Із якими думками та настроєм люди мобілізуються на третьому році широкомасштабної війни? Як вони подолали свої страхи, і чи подолали? Чи є ще те, що їх мотивує до служби? Як проходили ВЛК і БЗВП в учебках? Які перші враження від армії? Які поради новобранці можуть дати нинішнім цивільним? Чи діє в Україні рекрутинг і чи справді можна через нього потрапити на контракт?
“Новинарня” опитала вісьмох мобілізованих, які приєдналися до Сил оборони влітку 2024 року.
33-річний політолог-міжнародник, керівник дослідницьких програм центру “Українські студії стратегічних досліджень” Юрій Олійник раніше в армії не служив і військову кафедру не закінчував. Кандидат політичних наук, він викладав у Києво-Могилянській академії, готував аналітику для різних структур, був автором “Новинарні” – писав про африканську політику.
У березні-травні 2022 року, під час оборони Києва, Олійник працював у складі добровольчого батальйону – займався більше організаційною роботою, далі – волонтерив.
– Одразу у військо не пішов, бо мав проблеми зі здоров’ям. У мене велика короткозорість. У червні 2024 року це підтвердили на ВЛК, отримав статус “обмежено придатний”. Але оскільки ситуація в країні змінилася, є потреба в більшому залученні людей – тому і я був залучений до війська, це нормальна історія, – розповідає Юрій.
Ще до отримання повістки політолог почав шукати варіанти проходження служби: куди краще, де міг би реалізувати свої здібності.
Зрештою був мобілізований за його основною – аналітичною – спеціальністю до одного з підрозділів Сухопутних військ ЗСУ.
Юрій визнає констатує, що міг мобілізуватися пізніше, відклавши ВЛК. Але вийшло навпаки.
– Мені запропонували оперативно пройти медкомісію в Києві. Не було ніяких інсинуацій з боку лікарів, вони записали реальний стан справ зі здоров’ям.
Після цього моя БЗВП тривала протягом п’яти тижнів.
Дуже цікаво. Це певний зріз суспільства. У моєму підрозділі із 30 людей були колишні журналісти, телеоператори, техніки, водії, люди, які займалися бізнесом. Дехто, до речі, прийшов на контракт. Багато людей з нашого курсу хотіли займатися по безпілотних системах. Декому з них ще не було 25 років. У нас був досить вмотивований колектив, де кожен розумів, чому він прийшов у військо. З ними цікаво було працювати разом, – ділиться враженнями Юрій.
За його висновком, основна емоція, яка зчитується серед новобранців – необхідність так чи інакше приєднатися до війська.
– Але є і певна втома, суспільна втома – також. Бо невідомо, скільки часу триватиме ця служба.
Є чимало дискусій і прогнозів серед військових щодо припинення чи “замороження війни”. Та загалом відчувається бажання, все ж виконувати свій обов’язок. Кожен, із ким я спілкувався, розуміє, що ця справа – необхідна. І без участі кожного українця ми у війні не переможемо на тих умовах, які ми хочемо, – розповідає Олійник.
Навчальний центр, де він проходив БЗВП – новий, його створили пів роки тому.
– Тому рівень – високий. Інструктори самі воювали в лавах Сил оборони. Зокрема, це військові ССО, які брали участь у вилазках на територію Росії. Вони викладали не “по книжці”, а реальні умови ведення війни. Досить високим був рівень і медичного напрямку, і тактики, і інші питання.
Проблемне питання в армії, яке побачив Олійник – бюрократія.
– Немає швидких рішень, і в армії все триває довше, ніж могло б бути. Це і позитивна сторона армійської структури (де все точно й чітко), і негативна (бо багато звітів та перевірок).
Щодо порад цивільним, які планують долучитися до війська, аналітик каже таке:
– Треба розуміти, що в армії є потреба в усіх [спеціальностях]. Це і мотивована піхота, і журналісти, і фінансисти… Раджу порівнювати свій фах із запитом, який є в інфопросторі, спілкуватися з військовими, волонтерами, відстежувати профільні сайти. Ну, і морально готуватися до того, що служба у війську – справа потрібна та необхідна. Бо завершення війни залежить від того, наскільки все суспільство буде змобілізованим і вкладатиметься в нашу оборону.
Зараз Юрій – на постійному місці служби, в Києві, при Командуванні Сухопутних військ.
Фото: Колаж: “Новинарня”
Leave a Reply