Прро ситуацію в Судані, участь Росії та українських спецпризначенців – Юрій Олійник, директор Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень” для видання “Ukraїner”. У цьому матеріалі фокус на війнах, відголоски яких відчутні й досі, а також про контекст, який допомагає краще зрозуміти нинішню ситуацію в країні.
Нова громадянська війна в Судані спалахнула у квітні 2023 року між суданською армією на чолі з генералом Абделем Фаттахом аль-Бурханом та воєнізованими Силами швидкого реагування (далі — СШР; cтворені на основі воєнізованої групи найманців «Джанджавід», що вчиняла жорстокі масові вбивства в Судані) Мухаммеда Хамдана Дагало, якого називають Хамідті (у деяких джерелах — Хеметі або Хемедті). Цікаво, що двоє генералів спершу разом здійснили військовий переворот у країні, а потім почали воювати між собою. Коли конфлікт між ними починався, Дагало був заступником аль-Бурхана.
Обидві сили в Судані скоюють злочини й обидві не є легітимними, адже попри офіційну назву, Суданські збройні сили підпорядковуються генералу аль-Бурхану, який прийшов до влади через військовий переворот у 2021 році, хоча після революції 2019-го влада мала перейти цивільному правлінню для заміни військової диктатури. Український експерт Юрій Олійник назвав сили аль-Бурхана «трохи більш легітимними», адже вони принаймні мають витоки з попередньої адміністрації.
За словами Юрія Олійника з Центру дослідження Африки, після падіння режиму аль-Башира Росія разом із Китаєм намагаються втримати свій вплив у Судані. Однією з головних цілей росіян там експерт називає посилення інституційної присутності своїх військових баз, зокрема — створення бази на Червоному морі.
— Було кілька ітерацій (військової бази РФ на Червоному морі. — ред.). Кожен новий уряд, обіцяє, що «добре, ми її зробимо», але згодом віддаляється від Росії. Зʼявляється вплив Туреччини і інших країн, влада Судану намагається маневрувати, питання створення бази постійно затримується.
Юрій Олійник також наголошує, що Судан — важливий транзитний шлях для російських найманців у країни Сахелю та Західної Африки. Багато з них присутні і в самому Судані, зокрема «вагнерівці» та Африканський корпус — обоє грають роль на нелегальних ринках видобутку золота й інших ресурсів, а також у підтримці збройних конфліктів. Історія свідчить, що Росія підтримувала «Джанджавід», а потім і СШР, які роками вчиняли масові злочини. Юрій Олійник додає:
— Треба розуміти, що дві сторони цього громадянського конфлікту можуть вибирати і змінювати своїх покровителів за кордоном. Хоча «Джанджавід» більш проросійський стабільно.
Попри те, що ГУР офіційно не підтверджував участь українських спецпризначенців у Судані, дослідження свідчать: 2023 року Україні вдалося налагодити там присутність на боці центральної влади — суданської армії, яку очолює генерал аль-Бурхан. Українські сили спецпризначення брали участь у бойових операціях проти російських найманців із ПВК «Вагнер» та їхніх місцевих союзників. За даними різних відкритих джерел, серед залучених були оператори дронів і снайпери. Водночас, за словами Юрія Олійника, із часом Росії вдалося покращити відносини з центральною владою Судану, що призвело до зниження активності України в регіоні.
Свою роль у Судані відіграють і сусідні країни. Як розповів Юрій Олійник, Єгипет хоч і має певні регіональні конфлікти з цим сусідом, та все ж бачить Судан як потенційного партнера. Тоді як Ефіопія вбачає в ньому ворога і зацікавлена у продовженні війни.
Leave a Reply