Коли Україна та українці боряться за виживання, ряд з нас починають сумніватись в цьому чи пропонувати альтернативи боротьбі. Хтось зневірюється, втомлюється, хоче досягти більше грошей чи статусу в цій боротьбі швидким способом. Якщо українець вирішить досягти цього, зв’язавшись з москалями, результат єдиний: він зрадник!
Якщо людина висловлює публічні думки, то починає і шукати виправдання та маніпуляції інших до підтримки цієї зради. Деякі українці вірять цьому, поглядаючи на попередні посади та заслуги цієї людини. Але від зради не застрахований ніхто, скільки вже прикладів в сучасній Україні: Президент, прем’єр-міністр, народні депутати. Активному громадянину доцільно бути пильним щодо порушень законів та закріплених у них своїх інтересів.
Зрада – найбільше таке порушення. Поки ми воюємо на фронті та напрягаємо всі сили для допомоги побратимам на фронті, зрадники щосили тикають нам ножа в спину. Ми багато говорили про сучасних зрадників, рупорів любові до москви та ухилянства.
Однак, для посилення їх виявлення варто згадати давній інструмент. З часів, коли українці не відстоювали державу Україна, а були разом з нею розчавлені ворогом. Рос імперією та срср, коли підігрування останнім вважалось нормальним. Але знаходились люди, що не йшли на угоду з системою за жодних умов, розносили запроданців окупантів усіх мастей.
Найуспішнішим був Дмитро Донцов, до уваги його критерії виявлення зради.
1. Преклоніння перед державою, лідером окупантів та вирішення проблем лише зверненням до його милості.
Донцов розносить за це Пантелеймона Куліша та Михайла Драгоманова. В кожного з них можливо є окремі цікаві ідеї, які поширюють і досі. Але це поширення – популяризація минулих посіпак москалів на користь теперішнім!
Як писав Куліш: «я желал бы показать, всем, что мой идеал возможной на земле справедливости… и практической любви к человеку заключается в русском правительстве».
Донцов таврував запроданство Куліша і закликав не поширювати його:
«Як тепер українські покаянники бачать цей ідеал «справедливості» в Компартії… На староукраїнську добу незалежності України він дивиться «с ужасом і с жалостью», пише, … що «світлий день спокійного життя настав для України тільки в новіші часи», іншими словами – після анексії її Московщиною».
Таку ж зраду Донцов виявляв у Драгоманова:
«Драгоманів підкріплював своїм авторитетом … леґенду, що царат не є система засадничо ворожа нам, лише така, яка дається зреформувати закликом до доброго серця справедливого монарха… Треба, аби «поважні віком і станом громадяне» постаралися «вияснити новому урядові» його помилки на «своїх земських і других зборах…, і через печать». Програма лояльного … та імпотентного земського лібералізму і була програмою Драгоманова”.
Як схожі ці запроданці минулого на Арестовича, від якого деякі українці досі поширюють окремі ідеї, не вбачаючи ненависть до себе та підлизування москалям.
2. Важливість імперії, світових абстракцій більша за українські націю та державу.
Скільки існує Україна, окремі її діти були готові розіп’яти мати. На поталу більших бздур чи структур, яким ці діти продалися. Донцов вперше розібрав таких. На прикладі, що заради лівих бздур «Драгоманів декілька разів протестує проти «примусової національности». Ця примусовість для нього щось ненормальне, але ніяким способом не є суттю національної вдачі. … Змушувати когось, аби він належав до тієї нації, членом якої родився, є для «свободолюбного» Драгоманова «нісенітниця». Він виправдує національне ренеґатство, бо проти того, аби колектив накидував одиниці «примусові почування, які треба раз на завжди залишити на волю особи».
Донцов детально аналізував купу політичних діячів та критикував будь кого за зраду України, незалежно від політичної позиції та попередніх дій. Ліві в Україні завжди були проти неї. Але запроданця Куліша багато хто називає правим, навіть у Липинського Донцов виявляв елементи спрямування України в підлеглість абстракціям (ідея 3 Русей – федерації України з Білоруссю). Критикував «і лівих, і правих, що власну (особисту чи клясову) вигоду ставлять понад справу нації». Адже для українського націоналіста лише інтереси нації є мірилом вигоди, інші політичні позиції – другорядні.
Забуваючи це, окремі українці досі виправдовують Арестовича чи Бауйместера, бо вони праві. Праві балачки – не індульгенція на зраду. Точно як націоналістичні балачки не індульгенція на зраду як від Мосійчука та Хорта.
3. Критика за дрібниці вірних борців за націю, скалічених чи арештованих окупантом.
Хто починає грати за москалів, підіграє їм в очорненні героїв нації. Цим він також виправдовує себе, що робота на окупанта – нормально, а боротьба за Україну – дивацтво. Тарас Шевченко завжди був скалкою в очах зрадників. Його критикував Куліш за суворе ставлення до москалів: «Шевченко був невичерпаний в сарказмах, дотепах і співомовках про бідних москалів, яких ми так суворо позбавляли спадщини в старій волості Рюриковичів»…
Так само Драгоманов: «живучи серед москалів-солдатиків, таких же мужиків, таких же невільників, як і сам Шевченко, не дав нам ні одної картини доброго серця цього «москаля».
Шевченка далі намагались облити брудом усі запроданці москалям до Олеся Бузини! Насправді брудом історії ставали вони, а Шевченко лишається героєм для мільйонів українців! Критики закидають недостатню чи невірну боротьбу за Україну Шевченку, що 10 років був у тюрмах та засланнях через цю боротьбу.
Ті, хто боровся так само підтримують чи звеличують Шевченка. Як член Кирило-Мефодіївського товариства Микола Гулак, що 3 роки сидів в тюрмі і не видав Шевченка чи когось з інших учасників товариства, брав вину на себе навпаки. На відміну від Куліша, який за затримання одразу впав в ноги до царя та його лакеїв, випрошував милість російською мовою та брудом в усіх поплічників. Чи Михайло Драгоманов, який пропонував боротись за Україну шляхом звернень на милість царя і то виїхав закордон за першої небезпеки та перебував там до смерті. Борці, куди там Шевченку! Донцов вперше викрив підлабузництво до москалів від обох шляхом порівняння з боротьбою Шевченка.
Метод актуальний досі. Легко відрізнити зрадницьке лайно від героя на фоні порівняння якогось Шарія з воїном України. Але українці гальмують коли умовний Арестович, Мосійчук зразка 2022-3 кидає брудом у воїна України. Зрадник легко відрізняється методом Донцова. Воїн України вже бореться і мучиться за Україну в окопах. А в Арестовича, Мосійчука були минулі дії на користь України, але вони стали просувати москалів та агресувати на воїнів з тилу. Після першої критики вони з цього шляху не звернули, а посилено пішли, кидаючись лайном в усіх незгодних українців. Тому стали запроданцями росії. Як колись і Пантелеймон Куліш.
Україна і українці живуть незалежно, а невіруючі в них Куліш та Драгоманов давно померли. Але, на жаль, живі й москалі, тому жива справа підриву ними нашої боротьби в тилу, що плодить нових зрадників, неокулішів.
Тому користайтесь відточеним інструментом Донцова. Якщо маєте вільний час від утримання фронту чи допомоги побратимам там – виявляйте та лупаште зрадників, поки вони не закололи нас в спину на поталу своїм господарям з москви. Щоб потім брехати вцілілим про переваги окупації московією, як це робив Куліш!
Олексій Ткаченко, експерт Недержавного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, військовослужбовець, майор ЗСУ
Leave a Reply