Виборчі обіцянки, що в Америці, що в Африці це всього лиш обіцянки. Припинити війну за один день чи війна закінчиться 30 грудня – це інформаційно-психологічні операції одного ряду: зламати волю української нації до спротиву. В момент коли ворог лише набирає наступальних обертів.
І використати Україну як розмінну монету в великій геополітичній грі.
Тепер коли ілюзії про мир за один день розвіялися повертаймося до реальності.
Війна триватиме далі.
Можливо довго.
Але точно до того часу поки одна зі сторін не зламає волі до боротьби і віри у перемогу в іншої.
Звісно 2025 рік, очевидно стане роком Чорних Лебедів.
Але лише активний спротив і націленість на боротьбу допоможе нам відвернути чорних лебедів від себе і спрямувати в бік ворога.
Зрозуміло, що у 2024-тому та й зараз пожинаємо плоди системних проблем закладених раніше.
Перервана допомога союзників, вчасно не проведені мобілізаційні заходи, а згодом зуомпроментовання мобілізації (зусиллями ворогів, їх агентів та корисних і безкорисних ідіотів), активна і не припинена діяльність пʼятої колони, злом суспільної єдності і палохкотіння болотяних вогнів (коли блогера в очах суспільства стали фаховішими головнокомандувачами, ніж будь-хто з військових) – наслідки цього всього пожинаємо зараз.
Але частина суспільства вважала, що замість активних швидких заходів, які треба зробити самому- 30 грудня пірамідка гордона начаклує мир, а ні то добрий білий чоловік з-за океану 20 січня припинить війну.
Коли ці ілюзії розпалися і є розуміння, що що ніхто крім нас не принесе необхідного результату війни, треба знову «подорослішати» і брати справу у свої руки.
Отож, передусім для відновлення паритету людей на фронті Україні потрібні швидкі, справедливі, а головне системні мобілізаційні заходи.
При цьому гадаю варто зробити декілька речей.
Перше, воювати мають всі.
Але зараз мобілізації потребує, щоб відновити суспільну справедливість, не лише всіх сільських жителів і представників робітничих професій, але й тих, хто служить чи служив в будь-яких органах наділених функціями держави (а до того ще й мав право на однострій і носіння зброї).
У планах скорочення держслужби (що і так необхідно робити) тисячі придатних до війни чиновників Кабміну, ВЦА, міністерств і спеціальних органів влади, включаючи новостворені (чи хтось чув про фронтові подвиги спецназу НАБУ приміром?) це все дисципліновані, підготовлені і, навіть якщо мають інвалідності підписані головою Хмельницького МСЕКу, здорові люди.
А по друге, ми потребуємо мобілізацію совісті: добровільне зголошення у військо тих, хто мав час три роки морально, фізично приготуватися.
Саме ці люди мають отримувати суспільне заохочення, а не девіанти на зразок гнєзділова.
По-третє, ми повинні продемонструвати всім і передусім собі, що готові воювати довго, принаймні стільки, скільки буде потрібно.
А для цього напевно варто усе ж почати поступове зниження мобілізаційного віку на рік, після кожного продовження війни ще на півроку.
Тобто з липня 2024 року до війська мали б братися 24 річні.
Але звісно лише після того, як ми нарешті побачимо прокурорську штурмову бригаду (а цих осіб та молодих пенсіонерів в країні явно надлишок), коли всі правоохоронці почнуть ротаційно брати участь у війні (на зразок як є приміром в Нацгвардії та Держприкордонслужбі.
Крім того, кожен має розуміти, що у випадку зі зволіканням проведення часткової мобілізації може привести до мобілізації загальної (або добровільно в українську армію, або примусово в російську).
Загалом варто вийти з летаргійного сну та гіпнозу шаманів соціальних мереж і зрозуміти, що доля країни залежить передусім від тебе.
Кожного персонально.
Ти є зараз держава.
Ті, що зверху особи минущі, а щоб Україна була вічною, треба за неї зараз побитися.
Не вірите владі, маєте притензії до справедливості і законів, – ідіть до нас.
У нас в колі побратимів все по чесному і справедливо.
Треба памʼятати, що в цій війні, нас можемо перемогти лиш ми самі…

Leave a Reply