Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник. Мексиканська стіна та антиросійські санкції, загострення на Донбасі та індо-пакистанський конфлікт, розгул євроскептицизму довкола Італії і Польщі та Мюнхенська конференція, балканські революції та вибори у сусідів України – у місячному огляді.
США – мігранти та санкції
Хоча Трамп пішов на тимчасовий компроміс із Конгресом задля прийняття державного бюджету, він не відмовився від посилення антиміграційної політики і запровадження режиму надзвичайного стану вздовж кордону з Мексикою. Водночас у американських ЗМІ посилюється прагматичне обґрунтування неможливості обмеження міграції, оскільки рівень безробіття надто низький (рекорд до 2 % у Міннесоті), і бізнес потребує додаткової робочої сили. Навіть риторика Трампа більш зважена – мігранти потрібні, але перевірені та корисні для суспільства.
Разом із тим сенат США затвердив на посаді генерального прокурора США Вільяма Барра – кандидатуру Білого дому. Це значний успіх Трампа, що може загальмувати інтенсивність розслідувань іноземного втручання у вибори 2016 року, що дискредитують президента. Водночас республіканська більшість сенату готується розглядати питання введення додаткових санкцій проти Росії у відповідь на грудневу агресію в акваторії Керченської протоки.
Тим часом Дональд Трамп продовжує активну діяльність на зовнішній арені. Зустріч із Кім Чен Ином в Таїланді завершилася декларацією досить віддалених, але більш конкретних зобов’язань, ніж раніше. Важливим є те, що очікується налагодження прямих контактів між Вашингтоном і Пхеньяном, обмін військовими представниками. Це вже дуже значний крок, який проте легко при потребі повернути назад.
Україна
На Донбасі чергове загострення після місячного затишшя – застосування важкої артилерії з боку окупантів, обстріли в районі Новолуганського. Слід очікувати посилення напруги, що впливатиме на процес президентської кампанії.
4 березня українські військовослужбовці відбили атаку російської диверсійно-розвідувальної групи в районі села Ленінське. 7 березня окупанти вперше з початку року застосували 152 мм артилерію в районі села Новотошківське.
Чергову спробу перемир’я на 8 березня, підтриману ООН, Росія порушує. Обстріли на Луганському напрямку в районі населених пунктів Кримського, Троїцького та Айдару. Також зафіксовані обстріли в Донецькій області в районі Пісків та Водяного. За добу знищено чотирьох терористів.
Однак і в окупантів наростають інфраструктурні проблеми. За даними групи “Інформаційний спротив”, командування 1-го армійського корпусу “ДНР” константує у внутрішніх документах несправність біля половини автотранспорту кількох бригад, що надміру і неправильно експлуатуються.
Але подією місяця став корупційний скандал в ДК “Укроборонпром”. Коли абстрагуватися від конкретних прізвищ, стає очевидною назріла потреба реформи структури, що залишилась у спадок від режиму Януковича, моніторингу наявного стану військово-промислового комплексу, усунення корупційних зв’язків і формування дієвої програми розвитку сектору.
Індо-пакистанське загострення
Спалах загострення у Кашмірі: понад 40 індійських військовослужбовців загинуло після вибуху, влаштованого ісламістами з групи “Джаїш-е-Мухаммад” в районі Срінагара. Нагадаємо: заселений переважно мусульманами, штат Джамму-і-Кашмір в основному контролюється Індією, що оскаржує Пакистан, підтримуючи самоврядний уряд “Азад-Кашміру” на 10 % території.
Пакистан, який теж претендує на суверенітет над Кашміром, заявив про свою непричетність. Але наростання напруги, патріотична реакція електорату змушує прем’єр-міністра Нарендра Моді до демонстрації адекватних дій у відповідь, посилення військової активності в регіоні, що охолоджуватиме відносини з Пакистаном. Одразу ж Моді пообіцяв рішучу відповідь на теракт, здійснений за сприяння сусідньої держави (хоча вина останньої не доведена). Тим паче, що парламентські вибори в Індій наближаються.
Через кілька днів Індія провела бомбардування ймовірного місця табору терористів на території Пакистану. Два літака було збито пакистанською армією, пілота взято в полон. І хоча одразу ж прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан запропонував переговори, такі демарші можуть покласти хрест на зусиллях останніх кількох років з нормалізації відносин у Південній Азії. Слід нагадати, що обидві держави володіють ядерною зброєю: Індія з 1970-х, Пакистан з 1998 року. Тому посилення напруги (що підживлюватиметься союзом Індії з США та Пакистану з Китаєм) може змусити турбуватися весь світ. Так само, як і нездатність двох ядерних держав нормально контролювати власне прикордоння.
Поки що, як не дивно, ні ООН, ні Вашингтон сильно не втручалися у загострення конфлікту (хоча Трамп провів зустріч з Кім Чен Ином у Таїланді – недалеко від Індійського субконтиненту). Вочевидь, глобальні гравці готують позицію, думають як зберегти нормальні відносини з обома країнами – центрами промислового зростання. З іншого боку, Пакистан і далі підтримуватиме моджахедів, що ведуть партизанську боротьбу у Кашмірі, а індійське суспільство зменшуватиме рівень лояльності до власних мусульман, яких у країні більше 160 млн.
Нестабільність у світі
Загрозлива ситуація складається в Алжирі: там розгортаються масові демонстрації, черговий виток Арабської весни (якої країни уникла вісім років тому). Алжир має давні традиції внутрішнього протистояння (згадаймо громадянську війну 1990-х). Якщо Алжир переживатиме нестабільність, то посилиться активність міграційних потоків – країна стане воротами до ЄС на зразок колишньої Лівії, де підуть біженці з Субсахарської Африки. Тому для ЄС критично важливо допомогти Алжиру встояти на мирних рейках, як це вийшло у сусідньому Тунісі.
Продовжується громадянське протистояння у Венесуелі. Особливо напружені стосунки з сусідньою Колумбією, з якою Мадуро обірвав дипломатичні відносини, виславши дипломатів. Ця країна поряд з Бразилією найбільш зацікавлена з сусідів у скиненні режиму в Каракасі. У країні триває гуманітарна криза, а обіцянки Росії втрутитися поки що залишаються словами: недостатньо ресурсів для втручання за океаном, окрім сотні найманців.
Євроскептицизм і ревізіонізм – від Італії до Польщі
Антоніо Таяні
А в Європі триває наростання дипломатичних конфліктів. Епіцентром залишається Італія. Після похолодання у відносинах з Парижем минулого тижня настала черга східних сусідів. Антоніо Таяні, голова Європарламенту і водночас представник євроскептичної “Вперед Італіє”, допустив двозначні висловлювання про італійську приналежність Істрії та Далмації: регіонів, що зараз поділені між Словенією та Хорватією. Хоча він майже одразу вибачився, але представники Загреба та Любляни різко відреагували, критикуючи “історичний ревізіонізм та іредентизм”. А якщо згадати, що Словенія та Хорватія мають територіальні суперечки і між собою (в районі Піранської затоки), то непродумані заяви італійських політиків можуь сприяти розпаленню як нових конфліктів на Балканах, так і дискредитації європейських структур. До того ж заява Таяні пролунала під час вшанування жертв “Шахти в Басовиці”: італійців, убитих у 1945 югославськими загонами, що наступали.
Згадана хвиля вже давно торкнулась країни Центрально-Східної Європи. Згадаймо складні відносини Києва з Будапештом. На днях з Угорщини знову пролунали заклики змінювати закон про освіту, називаючи конституційний захист державної мови мало не “фашизмом”.
Аналогічно непродумано діє Польща, розвиваючи тему історичних взаємних рахунків під час Другої світової війни. Відкриття пам’ятника “жертвам українського націоналізму” – то удар політиці потепління, що, здавалося, почалась між Варшавою та Києвом кілька місяців тому. Сподіваємось, несмертельний, але в перспективі історичні претензії можуть отримати самі поляки: від Берліну за вигнання німців зі своїх земель у Сілезії та Померанії. Звісно, не за Маркель, але за кілька ркоів ситуація може змінитися. Тим паче, що вже Італія – одна з держав-союзників Осі – відкрито вдається до “ревізіонізму” на найвищому рівні.
Тішить, звісно, що поляк Туск дуже сподобався українській аудиторії під час виступу у Верховній Раді. Але готовності до співпраці одної з груп польського політиму явно недостатньо.
Варшава вже одержує плоди непродуманої зовнішньої політики. Новий скандал у відносинах з Ізраїлем: через те, що ряд єврейських політиків публічно звинувачували поляків у причетності до Голокосту. А тут ще й сумнозвісний закон, через який Польща сварилася з Києвом і Тель-Авівом ще минулого року. Нетаньяху публічно озвучив претензії у Варшаві під час міжнародної конференції “Миру та безпеки” 13-14 лютого, де представники арабських держав, Ізраїлю та США мали оговорювати кібер-загрози, відбудову Сирії та проблеми воєн. Насправді йшлося про потребу арабів (насамперед Саудівської Аравії та Ізраїлю, що не мають дипломатичних відносин) разом подумати, як поводитися зі своїм головним ворогом на Близькому Сході – Іраном. І відносини з Тегераном Варшава значно охолодила.
Мюнхенська конференція
16-17 лютого в Мюнхені відбулася 55-а безпекова конференція – щорічний захід, що цьогоріч проходив з 15 по 17 лютого на тему “Великий пазл – хто збере частини?”. Насправді було багато цікавих виступів: і Ангели Меркель, і віце-президента США Майка Пенса. І Порошенко зустрічався з західними лідерами. Але конференція чітко продемонструвала: в кожної держави власні інтереси, і проблеми інших їх мало хвилюють. США говорить про іранську загрозу та потребу фінансування НАТО, європейці – про загрозу популізму та самого Трампа.
Тема України перестала бути головною для лідерів провідних країн. Лише Меркель присвятила багато уваги, але в контексті збереження Мінських угод та гарантій збереження транзиту російського газу через Україну (що є механізмом впливу на Кремль). Водночас згадує, що в її молодості і ФРН, і НДР однаково купували російський газ, попри холодну війну. Про посилення санкцій згадала лише в контексті агресії в Керченській протоці
Російське питання в пріоритеті звісно, але в контексті розриву ракетної угоди, а не агресії проти сусідніх держав.
За анонімною інформацією, що випливла у західних джерелах (Bloomberg), Майк Пенс запропонував Меркель відправити німецькі кораблі через Керченську протоку для демонстрації власної позиції. Ангела Меркель відмовилася від пропозиції, аргументувавши це попередженням Петра Порошенка, який шукає мирні способи, щоб протока постійно залишалася доступною для всіх кораблів. А Макрон взагалі назвав американський план непотрібною провокацією.
Ця інформація, за умови достовірності, кидає тінь не лише на європейських недієздатних союзників, а й на офіційний Київ.
Балканська весна
Протестні рухи проти корупційних еліт, що почались у Чорногорії, далі ширяться і на інші країни регіону, насамперед, Албанію та Сербію. Нагадаємо: чорногорці протестують після корупційного скандалу проти керівної Демократичної партії соціалістів та її лідера Міло Джукановича, що майже беззмінно перебуває при владі останні 25 років.
В контексті близької євроінтеграції вуличні протестувальники вимагають змін правил гри в суспільно-політичному просторі. Водночас у Сербії на вулиці лунають проросійські заяви, що використовують традиційно промосковські настрої населення.
Тим часом євроінтеграційна динаміка укріплюється в інших державах Центрально-Східної Європи. За визнанням Брюсселя, Боснія і Герцеговина виконали всі умови, аби стати кандидатом на вступ до ЄС. Зважаючи на наростання внутрішньої кризи та посилення відцентрових тенденцій хорватської та сербської громад, вплив європейської перспективи здатен загальмувати цей процес.
Вибори в Молдові та Естонії
24 лютого у Молдові пройшли парламентські вибори. Проросійська партія соціалістів президента Додона набрала лише третину голосів. Тим часом Демократична партія на чолі з головним олігархом країни Владом Плахотнюком набрала 23 %, а проєвропейський блок “Гідність і правда” та “Дія та солідарність” (Майя Санду – лідер ) – 26 %. Нагадаємо, що Молдова – парламентська республіка, де роль Президента – суто декоративна. Найімовірніше, дві останні сформують проєвропейську коаліцію. Ще один програш проросійських сил – перемога близьких до Демократичної партії кандидатів, зокрема на округах, де голосували жителі Придністров’я (вже вдруге після 2016 року).
Парламентські вибори пройшли і в Естонії: їх виграла Партія реформ з 29 % підтримки на чолі з Каєю Каллас. Найімовірніше, саме вона очолить майбутній уряд, ставши першою жінкою на цій посаді (зауважимо, що президентом країни з 2016 також є жінка – Керсті Кальюлайд). Керівна Центристська партія набрала 22 %. Для України це загалом позитивний результат, бо Партія реформ підтримує подальше зменшення долі викладання російської мови і виступає проти курсу центристів на добрі відносини з Кремлем.
Юрій Олійник, експерт УССД
Leave a Reply