Олександр Чупак, випускник Селкірк коледжу (Канада), аудитор Grant Thornton
3-го січня на сайті Міжнародного валютного фонду було опубліковане дослідження, що визначає вплив розміру державного боргу на економічну ситуацію в цілому та окремі макропоказники. У роботі були використані математичні моделі для аналізу масивів даних розвинутих економік, тих, що розвиваються, і країн із низьким доходом (Україну зараховують до другої групи). Пропонуємо вашій увазі огляд висновків, зроблених за результатами дослідження.
- Державний борг і економічна криза (рецесія)
Оцінка залежності зміни розміру державного боргу і ймовірності початку економічної кризи показує позитивний зв’язок між змінними, незалежно від рівня розвитку економіки. Для розвинутих економік імовірність кризи значно зростає після того, як борг сягає 70% ВВП. У тих, що розвиваються, різке зростання починається з 30%. У країн із низьким доходом сильний зв’язок існує від старту, а далі значно посилюється.
Аналіз впливу фактору державного боргу на ймовірність кризи, порівняно з іншими факторами, показує, що розмір боргу є вагомим чинником, що може спричинити рецесію. І хоча економічна криза завжди є результатом багатьох факторів, саме державний борг дає найбільший кумулятивний ефект з іншими чинниками. Зрозуміло, що криза може відбутися і за низьких показників боргу, але саме він має найбільшу факторну силу.
За оцінками Міністерства фінансів, сукупний державний борг України за підсумками 2020 року опустився нижче 50% ВВП, що є семирічним мінімумом. Нині уряду варто працювати над тим, щоб погасити якнайбільшу його частку і зменшити роль боргу як кризового фактора. Це буде особливо корисно з огляду на прогнозовану глобальну кризу.
- Державний борг та інфляція
У минулому економічні негаразди часто асоціювалися з різким зростанням цін. Сьогодні ж, на порозі нової глобальної кризи, в розвинутих економіках наявна проблема майже нульової, а то й від’ємної інфляції (дефляції). Проте результати дослідження МВФ актуальні для країн, що розвиваються: висока інфляція підвищує ймовірність неплатоспроможності уряду, зокрема, якщо її рівень перевищує критичні 20% на рік. Комбінація високих боргу та інфляції суттєво посилюють загрозу настання кризи, змушуючи держави покривати більший дефіцит бюджету через емісію грошей або нові запозичення. Важливим висновком є той, що для країн із нижчим рівнем розвитку навіть низький рівень державного боргу може бути небезпечним у поєднанні з високою інфляцією.
Національний банк України прогнозує 5% інфляції у 2020 році. Нині хорошим сигналом є те, що інфляція не зростає на тлі зниження облікової ставки (до 13,5%), яку раніше тримали високою через побоювання росту споживчих цін (з іншого боку, відсутність такого зв’язку насторожує і змушує припускати, що банківська система орієнтується не на НБУ, а на інші ринкові чинники). Інфляція до 5% є оптимістичним сигналом, але нам варто остерігатися можливих проблем із рівнем цін через зміни валютного курсу: якщо настане глобальна криза і впадуть світові ціни на продовольство і металургію, курс гривні може знову обвалитися, що потягне подорожчання імпорту і загальне зростання цін. За такого сценарію Мінфіну краще мати нижчий борг, а НБУ – вищий рівень резервів і можливість для їхнього поповнення через запозичення.
- Державний борг і торговельний баланс
Дослідники проаналізували зв’язок між розміром державного боргу і балансом поточного рахунку (головним складником якого є торговельний баланс, тобто різниця між експортом та імпортом). Якщо дефіцит балансу сягає проміжку 3-7% ВВП (тобто імпорт переважає експорт на цю величину), ризик кризи значно зростає навіть за помірного рівня державного боргу. З іншого боку, профіцит поточного рахунку не забезпечує захисту від рецесії за умов високого боргу.
Якщо висновки МВФ правильні, то в Україні ситуація критична: за підсумками 2018 року дефіцит торговельного балансу досяг 8,1%. Очевидно, у 2019 вона ще погіршилася, позаяк гривня зросла відносно долара майже на 20%, що сприяло здешевленню імпортних товарів. Проблему дефіциту торговельного балансу не можна вирішити швидко, для цього потрібно проводити структурну перебудову економіки, стимулювати розвиток національної промисловості на основі інноваційних технологій. Наразі підприємці більше займаються експортом дешевої сировини, ніж виробництвом і продажем за кордон дорожчої готової продукції. Одним із методів впливу на ситуацію є застосування принципів економічного націоналізму й елементів протекціонізму, хоча за чинної політики уряду і загального панування олігархії в економіці це малоймовірно.
Дослідження МВФ показує, що державний борг є вагомим чинником для економіки в цілому і державних фінансів зокрема. Більше того, він чинить найбільший вплив серед інших факторів, ведучи до суттєвого зростання ризику кризи в поєднанні з інфляцією, дефіцитом поточного балансу тощо. Таким чином, динаміку державного боргу не можна ігнорувати, але варто тримати його розмір на сприятливому рівні, зберігаючи простір для зміни боргової політики в разі глобальних негараздів.
Leave a Reply