та 1,7% відсотка від території рф в її міжнародно визнаних кордонах, не враховуючи кількість москалів та лояльних їм та Москві у цих республіках.
Звісно, як влучно стверджує Стародуб А. «для значної частини тих представників національних меншин в рф, хто за останні роки змінив свою самоідентифікацію на «русский» це не обов’язково остаточне та безповоротне рішення. Зміна політичної кон’юнктури не лише сприятиме «поверненню до коріння» для багатьох з таких «новонавернених росіян», але й потенційно збільшить притягальну силу для російських регіональних ідентичностей (помори, сибіряки, казаки тощо) – аж до фактичного «розмежування» їх з «общерусской» у віддаленій перспективі» [14, с. 230].
Те саме відбудеться і з мовою. Адже нині володіють мовами корінних етносів в рф ще менше, ніж себе до цих етносів відносять, а русифікація набирає обертів у більшості регіонів рф. Наприклад з перепису 2010 по перепис 2021 кількість тих, хто володіє чуваською мовою зменшилась на третину [14, с. 251, 252]. В разі вибуху рухів за незалежність національних республік та автономних округів це число різко збільшиться. Треба враховувати і репресивну політику москви щодо москалів не тільки в статистиці, але і в реальності. Призов на війну проти України найбільший в ряді національних республік та національних автономних округів. Згідно інформації про втрати зс рф – найбільші з призваних з Республік Дагестан та Бурятія [6].
За тренду на досягнення незалежності та суб’єктності корінних поневолених рф народів репресивний тиск центру на них і в питаннях чисельності буде знищено, і вона зростатиме. Особливо з урахуванням, що деякі з них демонстрували здатність до зростання чисельності і за перебування у складі рф (в першу чергу чеченці, тивинці та якути) [14, с. 229-230]. Велику роль у спроможності демографічного та мовного вибуху етносів національних республік та автономних округів після падіння їхнього поневолення від рф зіграють і їхні діаспори поза межами їх суб’єктів, особливо ті, що не розчиняються, а відтворюють свою культуру в нетипових місцях (в першу чергу етносів республік Північного Кавказу [7, с. 11]).
Недостатність пороху в етнічній діжці розпаду рф та спроби її заповнити
Однак, нині пороху для вибуху боротьби за незалежність національних суб’єктів рф недостатньо. Для цього потрібна внутрішня боротьба в загальних масштабах рф, не лише в 6 національних республіках. Нині така боротьба показова в першу чергу не в середині рф, а за її кордоном.
Діє чимало організацій боротьби за звільнення поневолених народів рф. Наприклад, «Ліга Вільних Націй», створена у 2022 році за участі представників 12 рухів поневолених рф корінних народів (оголошена в рф терористичною організацією). «Азіати Росії», що є правозахисним рухом бурятського, якутського, чукотського, тувинського та калмицького народів, створеним у 2022. 18 жовтня 2022 року Верховна Рада України визнала Чеченську Республіку Ічкерія тимчасово окупованою рф державою, що стало єдиним на сьогодні визнанням суверенітету Ічкерії у світі. 17 травня 2024 року у Києві відбулася міжнародна конференція, організована Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України (ТСК) з питань підготовки проєкту основних засад державної політики України щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів російської федерації та «Лігою Вільних Націй», між ними підписаний меморандум про взаєморозуміння і співпрацю. За участі представників «Ліги Вільних Націй» в Україні створена громадська організація «Деколонізація рф» на чолі з журналістом Валерієм Пекарем.
Також протягом 2022-2023 представники рухів рухів калмиків, татарів, башкирів, ерзянів, інгушів, бурятів поза межами рф ухвалили декларації про прагнення до незалежності. З травня 2022 по вересень 2024 відбулось 12 Форумів Вільних народів Постросії. У них беруть участь лідери та представники рухів за незалежність поневолених рф народів. Зокрема голова Кабінету Міністрів Чеченської Республіки Ічкерія Ахмед Закаєв, лідер татарського руху за незалежність Рафіс Кашапов, лідер «Башкирського національного політичного центру» Руслан Габбасов, інязор (лідер) ерзянського народу Сиресь Боляєнь. У форумах також брали участь представники влади України (народні депутати Олег Дунда, Людмила Буймістер, Олексій Гончаренко, Ярослав Юрчишин), Польщі (депутати Європарламенту Анна Фотига та Косма Злотовський), Латвії (депутат Європарламенту Роберт Зіле).
Однак, збори представників поневолених рф народів закордоном часто займаються не підсиленням та піаром на допомогу реальній боротьбі цих народів в межах рф чи на фронті проти рф в Україні, а зборами заради зборів з нулем практичного результату. Виражається це в першу чергу малюванням мап розпаду рф на етнічній основі, де з реалістичного погляду більшість суб’єктів вигадана.
Додаток 3. Мапа розпаду рф, представлена на Форумі “Вільних народів Постросії”.
Наприклад, на Форумах Вільних народів Постросії представляються мапи, де демонструються наступні суб’єкти, на які планується розділити росію: Б’ярмія (столиця – Архангельськ), Кривія (Смоленд), Хольмград (столиця – Новгород), Коландія (Мурман-панн), Залісся (столиця – Ярославль), Федерація Поволжьє (столиця – Самара), Подоння (столиця – Вороніж), Ногайська Республіка (столиця – Астрахань), Республіка Урал (столиця – Єкатеринбург), Федерація Югра (столиця – Тюмень), Республіка Камчатка і Чукотка, Примор’я. (візуалізація в Додатках 3 та 4).Наприклад, на Форумах Вільних народів Постросії представляються мапи, де демонструються наступні суб’єкти, на які планується розділити росію: Б’ярмія (столиця – Архангельськ), Кривія (Смоленд), Хольмград (столиця – Новгород), Коландія (Мурман-панн), Залісся (столиця – Ярославль), Федерація Поволжьє (столиця – Самара), Подоння (столиця – Вороніж), Ногайська Республіка (столиця – Астрахань), Республіка Урал (столиця – Єкатеринбург), Федерація Югра (столиця – Тюмень), Республіка Камчатка і Чукотка, Примор’я. (візуалізація в Додатках 3 та 4).
Додаток 4. Тролінг безпідставності зображення деяких утворень, на які має розпастись рф, представлених на Форумах “Вільних народів Постросії”
Це натягнуті на мапу рф для закривання дірок ілюзії. Таких держав ніколи не існувало, як і масових та активних рухів за їх створення. Вони створені лиш бажанням ряду учасників Форуму Вільних народів Постросії завершити проєкт з творенням мапи розвалу рф та поширення принципу етнічно-демократичного розпаду рф туди, де підстав для цього нема. Поширити на 12 утворень з 34 пропонованих для розпаду рф, на третину! І це не кажучи про те, що лише 5 з решти 26 утворень мають значну активність за їх створення чи відновлення зараз (Ічкерія, незалежний Дагестан, Черкеська Республіка, незалежні Татарстан та Башкортостан). Навіть інгушам, які ведуть боротьбу дуже активно, окремої держави малювальники мапи Форумів Вільних народів Постросії не передбачили, зливши їх у Кавказьку Конфедерацію з Республікою Північна Осетія – Аланія. Чи захочуть інгуші спрямувати свою боротьбу на досягнення такої державності – велике питання. І на фінансування створення таких мап витрачаються чиїсь зусилля та кошти замість спрямування їх на реальну боротьбу проти рф.
Влучно підкреслив недоцільність подібних малювань політолог Ярослав Божко, що активно допомагає українським військовим. Він зазначив: «ця нацбілдингова творчість по малюванню карт і будуванню планів, яку у нас сприймають за майже здійснену реальність – не більше ніж анекдот. … Шановні розвалювачі рф, так справи не робляться, а воювати з московитами за вигадані нами Грифіндори ніхто не буде. Ніякого Смоленду в головах у жителів Смоленська не з’явиться» [1].
Об’єктивні підстави для розвалу рф за етнічно демократичним принципом дуже слабкі. Значних підстав для виникнення державних утворень з демократичними політичними режимами нема ніде на території рф (окрім територій прилеглих до вже існуючих таких держав, які можуть подолати складнощі встановлення демократії на своєму хиткому ґрунті через допомогу близьких демократій, жвавий економічний і політичний обмін з ними).
Чому тоді етнічно-демократична карта найчастіше розігрується в дискусіях про розвал рф?
Очевидно тому, що вона приваблива для інвесторів з найвпливовіших держав з демократичними політичними режимами та міжнародних організацій. Не має забувати цього й Україна, а тому символічно її офіційним особам варто продовжувати публічно позиціонувати думку про Україну як яскравого прихильника етнічно-демократичного розпаду щодо майбутнього рф після нашої перемоги. Тим не менш, реально втілювати цей сценарій є шкідливим для самої України. Він призведе до формуванні на території рф купи юридично самостійних державних утворень з титульними націями (за Коршуком Р. М. «націй, назва яких, етнонім, використовується у найменуванні відповідної держави чи національно-державного утворення» [5, с. 186]). Утворень, де вся самостійність, демократичність та титулярна національність в більшості буде триматись на безкінечних витратах з боку інших держав. В тому числі й України. І поруч з цим ще буде існувати загроза легкого загарбання цих слабких утворень з боку нового імперського російського утворення. І нової загрози від нього вже до нас. Хіба такі плоди ми, українці, після всіх наших жертв заслуговуємо зібрати з садів переможеної росії?
Аргументи проти етнічно-демократичного розвалу росії останнього абзацу розуміли й деякі його прихильники. Наприклад, українські письменники Брати Капранови (Капранов Дмитро, помер 16.04.2024, та Капранов Віталій), що на початку повномасштабного вторгнення рф в Україну брали участь у збройному опорі йому. Тому у 2022 році Капранови запропонували [15] розділити територію рф на зони окупації між іншими державами, подібно до Німеччини у Другій світовій війні. Однак, з розумінням того, що ресурсів жодної, навіть групи держав, не вистачить на окупацію величезних територій рф, Брати Капранови запропонували розділити їх на зони впливу – шефства над новоствореними за етнічним принципом національними демократичними державами без прямої окупації (візуалізація в Додатку 5).
Додаток 5. Проєкт розпаду рф від Братів Капранових
По-перше, сумнівно, що ресурсів групи держав вистачить навіть на такий вплив на території рф, аби там сформувались держави зі стабільним існуванням демократичних політичних режимів.
По-друге, чи відповідають інтереси групи цих держав витратам купи ресурсів на такий вплив? До таких держав Брати Капранови зараховують окрім України – США, КНР, Туреччину, Швецію, Фінляндію, Норвегію, Естонію, Латвію, Канаду, Сполучене Королівство (я не включаю до цього переліку держави, діями яких Брати Капранови передбачають лише включення до своїх держав прикордонних із собою територій рф, як Японію, Польщу та Литву).
Згідно з реалістичним встановленням відповідності таких дій національним інтересам цих держав одразу виключаю з цього переліку Швецію, Фінляндію, Норвегію та Канаду. Це держави, сучасна міжнародна політика яких та імідж у світі побудовані на миротворчій позиції. Таку позицію десятиліттями підтримує величезна кількість населення та впливові лобі в середині кожної. Якісь операції на території інших держав з їх боку обмежуються надісланням своїх контингентів до миротворчих місій. Зміна вказаної позиції цих держав у міжнародній політиці може призвести до великих збитків для їх міжнародних іміджів та криз у їх внутрішній політиці. З вказаних причин навряд їх позиція зміниться до активного втручання цих держав у справи на території рф, навіть за умов її розпаду.
США з 2001 року пережили витрату безлічі своїх ресурсів на провальні експерименти з впливом на формування демократій навіть на не дуже великі територіально Ірак та Афганістан. Навряд безліч громадян та політиків США будуть вважати доцільними витрати на подібні експерименти на безмежних територіях рф. Ці тенденції проявлялись за першого президентства Трампа. За другого президентства Трампа, коли частина його команди та прихильників не вважає доцільним надавати підтримку навіть Україні, тим більше. КНР та Туреччина явно мають як національні інтереси, так і зацікавленість правлячих груп відповідні активним діям на територіях рф в разі її розпаду.
Але, по-перше обидві вони не є державами з демократіями як політичними режимами [13]. Тому навряд чи вони зацікавлені у формуванні демократичних державних утворень на територіях рф.
По-друге, КНР і Туреччина зацікавлені у формуванні на територіях рф держав за етнічним принципом лише частково. Туреччина зацікавлена у підтримці формування держав лише з більшістю населення як тюрськими етносами (чуваші, кумики, якути, черкеси, тувинці, балкарці, ногайці, хакаси, алтайці, долгани) та/або етносами, більшість представників сповідує іслам. Туреччина навіть має лідируючі позиції в деяких міжнародних організаціях для цього, як Організації тюрських держав. Дані щодо того, що КНР зацікавлена у формуванні етносами на території рф дійсно самостійних держав, а не використання цього як приводу включення ряду території рф до свого складу, відсутні.
Залишаються лише три держави з демократичними політичними режимами, національні інтереси яких відповідають впливу на формуванні демократичних держав на території рф – Сполучене Королівство (особливо після величезних інвестицій в перемогу України над рф), Естонія та Латвія. З них відповідними для реалізації цього ресурсами володіє лише Сполучене Королівство. Тобто в України, якщо вона наважиться брати участь у розпаді рф за етнічно-демократичним принципом, буде лише один союзник з силами, відповідними цій меті. При тому, що Україна сама має значні проблеми з демократією (згідно Індексу демократії політичний режим в Україні не є демократичним [16]). На таких умовах участь України у забезпеченні розпаду рф за етнічно-демократичним принципом є лише авантюрним злиттям купи ресурсів та життів українців. Розділенням рф на утворення, більшість з яких без нашої допомоги ніколи не зможуть самостійно існувати і за її закінченням будуть легко підкорені бажаючими створити нову рф.
рф, від якої українцям знову буде загроза.
Чисте насильство, осілі бандити та варлорди – реалістичне майбутнє розпаду рф
Аби розділити рф назавжди, маємо розділити її на утворення, самостійно життєздатні або як максимум лише за початкової участі України та інших держав. Якщо економічний, етнічний та демократичний принципи не підходять для цього на більшій частині території рф, потрібно спиратись на інші.
Принцип, згідно якого на території рф можуть зрости життєздатні державні утворення – чистого насильства. Коли держава рф затріщить по швам в результаті поразок у війні з нами, її монополія на насильство впаде. Це написано у 2022 році, з того часу монополія рф на насильство заслабла до міри першого відкритого повстання проти неї – повстання Вагнера у 2023 році. За програшу рф, її представники на місцях більше не матимуть сил та зацікавленості в застосуванні влади та насильства лише з боку своєї держави у всіх її куточках. В різних місцях рф цим скористаються особи, що застосують насильство у владних інтересах, причому ряд колишніх посадовців рф приєднаються. Вони звикли служити рф чисто за особисту долю в благах, що та вибиває у підлеглого населення. Коли ж можна буде не боятися, що рф покарає за свавільство у стягненні цієї долі, ряд посадовців на місцях вийдуть з під контролю рф та почнуть вибивати всі блага на свою користь самостійно. рф сама сприяє цьому останні роки свого існування. Просуває культ насильства та структури, засновані чисто на ньому як організації в’язнів за «воровським законом», поширює засоби насильства безлічі схильним до нього осіб на місцях, як засудженим за тяжкі злочини, прихильникам насильства з ідейних причин та тим, хто не вміє нічого окрім застосування фізичної сили. В результаті під час розпаду рф її території заповняться «кочовими бандитами». Групами з єдиноосібним чи колективним лідерством, які будуть володіти засобами насильства у великих обсягах та «кочувати» територіями рф, використовуючи їх для стягнення вигод з населення.
Далі відбудуться процеси осідання кочових бандитів, які науковець Олсон М. описав, аналізуючи, наприклад, реалії громадянської війни в Китаї у 1926-1950 роках (там на таких засадах утворювались локальні державні утворення на територіях Китаю, життєздатні часто зовсім без зовнішньої підтримки). «Якщо лідер бродячої банди … буде достатньо сильним для того, щоб захопити певну територію і відганяти від неї інших бандитів, він може монополізувати злочинність у цьому районі – стає стаціонарним (осілим) бандитом. … Таке становище спонукає його знизити відсоток, який він забирає у кожної своєї жертви. … Злодій, який є тільки одним із багатьох собі подібних, забере 100 % грошей з кожного пограбованого помешкання. Стаціонарний бандит, що утримує постійний контроль над районом, прагне того, щоб його жертви мали стимули для виробництва і ведення взаємовигідної торгівлі. Чим більше заробляють жертви, тим більше в них можна забрати. Стаціонарний бандит, перетворюючи розбій на передбачуваний податок, яким він відбирає лише частку зробленого і заробленого його жертвами, дає їм стимул збільшувати свої доходи» [8, с. 24-25]. Оскільки місцеве населення в рф пасивне, бідне та малоозброєне засобами насильства, більшості його представників не вигідно контролювати владу самим. Їм вигідніше допустити всевладдя бандитів над собою, як вони вже частково зробили у 1990-ті.
Як окреслював цей процес у 1990-тих в рф російський соціолог Волков В. В.: «Прихована фрагментація держави – втрата легітимним державним апаратом та його представниками монопольного контролю над застосуванням сили, правосуддям та збором податків, що не супроводжується територіальним дробленням або відкритим викликом з боку конкуруючих приватних або неформальних силових структур. Показником прихованої фрагментації держави є поява конкуруючих і непідконтрольних державі джерел насильства, посередників за вирішення майнових та інших суперечок, а також інстанцій оподаткування на території, що знаходиться під формальною юрисдикцією даної держави. Діяльність цих конкуруючих організацій визначається як силове підприємництво. Умова можливості силового підприємництва – автономія власників засобів примусу, а доходи від цієї діяльності йдуть на зміцнення автономії» [2, с. 278].
Тепер же доцільно, аби фрагментація рф була не прихована, силове підприємництво та всевладдя бандитів – поширеним усією територією рф. Причому всевладдя бандитів осілих, що вигідніше за всевладдя бандитів кочових. Далі осілі бандити створять державні утворення за своєї монополії на насильство на окремих територіях та його підтримки населенням цих територій. В деяких місцях це може бути підкріплена етнічними та економічними факторами влади єдино осібної чи колективної влади осілих бандитів над підвладним їх населенням. В деяких місцях напроти можуть утворитись етнічно-демократичні утворення. Україна має тільки вітати це.
Однак, підтримувати тільки в межах своїх національних інтересів, як за територіальною відстанню, так і за обсягом ресурсів. Загальний же порядок розпаду рф на інші державні утворення міцно може сформуватись лише на основі чистого насильства. Утворень, які почнуть діяти за початковими функціями виживання державних утворень та привладних в них осіб.
Як встановлює ці функції науковець Тіллі Ч.:
- «створення держави – наступ на суперників і претендентів в межах території, на яку претендує держава, і стримування таких;
- ведення війни – наступ на суперників за межами території, на яку держава вже заявила свої права;
- захист – наступ і стримування тих, хто виступав як суперник правителів всередині і поза територією, на яку держава заявляє права;
- вилучення – отримання від підвладного населення коштів на створення держави, ведення війни і захист» [13, с. 147-148].
Такий порядок створення та існування нових державних утворень – ідеал, якого українцям та Україні варто досягти для гарантованого розпаду рф. Адже лише за реалізації такого порядку нові державні утворення отримають життєздатну базу існування. Та зацікавленості у боротьбі між собою. Існування як системи утворень зі стримуваннями та противагами безкінечної боротьби між собою як надійної протидії їх об’єднанню в росію назад. Без значних витрат фінансами, військовими контингентами та в іншій формі зі сторони України чи інших держав та їх представників. Утворень, при цьому слабких, порівняно з Україною та міжнародно ізольованих, з яких легко буде стягнути все, що росія винна Україні за безліч агресії проти нас. Найкращим описом такого порядку розпаду рф є епоха варлордів з модифікації «The New Order» на гру «Hearts of Iron IV» (візуалізація в Додатку 6). В ній після поразки срср у Другій світовій сусідні держави посприяли розпаду срср на державні утворення. Утворення, владу в більшості в яких під різними приводами захопили варлорди – військові командири, що монополізували застосування сили на підконтрольній собі території (ті самі осілі бандити).
Додаток 6. Варіація мапи росії з з модифікації «The New Order» на гру «Hearts of Iron IV».
Конкретні доцільні кроки України для гарантування розпаду рф
Однак, такий розпад рф містить в собі й ризики. Боротьба між новими утвореннями, влада в більшості яких спирається на відкрите насильство, несе ризики перекидання насильства на території сусідніх держав, в тому числі й України. Є і ризик перемоги у цій боротьбі одного з таких утворень, створення ним нової агресивної росії та знову загрозу з її боку до сусідніх держав, в тому числі Україні. Ці ризики є такими, що не змінюють основну вигідність такого порядку для України, а лише побічно можуть витікати з нього. Потрібно прийняти побічні запобіжні заходи, аби не допустити таких побічних ризиків. А саме Україні та її партнерам, теж зацікавленим в розпаді рф потрібно (візуалізація в Додатку 7):
Додаток 7. Проєкт розпаду рф від автора цієї статті.
- Вилучити всю зброю масового ураження з території рф та не допускати її появи знову на території рф, окрім як під прямим контролем якоїсь з держав-партнерів в розпаді рф;
- Відторгнути з простору рф ряд суб’єктів у формі включених до своїх держав територій, та/або маріонеткових до себе державних утворень, та/або незалежних держав та ніколи не допускати їх повернення до складу будь-якого російського державного утворення. До таких суб’єктів мають відноситись як мінімум: Калінінградська, Брянська, Курська, Бєлгородська, Воронезька, Ростовська, Астраханська, Оренбурзька, Амурська, Сахалінська області, Краснодарський, Ставропольський, Забайкальський, Хабаровський, Приморський краї, Єврейська автономна область, Республіки Адигея, Башкортостан, Дагестан, Інгушетія, Ічкерія, Кабардино-Балкарська, Калмикія, Карачаєво-Черкеська, Північна Осетія-Аланія, Татарстан. Мінімальний перелік цих суб’єктів сформовано з орієнтацію на території, на яких потрібно заблокувати потенційний контроль будь-якої російської державності для її ослаблення навіть в разі відновлення, а також інтерес України убезпечити себе від нових загроз з простору рф. Перелік цих суб’єктів може бути й більшим залежно від інтересів держав-партнерів в розпаді рф.
- Сприяти укрупненню національних республік та їх кластерів, як територій, де самостійне існування утворень, на які розпадеться рф, більше ймовірне. Приєднати Мостовський коридор до Республіки Адигея та сприяти її об’єднанню з Карачаєво-Черкеською та Кабардино-Балкарською Республікою у Черкеську Республіку. Сприяти розділенню Оренбурзької області між Татарстаном і Башкортостаном. Щодо Кудимкарського та Бодайбинського коридорів – сприяти їх ліквідації лише в разі, якщо це можливо буде зробити без відправки туди українських військових та конфліктів з іншим державами-партнерами в розпаді рф.
- Створити стимули для держав-партнерів в розпаді рф дійсно контролювати цей розпад. Найбільшим стимулом в цьому може бути включення до своїх держав чи міждержавних об’єднань ряду територій рф, особливо прикордонних. І перш за все тоді, коли держава має істотні національні інтереси та сили реалізувати це включення. Від підтримки етнічно-демократичних держав без прямої вигоди для себе таких стимулів буде мало. Такими державами можуть стати Польща та/або Литва та/або Німеччина до Калінінградської області, Фінляндія до Республіки Карелія та Мурманської області (в цьому ракурсі долучення Фінляндії до участі в розпаді рф реалістичне і може стимулювати фінів переглянути свою миротворчу політику), Грузія до Республіки Північна Осетія – Аланія за об’єднання в одну автономію з Південною Осетією після її звільнення, Туреччина до територій проживання великої кількості представників тюркських народів чи народів, більшість представників яких сповідує іслам, особливо близьких до кордонів її держав-союзників – Азербайджану та Казахстану, КНР як мінімум до Амурської області, Забайкальського, Хабаровського, Приморського країв, Єврейської автономної області.
- На територіях рф, яких не зачепить реалізація двох попередніх дій:
- Недопускати їх об’єднання в єдину державу;
- Сприяти роздробленості цих територій за принципами контрольованого хаосу, розділяй і володарюй. З одного боку не витрачати значних зусиль на вплив на ці території. Ігнорувати будь-які форми боротьби між ними до загрози порушення реалізації 1 дії, форми правління, територіальні устрої та політичні режими існуючих там державних утворень. Навіть на взяття влади в них колишніми представниками путінського режиму, якщо звісно вони не здійснили великих попередніх злочинів проти України та її союзників з розпаду рф і не заслуговують екстрадиції та стягнення відповідальності українськими чи міжнародними правовими структурами. Так, недопущення утримання влади, затримання та притягнення до відповідальності Рамзана Кадирова та Сергія Мєлікова відповідає інтересам українців. Бо це водночас територіально недалеко, лежить в зоні обов’язкового відчуження територій від рф для унеможливлення її відновлення, опоненти Кадирова та Мєлікова мають змогу зробити це самостійно, а Кадиров, що здійснив великі злочини проти України – особисто. Обов’язково не допускати до утримання влади поточного голову Республіки Тива Владислава Ховалига (з 2021) після розпаду рф для українців абсолютно недоцільно. Це територіально далеко, тивинці проти рф та Ховалига майже ніяк не протестують, абсолютна більшість з них поводять себе до рф та Ховалига як вірні піддані та їдуть воювати проти нас. Тому, якщо можливо буде без великих зусиль провести операцію щодо затримання Ховалига чи йому подібного за участь у підготовці агресії проти України без особливих витрат, це доцільно. Якщо ні, і Ховалиг лишиться при владі в Тиві та попроситься під протекторат КНР, вмирати та мучитись українцям за звільнення тивинців від нього нема потреби. Якщо тивинці чи інший далекий від України етнос рф не проти будуть гнити в ярмі колишнього ставленика рф чи іншого варлорда, не бачу доцільності українцям витрачати життя і ресурси їм перешкоджати. З іншого боку державам-партнерам у розпаді рф доцільно мати деякий вплив на діяльність державних утворень на цих територіях. Зокрема щодо просування своїх національних інтересів і там, превентивного недопущення надмірного посилення якогось з цих утворень. Держави-партнери у розпаді рф можуть не допускати конфлікти між собою через бої півнів – недодержавних утворень на цих територіях. Якщо якась з держав-партнерів з розпаду рф спрямує свої зусилля на об’єднання рф, іншим доцільно об’єднано зупинити реалізацію цього.
Щодо України та українців, як на мене, доцільно безпосередньо контролювати території рф, прилеглі до наших кордонів. Тобто Брянську, Курську, Бєлгородську, Воронезьку, Ростовську області, Краснодарський край (без Мостовського, а можливо і Лабінського та Отрадненського районів на користь Республіки Адигея) та Ставропольський край. На безпосередній контроль над цими суб’єктами рф в українців є всі ресурси, він повністю відповідає нашим національним інтересам. Спроба поширити наш безпосередній контроль на інші території рф призведе до потреби безкінечних сил українців для цього та на усунення конфліктів з іншими державами за ці території. Хіба заслуговують українці такого після безкінечних витрат на перемогу у війні з рф? Впевнений, більшість українців, зі мною погодяться, що ні. Якщо невелика кількість наших громадян хочуть їхати помирати за український Зелений Клин – справа ваша. Ми туди не поїдемо, серед нас і так вже багато загинуло. Для мене включення Зеленого Клину в склад України така ж авантюра, як і побудова демократичних держав на території рф під шефством України. Я не буду вмирати за український Владивосток точно так, як і за демократію в Тиві. Тож, на інших територіях рф Україні доцільно обмежитись або опосередкованим впливом, або визнанням впливу держав-союзників.
Що до облаштування територій, які Україна візьме під безпосередній контроль, закарбована мною у 2022 році, що одразу включати до України їх не доцільно. На цих територіях буде наявно безліч проблем. Населення, лояльність більшості якого до України на початку буде відсутня і буде зростати лише після його економічного та політичного заохочення з боку України, що ми спостерігали у Суджі у серпні 2024 року. Жодних масових рухів на підтримку України на цих територіях не було за всю історію рф, етнічно українців в цих областях – мізерна кількість (наведено у Додатку 2). Вбита економіка. Загрози з боку сусідніх територій вглиб рф в процесі розгортання там насильницького хаосу, над яким ще не буде встановлено контроль. Хвилі біженців з серця рф ближче до квітучої після перемоги України.
Додаток 8. Проєкт зони безпеки України в рф від Гліба Парфьонова.
Тому я повністю підтримую пропозицію українського політолога та воїна ЗСУ Гліба Парфьонова (візуалізація в Додатку 8) про перетворення цих територій в буфер, зону безпеки між Україною та іншими колишніми територіями рф. Як він вказує з приводу: «з’являться потоки біженців. … Більшість піде в Україну. Впускати їх – те саме, що добровільно розв’язати етнічні конфлікти та внутрішню нестабільність. Єдиним правильним варіантом буде досвід турецьких колег. Створення буферної зони на прикордонні. Адже Анкара полізла в Сирію не лише з геополітичних цілей: роль відігравало питання біженців. Їх у Туреччини набралося понад мільйон людей. А на території, підконтрольній Туреччині, у Сирії є все. Філії університетів. Там ходить ліра, викладається турецька та оттоманська версія історії. … Щось подібне ми можемо зробити й у нашому випадку. Зона безпеки на 80-150 км углиб Росії. По-перше, це не лише наші етнічні території, а й важливий агропромисловий регіон. Тих земель із головою вистачить як для фільтрації, так і для облаштування біженців під контролем Києва» [10].
Детальніше умови статусу цих територій підкажуть вже обставини після перемоги та рівень зростання лояльності України на цих територіях. Буде можливим як створити окреме тимчасове державне утворення в кожному з 7 суб’єктів рф, що варто взяти під свій контроль Україні. Так і об’єднати їх всі в одне утворення або в декілька за різними рисами. В будь-якому разі це відкриє нам більше можливостей вирішити всі ці проблеми, ніж за включенням цих територій одразу до складу України. Як це може реалізовуватись на практиці – вже видно на доцільному прикладі управління звільнених територій у Курській області у 2024. Для управління там з 15.08.2024 за дотримання вимог Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни створена військова комендатура на чолі з генерал-майором Едуардом Москальовим.
Можна підмітити, що підтримка порядку варлордів на території рф викличе негативну реакцію до України з боку ряду цивілізованих демократичних держав, які оцінять такі дії як нецивілізовані. Та витрати через це на плечі українців. Однак, очільникам держави Україна та її офіційним представникам на міжнародному рівні й не потрібно підтримувати порядок варлордів на території рф відкрито. Офіційно доцільно як раз розповідати про повну згоду та сприяння перебудові рф за етнічно-демократичним принципом. А не офіційно поза територіями рф близ кордонів, під патронатом нас чи наших союзників, Республіками Ічкерія, Дагестан, Інгушетія, Черкесія, Татарстан, Башкортостан, де місцеве населення має спроможності самостійно організувати демократію після розпаду рф робити наступне. Нормально ставитись до будь-якої влади, навіть мерзотної, аби її існування закріплювало розпад рф. Причому не тільки територіально, але і ресурсно. У постійній боротьбі між собою кочові та осілі бандити доб’ють населення та ресурси рф до мізерного рівня, якого вже нікому ніколи не вистачить для створення загроз іншим з території рф.
Якщо українці хочуть перевести купу своїх життів та ресурсів і не добитись гарантованого розпаду рф, а лише не гарантованого на короткий час ціною величезних витрат, потрібно обрати наступний варіант дій України до росії після перемоги. Окупація чи керування перетворенням рф на конгломерат створених за етнічним принципом держав з демократичними політичними режимами.
Якщо українці хочуть уможливити розпад рф з мінімальними зусиллями – доцільний наступний варіант дій до рф. Зайняття Україною та державами-партнерами з розпаду рф лише прикордонних суб’єктів рф. Сприяння формуванню держав за етнічним принципом з демократичними політичними режимами
в тих місцях, де цьому відповідають об’єктивні підстави та національні інтереси України та її держав-партнерів з розпаду рф. Щодо інших територій рф, після вилучення звідти зброї масового ураження, позитивне ставлення до самочинного формування на них безлічі будь-яких державних формувань, аби вони життєздатно існували та боролись між собою.
Коли ми побачимо над Ростовом-на-Дону український прапор, над Петросколом фінський, над Джокаром прапор Республіки Ічкерія, а в центрі територій колишньої рф воюючі між собою Демократичну республіку Москва на чолі з Юлією Навальною, Самарське князівство на чолі з Миколою Меркушкіним та Ачинську олігархію на чолі Михайлом Ходорковським, українці досягнуть своєї мети. (Меркушкін – радянський та російський державний діяч з 1977, прославився більшими ніж в Путіна рейтингами в Самарській області, коли був її губернатором у 2012-2017).
Переможуть рф та реально розвалять її назавжди, майже не витрачаючи більше своїх життів та ресурсів. А не після перемоги над рф будуть ще витрачати безліч та ресурсів на фікції розпаду рф, аби потім виснажитись від цих витрат та побачити, як ці фікції зникають, і росія знову об’єднується з новими загрозами для України.
Список використаних джерел
Список використаних джерел
- Божко Я. Пости на телеграм каналі «Політ технолога» від 27.07.2022. URL: https://t.me/yaroslavivval (дата звернення 27.05.2024).
- Волков В. В. Силовое предпринимательство, ХХІ век: экономико-социологический анализ. Санкт-Петербург: Издательство Европейкого университета, 2012. 352 с.
- Залужний В. Ф., Забродський М. В. Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3566162-ak-zabezpeciti-voennu-kampaniu-u-2023-roci-ukrainskij-poglad.html (дата звернення 27.05.2024).
- Інтернаціональний легіон територіальної оборони України. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%96%D0%BE%D0%BD_%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8#%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D0%BB (дата звернення 27.05.2024)
- Коршук Р. М. Етнополітологія: Історія та теорія. Київ : Алерта, 2020. 316 с.
- Лоссовський И. Геноцид в России: Как Москва «утилизирует» свои нацменьшинства на войне с Украиной. URL: https://zn.ua/international/henotsid-v-rossii-kak-moskva-utiliziruet-svoi-natsmenshinstva-na-vojne-s-ukrainoj.html (дата звернення 27.05.2024).
- Національні рухи в рф: вплив на внутрішню ситуацію та війну з Україною. Укладач: Аліна Майорова. 71 с. URL: https://prometheus.ngo/works/national-movements/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR1VlUTnRr7uEXnCNQP4kjU-u3gXaaZUrCHvosRuCC5g2mAqbnAFBS8laxY_aem_pYZ_0yGD7pZ4PJ2T28Sy3g (дата звернення 27.05.2024).
- Олсон М. Влада і процвітання. Подолання комуністичних і капіталістичних диктатур. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2007. 174 с.
- Олсон М. Логіка колективної дії. Суспільні блага і теорія груп. Київ: Лібра, 2004. 272 с.
- Парфьонов Г. Пост на телеграм каналі «Над пропастью кринжи» від 12.09.2022. URL: https://t.me/cringedepartment (дата звернення 27.05.2024).
- Перепись населения в РФ https://rosstat.gov.ru/free_doc/new_site/perepis2010/croc/results.html (дата звернення 27.05.2024).
- Список субъектов Российской Федерации по валовому продукту на душу населения. URL: https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Список_субъектов_Российской_Федерации_по_валовому_продукту_на_душу_населения (дата звернення 27.05.2024).
- Тилли Ч. Принуждение, капитал и европейские государства 990-1992 г. Москва: Издательский дом «Территория будущего», 2009. 324 с.
- Стародуб А. Тріщини в етнічній «матрьошці» та проблема «різних росій»: Етнонаціональні процеси у суб’єктах російської федерації / Удавана Росія: імітація величі і могутності. Зеленько Г., Лісничук О., Нагірний В., Павленко І., Рябчук М., Стародуб А. Ніжин : Видавець Лисенко М. М., 2024. С. 218 -264.
- Як правильно поділити росію? Мапи. Історія України від імені Т.Г. Шевченка. З 4:51. URL: https://www.youtube.com/watch?v=0k1bN4HmmxA&t=292s (дата звернення 27.05.2024).
- Democracy Index 2023: Age of conflict. URL: chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://latinoamerica21.com/wp-content/uploads/2024/02/Democracy-Index-2023-Final-report.pdf (дата звернення 27.05.2024).
- Downs A. An Economic Theory of Democracy. New York: Harper, 1957. 310 p.
- Przeworski A. Why Do Political Parties Obey Results of Elections? Democracy and the Rule of Law / Przeworski A., Maravall J. M. Cambridge: Cambridge University Press, 2009. pp. 114 – 144
- World Economic Outlook Database. IMF. URL: https://www.imf.org/external/datamapper/NGDPDPC@WEO/OEMDC/ADVEC/WEOWORLD?year=2024 (дата звернення 27.05.2024).
Олексій Ткаченко, військовослужбовець, капітан ЗСУ
Leave a Reply