На четвертому році повномасштабки і на 12 році першої російсько-української війни у XXI столітті туман війни, втома, невизначеність потрохи замулюють і збивають нашу оптику.
Тож яка наша війна?
Священна?
Брудна?
Наведу свої міркування ще раз.
Обʼєктивно наша війна є екзистенційною і Священною за змістом.
Від її результату залежить майбутнє Української держави (її збереження, територія, рівень субʼєктності) та існування української нації (її ідентичності, закріплення наслідків кількасотрічного колоніалізму чи повного звільнення від них).
Це війна Історична.
Тисячолітня за тривалістю.
Визвольна.
Антиколоніальна.
І цивілізаційна.
Тому участь у ній це не просто про права і обовʼязки.
А Священне Право і Обовʼязок.
Не перед нинішнім державним керівництвом і не просто за нинішніми законами.
Це війна Національна Вічної України з її відвічним Ворогом.
Водночас, субʼєктивно війна оцінюється кожним по різному.
Війна дає кожному шанс доєднатися до Героїчного самою участю в ній.
А вже кожний проявляється у цій війні, доторкається до неї своєю сутністю, волею і вибором.
Бо війна насправді не змінює, а насамперед оприявлює.
Адже Людина істота Свободи Волі.
І тому участь у війні – це священний шанс, який кожного оприявлює (кожен доторкається) по-своєму.
Одні стають до лави і по-чоловічому буденно (а в умовах війни Героїчно) вливаються у війну.
Хтось не може подолати страх (передусім внутрішній субʼєктивний стан) і для нього війна – це постійний переляк.
Тоді війна – це й справді субʼєктивно внутрішній нездоланний Страх.
Хтось використовує війну для брудної наживи. І для нього вона Бруд. Масна, Вʼязка знищуюча душу справа.
Хтось намагається відгородитися від війни і позбавити себе цього Священого права.
Хотьоскрайній в негативному сенсі.
Тоді вони Буттєва Пустота втраченого Шансу на Велике!
Тому субʼєктивно від кожного залежить яким боком себе він доторкнеться до війни і яким він субʼєктивно побачить цю війну.
Але обʼєктивно війна не залежно від внутрішнього сприйняття залишається Священною і Екзистенційною.
Історичною і Цивілізаційною.
А виходячи з цього для кожного участь у ній – це Священне Право і Обовʼязок.
Національний Плебісцит.
Для кожного.
Без вибору на його виключне значення у цивільному позавоєнному житті.
Тут кожен має бути солдатом. Або стане жертвою чи солдатом чужої армії.
Як пише виконавець Єрмак: «Всіх чекає присяга або прапору, або ординській ганчірці».
А для тих, хто не скористався Священним Правом і знехтував Священним обовʼязком, нинішня форма державності вмикає часто вибірково і без рівної міри справедливості примус для виконання обовʼязку.
І навіть якщо з боку тимчасових рульових біля керма це розглядається як форма покарання, то обʼєктивно для Нації участь у війні всеодно залишається Священною.
Тут ще трохи процитую Єрмака:
«Тут ніхто не хоче вмирати заради системи корупційної
В мене сотні питань до влади, та своя краще окупаційної…»
Тому крики про примусову мобілізацію, репресії, «квіточок», які багато роблять в тилу і не придатні до війни, це суперсубʼєктивно.
Приміром директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник із зором мінус 9 і правом на відстрочку, був зупинений патрулем і мобілізований.
Він не писав сльозливих постів про жахливі репресії непридатного і нині отримав почесне право захищати Україну. Солдат Олійник.
Священний обовʼязок ніколи не може бути репресією, а почесне священне право покаранням.
І ще. Священна екзистенційна війна потребує максимальної концентрації часу і сил.
Нас пече, те що всередині. Ми все бачимо, розуміємо і не забудемо.
Але зараз не можливі вибори щоб це змінити і не можлива зміна влади у спосіб прямого народовладдя, бо навіть короткочасний хаос може привести до катастрофи всіх.
Тому пускати хвилі інформаційного цунамі це ж автоматично допомагати ворогу, навіть якщо субʼєктивно так не виглядає.
Внутрішня горожанська війна потрібна ворогу, а не нам.
Бо це новий фронт.
Бо це пробоїна в нашій єдності.
Бо це згубна ентропія там, де життєво необхідна Синергія.
Бо це розмінювання межичасся на вічне.
Невміння обрати пріоритети для реалізації переможної стратегії.
Що рівнозначна стратегії виживання.
Тому попри бруд, страх, несправедливість це все ж війна Священна.
І неминуче Екзистенційна.
А вже свою причетність і відчуття кожен обирає для себе сам.
Тільки власний бруд, страх, відстороненість не варто переносити на все і всіх.
Робімо кожен, що можемо і навіть через не можу.
Перша точка Декалогу залишається актуальною.
Без неї Десятої не досягнеш…
Директор аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень, головний сержант роти вогневої підтримки 5 окремої штурмової Київської бригади ЗСУ.