Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник. Загострення на Донбасі та Чорному морі, посилення впливу Росії у Західній Європі, нове скликання Європарламенту, антиурядові маніфестації в Грузії, загострення між США та Іраном – у місячному огляді.
Тенденції російсько-української війни
В умовах українських виборчих перегонів Росія посилює тиск на більшості напрямків. Насамперед на економічному – тривають газові переговори, результат яких поки що малопрогнозований (аж до часткової заміни російського газу туркменським, чому заважає невизначеність юридичного статусу Каспійського моря і механізму погодження всіх узбережних країн на прокладання трубопроводів). Після незначних поступок (з 1 липня Росія дозволила експорт українських товарів до Центральної Азії після засудження подібної блокади в СОТ) розгортаються торговельні війни навколо поставок дизельного палива та скріпленого газу, Україна вводить спеціальні мита (хоча поки що не може повністю перейти на поставки зі США).
Активізується протистояння на Чорному морі. Незважаючи на закриття району для проведення міжнародних навчань “Sea Breeze 2019, російський корабель “Сметливый” здійснив спробу вторгнення в цю зону, очевидно з метою провокування кораблів як України, так і держав-членів НАТО. І досить близько від гирла Дунаю і Одеси – щоб демонструвати Румунії та Болгарії свою силу. Кремль прагне дискредитувати всі наміри, готовність нації до морської політики, без якої неможливе ні звільнення Криму, ні блокування російського впливу у світі – в Сирії, Лівії, Ємені. Блокада Одеси з катастрофічними наслідками для вітчизняного експорту залишається можливою, попри присутність в акваторії обмежених сил наших союзників. І чи підуть вони на загострення? Румуни, болгари і турки насамперед – чорноморські члени НАТО.
Паралельно Росія укріплює власні сили в регіоні, перебазовує десятків винищувачів, перехоплювачів і вертольотів на оперативні аеродроми в Краснодарському краї і в анексованому Криму в ході стратегічних командно-штабних навчань “Центр-2019”, де відбувалося відпрацювання передислокації та зустрічного удару у відповідь
Досить жорстко реагує на російську загрозу керівництво НАТО. Зокрема генсек Єнс Столтенберг під час зустрічі міністрів у Брюсселі підкреслив, що якщо Росія не повернеться до виконання Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, то країни НАТО будуть змушувати посилювати оборону (зокрема проти формально заборонених російських ракет SSC-8), у тому числі засобами ядерного стримування. Палата представників Конгресу США схвалила проекти законів про фінансування американських урядових структур на 2020 рік, у яких передбачено майже 700 млн доларів для підтримки України.
Із зазначеної суми $50 мільйонів мають бути спрямовані виключно для надання летальної зброї оборонного характеру.
Після парламентських виборів в Україні Київ вчергове затримує російське судно, причетне до силової діяльності країни-окупанта. СБУ разом з Військовою прокуратурою арештували російський танкер “NEYMA” під час ремонту в порту Ізмаїл, який залучали до перекриття Керченської протоки під час проходу українських кораблів у грудні 2018. За день до цього Росія зіткнулася з напругою на Далекому Сході – КНДР арештувала російське судно в міжнародних водах, які в односторонньому порядку оголосила своїми. Також 23 липня літаки вже Республіки Кореї витіснили російський бомбардувальник із повітряного простору, який вважають своїм, провівши понад 300 погрожувальних пострілів. Згодом у Сеулі розробили і дипломатичну ноту. Такий сприятливий момент слід використовувати Україні, не припиняючи більш рішуче діяти проти агресора.
На політичному фланзі Путін продовжує брутально втручатись у внутрішні справи України, підписавши черговий указ про спрощене надання громадянства – не лише на жителів окупованих територій (як згідно з указом Путіна в квітні), а й на все населення Донецької та Луганської областей. Водночас українським морякам продовжили термін перебування у полоні. На цьому фоні Президент продовжує триматися очевидно недієздатного Нормандського формату, шукаючи прямої зустрічі з главами Росії, Німеччини та Франції.
Попри низку внутрішніх проблем (чергова напруга в Москві в результаті муніципальних виборів), Кремль продовжує курс на воєнне посилення. За однією з версій, у результаті випробування нового типу ракетних озброєнь (“Посейдон”) потрапив в аварію російський підводний човен на Баренцевому морі, коли загинуло 14 моряків.
Посилення Росії на Заході
Парламентська асамблея Ради Європи на своєму засіданні в ніч на 25 червня підтримала резолюцію, яка змінює правила ПАРЄ і повертає Російській Федерації повне членство. Це – програш України як держави.
Головні причини – фінансові
Рада Європи за статутом діє як добровільна організація і не має механізмів змушування членів до виконання рішень, наприклад за порушення прав людини. Тому вимушені на переговори, що грає на руку агресору. З 2017 року Росія, позбавлена права голосування, призупинила сплату внесків.
Збитки з 2017 року без оплат Росії – 20 млн. євро щорічно. Заборгували понад 75 млн. євро, до кінця червня сума може зрости до 100 млн.
Вказані дії виправдовуються збереженням юрисдикції Європейського суду з прав людини для громадян РФ. Але російський уряд все одно не виконує ці зобов’язання, але символічно залишається в колі європейських держав.
З іншого боку, згадують про окуповані території. Експерт парламентської фракції соціал-демократів з прав людини Франк Швабе (Frank Schwabe) вказує, крім того, що виключення Росії з Ради Європи призвело б до того, що і “мільйони жителів окупованих або контрольованих територій – таких, як Крим, Донбас або Південна Осетія” також виявилися б позбавленими права подавати в ЄСПЛ скарги на російську владу. Але яким чином вони можуть скаржитися, якщо більшість членів Ради Європи не визнають ці території окупованими, за які несе відповідальність агресор?
Порівняно з 2017 роком рівень підтримки України об’єктивно погіршується. Тоді було запущено процес відсторонення президента ПАРЄ – представника Іспанії Педро Аґрамунта, що відвідував окупований Крим, і змушений піти у відставку в жовтні 2017, через кілька місяців після відвідання Криму. Тож рівень підтримки України об’єктивно погіршується. До речі, Аґрамунт продовжив у подальшому бути ініціатором проросійських ініціатив.
Ще в жовтні аналогічна пропозиція не набрала достатньої кількості голосів, але зараз ситуація погіршується.
Зараз президент ПАРЄ – представниця Швейцарії Ліліан Морі Паск’є (Liliane Maury Pasquier), соціал-демократ. Ще 10 червня обговорювала з Лавровим питання повернення Росії. Також зустрілася із представниками Держдуми і Ради федерацій РФ. В Асамблеї відзначили, що метою зустрічі є «продовження діалогу про відносини між Парламентською асамблеєю і російським парламентом».
Генеральний секретар Ради Європи, представник Норвегії Турбйорн Ягланд, що обіймає цю посаду з 2009 року, теж повністю підтримує повернення Росії.
Події в ПАРЄ самі по собі не мають великого значення, але повернення Росії – тривожний дзвіночок, чіткий символ справжніх намірів наших західноєвропейських “друзів”. Зухвалості Москві додає зрадлива політика ряду європейських держав, зокрема Франції та Німеччини, що стали головними лобістами повернення Росії до ПАРЄ. І мовчазною згодою відреагували на судилище над ветераном Віталієм Марківим у Італії.
Тепер же маємо ще одного політв’язня. Так дружба з Росією долає суто економічні межі.
Попри токсичність контактів із Кремлем в аспекті внутрішньоамериканського “розслідування Мюллера”, Трамп на зустрічі G 20 28 червня в Осаці обговорив із Путіном проблеми звільнення моряків та ситуації на Донбасі (що підтверджує і позиція Курта Волкера). Однак вже стає звичним обговорення без участі Києва, якому просто доносять позицію, що загрожує нашим інтересам.
Водночас розлам самої Західної Європи наростає. Новий уряд Великобританії на чолі з консерватором Борисом Джонсоном заявив про курс на пришвидшений вихід з ЄС. Експерти оцінюють новий кабінет як найбільш правий з часів Маргарет Тетчер.
Угорщина
Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто заявив, що не розуміє, чому українська політична еліта так гостро реагує на візити угорських чиновників на Закарпаття перед виборами. Виклична політика Будапешта, що оцінює “червоні лінії” нової влади, буде продовжуватись.
Новий Європарламент
Європейський парламент першим з інституцій Євросоюзу змінив свого керівника.
На найближчі 2,5 роки президентом став італієць Давід-Марія Сассолі. Представник колишньої групи Берлусконі, що посилено критикує нову владу Італії (насамперед главу МВС Італії та лідера партії “Ліга” Маттео Сальвіні), зокрема через жорстку антиміграційну політику. Водночас представник ХДС Урсула фон дер Ляйєн обрана президентом Єврокомісії на 5 років. До того ж прізвище з кандидатів було у списку лише одне, і 383 депутати проголосували за раніше затверджену на рівні глав держав кандидатуру. Загалом два новообрані кандидати – ставленики старої брюссельської бюрократії, що стримуватимуть прагнення євроскептиків та нових партій у Європарламенті до змін.
Грузинські події, штурм Парламенту
У Грузії з четверга 20 червня тривають вуличні маніфестації, приводом до яких стали відвідини російськими депутатами Державної думи грузинського парламенту, зокрема один із адептів анексії Абхазії та Південної Осетії Сергій Гаврилов дозволив собі сісти у крісло спікера. Візит відбувався в рамках Міжпарламентської асамблеї православ’я, де РПЦ у тому числі представляли українські депутати з Опозиційного блоку. Гаврилов, до речі, комуніст, що очолює російську делегацію в Асамблеї, та з 2018 року обраний її президентом. На жаль, досі українські депутати теж входили до неї, і лише після тбіліського інциденту задумались про вихід. До речі, на асамблеї були присутніми голова фракції “Опозиційний блок” Вадим Новинський та єпископ Баришівський УПЦ Московського патріархату Віктор Коцаба, яких представили як гостей від імені РПЦ.
Що цікаво, правляча партія “Грузинська мрія – Демократична Грузія” при владі з 2012 року, коли була опозицією – набрала 52 %, сформувавши однопартійну більшість. До цього владу очолював Саакашвілі (Єдиний національний рух). З 2013 року “мрійники” контролюють посаду президента (нинішня Саломе Зурабішвілі позапартійна, але фактично креатура Грузинської мрії). Хоча і декларується євроатлантична інтеграція, підтримується позиція України, на практиці влада намагалась пом’якшити відносини з РФ.
Теперішні протести очолює “Єдиний національний рух” (колись партія Саакашвілі, тепер голова Грігол Вашадзе). Хоча поліція жорстко реагувала (зокрема пустила сльозогінний газ після спроби штурму парламенту, постраждало кілька сотень людей), влада змушена йти на поступки – спікер уже оголосив про відставку, як вимагала опозиція. Але залишаються вимоги відставки голів МЗС, МВС та прикордонної служби, говорять про перевибори. Владу звинувачують у поступках російській агресії, присутність російських депутатів, що підтримують агресію у парламенті Грузії, вважають блюзнірством.
Вимога перевиборів супроводжується позицією введення нульового виборчого бар’єру та пропорційної системи, що вже передбачено чинною Конституцією, але з 2024 року. Упродовж кількох місяців опозиція збирає підписи про негайний перехід на нову систему з достроковими виборами. 13 червня представники 20-ти опозиційних партій представили в парламенті Грузії 300 тисяч підписів, але влада відмовилась їх розглядати. Але протести налякали уряд. Бідзіна Іванішвілі, лідер “Грузинської мрії” підтвердив – нова система запрацює з 2020 року. Це суттєво послабить позиції владної партії, що домінує через перевагу на мажоритарних округах – як і в Україні.
Чимало негативу після маніфестацій спрямовано на Георгія Гахарію, міністра внутрішніх справ з 2017 року, якого розглядали як прямого конкурента Іванішвілі у владі. Тепер же він вимушений вибачатися за поведінку поліції та втрачає популярність, що вигідно не лише опозиції, а й фракції Іванішвілі у правлячій партії.
Таким чином, грузинська ситуація вчить, що концентрація влади призводить через деякий час до збирання всього негативу і наростання народного обурення. Про це слід задуматись і українській еліті. Поряд із цим, слід інтенсифікувати відносини як з владою, так і опозицією Грузії, підкреслюючи послідовну політику на збереження дружніх відносин, реанімації ГУАМу і стримування Росії.
США-Іран
19 липня Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп заявив, що корабель Військово-морських сил США знищив дрон Ірану над Ормузькою протокою.
“Сполучені Штати зберігають за собою право захищати свій персонал, свої матеріальні засоби та інтереси, а також закликають всі країни засудити спроби Ірану зазіхати на свободу судноплавства і глобальної торгівлі”, – заявив Трамп. Це стало фактичною відповіддю на збиття американського безпілотника Іраном 20 червня. Напруга в регіоні очікувано посилюватиметься, йде торгівля за позицію Туреччини та арабських монархій. Але перехід до гарячої фази, наприклад вторгнення США до Ірану, дуже маловірогідний. Особливо на фоні проблемних відносин з головним стратегічним союзником в регіоні – Туреччиною, яка самовільно закупила в Росії ракети С-400. До того ж Режим Реджепа Ердогана зсереджений на врунтрішніх проблемах – після місцевих виборах у головних містах країни, зокрема в Стамбулі, перемагає помірковано-ліва опозиція.
Юрій Олійник, експерт УССД
Leave a Reply