Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання
Юрій Олійник, експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
Агресія на морі
25 листопада в акваторії Керченської протоки відбувся напад російського флоту на українські кораблі, в результаті чого були захоплені три українські судна з екіпажем – малі броньовані артилерійські катери “Бердянськ” і “Нікополь”, а також рейдовий буксир “Яни Капу”. Російські війська йшли відкрито, під прапорами РФ, з застосуванням авіаційної підтримки, не ховаючись. У відповідь пройшло екстренне засідання РНБО, після якого Президент Петро Порошенко звернувся до Верховної Ради з пропозицією введення воєнного стану на 60 днів, подавши законопроект № 9338. Підтримав це рішення і профільний Комітет з питань національної безпеки. Однак депутати засумнівалися у потребі переносу виборів Президента, що мають відбутися 3 березня. Врешті, Президент пішов на компроміс, обмеживши воєнний стан на термін 30 днів територіями десяти областей, прилеглих до кордонів Російської Федерації, окупованої АР Крим, невизнаного Придністров’я та акваторій Чорного і Азовського морів.
Це перший випадок введення воєнного стану за часів незалежності України.
Що цікаво, МВФ заявив про продовження співробітництва з Україною – тоді як розрив з Фондом був чи не головним аргументом проти воєнного стану з боку влади у 2014-15 роках.
В той же час у Раді безпеки ООН відбулося засідання, на якому був відкинутий порядок денний, запропонований Росією (яка розглядає інцидент як порушення її державного кордону). Більшість учасників засідання підтримали Україну, частина на чолі з постійним членом Ради безпеки Китаєм – утрималися. Це очевидний дипломатичний програш Москви, від якої держави Заходу консолідовано вимагають звільнення військовополонених. Значна ймовірність посилення санкцій, як після аналогічного порушення міжнародного права під час теракту проти Малайзійського Боїнга в липні 2014 році (що розглядалось як порушення Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію).
Постійні представники США і країн Європи в Радбезі ООН звинуватили Росію в порушенні норм міжнародного права. Чекаємо, що вони приєднаються до напрацювання проукраїнської резолюції, яка буде винесена на розгляд Генеральної асамблеї. До речі, розглянути питання російських порушень в районі Азовського моря і Керченської протоки вже планувалося на найближчій сесії ГА ООН.
Питання свободи судноплавства регулюється міжнародним законодавством, що жорстко ставиться до піратських дій на морі. По-перше, пересування Керченською акваторією регулюється Договором між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, де визначено ці води спільними внутрішніми. Так, відсутність демаркації кордонів сприяє вільному пересуванню російських суден аж до Маріуполя і Бердянська. Але таке ж право мають українські судна, що можуть за бажанням підходити до Ростова чи Таганрога. Навіть одностороння позиція Росії щодо анексії Криму і невизнання вищезгаданого договору (який залишається поки-що чинним) не може виправдати заборону руху протоками. Наприклад, Босфор, Мармурове море і Дарданелли є внутрішніми водами Турецької республіки, однак їх функціонування як транзитних чітко регулюється відповідними договорами, насамперед Конвенцією Монтре 1936 року. До того ж, безпосередньо акт агресії та захоплення українських суден було здійснено вже у нейтральних водах, що визнаються спільними та вільними для судноплавства абсолютною більшістю держав світу.
Російський інтерес – чому зараз?
Незрозуміла мотивація Росії, чому саме зараз вдалась до подібних дій, хоча нещодавно схожий перехід через Керченську протоку з Одеси до Бердянська здійснювали інші судна українського флоту. Значна ймовірність впливу газового фактора. За тиждень до інциденту Владімір Путін та Реджеп Ердоган на зустрічі прийняли рішення про продовження будівництва другої лінії морської ділянки “Турецького” газопотоку через Чорне море. Найшвидший шлях будівництва потоку йде вздовж кримського узбережжя, що пролягає в зоні особливих економічних інтересів України. Київ не давав дозвіл на подібне будівництво, що можна використовувати для подальших санкцій і публічної боротьби з Росією. Аналогічно не варто забувати про незаконний видобуток газу на українському шельфі, що ведеться Газпромом.
Таким чином Росія намагається продемонструвати надійність власної присутності, рішучість захищати анексований Крим і прилеглі води, аби не допустити руйнування газових маршрутів. З іншого боку, Москва зацікавлена у дискредитації України перед вирішенням питання Томосу про автокефалію Православної Церкви. У руслі інформаційної війни проходять і звинувачення Києва у планах підриву Керченського моста, організації терактів на окупованих територіях.
Слід відзначити, що Росія планомірно нарощує свою військову присутність на Азовському морі, довівши кількість кораблів до більш ніж чотирьох десятків. Активно укріплюється берегова артилерія. Постає реальна загроза блокади не лише азовських, а й чорноморських портів шляхом створення незручних умов для судноплавства, через подальшу мілітаризацію акваторії.
Введення воєнно-морської блокади з офіційними ультиматумами (за прикладом блокади США щодо Куби в 1960) малоймовірне, оскільки передбачає відхід від звичної для Кремля гібридної стратегії.
До речі, після прямої агресії в Києва є ще більше підстав звертатися негайно за консультаціями до держав – гарантів безпеки за Будапештським меморандумом і вимагати передусім військово-технічної допомоги. Ситуація чітко демонструє, що крім дипломатичних, політико-економічних інструментів впливу на першому місці залишаються силові важелі тиску. В поєднанні з по-справжньому жорсткими санкціями це дозволить і належно покарати агресора, і продемонструвати населенню регіонів, що перебувають під загрозою, готовність захищати їхню безпеку. Звісно, йдеться насамперед про українські війська. НАТО може надсилати кораблі в Чорне море, однак намагатиметься не вступати в гарячі зіткнення з РФ.
Воєнний стан – унікальна репетиція
Після чергової ескалації конфлікту воєнний стан – цілком прийнятний і потрібний засіб. Однак він не супроводжується належними заходами з протидії агресору. Не ставиться навіть питання цілковитого розірвання транспортного сполучення, візового контролю та припинення будь-якої торгівлі з агресором. З іншого боку, Керченський інцидент не порівняний з ситуаціями навколо Іловайська чи Дебальцево, коли влада відмовлялась вводити воєнний стан. Можливий вплив на ситуацію з-закордону – заступник Генерального секретаря ООН з політичних питань Розмарі Ді Карло натякнула, що цей сценарій порадили Україні в ООН, аби продемонструвати глибину кризи.
Вже кілька років лунає голос експертів про посилення російської присутності в акваторії прибережних з Україною морів, а також недостатність матеріально-технічного забезпечення вітчизняного флоту. Ухвалений за кілька днів до інциденту бюджет варто переглянути, посиливши фінансування Збройних сил України, а особливо – флоту і авіації. Росія на даний момент здатна блокувати не лише торгівельно-пропускну здатність азовських портів (насамперед Маріуполя), а й створювати несприятливу ситуацію біля берегів Одеси. Вважаємо нагальною потребою і підготовку Програми переозброєння, з пріоритетом потреб флоту, а також авіації і ракетних сил, що можуть скласти основу комплексу стратегічних неядерних сил. Слід спростити процедуру купівлі чи безплатного одержання від союзників бронекатерів та іншої техніки, з уникненням довгих бюрократичних процедур в ДК “Укроборонпром”.
Застосування воєнного стану на обмеженій території може стати гарним засобом перевірки його дієвості, готовності державного механізму до дій у більш критичних умовах. Але тут відразу постає питання як крайньої нечіткості умов, означених в Указі Президента, так і інституційних проблем. Зокрема, у контраверсійному законі № 8068 про національну безпеку, що був прийнятий весною 2018 року, на зміну попереднім нормативним актам, менш чітко визначено функції окремих інституцій воєнної організації держави. Не зовсім зрозуміло, які повноваження в органів, що будуть виконувати завдання воєнного стану з організації порятунку та навчання цивільного населення, оптимізації використання матеріальних ресурсів суспільства? Який алгоритм створення та взаємодії з іншими органами цивільно-військових адміністрацій?
Нагадаємо, що у Законі “Про правовий режим воєнного стану” у статті 4 розписано діяльність військових адміністрацій, які можуть (якщо це доцільно) бути створені в якості тимчасових державних органів. Це робить непотрібним Закон “Про військово-цивільні адміністрації” від 3 березня 2015 року, що діяли в районі проведення Антитерористичної операції (з весни 2018 – районі Операції об’єднаних сил). З іншого боку, головами військових адміністрацій стають, згідно вищезгаданої статті 4, чинні голови місцевих державних адміністрацій, які можуть не мати військового досвіду. Який механізм їхньої координації з воєнною структурою в регіоні? Так, окремі посади державних службовців можуть замінятися військовослужбовцями, однак це потребує спеціального розпорядження Президента за поданням Генерального штабу.
Постає й інше правове питання – в Указі Президента дія воєнного стану поширюється на всю територію Донецької та Луганської областей, оскільки не сказано іншого. Чи означає це припинення дії Закону України № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», що був прийнятий для виконання Мінських угод і був пролонгований щороку? Бо ж гарантії особливих прав для місцевого самоврядування окупованих територій можуть не діяти в умовах воєнного стану. А оскільки псевдовибори 7 листопада в окремих районах Донецької і Луганської областей дали можливість звинуватити у порушенні угод проросійську сторону, цим варто скористатись для виходу з невигідного для України Мінського формату.
До речі, режим воєнного стану передбачає і можливості трудової повинності та реквізиції приватної власності для потреб оборони. Чи відчують ці заходи українські олігархи, хоча б через систему прогресивного оподаткування? Чи не доцільно взяти під державний контроль стратегічні підприємства? Особливо в контексті загрози терактів, які часто не розслідуються. Згадаймо хоча б підриви на військових складах у Балаклії, Калинівці, Ічні.
Взагалі не згадується про можливості тимчасового послаблення прав і свобод громадян, які можна використати для виявлення російської агентури, арешту провідників інтересів ворожої держави, для цього 30 днів може виявитися цілком достатньо, хоча б через прописане у законі про воєнний стан припинення діяльності партій і рухів, ідеологія яких спрямована на підрив державного суверенітету. Як і проведення люстрації державних органів, аби виявити ситуації аналогічні до казуса Ігоря Прокопчука – представника України в ОБСЄ, брат якого – генерал в РФ, що представляє Росію в Інтерполі. Великий ризик, що воєнний стан у десяти областях обмежиться декларативними проявами (якщо Росія не буде продовжувати агресивні дії саме цього місяця). Але досвід освоєння інструментів воєнного стану, для яких постійно шукали паліативи під час російсько-української війни, ухвалюючи спеціальні закони, повинен дати необхідний державному механізму досвід. Росія не зупиниться, поки не відчує грубу силу, що обмежить її мілітарну активність.
Leave a Reply