Попри візантійські маневри, Москва готує для Білорусі аншлюс – експерт

У російсько-білоруських відносинах намітилися суттєві зміни. Спершу Лукашенко нібито вкотре посварився з Путіним і поїхав додому просто під час зустрічі обох у Пекіні (попри прохання Сі Цзіпіна). Невдовзі Москва провела ротацію посла у Мінську. Що означають ці дипломатичні танці і що насправді відбувається у сусідів – для видання InfA коментує експерт аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник.

Оглядач зауважує: призначення посла нерідко – не просто дипломатична формальність, а й корегування курсу в двосторонніх відносинах.

«До Києва, наприклад, Кремль не призначає посла ще з 2014-го. Можна згадати й роль американських дипломатів (тієї ж Міли Йованович) у внутрішній українській політиці. Тим більше варто згадати історію новопризначеного посла РФ у Білорусі Дмітрія Мазєнцева: це не просто дипломат, екс-губернатор Іркутської області і технічний кандидат Путіна на президентських виборах-2012. Традиційно посли Москви у Білорусі та Україні – це досить високорангові персони, що більше схожі не на дипломатів, а на намісників з великою долею самостійної гри (згадати бодай Черномирдіна)».

Експерт припускає, що нове призначення може сигналізувати про перехід політики Кремля до більш візантійських, поміркованих методів впливу, бо Лукашенко не піддається на прямі вимоги здати останні елементи незалежності.

«Поведінка колишнього посла Бабіча викликала невдоволення білоруського МЗС неповагою до суверенітету Мінська. А Мазєнцев відомий як більш обережний у висловлюваннях. З іншого боку, пекінський скандал може бути лише ширмою, щоби заспокоїти зацікавлених осіб – передусім США, і спокійно готувати на 2020 рік «мирний» аншлюс.

Зрозуміло одне – активна робота на білоруському напрямку триває. І Києву пора більш активно спілкуватися з Мінськом, відходячи від ролі пасивного глядача. Чи жорстким, чи м’яким шляхом Путін намагатиметься дотиснути Білорусь і затягнути в тісніші обійми. Згадаймо, що для Януковича теж тривалий час не жалкували пряників-кредитів, аж доки не перейшли до силових засобів».