Історія розвитку та сучасний стан політико-ідеологічної думки в Чеченській Республіці Ічкерія / Тарас Попов

Історія розвитку та сучасний стан політико-ідеологічної думки в Чеченській Республіці Ічкерія. Сучасні ідеологічні концепції державного устрою Ічкерії та її роль на Північному Кавказі

В цій роботі ми дослідимо історію розвитку політико-ідеологічної думки в Чеченській Республіці Ічкерія (надалі ЧРІ) з 1991 до 1999 роки, її розвиток в еміграції та сучасний стан, аби змоделювати політичний та державний устрій ЧРІ після деокупації. Ми ставимо за мету розпад московії та відновлення незалежності поневолених народів. Для цього ми маємо знати та розуміти ці народи. У цій роботі ми дослідимо народ нохчій, зокрема розвиток його політико-ідеологічної думки. Самоназва народу – нохчій, в роботі ми будемо послуговуватись нею.

18 жовтня 2022 року український парламент схвалив Заяву Верховної Ради України про засудження збройної агресії російської федерації проти Чеченської Республіки Ічкерія, окупації її території та злочину геноциду Чеченського народу. Цією заявою Верховна Рада України, зокрема, заявляє про невизнання окупації російською федерацією території Чеченської Республіки Ічкерія і вважає тамтешній режим окупаційним та нелегітимним [1].

Водночас 3 листопада 2022 року у відповіді на петицію №22/156398-еп «Про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія» президент України відповів що: «Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав. Водночас підпунктом 5 пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 281, передбачено, що МЗС відповідно до покладених на нього завдань вносить пропозиції щодо визнання Україною іноземних держав, встановлення з ними дипломатичних зносин. З огляду на сказане, Міністерству закордонних справ України запропоновано розглянути порушене в електронній петиції питання згідно з компетенцією, а також внести відповідні пропозиції» [2].

Тому питання повного визнання ЧРІ Україною поки що залишається відкритим. Зокрема, це може бути пов’язане з невизначеністю щодо легітимної влади ЧРІ в екзилі, зокрема з її розколом.

Українське суспільство в цілому мало знає історію Північного Кавказу і про національно-політичні процеси кінця ХХ – початку ХХІ століття. В кращому разі це поверхневе знання про російсько-чеченські війни, і що існувала така держава, як ЧРІ. І це все під нашаруванням російських штампів про «бойовиків, ісламістів та сепаратистів». Про це, зокрема, свідчить і брак дослідницьких матеріалів щодо ЧРІ, з яким ми зіткнулись під час вивчення цієї теми. Тому однією з цілей цієї роботи є частково закрити прогалини в розумінні того, якою бачили свою державу мислителі та політичні діячі нохчій.

1. Історія та розвиток політико-ідеологічної думки в ЧРІ через призму розвитку партійної системи та інституту Президента. Вплив традиційного суспільного устрою на державні інституції

В цьому розділі ми дослідимо історію розвитку партійної системи, унікальність традиційного суспільного устрою народу нохчій, що відповідає визначенню прямої демократії (народовладдя), інститутів парламентаризму та президента, зародження суперечностей між світським та ісламським розвитком держави. Це необхідно, аби зрозуміти, якою бачили ЧРІ її державні діячі і якою може бути відновлена ЧРІ, її державний та політичний устрій.

1.1. Традиційний устрій народу нохчій та його вплив на політичний устрій держави

Перш ніж ми почнемо досліджувати розвиток партійної системи та еволюцію політико-ідеологічної думки провідних мислителів та діячів ЧРІ, щоб зрозуміти відмінності народу нохчій, нам необхідно вивчити його традиційний суспільний устрій. Хоча це прямо не впливає на дослідження політико-ідеологічних поглядів суспільства нохчій, проте є надзвичайно важливим для націотворення та державотворення як держави нохчій, так і всього Північного Кавказу.

Традиційний устрій народу нохчій має тисячолітню історію. Народ нохчій складається з дев’яти такхумів, які складаються з тейпів.

Тейпи – це свого роду народ в народі, який формують об’єднання родин: що давніша історія тейпу, то він численніший. В тейпах зосереджене та розподілене все суспільство нохчій, всього, за різними оцінками, нараховується від 150 до 230 тейпів.

Структура тейпу наступна: «діозал» – моногамні родини, які утворюють «ціа» – групу споріднених родин, які і собі об’єднані в «нек’і» – об’єднання споріднених груп, що походять від спільного предка; далі йдуть «гар» – група «нек’і», об’єднана ідеєю історичної спорідненості. «Гари» своєю чергою об’єднуються в тейпи, а тейпи – в тукхуми, які утворюють «К’ам» – країну, або народ нохчій [10].

Тукхум – це союз певної групи тейпів, не пов’язаних між собою кровною спорідненістю, але які історично об’єдналися для спільного розв’язання завдань – захисту від нападу противника та економічної взаємодії.

Цей традиційний устрій народу нохчій існує тисячоліттями та в політичному аспекті породжує унікальну систему традиційного народовладдя, або демократії. Тейпи мають свою раду старійшин (тайпан кхел), яка формується зі старійшин попередніх ланок. Своєю чергою рада старійшин тейпу делегує представника в раду старійшин такхуму, а такхуми зі складу своєї ради старійшин делегують представника в Мекх-кхел – раду держави. Таким чином, не маючи традиційного, в нашому розумінні, представницького органу, що обирається на загальнонаціональних виборах, народ нохчій мав пряме народовладдя, яке формувалось від окремої родини до національної ради.

Відомий етнограф, професор Ян Чєснов у своїй роботі «Важко бути чеченцем» зазначав: «Присутність на таких зборах на початку 1990-х років переконала мене, що тейпи від суспільно-культурних заходів почали переходити до політичного життя… У період нестійкої рівноваги за Дудаєва все більше зростала в тейпах загальнодемократична тенденція. Бурхливо обговорювалося питання про опору на тейп під час будівництва національної держави» [11].

Інший сучасний дослідник та безпосередній учасник подій відновлення державності нохчій, колишній прессекретар президента Масхадова, кандидат історичних наук Майрбек Вачагаєв у своїй статті «Сучасне чеченське суспільство: міфи та реальність» розповідає не про історичну роль тейпів і такхумів, а про їх роль в політичному житті ЧРІ. Так от він вважає, що роль такхумів залишилась в історії, і як історична данина – кількість зірок на прапорі ЧРІ дорівнює кількості історичних такхумів. Проте з відновленням незалежності і до першої російсько-чеченської війни була спроба відновити традиційні форми народовладдя у вигляді рад такхумів та Мекх-кхела. Проте ці спроби політизувались та дискредитували себе так, що після перемоги ніхто не робив спроб відновити Мекх-кхел.

«…Був відтворений інститут Мехк-кхел (Рада країни), до якого мали увійти найавторитетніші представники народу, але те, що отримали чеченці, виявилося політизованою спільнотою людей старшого покоління, які хотіли використати цю структуру, щоб бути коли не при владі, то хоча б біля влади. Вже на початковому етапі існування Мехк-кхел настільки дискредитував себе, що після війни 1996 року ніхто навіть не наважився підтримати ідею про його відновлення» [12].

Також автор вказує і на хибність розуміння впливу тейпової структури на політичне життя з боку російських окупантів: «Візьмемо, наприклад, найпоширенішу помилку в тому, що тейп Беной – найчисленніший з усіх чеченських тейпів. Найчастіше про це пише російська преса. Ймовірно, ґрунтуючись саме на цьому помилковому твердженні, москва зробила свій вибір на такій непопулярній у Чечні особистості, як Ахмад Кадиров… Нещодавно у пресі з’явилася інформація, що на своєму сході беноєвці оголосили, що не підтримують Кадирова і він не має права говорити від імені всього тейпу» [12].

Щодо трансформації поглядів суспільства та роль тейпів у розв’язанні побутових і правових потреб громадян, автор звертає увагу на те, що після перемоги в першій російсько-чеченській війні значно зросла злочинність, зокрема викрадення людей. 80 % викрадених були нохчій, і тейпи не могли дати захист своїм членам. Тому люди звертались саме в державні органи, що, на думку автора, є одним з доказів заперечення твердження про те, що нохчій негативно ставляться до загальнонаціональної державної форми життя. Коли люди відчули, що державна влада стала національною, а не окупаційною адміністрацією, вони легко прийняли це.

Тому традиційна форма соціального устрою нохчій зберігається і досі, зокрема і як дорадчий демократичний спосіб вираження своїх позицій з загальнодержавних питань, проте вирішального впливу на політичне життя не має.

«І всі посилання на створення парламенту з урахуванням виборності від кожного тейпу приречені на провал, оскільки еволюція чеченського суспільства сьогодні переступила цей рівень суспільно-політичного розвитку: під час виборів політики на рівні республіки тепер почали орієнтуватися на індивідуальність і особисті якості претендента» [12].

Якщо подивитись на приналежність президентів до такхумів, то Дудаєв, Масхадов, Садулаєв і навіть нинішній голова окупаційної адміністрації Кадиров належать до такхуму Нохчмахкахой (ічкерійнці, Нохчий-Мокх). Примітно, що до 14 січня 1994 року офіційно держава називалась «Чеченська республіка Нохчі-чо».

Отже, коли ми говоримо про розпад московії на національні держави, нам важливо розуміти ці нації, їх відмінності, зокрема і в соціальному устрої, бо це може впливати на процес державотворення, форму правління та політичний устрій. З праць сучасних вчених нохчій, можемо зробити висновок, що на сучасному етапі традиційний устрій народу нохчій зберігається, проте на політичні процеси в ЧРІ у 1990–2000 рр. він не суттєво впливав. Проте і повністю відкидати його не можна. Вкорінені тисячолітні традиції – фактично пряма форма демократії – безперечно, ще буде мати вплив на політичне життя держави після деокупації. На жаль, сучасний стан розвитку тейпів та такхумів через окупацію не відомий і потребує вивчення.

1.2. Історія розвитку партійної системи ЧРІ у 1991–1999 роках. Розвиток ідеологічних течій

Дослідження політичних партій та рухів, їхнього політичного та ідеологічного спрямування необхідне для розуміння політичних поглядів серед народу нохчій та їхньої еволюції. Варто зазначити, що через дві руйнівні війни та через повну тимчасову окупацію держави, залишилось небагато документальних джерел, тому в цьому досліджені ми будемо спиратись на ті нечисленні статті, які збиралися з фактів у друкованій пресі тих часів (принаймні тієї, що збереглася) та на поодинокі висвітлення відомих світових ЗМІ. Також варто зауважити, що через відсутність збережених програм партій, визначення їх ідеологічних платформ ускладнене буде сформовано на підставі політичних поглядів і заяв їхніх лідерів та представників.

До проведення перших президентських та парламентських виборів і проголошення незалежності на території Чечено-Інгушської АРСР діяло декілька неформальних політичних утворень.

Основними політичними питаннями, які вони порушували, були не національні, а екологічні.

Навесні 1988 року утворюється неформальне об’єднання навколо Ахмеда Бісултанова «Союз на підтримку перебудови», яке за декілька місяців перейменувалось у «Народний фронт Чечено-Інгушетії». Бісултанов був організатором протестів проти будівництва біохімічного заводу в м. Гудермес. Пізніше вимоги еволюціонували від суто екологічних до вимог заміни керівного класу в республіці. Проте зі зміною радянської номенклатури, фактично вичерпавши політичні вимоги, рух почав втрачати підтримку в суспільстві і в грудні 1990 року розколовся.

«Зелений рух Чечено-Інгушетії» був офіційно зареєстрованою в 1989 році політичним рухом, який очолив Рамзан Гойтеміров – майбутній конкурент на президентських виборах Джохара Дудаєва. Рух так само створювався для відстоювання екологічних проблем Чечено-Інгушетії і вже з зародками панкавказьких поглядів. Девізом руху був «Кавказ – наш спільний дім» [3]. У грудні 1990 року лідер руху Гойтеміров приєднався до національного руху, в якому «зелені» стали його поміркованим крилом. Вже в серпні 1991 року з-поміж учасників руху були створені збройні формування для захисту виконавчого комітету Національного конгресу чеченського народу. Пізніше ці сили увійшли до складу національних збройних сил. Їхній командир Ах’ядов став одним із начальників митної служби республіки. «Зелений рух» активно діяв до 1995 року, а в 1997 році перетворився на «Блок національно-патріотичних сил “Свобода”» під керівництвом того самого Рамзана Гойтемірова. Проте в 1997 році це об’єднання займало націоналістичні позиції.

1.2.1. Розвиток партійної системи в період 1991–1995 років

Наступним періодом розвитку партійної системи ЧРІ ми виокремимо 1991–1995 роки, на які припали проголошення незалежності, перші вибори, конституційна криза, громадянські військові зіткнення і врешті перша російсько-чеченська війна. Цей період характеризується розвитком партійної системи.

До політичних партій та рухів, які підтримували президента Джохара Дудаєва, належали наступні.

«Вайнахська демократична партія» (ВДП), яка відіграла значну роль у розвитку партійної системи ЧРІ та деякий час вважалась керівною партією. Діяла з 1991 по 1995 роки, її очолював Зелімхан Яндарбієв – майбутній віцепрезидент та президент ЧРІ і визначний політичний діяч ЧРІ. Виникла з громадсько-політичного об’єднання «Барт» (Єдність), яке було засновано ще в 1989 році у формі інтелектуального клубу і журналу, воно народилося як партія, що виступає за створення незалежної Чечено-Інгуської республіки [3]. Враховуючи початковий етап розвитку партійної системи, ВДП об’єднала перш за все державників, які мали різну ідеологію – від суто демократичної до націонал-консервативної.

«Асоціація жінок при Президентові Чеченської Республіки». Діяла з листопада 1991 до 1997 року, зареєстрована 31 січня 1992 року. Цей рух був жіночим відгалуженням народного фронту і виступав на підтримку президента Дудаєва. Асоціацію очолила Маржан Домбаєва. У листопаді 1991 року з-поміж учасників жіночого руху було утворено озброєний батальйон, який виконував патрульні функції.

Наступним об’єднанням, яке підтримувало президента Дудаєва, була «Вища ісламська рада Чечні», яка діяла з вересня 1991 року, зареєстрована в листопаді того ж року. Рух об’єднав мусульманське духовенство, яке підтримувало політику Дудаєва та виступало за поступове перетворення держави зі світської на ісламську. Очолював раду Майрбек-Хаджі Асланбеков.

Ще однією потужною партією стала «Партія національної незалежності» Руслана Кутаєва, створена пізніше, під час конституційної кризи в 1993 році, як партія підтримки дій президента Дудаєва. Партія мала націоналістичну ідеологію. Її популярність зросла під час першої російсько-чеченської війни, а після перемоги ця партія була головною політичною силою в блоці партій і рухів з висунення на других президентських виборах Аслана Масхадова і отримала відносну більшість під час других парламентських виборів.

Опозиційною партією була «Асоціація політичних рухів та партій Гулам», зареєстрована 27 жовтня 1991 року. Її очолював Мустафа Едільбієв. Вважалась націонал-консервативною, виступала за створення етнічної держави нохчій. Була в м’якій опозиції до керівної партії та президента Дудаєва. Партію підтримувала рада старійшин, а представники партії були представлені в органах адміністративної влади. З початком першої російсько-чеченської війни лідер партії Едільбієв сформував своє бойове угрупування, яке воювало протягом всієї війни.

Складна та неоднозначна історія партії «Рух Даймохк», позиція якої змінювалась від конструктивної опозиції до приєднання до озброєної проросійської опозиції, від участі в колабораційних органах і потім знову до державницької позиції. «Рух Даймохк» (перекладається як Батьківщина) був зареєстрований 27 лютого 1992 року. Рух був відгалуженням згаданої вище ВДП, і очолював його один з її лідерів Лема Усманов. Як ми зазначали раніше, ВДП сповідувала націонал-консервативну ідеологію, а ті, хто відкололися, були переважно класичними демократами. Тож розкол укріпив ідеологічну скерованість ВДП як націонал-консервативної партії, а «Даймохк» як демократичної. Отже, рух «Даймохк» зайняв опозиційну, але конструктивну позицію. Підтримуючи необхідність захисту та реалізації суверенітету республіки, він заперечував військові методи уряду та виступав за розширення його представництва шляхом нових демократичних виборів та проведення референдуму щодо статусу республіки. Надалі, під час конституційної кризи 1993 року, партія перейшла в жорстку опозицію до президента Дудаєва та його уряду і приєдналась до озброєної опозиції – майбутніх колаборантів, яких озброювала та тренувала московія.

Під час першої російсько-чеченської війни, в часи тимчасової окупації, рух «Даймохк» співпрацював з колаборацінйим «урядом Саламбека Хаджієва». Але коли Хаджієва замінив другий колаборант – комуніст Завгаєв (останній комуністичний голова Чечено-Інгушської АРСР), співпрацю припинили. Після перемоги у війні нохчій, рух «Даймохк» на президентських виборах підтримав кандидатуру майбутнього президента Масхадова. З ухваленням закону про люстрацію 13 лютого 1997 року, через масову співпрацю членів партії з окупантами, її діяльність була паралізована. В результаті ті члени партії, які не брали участь у колабораціонізмі, реорганізувались в партію «Маршо Даймохк» («Вільна батьківщина») під керівництвом колишнього міністра іноземних справ першого та другого урядів Джохара Дудаєва – Бено Шаміля.

Як і в багатьох постколоніальних державах, виникли партії та рухи, які виступали проти незалежності ЧРІ та за повернення до складу московії. З найбільших можна виокремити «Рух демократичних реформ Чечено-Інгушської Республіки» (РДР ЧІР), що його очолював майбутній голова колабораційного уряду під час першої російсько-чеченської війни Саламбек Хаджієв, та «Рух за відновлення конституційного ладу» (РВКЛ) Вахіда Ітаєва.

«РДР ЧІР» був блоком політичних рухів і груп, він об’єднав навколо себе «Асоціацію інтелігенції Чечено-Інгушської Республіки», «Соціал-демократичний клуб Грозного» та інші дрібніші громадські групи. Ця партія виступала проти «насильницьких» дій «націоналістів» і під час перших парламентських і президентських виборів закликала бойкотувати їх. Потім в парламенті не була представлена, справжню її підтримку в суспільстві важко визначити. РВКЛ Ітаєва був більш радикальний, і 31 березня 1992 року 150 бойовиків РВКЛ здійснили спробу захопити столицю м. Грозний і арештувати президента Дудаєва для повернення республіки в склад московії. Їхні спроби були придушені, а залишки колаборантів змушені були переховуватись в Надтеречному районі ЧРІ, який не визнавав центральну владу в Грозному.

Існувало близько десяти інших партій і груп, які були нечисленними, неофіційними або проіснували недовго, розчинившись в інших політичних проєктах. Потужною організацією була партія «Ісламський шлях» Біслана Гантамірова. Метою організації було перетворити майбутню чеченську державу на ісламську державу з законами шаріату. Бойові підрозділи, сформовані з прибічників організації, захищали керівні установи Національного конгресу чеченського народу ще до проголошення незалежності. Під час надзвичайного стану 8–10 жовтня 1991 р., оголошеного Єльциним, заблокували російські сили на їхній базі в Ханакалі і змусили їх виїхати з території республіки цивільним транспортом. Надалі ці загони, разом з «зеленими загонами» Рамзана Гойтемірова, стали потужною частиною новосформованої Національної гвардії. Після проголошення незалежності лідер ісламської партії Біслан Гантаміров був призначений міським головою Грозного, а в 1992 році він переміг на виборах міського голови. Проте з 1993 року перейшов у жорстку опозицію до президента Дудаєва, а наступного року разом з головою вищезгаданого сепаратистського Надтеречного району Умаром Автурхановим утворив «Тимчасову раду Чеченської Республіки» (ТРЧР). У вересні того ж року очолив так звані збройні сили ТРЧР, які воювали на боці російських загарбників в першу російсько-чеченську війну.

Також варто розглянути ще дві політичні партії, які нагадують історію партії «Рух Даймохк». Це «Чеченська партія справедливості» (ЧПС) Леча Салігова та «Республіканська партія» Руслана Мадієва. ЧПС об’єднала частину інтелігенції, яка виступала за соціальну справедливість та розвиток демократії. Не мала значної підтримки в суспільстві та до 1995 року фактично припинила своє існування. Проте свою провідну роль вона відіграла під час російської тимчасової окупації у 1995–1996 рр. в уряді колаборантів Хаджієва. Республіканці мали ліберальну ідеологію, орієнтовану на принципи свободи та демократії. В 1991–1995 роках партія займала маргінальну нішу, не маючи підтримки в суспільстві. Натомість під час російської окупації Республіканська партія також підтримала колаборантів Хаджієва, а її лідер Мадієв отримав посаду міністра закордонних справ маріонеткового уряду. Як і у випадку з рухом Даймохк, після заміни колаборанта Хаджієва на колаборанта (комуніста) Завгаєва, республіканці відійшли від активної роботи в маріонетковому уряді російських окупантів. З перемогою та відновлення ЧРІ Республіканська партія приєднується до Координаційної ради політичних партій і рухів Чечні і підтримує на других президентських виборах Масхадова. Один з представників партії Халід Вітушев навіть отримав посаду міністра праці в уряді Масхадова. Проте, як і «Рух Даймокх», з ухваленням закону про люстрацію партія фактично припинила свою діяльність.

Партії і рухи, що сповідували соціалістичну чи комуністичну ідеологію, були маргіналізовані і не мали підтримки в суспільстві. Такою була «Чеченська трудова партія».

Отже, в перші роки становлення держави народу нохчій партійна система характеризувалась виникненням широко спектру політичних рухів, організацій та партій, які представляли різні політичні та ідеологічні верстви суспільства нохчій.

Період з 1991 по 1995 роки характеризується появою і швидкоплинних політичних проєктів, які існували від кількох місяців до кількох років, і провідних політичних партій, які відіграватимуть провідну роль в політичному житті народу нохчій чи як цілісні утворення, а чи поділившись на декілька партій. Також ми можемо зробити проміжні висновки, що на відміну від України і більшості пострадянських держав, в ЧРІ від моменту проголошення незалежності провідну роль посідали партії з націоналістичною, консервативною, меншою мірою теократичною (ісламістською) та демократичною ідеологіями і світобаченням, а не комуністичні чи ліві. До таких партій належать «Вайнахська демократична партія», «Партія національної незалежності», «Асоціація Гулам», «Рух Даймохк».

 1.2.2. Розвиток партійної системи в період 1995–1999 років

На 1995–1999 роки припадає перемога в першій російсько-чеченській війні, післявоєнна відбудова, другі загальнонаціональні президентські та парламентські вибори, початок другої російсько-чеченської війни та тимчасова окупація ЧРІ, яка триває дотепер. Деякі політичні партії, які ми розглядали в першому періоді, продовжили свою роботу, деякі еволюціонували, з’явилось багато нових. В цьому розділі ми дослідимо те, як перша російсько-чеченська війна вплинула на подальший розвиток партійної системи і як вона змінила ідеологічний ландшафт суспільства народу нохчій. В цей період виокремлюється і отримує підтримку частини суспільства ідеологія ісламізму, тому дамо їй визначення. Ісламізм – це ідеологія та практична діяльність, орієнтована на створення умов, за яких будь-які розбіжності всередині суспільства і держави, де є мусульманське населення, а також міждержавні відносини повинні розв’язувати на основі норм шаріату.

 Ще під час бойових дій і часткової окупації країни виникає «Асамблея партій та комітетів Чеченської республіки» (АПК ЧР), яку очолював Саїд Хасан Абумуслімов. Вона виникла не як ідеологічна організація, а як об’єднання переважно жінок і родичів ічкерійських військових, що продовжували воювати з московитами і підтримували уряд президента Дудаєва. Метою Асамблеї була політична підтримка воюючої армії. Після перемоги у війні АПК ЧР розкололась на три ідеологічні табори, які підтримували різні курси розвитку держави і їх виразників – кандидатів у президенти республіки Яндарбієва, Масхадова та Удугова. Про ці самостійні партії йтиметься нижче.

Після перемоги Ічкерії в першій російсько-чеченській війні та загибелі президента Дудаєва постало питання про другі президентські і парламентські вибори. Надалі партійна система розвивалась за чіткішими ідеологічними напрямками, ніж то було в перший період становлення держави, і об’єднувалась навколо політиків, які відстоювали різні політико-ідеологічні світогляди щодо подальшого розвитку держави.

Навколо командувача збройними силами ЧРІ, підписанта Хасав’юртівських мирних угод Аслана Масхадова об’єднались помірковані консерватори, ліберали і демократи та частина поміркованих ветеранів першої війни з московією. З огляду на ідеологічну різнобарвність, можемо визначити це об’єднання як правоцентристське. Одним із відгалужень від АПК ЧР стала «Координаційна рада громадсько-політичних партій і рухів Чеченської Республіки», яку очолив Аслан Масхадов. В цьому блоці політичних партій брали участь раніше згадані «Партія національної незалежності» (ПНН), «Республіканська партія», «Рух Даймохк», «Демократична прогресивна партія» та «Рух за конституційне відродження».

Як ми зазначали в попередньому розділі, більша часника цих партій брала участь у першому колабораціоністському уряді Хаджієва. З одного боку, Аслан Масхадов асоціювався з переможцем у війні, з другого вважався найбільш поміркованим з-поміж усіх, таким, що унеможливить подальші війни з московією та зможе відбудувати післявоєнну ЧРІ. На парламентських виборах «Партія національної незалежності» Руслана Кутаєва висувала кандидатів самостійно і отримала відносну більшість – 20 депутатів. Сам Кутаєв став помічником президента [9].

Також кандидатуру Масхадова підтримували й інші політичні партії, такі як «Рух за відродження конституційного ладу» Ельмурзаєва, правонаступника антидудаєвського «Руху за відновлення конституційного ладу», що був ліберально скерованим. Сам Ельмурзаєв, як і його політичний рух, теж співпрацював з російськими окупантами.

«Чеченська ісламська партія» заснована після виборів на підтримку президента Масхадова в серпні 1997 року, її очолював Турпал Алі Атгерієв – двоюрідний племінник Масхадова, майбутній віцепрем’єр міністр та міністр державної безпеки. Виникла вже після президентських виборів, на яких Атгерієв очолював передвиборчий штаб Масхадова. Попри назву партії, вона не пропагувала ісламізм, а займала помірковані націоналістичні позиції. Атгерієв навпаки виступав категорично проти ваххабізму.

Ваххабізм – це ідеологія, яка виступає за повернення ісламу до першоджерел та відмову від усіх нововведень, які з’явились під час розвитку вчення Ісламу.

31 травня відбулись муніципальні вибори, зокрема мера столиці м. Грозний, на яких основними конкурентами були Атгерієв та племінник Дудаєва – Лечі Дудаєв. Через низьку явку виборців (близько 35 %), фінансування виборів лише на 20 % від необхідного і порушення, вибори були визнані недійсними [4], проте, за неофіційним даними, перемогу отримав Атгерієв, набравши близько 44 % голосів виборців.

Шаміль Басаєв на президентських виборах в січні 1997 року посів друге місце, а в лютому того ж року заснував праву націонал-ісламістську партію «Маршонан Тоба» («Рух за свободу»). Партія проіснувала два роки, в часи другої конституційної кризи в лютому 1999 року Басаєв розпустив її, ставши натомість очільником (аміром) опозиційної ісламської Шури (ісламська рада) [5]. Учасники партії були переважно ветеранами війни з націоналістичними чи ісламістськими поглядами. Виступали за люстрацію владних структур і усунення колаборантів з влади на всіх рівнях. В результаті їм вдалось добитись ухвалення 13 лютого 1997 року закону про люстрацію, що призвело до фактичного припинення діяльності більшості партій з «Координаційної ради громадсько-політичних партій і рухів Чеченської Республіки» Масхадова.

У період з 1997 року по 1999 Шаміль Басаєв і представники партії обіймали високі посади в уряді Масхадова. Таким чином, партія була основною конструктивною парламентською опозицією, якій вдавалось просувати свої ідеї в державі.

Ще одним політичним проєктом, що його очолював Шаміль Басаєв, став «Конгрес народів Ічкерії і Дагестану» (КНІД), заснований 26 квітня 1998 року в столиці м. Грозний (з 1998 р. перейменовано на м. Джохар на честь першого президента Джохара Дудаєва). КНІД був панкавказьким ісламістським політичним рухом, фактично блоком партій та громадських організацій. Хоча КНІД очолив Басаєв, створений він був з ініціативи партії «Ісламська нація» Мовладі Удугова та за участі дагестанського лідера ваххабітів Багаутдіна Магомедова. КНІД визначив кінцевою метою створення Ісламського халіфату на Кавказі, тобто звільнення від московії та об’єднання всіх мусульманських республік Північного Кавказу.

З учасників партій та рухів, що входили до КНІД, було створено «Ісламську міжнародну миротворчу бригаду», яка організує невдалий рейд в окупований московією Дагестан, що стане одним з приводів другої російсько-чеченської війни.

На наш погляд, політичні цілі руху з розширенням антиросійського фронту на весь Північний Кавказ були логічними. ЧРІ перемогла в першій війні, але зазнала великих втрат і руйнувань. Розширення території опору і людського ресурсу значно ускладнило протистояння московії з ЧРІ.

Зелімхан Яндарбієв, другий президент ЧРІ (обійняв посаду як віцепрезидент після загибелі Дудаєва), колишній голова провладної «Вайнахської демократичної партії», яка діяла до 1995 року, як кандидат на других президентських виборах в кінці 1996 року створив та очолив політичну партію «Кавказька конфедерація». Ідеологія партії поєднувала ідеї націонал-консерватизму, поміркованого ісламізму та панкавказькості. Партія об’єднала частину вихідців з ВДП та інших прихильників продовження політики вбитого президента Дудаєва, була одним з відгалужень «Асамблеї партій і комітетів Чеченської Республіки» – її лідер Саїд Хасан Абумуслімов балотувався як віцепрезидент Яндарбієва. На відміну від ВДП, «конфедерати» вже виступали за утворення конфедерації мусульманських націй Північного Кавказу. Партія стала опозиційною до уряду президента Масхадова, та надалі співпрацювала з радикальними націоналістичними та ветеранськими групами, зокрема з Салманом Радуєвим.

Ще одного визначного військово-політичного діяча ЧРІ, Мовладі Удугова, висунуло кандидатом на президентських виборах об’єднання ісламістських партій і груп «Ісламський порядок». Об’єднання, створене в грудні 1996 року, мало ісламістську ідеологію з панкавказькими ідеями. Виступало за перетворення ЧРІ в ісламську державу та поширення «чеченської революції» на Дагестан. На передвиборчих мітингах Удугов робив заяви, що джихад має початись в Ічкерії та поширитись на весь мусульманський світ задля встановлення ісламського світового ладу і формування світової ісламської нації [6]. Попри те, що сам Удугов посів лише четверте місце на президентських виборах, набравши менше як 3 % голосів, «Ісламський порядок» отримав 7 депутатів парламенту другого скликання і став другою фракцією після пропрезидентської [3]. Партія припинила існування, увійшовши в об’єднання «Конгрес народів Ічкерії і Дагестану», яке ми розглядали вище. Якщо «Ісламська конфедерація» була блоком партій і рухів, то навесні 1997 року Удугов створює і очолює партію «Ісламська нація», яка була панівною в блоці «Ісламський порядок». Як зазначалось вище, саме «Ісламська нація» ініціювала створення «Конгресу народів Ічкерії і Дагестану».

Ми вивчили партії і блоки, що утворились навколо чотирьох провідних політиків, які посіли перші чотири місця на президентських виборах, і їхні партії здобули місця в парламенті другого скликання.

Та були й інші політичні партії, лідери яких або не брали участі у виборах, або їх результат був менше ніж 1 %. До таких належать наступні.

«Шлях Джохара», яку утворив зять Дудаєва Салманом Радуєв, один з популярних в суспільстві польових командирів. Мала озброєне воєнізоване крило «Армія Джохара Дудаєва». Політична ідеологія була націоналістичною, та на відміну від інших націоналістів, виступала за продовження війни з московією до її повної капітуляції. Серед населення розповсюджували гасла про ще живого Дудаєва, який пізніше повернеться до влади. Мала популярність в гірській та сільській місцевостях. В деяких питаннях їх погляди збігались, зокрема, з партією Яндарбієва. Пізніше бойове крило партії вступало у збройне протистояння з проурядовими силами.

«Блок національно-патріотичних сил “Свобода”» виник навесні 1997 року, його очолював професор Рамзан Гойтеміров, лідер колишнього «Зеленого руху Чечено-Інгушетії». Це було одне з перших політичних об’єднань, яке з’явилось ще у 1989 році. На відміну від зелених, партія сповідувала націоналістичну ідеологію (екологічні питання вже не стояли на порядку денному) і одразу стала опозиційною до уряду Масхадова.

«Військово-патріотичне об’єднання “Маршонан Благой”» (Борці за свободу) виникло влітку 1997 року, його очолювали Руслан Гелаєв, Руслан Хайхорорев, Султан Геліханов. Так само пропагувало націоналістичні погляди, було опозиційним до уряду Масхадова та вже з осені 1997 року вимагало його відставки. Серед політичних вимог: повна люстрація керівного класу ЧРІ, денонсація мирного договору з москвою та заочне засудження відповідальних за геноцид чеченського народу, організацію таємних операцій із виконання смертних вироків на території московії.

Існувало ще близько десяти політичних партій та рухів переважно пацифістської та ліберально-демократичної спрямованості, які не мали суттєвої підтримки в суспільстві. З початком другої російсько-чеченської війни та з подальшою окупацією Ічкерії розвиток партійної системи незалежної ЧРІ фактично закінчується.

Отже, дослідження розвитку партійної системи ми розділили на два періоди, перш за все спираючись на загальнонаціональні вибори в незалежній Чеченській Республіці Ічкерія. Також ці періоди розділяє перша російська війна проти ЧРІ.

Нашою метою в досліджені партійної системи було вивчити політико-ідеологічне розшарування ічкерійського суспільства для розуміння народу нохчій, його прагнення на початку незалежності та моделювання майбутньої відновленої ЧРІ. Ускладнює дослідження невелика кількість досліджень та джерел на цю тему, відсутність збережених даних щодо електоральних уподобань та результатів виборів. Також не збереглись джерела програм партій для точнішого визначення їх ідеологічних платформ. Тому в роботі вивчались та враховувались ті поодинокі дослідження та інтерв’ю, на базі яких можна було визначити ідеологічну скерованість лідерів партій, і на цій підставі ідеологію партій і рухів, які вони очолювали.

З вивчення партійної системи ЧРІ можна зробити наступні висновки.

Ліві ідеології не мали значної підтримки в ічкерійському суспільстві. На відміну від української партійної системи, де проросійську нішу зайняли ліві, в ЧРІ цю нішу зайняли ліберально-демократичні партії. Саме представники цих партій та рухів брали активну участь у першому уряді колаборантів Хаджієва в 1995–1996 роках та були в озброєній опозиції, відповідальній за спроби антиурядових збройних заколотів у 1993–1994 роках.

Перший період 1989–1995 років характеризується великою розгалуженістю партій та громадських рухів та зародженням провідних політичних партій. Найбільший вплив мають партії від правоцентристського до націоналістичного спектра.

Другий період 1995–1999 років під впливом першої визвольної війни і перемоги в ній характеризується переважним впливом польових командирів, які переходять до політичної боротьби. Старі партії еволюціонують в нові, зокрема й через закон про люстрацію, інші отримують чітко виражену ідеологічну платформу. В ідеологічному спектрі є зсуви до центристського боку та більш радикального націоналістичного. Також свою нішу займають ісламісти та з’являються панкавказькі ідеї.

1.3. Розвиток ідеологічних течій в парламенті ЧРІ

Дослідивши розвиток партійної системи і визначивши партійну ідеологію і бачення розвитку ЧРІ, ми спробуємо визначити, які ідеологічні течії підтримувались в ічкерійському суспільстві, дослідивши склад парламенту першого та другого скликання. Як і у випадку дослідження політичних партій, складність визначення ідеологічних поглядів членів парламенту зумовлена невеликою кількістю джерел і досліджень цієї теми.

Отже, парламент першого скликання обирався на виборах 27 жовтня 1991 року, тобто ще до ухвалення Конституції республіки і законів про вибори, явка виборців була 72 %. Вибори відбувались за мажоритарною системою, тобто виборці голосували за конкретних кандидатів в депутати, а не політичні партії. На 41 місце було зареєстровано 187 кандидатів, яких можна розділити на чотири групи: самовисуванці або висунуті ініціативними групами, висунуті від ВДП, висунуті від «Зеленого Руху» та «Комітету захисту прав людини» [7]. Також з постанови ЦВК, яку опублікували в газеті «Голос Чечено-Інгушетії» від 24 жовтня 1991 року, відомо, що деяким кандидатам було відмовлено в реєстрації «як донедавна номенклатурному діячу КПСС – організації, що скомпрометована перед народом і діяльність якої призупинена» [7].

Одразу було обрано 32 депутати та ще 9 на довиборах. Проаналізувавши партійний склад парламенту ЧРІ першого скликання, можна зробити наступні висновки: 14 депутатів були обрані від ВДП, один від «зелених», двоє від комітету захисту прав людини. Решта були самовисуванцями і представляли не партії, а різні суспільні верстви: 12 від інтелектуального (освітнього) сектору, 10 – керівники промислових об’єктів, двоє були релігійними діячами (варто зазначити, що представник «зелених» Ізраїлов Мехмеді теж був заступником імама).

Як ми з’ясували в попередньому розділі, ВДП не була монолітною ідеологічною партією, а об’єднувала радше лідерів, що виступали за незалежність, хоча мали різні політичні погляди.

З інтерв’ю одного з лідерів ВДП Саїда-Хасана Абумуслімова стає відомо, що на 1992 рік депутати, висунуті від ВДП, не були об’єднані у фракцію і взагалі розглядалась ідея розпуску ВДП: «… Фракції ВДП немає в парламенті, хоча декілька депутатів і є її членами. Але вони не об’єднані спільною груповою програмою. Для нас, членів ВДП, головним було затвердити незалежність, а там люди розберуться… В надії на те, що ВДП буде претендентом на владу, ринули різні і навіть сумнівні люди. Вони дискредитують ВДП. І я пропоную, і багато інших пропонують розпустити ВДП» [8].

Відсутність єдності в політичних поглядах підтверджує також факт створення опозиційної групи з 15 депутатів, яку очолив депутат від ВДП Юсуп Сосламбеков. Група «Бако» (Право) була створена в червні 1992 року. Саме Сосламбеков у лютому 1993 року робив спроби об’єднати парламентську та позапарламентську радикальну опозицію [14].

У 1993 році протистояння між Дудаєвим та парламентом загострюється. Після того як парламент декілька місяців не працював через президентський указ, частина депутатів приєдналась до позапарламентської озброєної проросійської опозиції. В результаті, після відновлення роботи парламенту, в ньому залишилось 28 депутатів: 13 від ВДП, один від комітету захисту прав людини та інші лояльні до Дудаєва позапартійні депутати.

Отже, перше скликання парламенту ЧРІ не дає нам явного визначення ідеологічного розшарування в ічкерійському суспільстві. Мажоритарна система виборів, відсутність збережених програм кандидатів в депутати та самих результатів виборів по кожному округу не дають нам можливості чітко визначити ідеологічні уподобання виборців народу нохчій. Назви суб’єктів висування не ототожнюються з ідеологічними поглядами самих висуванців.

Так, з інтерв’ю Абумуслімова – одного з лідерів фактично єдиної великої парламентської партії – ВДП, ми дізнаємось про відсутність ідеологічної єдності в самій партії. А, наприклад, майбутній міністр інформації та віцепрем’єр-міністр Мовладі Удугов, який висувався в депутати від «комітету захисту прав людини», але програв вибори, в недалекому майбутньому стане провідним виразником ісламістської ідеології й очільником партій «Ісламський орден» та «Ісламська нація».

Зі складу парламенту першого скликання ми радше можемо зробити висновки, що 70 % були державниками попри політичні протистояння, а 30 % виявились противниками незалежної ЧРІ.

Після перемоги над московитами в першій визвольній війні, другі парламентські та президентські вибори були призначені на 27 січня 1997 року. Джерел щодо результатів виборів та діяльність парламенту теж майже не лишилось, оскільки друга російсько-чеченська війна завершилась повною тимчасовою окупацією ЧРІ, всі архіви були або знищені, або захоплені окупантами і закриті без вільного доступу до них.

Кількість місць у парламенті було збільшено з 41 до 63 (за кількістю років пророка Мухаммеда); вибори відбувались за мажоритарною системою. Мабуть, для перемоги кандидату необхідно було набрати понад 50 % голосів. Ми робимо такі висновки у зв’язку з тим, що в першому турі було обрано 32 депутати, а в другому турі 15 березня 1997 року ще 11. Всього з 63 було обрано 59 депутатів [3], проте через відсутність джерел важко визначити, як саме комплектувався парламент другого скликання. Збережених розподілів голосів по округах так само не збережено, а це дозволило б набагато точніше зрозуміти ідеологічне розшарування суспільства Ічкерії.

Як ми з’ясували в попередньому розділі, партійна система до других парламентських виборів значно розвинулась, і партії стали виразніше ідеологічними. Переважну більшість партій та рухів очолили бойові командири і основні кандидати в президенти республіки. На 63 місця в парламенті балотувались більше ніж 700 кандидатів, що свідчить про великий плюралізм та конкуренцію ідей на цих виборах.

За результатами виборів, найбільше місць отримали висуванці пропрезидентської «Партії національної незалежності» Руслана Кутаєва – 20 місць, або близько 32 %, друге місце, або близько 11% (сімох депутатів), посів блок ісламістських партій та рухів «Національний порядок» Мовладі Удугова, який був призначений першим віцепрем’єр-міністром в уряді президента Масхадова [9]. Одне місце посів висуванець «Союзу народу за відновлення Республіки». Мінімум двоє депутатів були з найближчого оточення Шаміля Басаєва, зокрема і спікер парламенту Руслан Аліхаджиєв, тому можемо припустити, що вони асоціювались або входили до партії «Маршонан Тоба» Басаєва, яка утворилась одразу після виборів. Стосовно інших депутатів інформація відсутня. Варто зазначити, що за Руслана Аліхаджиєва як спікера парламенту проголосувало 39 депутатів, що дорівнює 62 % від конституційної кількості депутатів.

Перша російсько-чеченська війна суттєво вплинула на ідеологічні розклади в суспільстві, що відобразилось на результатах виборів до парламенту. Якщо в парламенті першого скликання більшість місць отримали безпартійні підприємці, інтелігенція та представники ліберально-демократичних сил, то парламент другого скликання значно радикалізувався та отримав чітко виражені ідеологічні депутатські групи. Більшість отримала партія ПНН, яка створювалась ще в часи конституційної кризи 1993 року на підтримку президента Дудаєва, а тепер підтримала Масхадова, і вірогідно об’єднувала відносно поміркованих ветеранів та державних діячів націонал-консервативного спрямування. Друга за чисельністю депутатська група сформувалася з ісламістів та «панкавказців» – депутатів, що сповідували ідеологію перетворення світської ЧРІ в ісламську державу та прагнули поширення цієї ідеї на інші північнокавказькі республіки з наступним їх об’єднанням в єдину ісламську північнокавказьку державу.

Схожі ідеї розділяв і Шаміль Басаєв, проте його партія «Маршонан Тоба» була створена вже після виборів, невідомо, чи асоціювались його прибічники в парламенті. Проте ми можемо припустити, що загальна кількість депутатів з ісламістськими та панкавказькими поглядами могла сягати 10–12 осіб, тобто 15–20%. Немає даних про кількість депутатів «Кавказької конфедерації» Яндарбієва, яка сповідувала поміркований ісламізм та панкавказкість. Ідеологічні переконання інших членів парламенту невідомі.

Отже, друге скликання парламенту характеризується появою чітко виражених ідеологічних груп, які можна розділити на поміркованих правоцентристів, що формували третину депутатів, ісламістів-панкавказників, що становили близько 20 %. Ідеологічні погляди іншої половини депутатів парламенту важко ідентифікувати через відсутність джерел.

Через те, що вибори проводили за мажоритарною системою, ідеологічна приналежність окремих депутатів не повною мірою відображає настрої суспільства, оскільки, наприклад, на окрузі з двох кандидатів поміркований прихильник світської держави отримує 51 % і перемагає, а представник ісламістського руху – 49 %. Ми не можемо вважати, що поміркований депутат представляє округ, а значить, що абсолютна більшість виборців – прихильники світської держави. Проте це важливі результати дослідження для визначення політико-ідеологічних поглядів і настроїв ічкерійського суспільства в той період історії. Більше інформації нам дасть дослідження політичних та ідеологічних поглядів президентів і кандидатів в президенти і їх підтримка.

1.4. Еволюція політико-ідеологічних поглядів президентів ЧРІ

Президента ЧРІ обирали прямим голосуванням і згідно з пунктом 2 статті 73 Конституції ЧРІ очолював виконавчу владу – уряд республіки [13]. Тому для завершення дослідження щодо політико-ідеологічних поглядів суспільства нохчій, нам необхідно дослідити політичні та ідеологічні погляди президентів ЧРІ, їх трансформації і зміни. Оскільки результати президентських виборів збереглись, це значно доповнить підсумковий висновок мети нашого дослідження.

Отже, на виборах 27 жовтня 1991 року першим всенародно обраним президентом ЧРІ став Джохар Дудаєв. Явка на виборах була 72 %, а підтримка Дудаєва сягнула 90,1 %.

Важливим джерелом, з якого ми можемо дослідити політичні погляди Дудаєва-президента на початку його діяльності, є збірка його статей та інтерв’ю «Тернистий шлях до свободи» 1993 року. Щодо політичного устрою ЧРІ, на початку свого правління Дудаєв відкидав ідею ісламської держави і повністю виступав за конституційну світську демократичну державу.

«Ще один міф – ісламська республіка. Дудаєв категорично відмовляє їй в праві на життя в Чечні, хоча це і не значить, що завтра, до прикладу, він не змінить свою позицію… Проте серед чеченських мулл є немало фундаменталістів, які вже зараз закликають до джихаду, але вони (окрім молодих та зелених) скомпрометовані корупцією з режимом Завгаєва…» [15]. В інтерв’ю «Літературній газеті» № 33 1992 року, що увійшло до збірки, Дудаєв відповів на питання журналіста щодо місця ісламу в ЧРІ:

«… Місце ісламу в Чечні буде залежати від політичної ситуації в республіці, від того зовнішнього тиску, який будуть на неї чинити… Будуть посилюватись негативні зовнішні фактори – посилюватиметься іслам. Буде можливість самостійного вибору, самостійного розвитку – буде розвиватись конституційна світська держава… Я б хотів, щоб Чеченська Республіка була конституційною світською державою. До цього ми прагнемо, цей ідеал переслідуємо» [16].

На початку президентства Дудаєв почав реалізацію своїх панкавказьких поглядів. На першу річницю незалежності ЧРІ в Грозному провели конференцію «Кавказький дім» за участі Дудаєва, на якому, окрім представників поневолених народів Північного Кавказу, були й представники інших кавказьких республік.

В ухваленій на конференції резолюції звучали ідеї об’єднання в кавказьку конфедерацію для захисту від імперської московії. Варто наголосити, що на цій конференції йшлося про ідею утворення саме кавказької конфедерації, проте надалі політична думка нохчій розвивалась в напрямі об’єднання північнокавказьких мусульманських республік в одне державне утворення.

В «Концепції національно-державної політики ЧРІ», яку Дудаєв затвердив у 1994 році, ішлося вже про «кавказьку расу», у вступі, зокрема, була використана цитата з «Філософії духа» Гегеля: «Лише в кавказькій расі сягає Дух абсолютну ідентичність із собою» [17]. В самій концепції містились такі слова: «Чеченська нація є етнічною кореневою частиною кавказької раси, одним із найдавніших джерел людської цивілізації, першоосновою духовності, пройшла через хурритську, міттанську, урартську культури та вистраждала свою історію та право на гідне життя, стала взірцем життєстійкості та демократії» [17].

Вже під час першої російсько-чеченської війни, 23 березня 1995 року Дудаєв видає наказ № 18 «Про суди шаріату»: «Виходячи з вищих інтересів людини та громадянина, з метою забезпечення захисту їх права і свободи, ґрунтуючись на рішенні Національного Конгресу Чеченської Республіки Ічкерія від 9 березня 1995 року, керуючись ст. 73 Конституції Чеченської Республіки… 1. Запровадити на всій території Чеченської Республіки Ічкерія суди шаріату, що діють відповідно до “Положення про діяльність судів шаріату” паралельно зі світськими судами…» [18].

Отже, за чотири роки політико-ідеологічні та релігійні погляди Дудаєва еволюціонували з виключно світської конституційної республіки до запровадження судів шаріату. Вірогідно, на такі зміни вплинула російська агресія, і якби Дудаєв не загинув у 1996 році, невідомо, чи продовжив би він перетворення ЧРІ на ісламську державу.

Вивчення політико-ідеологічних поглядів Дудаєва нерозривно пов’язані з вивченням політико-ідеологічних поглядів його найближчого союзника, віцепрезидента та другого президента ЧРІ Зелімхана Яндарбієва.

Після загибелі Дудаєва, під час війни, бувши віцепрезидентом, Яндарбієв починає виконувати обов’язки президента ЧРІ. Разом з Дудаєвим він ще 1990 року стояв біля початків ЧРІ, він же очолював ВДП, яка спочатку була ядром парламентської підтримки Дудаєва.

Як поет та письменник, Яндарбієв лишив по собі велику кількість писемних джерел, зокрема й роботи, які були надруковані ще до проголошення незалежності ЧРІ.

В роботі 1990 року «Кавказкість» Яндарбієв чітко визначає термінологію та ідеологічні поняття «кавказкості». Так, апелюючи до історії та традицій, автор наполягає, що поодинці жоден північнокавказький народ не зможе існувати і розвиватись в безпеці поруч з імперською московією. Також розвивається думка про унікальність кавказького народу та його месіанство. Під кавказкістю автор розуміє об’єднання всіх кавказьких народів, а не тільки мусульман Північного Кавказу.

«Унікальність Кавказу посилюється і тим, що тут не тільки культурно, але й етнічно зійшлись Європа та Азія, Захід та Схід, які злились в понятті кавказкість… У світі важко знайти два народи, які в найближчому періоді історії не мали військових конфліктів із завойовницькою метою. Виняток можна зробити тільки для Кавказу, народи якого вважають свою загальну кавказкість престижністю» [19]. З тезою про те, що жоден кавказький народ не мав внутрішніх завойовницьких війн, можна посперечатись, варто згадати бодай азербайджано-вірменські війни.

Тому, на наш погляд, політична думка того часу у визначенні кавказкості охоплювала також ідею об’єднання північнокавказького (переважно мусульманського) із загальнокавказьким (включно з народами Грузії, Вірменії та Азербайджану). На нашу думку, ідея об’єднати всі кавказькі республіки коренилась в ідеї створення потужнішого державного утворення для протистояння імперській московії.

Далі автор, апелюючи науковими дослідженнями північнокавказьких народів, політично поширює їх на весь Кавказ. Спираючись на дослідження Авторханова, наводить його цитату з власним її трактуванням: «“Попри діалектичну різницю в мові і навіть наявність різних племен, північнокавказці-горці становлять, за даними історії культури і етнографії, загалом єдиний народ, який складається зі споріднених між собою племен”. Теж саме можна сказати і про весь Кавказ, включно з народами некавказького походження…» [19]. На час написання статті Яндарбієв підкреслює хибність ідей утворення національних республік, на додаток, він називає їх сепаратистами, що діють з подачі імперського центру – москви, і обстоює ідею утворення Кавказької держави. «…Національне визволення має мислитись не тільки у вузьконаціональному, традиційному розумінні, але у всекавказькому контексті… Помилкові твердження, що будь-який кавказький народ може досягнути свободи та відродження порізно від інших, є помилками роковими, а стосовно до долі Кавказу вони мають підривний, стратегічний характер… Я – кавказець. Ось позиція сьогоднішнього патріота будь-якої кавказької національності» [19].

Реалізація панкавказьких поглядів Яндарбієва відбувалась на вже згаданій вище конференції «Кавказький дім». Варто зазначити, що представництво південнокавказьких республік було на рівні міністрів, коли північнокавказькі народи, республіки яких досі входили до складу московії, були представлені неформальними лідерами. Багато робіт Яндарбієва присвячені дослідженню російського імперіалізму й обґрунтуванню необхідності незалежності народів Кавказу.

У статті «Проблема єдності та взаємодії суспільно політичних організацій Кавказу» Яндарбієв розвиває та обґрунтовує необхідність політичної єдності народів Кавказу, перш за все тих, які ще лишаються суб’єктами у складі московії. Наполягає на незалежності цих республік та подальшому об’єднані в одне державне утворення, в чотирьох пунктах визначає, якою має бути партійно-політична організація народів Кавказу.

На відміну від робіт 1990–1993 років, де основний акцент в аспекті політично-ідеологічних поглядів зосереджений на ідеї кавказької держави, в часи першої російсько-чеченської війни його ідеологічні погляди доповнюються ісламістськими тезами. В часі це збігається із запровадженням шаріатських судів, що зробив Дудаєв. Так, у статті «Лише той вартий щастя та свободи, хто щоденно йде за них у бій» 1995 року автор визначає основними ідейними мотивами боротьби свободу та віру, а ідея загальної кавказькості звужено до вайнахського ендоетноніму: «…ідейно-політична основа нашої боротьби, головними опорами якої є боротьба за свободу в ім’я Аллаха та істинної віри, священний характер нашої війни (газават) і те що, ця війна є вітчизняною не тільки для чеченців, але й для всіх вайнахів» [20].

Після загибелі президента Дудаєва у 1996 році, як віцепрезидент президентські повноваження прийняв Яндарбієв, який обіймав цю посаду дев’ять місяців. Фактично половину часу президентства він провів у підпіллі, інша частина припала на часи післявоєнної руїни. В інтерв’ю у 2001 році Яндарбієв стверджує, що за час правління запровадив шаріат в усій Ічкерії: «Я завжди був віруючий. Якби я не був таким, то не запровадив би шаріат у Чечні за ті дев’ять місяців, що був президентом. Хоча майже все керівництво не хотіло, щоб я так швидко це робив» [22].

На других президентських виборах Яндарбієв посів третє місце, отримавши 12,5 % голосів виборців [23]. Розглядаючи партійну систему та історію розвитку політичної та ідеологічної думки в парламенті ЧРІ, ми зосередилися на діяльності Яндарбієва після програшу на других президентських виборах і на його ідеологічному повороті в бік націоналізму та ісламізму, його опозиції президенту Масхадову.

З початком другої російсько-чеченської війни Яндарбієв їде як представник президента в мусульманські країни для проведення міжнародної політики, зокрема і з визнання незалежності ЧРІ. У 2000 році Яндарбієв добивається взаємного визнання з талібами Афганістану зі встановленням дипломатичних відносин.

Дві війни, відсутність підтримки та визнання колективного Заходу, натомість помірна прихильність мусульманських країн, ймовірно, вплинули на політико-ідеологічні погляди Яндарбієва.

Вже в згаданому вище інтерв’ю російським журналістам у 2001 році, Яндарбієв не говорить про кавказкість та ідею об’єднати Кавказ в одну державу, натомість висловлює ісламістські тези: «Ісламський фундаменталізм є безпечним. Це – партнерство. Міжнародні відносини… Я займаюсь політикою. Тільки тепер не від імені Масхадова, а як колишній президент та представник моджахедів… Чечня ніколи не була світською. Чеченці завжди воювали під зеленим прапором газавата» [22]. Визначний політичний та державний діяч народу нохчій, поет та письменник Зелімхан Яндарбієв був убитий російськими терористами 13 лютого 2004 року в столиці Катару.

Третім президентом ЧРІ став Аслан Масхадов. На президентських виборах 1997 року він отримав 64,8 % голосів виборців [23].

Аслан Масхадов – командувач збройними силами ЧРІ, короткий час голова уряду за президента Яндарбієва. В розділі 1.2.2. ми з’ясували, що Масхадова підтримував блок поміркованих націонал-демократичних партій, більшість з яких мали стосунок до співпраці з окупаційним російським режимом, проте пропрезидентською партією вважалась створена ще на підтримку Дудаєва «Партія національної незалежності». У вільному доступі відсутні письмові джерела, на підставі яких можна визначити політико-ідеологічні погляди Масхадова. Проте сучасники характеризували його як прагматичного поміркованого націонал-демократа.

Одне з небагатьох відеоінтерв’ю, з якого можна зробити висновки щодо політико-ідеологічних поглядів, датується 27 лютим 1997 року, тобто рівно за місяць після виборів.

В інтерв’ю Масхадов відповідає про ставлення до ісламу і його місце в ЧРІ, зазначає, що побудова ісламської держави в ЧРІ є багатовіковим прагненням, але ця ісламська держава буде з національними традиційними ічкерійськими особливостями, які мають демократичний характер: «Ми мусульмани, були ними і завжди ними лишимось… Тут буде ісламська держава, але з чеченським національним ухилом… в нас є власне розуміння цього… все, що є в чеченських традиціях і звичаях, – найдемократичніше у світі…» [24].

Масхадов говорить про унікальний симбіоз ісламу та звичаєвого права, який виник у народу нохчій. Вже в згаданій вище роботі Майбрека Вачагаєва, вченого та прессекретаря Масхадова, порушується ця тема і вказується, що через брак часу для державотворення та постійні внутрішні конфлікти, інспіровані москвою, не вдалося вивчити та практично запровадити феномен ісламської держави з традиціоналізмом горян. «Понад два століття на території Чечні співіснують правові школи, що суперечать одна одній. Після того, як було прийнято іслам, закони шаріату не витіснили адат (звичаєве право горців)… Тобто негласно співіснували різні правові школи, що також накладало своєрідний відбиток на самосвідомість чеченців та суспільно-політичні процеси, що відбувалися на початку 1990-х років на території Чечні… Якщо у 1997 році на території Чечні було повністю заборонено радянське законодавство та скасовано всі цивільні (світські) суди, то розмежувати шаріат та адат виявилося практично неможливо» [12].

В кінці 1998 – початку 1999 років проти президента Масхадова об’єднується ісламістська опозиція, зокрема Шаміль Басаєв та Зелімхан Яндарбієв. Деякі сучасники вважали, що наступні кроки Масхадова продиктовані політичною ситуацією і були свого роду компромісними задля недопущення внутрішніх громадянських конфліктів.

3 лютого 1999 року Масхадов видає доленосні укази: указом № 39 він запроваджує повне шаріатське правління в ЧРІ, наказує внормувати відповідно до шаріату всі сфери державного устрою ЧРІ; указом № 40 парламент ЧРІ позбавляється законодавчих функцій, лишаються тільки контролюючі; указом № 41 доручає у місячний термін внормувати відповідно до шаріату Конституцію ЧРІ [18]. М. Вагачаєв зазначає: «Перехід за такий короткий термін від Конституції європейського зразка до норм шаріатського правління свідчив про дефіцит часу на пошук моделі, яка максимально враховувала б етнопсихологічний характер сучасного чеченського суспільства» [12].

Для нашого дослідження політико-ідеологічних поглядів суспільства нохчій важливими є збережені дані виборів та соціологічних опитувань. В роботі Вахіта Акаєва ми знайшли посилання на соціологічне опитування, опубліковане в газеті «Грозненський робітник» за 31 березня 1999 року. Опитування, проведене тільки серед мешканців столиці, щодо підтримки політики президента Масхадова чи політики ісламістів, що об’єднались в ісламську раду – Шуру. За результатами опитування підтримка Масхадова була в чотири рази більша за підтримку «Шури», як окремих політиків Масхадова підтримувало близько 50 %, Шаміля Басаєва 6 %, Мовладі Удугова 5,4 % [25]. Варто зазначити, що на президентських виборах 1997 року Шаміль Басаєв посів друге місце, отримавши 22,7 % голосів виборців [23].

Аслан Масхадов став наразі останнім всенародно обраним президентом ЧРІ.

Після його загибелі у 2005 році четвертим президентом ЧРІ став віцепрезидент Масхадова – Абдул-Халім Садулаєв. З 2002 року, окрім посади віцепрезидента, обіймав посади голови Вищого шаріатського суду ЧРІ і керівника Шаріатського комітету ДКО-МШ. Садулаєв сповідував ісламістську ідеологію. Одним з перших його указів на посаді президента був указ про утворення Кавказького фронту, для перетворення і розширення війни з російсько-чеченської до російсько-кавказької. З огляду на це, можемо вважати, що Садулаєв також дотримувався панкавказької ідеї. В червні 2006 року президент Садулаєв загинув в бою з російськими терористами.

Після загибелі Садулаєва президентом ЧРІ став віцепрезидент Доку Умаров. На догоду терористичній державі – росії, США у 2011 році внесли Доку Умарова до списків терористів. На Умарові закінчується легітимна правонаступність по лінії президентів ЧРІ. В жовтні 2007 року президент Умаров оголосив про утворення Імарату Кавказ, в якому ЧРІ є лише однією з частин, – вілаєт Нохчийчо. Надалі Доку Умаров розвивав ідеї свого попередника президента Садулаєва з розширення боротьби проти російських окупантів на територію всього Північного Кавказу, а точніше, на історичні мусульманські землі Північного Кавказу. Зокрема, було утворено вілаєт Черкесія, у якому після винищення корінного народу – черкесів, станом на 2007 рік, більшість становили етнічні московити.

Таким чином, для розуміння політико-ідеологічних поглядів ічкерійського суспільства кінця ХХ ст. ми розглянули традиційний суспільний устрій, його вплив на розвиток партійної системи та інститут президента. Для визначення ідеологічного розшарування в суспільстві ми дослідили історію та розвиток політичної думки та ідеологію провідних державних діячів та політичних партій, тож, беручи до уваги їхню політичну підтримку в суспільстві, дамо відповідь на порушене в роботі питання.

На нашу думку, політико-ідеологічну дискусію в Ічкерії кінця ХХ ст. можна розділити на дві основні позиції, які пов’язані між собою. Перша позиція щодо простору – етнічна держава в межах Ічкерії чи північнокавказька держава. Друга позиція щодо устрою – світська чи ісламська форма державного устрою. Ці дві позиції переплітаються, бо й етнічна держава, і північнокавказька мала прихильників як серед світських, так і серед ісламістських політиків. Тому можна говорити про чотири моделі державотворення: світська етнічна держава, ісламська етнічна держава, північнокавказька світська держава та північнокавказька ісламська держава.

Політики першого етапу (становлення держави у 1990–1995 роках), на нашу думку, основні зусилля спрямовували на утвердження ЧРІ в кордонах, що існували за часів радянської окупації. Проте провідні державні діячі просували ідею створення Кавказького державного утворення у формі конфедерації чи федерації задля збільшення економічної та військово-політичної ваги такої держави. В москві такі ідеї сприймали надзвичайно вороже та з великим побоюванням. Політики відображали погляди та позиції суспільства, тому можемо припустити, що більшість народу нохчій мали державницькі погляди, спрямовані на побудову національної держави і можливим розширенням до Кавказької держави. Меншість, близько 20 %, була орієнтована на москву.

Політики та їх ідеологічні погляди другого етапу («друга республіка» 1995–2000 років) в результаті першої російсько-чеченської війни радикалізувались. На основі даних результатів виборів та нечисленних соціологічних опитувань, що збереглися, ми можемо припустити, що близько 60 % суспільства виступали за розвиток світської або помірковано ісламської демократичної держави в етнічних кордонах Ічкерії. Близько 40 % підтримували перетворення ЧРІ в ісламську державу, зокрема і з поширенням її на інші мусульманські народи Північного Кавказу, з можливістю пізніше утворити Північнокавказьку ісламську державу. Також ми можемо припустити, що ісламістські погляди здебільшого підтримували мешканці селищних районів, а мешканці міст та столиці мали помірковану позицію або виступали за повністю світський вектор розвитку держави. Ми припускаємо, що ісламісти хоча й не були більшістю, проте були найактивнішою частиною суспільства, зокрема й у військовому плані. Тому їм врешті вдалося досягати своїх політико-ідеологічних переконань. На це вказує і зміна вектора президента Дудаєва, який підтримував світський устрій, але все ж запровадив шаріатські суди, еволюція політико-ідеологічних поглядів його найближчого соратника та наступника Яндарбієва і врешті запровадження повного шаріатського правління за президента Масхадова, якого на виборах вважали найбільш поміркованим кандидатом. Подальші президенти в підпіллі лише утверджували та розширювали ісламізацію ЧРІ. Врешті-решт, ЧРІ починалась у 1990 роках з ідеями Дудаєва-Яндарбієва про кавказьку державу і розвинулась у 2007 році до ідей Доку Умарова про Імарат Кавказ – північнокавказьку ісламську державу, хоча поки що тільки теоретичну.

2. Сучасний розвиток політико-ідеологічної думки в еміграції та концепції побудови ЧРІ

Після того, як Доку Умаров проголосив себе аміром, він фактично склав себе повноваження президента ЧРІ, і на цьому легальна влада республіки обривається. Фактично стається ідеологічний розкол серед представників ічкерійської влади. В листопаді 2007 року один з провідних діячів ЧРІ Ахмед Закаєв повідомив, що був обраний прем’єр-міністром уряду ЧРІ в екзилі. Закаєв з різко розкритикував дії президента Умарова, бо вважав їх конституційно незаконними. Проте вже у 2009 році інший провідний парламентський діяч та дипломат ЧРІ – Ах’яд Ідігов оголосив про створення «законної влади ЧРІ» – Президії уряду ЧРІ, яка активно критикує уряд Закаєва.

Конституційність, легальність та легітимність обох влад в екзилі та третього напрямку – влада Імарату Кавказ – тема окремого наукового дослідження, оскільки в Конституції ЧРІ немає ані посади прем’єр-міністра, ані Президії уряду, хоча вони позиціонують себе як захисники Конституції і звинувачують опонентів у її порушенні. Зважаючи на укази Масхадова 1999 року, не зрозуміло, якою редакцією Конституції керується кожна з груп. Варто зазначити, що головою комісії з узгодження з нормами шаріату в 1999 році був саме Ахмед Закаєв.

Продовжуючи дослідження політико-ідеологічної думки нохчій, розглянемо сучасний розвиток політичної думки діячів ЧРІ в еміграції та концепції державного устрою ЧРІ після деокупації.

Враховуючи те, що останній легальний президент ЧРІ оголосив про трансформацію ЧРІ в нове державне утворення – Імарат Кавказ, почнемо розгляд сучасної політико-ідеологічної думки з цієї політичної групи.

Наразі відомо, що в Імарата Кавказ немає лідера, а одним з провідних ідеологів цього політичного напрямку є Мовладі Удугов. Політик, який стояв біля джерел ЧРІ, обіймав посади міністра інформації і віцепрем’єр-міністра з першого уряду Дудаєва (і аж до останнього уряду Масхадова), засновник партій «Ісламський орден» та «Ісламська партія», провідний ідеолог ісламістської ідеології в ЧРІ й активний прихильник Імарату Кавказ. Належить до тейпу Шірді тукхуму Нохчмахкахой – того самого, з якого походять більшість провідних діячів ЧРІ.

Фундаментальною ічкерійською сучасною роботою ісламістського ідеологічного напрямку є стаття Удугова 2022 року «Шаріат в рамках демократії, легітимність та держава двох ущелин». Автор ототожнює поняття політики, ідеології та релігії, пов’язуючи їх в одне ціле. Він визначає відмінність ісламістського погляду на державний устрій від націонал-демократичного, називаючи опонентів «ісламо-демократами»: «Їхня одмінна риса в тому, що вони визнають панування Аллаха і підтверджують, що відбувається тільки те, чого забажає Аллах, але коли справа стосується політики, вони виводять Аллаха за дужки панування, а політику – за дужки ісламу і занурюються у вир людських пристрастей і переваг» [26]. Також Удугов дає визначення поняттю «держава» в ідеології ісламістів: «Держава – це не просто соціально-політичне утворення на певній території, це насамперед ідеологічна конструкція… Саме релігія (ідеологія) є основою держави, що цементує…» [26].

Продовжуючи дискусію щодо кордонів та охоплення простору держави, Удугов виступає за північнокавказьку державу, а не етнічну Ічкерію. Це логічно з огляду на те, що Імарат Кавказ вийшов з етнічних кордонів на ширший простір Північного Кавказу. ЧРІ автор називає різними термінами, як-то «національна клітка», «держава двох ущелин», «фольклорний суверенітет», вказуючи на те, що у визначених за часів радянської окупації кордонах повноцінний суверенітет і незалежність Чечно-Інгушетії (чи окремо Чечні) неможливі. На підтримку своєї позиції він наводить ідеологічні погляди та прагнення «батьків-засновників ЧРІ» щодо утворення панкавказької держави, яскравим представником яких був Яндарбієв. «Така конструкція за умовчанням неминуче потрапить під зовнішній вплив і буде за своєю суттю маріонетковим утворенням із формально незалежним статусом» [26].

Щодо геополітичного чинника, автор вважає, що маленька етнічна держава буде менш цікава для співпраці і підтримки, ніж північнокавказька об’єднана держава: «Предметом інтересу (або стурбованості) може бути Кавказ від моря до моря. Резервація у двох – ущелинах надто маленький актив… Національний проєкт двох ущелин стратегічно програшний. Якщо нам і вдасться здобути незалежність на 16 тис. квадратних кілометрах, затиснених у гірських виярках, то об’єктивно це буде маріонеткове утворення, залежне від багатьох зовнішніх факторів» [26]. Розвиваючи думку щодо кордонів держави, її ролі в регіоні та взаємин з Україною, Удугов говорить про спільний україно-північнокавказький кордон, про зв’язкову роль такої держави між Європою та Азією: «План деокупації Кавказу з виходом на кордон з Україною та з’єднання України з Кавказом лягає в заявлену стратегію США… Для Кавказу важливо у стратегічному плані встановити кордон з Україною. Тому звільнення від окупації територій адигів (черкесів) та репатріація черкесів на історичну батьківщину, зокрема, із Сирії, є одним із важливих аспектів у планах з деокупації Кавказу» [26]. Власне, українські етнічні кордони простягаються до Кавказу, і такий кордон був би цілком природним.

Щодо історичного обґрунтування своєї ідеологічної концепції, автор звертається до історичної тяглости державотворення в Північному Кавказі, посилаючись на держави Шейха Мансура та Імамат Шаміля, які об’єднували північнокавказькі народи та були шаріатськими. Щоправда, автор не згадує Гірську республіку 1917–1920 років, яку можна вважати наступником цих державних утворень і попередником ЧРІ або північнокавказької держави. Можливо, через те, що Гірська республіка була світською.

В дискусії щодо державного устрою автор відкидає будь-які компромісні форми, зокрема і систему стримувань та противаг, яка притаманна демократичним режимам, і дотримується лише ісламістського бачення: «За Шаріатом виконання влади покладено на правителя (імама, султана, аміра). Іншого незалежного, паралельного чи ще якогось “вищого органу влади” в Ісламі не передбачено… Одним із найважливіших принципів в Ісламі є рада (Шура). Але Шура – це не парламент і аж ніяк не може бути одним з органів влади, а тим більше займатися законотворчістю» [26].

В гіпотетичній північнокавказькій державі буде об’єднано багато малих націй, і Удугов вважає, що саме іслам може бути об’єднавчим фактором, який унеможливить подальші міжнаціональні конфлікти: «Політичну єдність при етнічному розмаїтті (навіть за принципом ЄС) у нашій ситуації досягти дуже проблематично через безліч нерозв’язаних суперечок та конфліктів, закладених москвою, в т. ч. територіальних. Цементом, який скріпить ці етноси та нейтралізує потенційні осередки конфліктів, може бути лише іслам з його справедливою системою Шаріату» [26].

Таким чином, Удугов у своїй статті чітко окреслив сучасний погляд на один з чотирьох політико-ідеологічних напрямків, які ми визначили в першому розділі після вивчення політико-ідеологічної думки в Ічкерії кінця ХХ століття. Сучасні ічкерійські ісламісти виступають за північнокавказьку ісламську державу. Власне, ці погляди є еволюційними поглядами Зелімхана Яндарбієва й однозначно відображають погляди частини суспільства нохчій.

Уряд в екзилі Ахмеда Закаєва найактивніше представляє інтереси ЧРІ та організовує збройні сили у складі ЗСУ. Дослідимо заяви та інтерв’ю Закаєва, членів уряду та ічкерійських організацій, які підтримують та визнають цю владу, щоб визначити їхнє бачення майбутнього ЧРІ.

З доповіді першого віцепрем’єра ЧРІ Алім-Паши Солтиханова 2020 року можемо зробити висновки, що до концепції «Імарат Кавказ» уряд ставиться вороже і вважає дії останнього президента Умарова антиконституційними та спрямованими проти державності ЧРІ. Керується уряд Конституцією редакції 1997 року, тобто не визнає укази Масхадова щодо впровадження шаріатського правління, хоча саме Закаєв був головою комісії з унормування відповідно до законів шаріату, зокрема і Конституції ЧРІ. Тож після деокупації ЧРІ розглядається як конституційна держава в тих кордонах, що існували до окупації. «…Нагадаю всім нам: головне пріоритетне завдання… це звільнення та визнання світовою спільнотою нашої держави, керівництво Основним законом ЧРІ. І діючи згідно з нею, потрібно прагнути до головної мети і як мусульмани, і як керівники – до побудови та встановлення правової держави, в якій гармоніювали б усі основні цінності чеченської нації: релігія, адати, культура тощо» [27]. Побудова ісламської держави і впровадження законів шаріату не відкидаються, а розглядаються як середньострокова перспектива з поступовим впровадженням. Важливою відмінністю від ісламістів, які виступають за «чисті» закони шаріату, член уряду ЧРІ виступає за поєднання традиційних законів (адат) із законами шаріату і поступове їх запровадження: «Також ми повинні знати, що в історії немає прикладу, коли Шаріат чи ісламське правління встановлювалися відразу чи однією заявою… В нашого народу на ментальному рівні закладена формула: шаріат + адат, над подальшим удосконаленням цього шляху ми маємо надалі багато працювати, зокрема в питанні взаємин держави та народу ЧРІ» [27].

Політико-ідеологічні погляди Закаєва щодо місця і ролі ісламу в державі також можна визначити як поєднання поміркованого ісламізму з ічкерійським традиціоналізмом. «…Я демократ тільки в тих межах, які окреслені Ісламом та традиціями мого народу… Принципова позиція Чеченської Держави у міжнародних відносинах дуже прозора… що ми готові вести діалог на основі міжнародного права такою мірою, якою нам дозволяє наша релігія» [27].

Про місце ЧРІ на Північному Кавказі – концепція північнокавказької конфедерації, або відтворення «Гірської республіки». У відеоінтерв’ю 2023 року Закаєв говорить про побільшену цікавість не просто до проєкту деокупації ЧРІ, але і звільнення всіх поневолених московією народів Північного Кавказу. Історичну тяглість такого державного утворення уособлює саме Гірська республіка 1917–1920 років. Закаєв також вважає, що підтримка такої держави з боку міжнародних акторів і її життєздатність набагато вища за підтримку окремо ЧРІ: «…в цьому році виповнюється 105 річниця створення Гірської республіки… якщо сьогодні ми говоримо про демонтаж та трансформацію російської держави, то варто повернутись до цього проєкту… Цього року з нагоди 105 річниці ми проведемо конференцію, де порушимо питання всього Кавказу… Туреччина, як і США, буде зацікавлена у відроджені такої держави… це буде конфедерація. Це не 17 тисяч квадратних кілометрів – ЧРІ, це 128 тисяч квадратних кілометрів» [28]. Вже 8 листопада в стінах Європарламенту та за участі євродепутатів відбувся ІІІ Конгрес народів Північного Кавказу, на якому були представники більшості поневолених московією народів Кавказу. У виступі Закаєв дипломатично говорив про майбутнє Північного Кавказу як конфедерацію народів: «Вперше на такому високому рівні тут, у Європейському парламенті, ми представляємо концепцію об’єднання Кавказу… Політичний процес об’єднання на Кавказі бере свій початок з солідарності та єдності збройних формувань, які сьогодні разом борються на фронтах України… Важливо розуміти, що історично наші народи на Кавказі неодноразово демонстрували здатність об’єднуватися у важкі часи» [29].

Рада старійшин нохчій за кордоном – це традиційний орган, що був утворений у 2014 році, який підтримує уряд Закаєва і взаємодіє з ним. Його голова Ахмед Докудаєв в одному з інтерв’ю висловив своє бачення майбутнього політичного устрою ЧРІ: «…Буде Конституція – основний Закон, за яким має жити чеченський народ у державі, де Рада країни (Мехк-кхел) буде Вищим органом влади чеченської держави» [30]. З контексту інтерв’ю, на наш погляд, Докудаєв бачить формування Мехк-кхелу не як загальнонародний виборний орган, а традиційно сформований з авторитетних представників тейпів чи тукхумів.

Отже, політико-ідеологічні погляди прем’єр-міністра ЧРІ в екзилі Ахмеда Закаєва та уряду в цілому можна визначити як націонал-консервативні, а світоглядові – як традиціоналізм. В ічкерійському традиціоналізмі об’єднались націоналістичні погляди, позиції традиційної демократії та помірковані ісламістські погляди, тобто політики не відкидають поступового переходу до ісламської держави, але виключно в симбіозі з традиційним устроєм та звичаєвим правом народу нохчій. Щодо концепції державного устрою деокупованої ЧРІ, то як кінцева мета розглядається утворення північнокавказької держави у вигляді конфедерації чи федерації від Чорного до Каспійського морів.

Ще одним відгалуженням ічкерійської влади є Ах’яд Ідігов, який у 2009 році оголосив створення Президії уряду ЧРІ (ПУ ЧРІ), що, на його думку, є єдиною легітимною владою ЧРІ в екзилі. Більшість публікацій на офіційному сайті ПУ ЧРІ та інтерв’ю Ідігова спрямовані на заперечення повноважень уряду Закаєва, тому чітку політико-ідеологічну позицію та концепцію державного устрою важко визначити. Виходячи з позиції щодо незаконності уряду Закаєва та деяких інших коментарів, ми можемо припустити, з ідеологічного погляду Ідігов і його послідовники є класичними ліберал-демократами: «Демократія – це процес, який має розвиватися з наданням свободи особистості. Особі має бути гарантована свобода від політичного переслідування, свобода отримання та розповсюдження всієї інформації в країні, свобода мінімальної економічної допомоги – житло та соціальна допомога… І лише тих політиків Європи, які дотримуються такої демократії, я вважаю своїми соратниками» [31]. Також Ідігов визнає дію Конституції ЧРІ, яка діяла до 1997 року, і вважає неконституційними наступні її зміни.

Таким чином, дослідивши розвиток основних напрямків сучасної політико-ідеологічної думки ЧРІ в еміграції, ми можемо зробити висновок, що в політичний думці панують два ідеологічні табори: націонал-консервативний (традиціоналісти) та ісламістський, також є прихильники ліберально-демократичного напрямку. Серед концепцій щодо державного устрою домінують позиції північнокавказької ісламської держави та північнокавказької конфедерації, меншою мірою представлені позиції прихильників етнічної ЧРІ в тих кордонах, які є сьогодні як у суб’єкта московії.

При цьому в політико-ідеологічних поглядах та баченні майбутнього державного устрою в ісламістів та націонал-консерваторів (традиціоналістів) позиції перетинаються, а отже, є можливість до компромісу та вироблення спільної позиції.

Так в питанні релігії ісламісти виступають за виключно ісламські закони – шаріат і його негайне впровадження. Націонал-консерватори не відкидають ідей впровадження шаріату і трансформації в ісламську державу, але поступово і з урахуванням національних традицій. Щодо державного устрою і простору поширення держави обидві концепції виступають за північнокавказьку державу, проте ісламісти бачать її як унітарну і спираються на історичну тяглість держав Шейха Мансура та Шаміля, а націонал-консерватори бачать державу як конфедеративну або федеративну і спираються на спадковість Гірської республіки. Представники ліберально-демократичного табору, яких, на нашу думку, меншість, виступають за відновлення конституційної світської республіки в етнічних межах.

3. Моделювання державного устрою ЧРІ та її меж

Дослідивши історію розвитку та сучасного стану політико-ідеологічної думки мислителів та діячів ЧРІ та екстраполювавши їх на погляди народу нохчій, ми змоделюємо найбільш імовірні моделі держави ЧРІ, а також те, в яких кордонах може відновитись Ічкерія. На нашу думку, є три основні територіальні моделі відновленої ЧРІ: етнічна, «мале об’єднання» та «велике об’єднання». Розглянемо кожне детально.

Етнічна модель ЧРІ – це відновлення незалежності ЧРІ в кордонах, що існували до 1999 року. На сьогодні понад 95 % населення окупованої ЧРІ становлять нохчій, тобто це буде моноетнічна держава. Щодо політичного режиму, очевидно, він буде або змішаним теократично-демократичним або повністю теократичним. Раніше ми зазначали, що унікальність народу нохчій – у столітньому існуванні традиційної демократії, звичаєвого права та ісламу. Симбіоз цих компонентів може призвести до появи унікального політичного режиму, де будуть поєднані традиційні форми демократії з теократичними формами устрою.

Під «малим об’єднанням» ми розуміємо об’єднання в одну державу територій Інгушетії, Дагестану та ЧРІ. З цими двома суб’єктами ічкерійці найбільше пов’язані історично та політично. За часів радянської окупації нохчій та інгуші були в одній Чечено-Інгушській республіці, а близько 30 тейпів мають дагестанське походження. Для ЧРІ задля утвердження суб’єктності та суверенітету, збільшення економічних зав’язків необхідно мати вихід до моря. Об’єднання з Дагестаном в одну державу дасть такий вихід до Каспійського моря. Така держава матиме 69 564 тис. квадратних кілометрів площі з населенням близько 5,3 мільйона осіб.

Проте таке державне утворення втратить моноетнічність, та вже буде некоректно називати його ічкерійським. Це буде об’єднання народів східної частини північного Кавказу, яке матиме велике національне розмаїття без панування якоїсь нації, а саме: нохчій – 29 %, аварці – 19 %, даргинці, кумики та інгуші по 10 %, лезгини – 8 %, лакці – 3 % та інші народи – 11 %. В релігійному плані всі ці народи сповідують іслам. Мовне різноманіття також буде наслідком національного.

З таким великим національним розмаїттям вірогідно така держава матиме федеративну форму державного устрою. Окрім спільних військово-економічних інтересів, народи такої держави будуть об’єднані лише релігією. Тому підвищена роль ісламу як об’єднавчого чинника може бути панівною. В такому разі ісламська держава може бути найбільш життєздатною формою політичного устрою.

Третя модель – «велике об’єднання» – це фактично відновлення Гірської республіки. Імарат Кавказ мав схожі кордони, хоча й включав інші території, які раніше були заселені черкесами-мусульманами – зараз це Краснодарський та Ставропольський краї московії. На наш погляд, ця модель найменш імовірна, оскільки в разі включення всіх заявлених територій, російська частина населення такої держави буде значною, а з історії ми знаємо, що це завжди було проблемою і не сприяло розвитку будь-якої держави. Все ж, оскільки серед сучасних діячів ЧРІ двох найпоширеніших ідеологічних напрямків такі ідеї активно розглядаються і є в їхніх концепціях державного устрою, маємо розглянути таку модель.

Проєкт «великого об’єднання» пропонуємо змоделювати у двох варіантах: «Північнокавказька держава» та Гірська республіка.

• «Північнокавказька держава»

– модель держави, яка включає об’єднання мусульманських народів Північного Кавказу, що перебувають зараз у складі московії під назвами суб’єктів федерації: Республіка Дагестан, Чеченська Республіка, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська Республіка та Карачаєво-Черкеська Республіка. Однією з проблем такої держави буде її розділення, бо три республіки «малого об’єднання» відділені територіальною смугою Південної Осетії від Кабардино-Балкарії та Карачаєво-Черкесії. Така модель держави може існувати, прикладом є Азербайджан, який має свій ексклав – Нахічеванську автономну республіку, яка повністю відділена від території Азербайджану територією Вірменії. У випадку «Північнокавказької держави» територію Інгушетії та Кабардино-Балкарії розділяє смуга близько 7 кілометрів завширшки, а саме Хурікауське селищне поселення Моздокського району Північної Осетії. Населення самого Хурікауського селищного муніципалітету – 97 % інгушів. Це випадок свідомого створення територіальних взаємних претензій серед народів Північного Кавказу, закладений москвою. За умови повернення етнічної території до складу Інгушетії, «Північнокавказька держава» не матиме такого територіального поділу і сягатиме 96,4 тисячі квадратних кілометрів. Збільшення територій, що об’єднаються в одній державі, також збільшить національне і мовне розмаїття. Населення налічуватиме 6,6 мільйона осіб, а національний склад такої держави буде такий: нохчій – 22 %, аварці – 14 %, даргинці, кумики, інгуші та кабардинці по 8 %, московити – 6 %, інші народи – 26 %.

• Гірська республіка

існувала з 1917 по 1920 роки і займала територію від Чорного до Каспійського моря. Про серйозність розгляду проєкту відновлення Гірської республіки заявляв прем’єр-міністр ЧРІ в екзилі Ахмед Закаєв у 2023 році. У Гірську республіку, окрім територій, які ми розглянули в моделі «Північнокавказької держави», входили Північна Осетія та Абхазія. Остання і давала вихід до Чорного моря. Також до Гірської республіки 1917 року входили грузинська Кахетія та частина Ставропольського краю московії. Абхазія є невіддільною частиною Грузії, тому сьогодні обговорювати цей сценарій недоцільно. Водночас варто пам’ятати, що провідний діяч ЧРІ Шаміль Басаєв в абхазо-грузинській війні 1992–1993 років зі своїм батальйоном воював проти грузинської армії на боці абхазів. Іншим варіантом виходу Гірської республіки до Чорного моря є лише приєднання частини Краснодарського краю з містом Сочі та Адигеї як історичних земель черкесів. Мовладі Удугов пропонував розглянути питання щодо репатріації черкесів на свої історичні землі з Туреччини, Сирії та інших країн. Хоча наразі це малоймовірно, варто зазначити, що питання повернення на історичну батьківщину і відновлення держави активно розглядається в черкеських діаспорах. У 2023 році в Стамбулі за підтримки провладної партії було проведено установчу конференцію щодо незалежної Черкесії. Голова організації Кенан Каплан проголосив кінцевою метою відновлення незалежної Черкесії на її історичних землях – частині Краснодарського, Ставропольського країв та Адигеї московії [32].

Що стосується Північної Осетії, то її входження до північнокавказької держави додало б 600 тисяч населення-християн в суто мусульманську державу. В результаті в такій державі було б близько 15 % християнського населення. Чи не призведе це до потенційних конфліктів? Відкрите питання.

Таким чином, на нашу думку, найбільш імовірним сценарієм розвитку подій на Північному Кавказі є відновлення незалежності ЧРІ з подальшим об’єднанням з Дагестаном та Інгушетією в одну державу. Беручи до уваги те, що в такій державі не буде панівного народу, форма державного устрою, мабуть, буде федеративною. Основним об’єднавчим фактором такої держави виступатиме іслам, тому із загальною згодою всіх народів, альтернативою федеративному устрою може виступати ісламська держава.

Отже, ми ставили за мету змоделювати, якою буде відновлена Чеченська Республіка Ічкерія та її місце і роль на Північному Кавказі. Для цього ми дослідили традиції в частині суспільного устрою, історію та розвиток політичної думки провідних діячів нохчій, сучасний стан в еміграції її основних ідеологічних течій. Через електоральну підтримку представників різних ідеологій та концепцій майбутнього ЧРІ, ми змоделювали суспільні погляди на майбутні державний і політичний устрої держави та еволюцію цих поглядів.

Ічкерійська політико-ідеологічна думка з початку відновлення незалежності була досить розвинена. Ідеї державності виходили за межі республіки і частина політичних та майбутніх державних діячів розповсюджувала їх на весь Кавказ. Ідеї створення панкавказької держави почали реалізовувати вже в першу річницю незалежності ЧРІ. Одним з провідних ідеологів цієї концепції був Зелімхан Яндарбієв, який пояснював мету кавказької держави як економічну та військово-політичну синергію всіх народів Кавказу. Велика кавказька держава мала стати запорукою незалежності і недопущення територіальних зазіхань з боку московії чи інших потужних держав. На жаль, в цей же період були військові конфлікти між Баку та Єреваном, пізніше, у 1993 році, батальйон Басаєва воюватиме з грузинами в Абхазії, також були інші дрібніші конфлікти.

Перша російсько-чеченська війна значно змінила погляди всього суспільства та, як і будь-яка війна, радикалізувала найактивнішу частину нації. В дослідженні розвитку партійної системи ми бачимо цей вплив. Після перемоги і перед другими парламентськими та президентським виборами формуються ідеологічно оформлені партії та рухи, які висувають кандидатів в депутати за мажоритарною системою та кандидатів в президенти. На президентських виборах перемагає поміркований кандидат, натомість в парламенті другу за величиною фракцію мають ісламісти. Чи доцільно їх та частину ветеранів, що не підтримували Масхадова, називати радикалами – питання риторичне. Тут можна провести паралелі з українськими реаліями, де для того, щоб стати радикалом та «ультранаціоналістом», достатньо обстоювати українську мову в Україні.

Отже, після других загальнонаціональних виборів у ЧРІ формуються два ідеологічних табори: поміркований націонал-демократичний (прихильники світської держави) та ісламістський (прихильники перетворення ЧРІ в ісламську державу та експорт цих ідей до сусідніх мусульманських народів). В другому таборі також опинився Яндарбієв, проте його геополітичні погляди еволюціонували. Вже не йшлося про загальнокавказьку державу, а лише про поневолені московією народи Північного Кавказу.

З аналізу електоральних настроїв ми визначили, що близько 60 % суспільства можна зарахувати до поміркованого правоцентристського табору, а 40 % – до ісламістського. Також більшість мешканців столиці та великих міст підтримували світський вектор розвитку, а мешканці гірської та селищної місцевості – ісламістський. Проте меншість була найактивніша і фактично змогла добитись реалізації своїх ідей, бо поміркований президент Масхадов за декілька місяців до початку другої російсько-чеченської війни запровадив повне шаріатське правління, фактично заклавши підвалини трансформації в ісламську державу. Друга війна з московитами не дозволила побачити наслідки таких рішень і утвердження такої ісламської держави на Північному Кавказі.

Важливо зазначити, що іслам нохчій – це унікальне явище, оскільки закони ісламу поєднані з прадавнім традиційним звичаєвим правом та традиціями народовладдя – представницької демократії за допомогою тейпового устрою суспільства нохчій. І іслам, і традиційна тейпова структура, і традиціоналізм в цілому, безперечно, впливали на політико-ідеологічну думку нохчій. Без вивчення традиційних підвалин народу нохчій, ми не зможемо зрозуміти цей народ і те, яку державу він хоче побудувати, а це потрібно брати до уваги з огляду на місце України як хабу з розвалу московії.

Розвиток політико-ідеологічної думки нохчій продовжився в еміграції, але розподіл на два ідеологічних табори залишився. Один з таборів – ісламісти, які вважаються послідовниками останнього президента ЧРІ Умарова. Саме він перетворив ЧРІ на одну зі складових Імарату Кавказ – північнокавказької ісламської держави. Ця держава охоплювала всі історичні мусульманські землі Північного Кавказу, зокрема землі черкесів, які були винищені московитами в ХІХ столітті. Можна вважати, що створення Імарату було логічним продовженням ідей про північнокавказьку державу, реалізовану ісламістським табором державних діячів ЧРІ. Сучасний найбільш відомий представник цього ідеологічного табору – провідний політичний і державний діяч ЧРІ Мовладі Удугов – досі обстоює та обґрунтовує необхідність створення ісламської держави, але не в кордонах ЧРІ, а бодай між мусульманськими народами Північного Кавказу, хоча й підтримує ідею про спільний україно-кавказький кордон.

Другий ідеологічний табір – націонал-консерваторів (традиціоналістів), представлений урядом ЧРІ в екзилі Ахмеда Закаєва. Попри взаємні звинувачення у зраді між представниками двох ідеологічних таборів, їхні погляди не настільки далекі один від одного. Традиціоналісти не заперечують ідеї перетворення в перспективі ЧРІ на ісламську державу, але така ісламська держава має брати до уваги традиції народу нохчій. Тобто йдеться про поступове впровадження ісламського устрою, при цьому необхідно знайти власний шлях, поєднавши традиційні звичаї з ісламськими. Щодо простору, Закаєв все частіше говорить і робить конкретні кроки, щоб відтворити проєкт «Гірської республіки» – об’єднання північнокавказьких народів в одну державу, як це було у 1917 році. Він вважає, що така держава буде конфедеративною або федеративною. І в цьому питанні погляди двох ідеологічних таборів збігаються: і ті, і ці говорять про те, що в нинішніх кордонах ЧРІ затиснута між московією та Грузією, і така держава буде вразлива і військово-політично, і економічно.

На основі дослідження історико-ідеологічної думки та концепцій державного устрою ЧРІ та нохчій в еміграції, ми подали три основні моделі майбутнього Північного Кавказу через призму Чеченської Республіки Ічкерія. В умовах постросії, з її розвалом, найбільш імовірним сценарієм розвитку подій, на наш погляд, буде відновлення незалежної ЧРІ та подальше об’єднання з Дагестаном та Інгушетією в одну державу. Це буде багатонаціональна держава без панування одного з народів, проте повністю мусульманська. Ця держава буде мати одномірну територію з Грузією, проте з більшим населенням та виходом до Каспійського моря. Така держава, вочевидь, буде федеративною. Щодо ісламського устрою, зважаючи на думку значної частини представників ЧРІ щодо пошуку формули поєднання ісламу та традицій народу нохчій, треба взяти до уваги, що сусідні народи мають свої традиції та погляди на іслам. Тому, з одного боку, іслам має стати цементуючим фактором такої багатонаціональної держави, а з другого – у кожного народу може бути власний погляд та такий устрій. Тому зважаючи на те, що народам Північного Кавказу потрібно вижити, варто об’єднатись в одну державу з подальшим пошуком консенсусу. Та з певністю можна ствердити, що іслам буде відігравати в такій державі значний вплив.

Список використаних джерел

1. Постанова Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2672-20#Text
2. Електронна петиція «Про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія» https://petition.president.gov.ua/petition/156398
3. https://ichkeria.net/partiti-politici/
4. https://www.themoscowtimes.com/archive/grozny-elections-declared-invalid
5. https://www.kommersant.ru/doc/212721
6. https://ca-c.org.ru/journal/1999/cac-05-1999/st_17_akaev.shtml
7. Газета «Голос Чечено-Ингушетии» від 24 жовтня 1991 року. С. 2–3.
8. Катишева М. Саід-Хасан Абумуслімов «Дотримання Конституції – гарантія незалежності» // Голос Чеченской республики. 1992. № 142 (10626). 1 серпня. С. 3.
9. http://www.igpi.ru/monitoring/1047645476/oct_97/chechen.html
10.  https://waynakh.com/ru/chechens/tribal-unions-and-clans
11.  https://nana-95.livejournal.com/3287.html
12.  https://ca-c.org.ru/journal/2003/journal_rus/cac-02/02.vacrus.shtml
13.  https://akhyadidig.wordpress.com
14.  http://www.igpi.ru/monitoring/1047645476/oct_97/chechen.html
15.  Тернистый путь к свободе. Вільнюс Вага, 1993. С. 203.
16.  Тернистый путь к свободе. Вільнюс Вага, 1993. С. 115.
17.  https://waynakh.com/ru/archives/79
18.  https://halifat.net/index.php/topic,4672.0.html
19.  Яндарбієв, Зелімхан. Чеченія – битва за свободу. Львів, 1996. С. 401–404.
20.  Яндарбієв, Зелімхан. Чеченія – битва за свободу. Львів, 1996. С. 434–435.
21.  Кавказский Дом. 1992. № 27. Сентябрь.
22.  www.vremya.ru/2001/230/4/17592.html
23. https://issi.org.pk/wpcontent/uploads/2014/06/1295852264_53197579.pdf
24.  https://www.youtube.com/watch?v=EPNM8MFRmdY
25.  https://ca-c.org.ru/journal/1999/cac-05-1999/st_17_akaev.shtml
26. https://www.kavkazcenter.com/russ/content/2022/11/22/121157/movladi-udugov-shariat-v-ramkakh-demokratii-legitimnost-i-gosudarstvo-dvukh-uschelij–chast1-chast2.shtml
27.  https://thechechenpress.com/ichkeria/sweden-s/15788-doklad-pervogo-vitse-premera-chri-na-kruglom-stole.html
28. https://www.youtube.com/watch?v=aoQcwfxQVhk&t=2108s&ab_channel=%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9
29.  https://www.caucasusfree.com/iii-congress
30.  https://thechechenpress.com/developments/11594-akhmed-dokudaev-chechenskoj-respublike-ichkeriya-vosstanovlenie-gosudarstvennosti.html
31.  https://chechen-government.com/%d1%8d%d1%82%d0%be-%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%ba%d0%be%d0%b5-%d1%81%d0%bb%d0%be%d0%b2%d0%be-%d1%81%d0%b2%d0%be%d0%b1%d0%be%d0%b4%d0%b0-%d0%bc%d0%b0%d1%80%d0%b8%d1%8f-%d0%b4%d0%bc%d0%b8%d1%82%d1%80/
32.  https://nordicmonitor.com/2023/08/turkey-hosted-the-first-ever-independent-circassian-event-a-move-that-will-unsettle-russia/

Фото з відкритих джерел: Вхід озброєних сил Ічкерії в Грозний в серпні 1996 року.

Попов Тарас, ВО «Свобода», офіцер Збройних Сил України