Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник. Відносини України та НАТО. сирійська операція Туреччини, європейські вибори та південноамериканські революції – у місячному огляді
Відносини Україна-НАТО
31 жовтня відбулось засідання Комісії Україна-НАТО з подальшим ухваленням заяви про підтримку співпраці з Україною та вітання курсу на вступ. Угорщина не стала ветувати заяву, що робила протягом двох років (із часу ухвалення Верховною Радою Закону “Про освіту”). Однак українські дипломати погодились із фіксацією в заяві зобов’зань змінити Закон відповідно до вимог Венеціанської комісії, які підтримує Угорщина – насамперед щодо навчання меншин рідною мовою у середній школі. Без ратифікації парламентом це лише декларація, але може стати приводом до перегляду мовного закону під гаслами євроатлантичної інтеграції.
Російська політика в Африці
22-23 жовтня у Сочі відкрилася найголовніша подія російської дипломатії 2019 року – Саміт + Економічного Форуму Росія-Африка.. Серед іншого Москва списала африканським країнам 20 млрд.$ боргів, що тягнуться ще з часів СРСР, в очікуванні подальших контрактів та наростання політичного впливу. Економічні форуми з африканськими державами – традиція, якій понад 10 років. Усі гравці, зацікавлені у впливі на континенті, пропонують свої умови співпраці перспективним економікам. Спершу Китай і ЄС, потім Індія та навіть Туреччина. Уперше це робить Росія. Звісно, плани більше військово-політичні, але економічна присутність як фундамент не менш важлива. Російські компанії, політтехнологи, а згодом і військові радники і найманці – елементи посилення російського впливу в регіоні, різними методами. Їхня зона впливу розростається –у жовтні, наприклад, убили 5 найманців-вагнерівців у Маозабіку. Зараз апробується саме “м’яка сила”. Для Москви важливі дружні відносини з африканськими урядами, що представляють четвертину членів ООН.
З іншого боку, між самими запрошеними державами, навіть позірними “друзями Росії” не все так райдужно. Зокрема під час форуму відбулись зустрічі лідерів християнської Ефіопії, Судану та Єгипту, які перебувають на межі конфлікту через будівництво ефіопської дамби Ренесансу, що загрожує водній безпеці інших двох мусульманських держав.
Латиноамериканська весна?
Південну Америку дедалі більше лихоманить. Понад рік триває громадянський конфлікт у Венесуелі. Восени спалахнув Еквадор – зі столиці прогнали колишнього коміка Леніна Морено, що прийшов до влади в 2017 як спадкоємець Рафаеля Корреа (президента у 2007-17 роках). Вони були союзниками Чавеса і Мадуро. 20 жовтня почалися вуличні маніфестації у Болівії, у зв’язку з фальсифікаціями президентських виборів (комуніст Ево Моралес хотів іти на 4 термін). А тепер держава з найуспішнішою на континенті економікою – Чилі – теж сповзає в хаос. Більше 18 осіб загинуло в ході сутичок із поліцією, люди спалюють поїзди метро і грабують магазини. І все через підвищення ціни на столичне метро в години пік – з 1,13 до 1,17 доларів США. Це при тому, що рівень ВВП Чилі на 56 місці у світі (за даними МВФ). Україна аж на 112 місці. Але в нас люди ковтають і високі ціни на метро, і підвищення тарифів. Може краще б виходили на вулиці, а не довіряли свій голос черговим популістам на виборах?
Насправді в Південній Америці бачимо кризу соціалістичного шляху розвитку. У Венесуелі та Еквадорі еліти збагачувалися за рахунок експорту нафти і ділилися крихтами з народом, але після падіння цін не змогли втримати ситуацію. Разом із Болівією вони йшли дорогою “боліваріанського соціалізму”, активно налагоджуючи відносини з Росією для стримуванння Вашингтона.
У Чилі, здається, при владі правоконсерватор, Себастьян Перейра. Але в тому і біда, що розплачується він за результати лівопопулістських урядів останніх 30 років. Нагадаю нещодавню історію – попереднім президентом була Мішель Бачелет (Соціалістична партія Чилі), що правила у 2006-2010 роках, а також у 2014-2018 роках (Соціалістична партія Чилі). Вона опиралась на альянс лівих сил, включно з Комуністичною партією. На останні вибори вона не пішла, зіткнувшись із масштабним корупційним скандалом за участь членів родини. Натомість Себастьян Піньєра ще за декілька днів до інавгурації передав більшість своїх статків у сліпі трасти (не чекаючи роками). Але економіка, попри показники росту і похвали МВФ, не просто зростала. Багатство зосереджувалось у руках обмеженої групи людей, а більшість відчувала несправедливість, попри риторику соціальних гарантій та лівого популізму. Тепер же правоконсервативний уряд зіткнувся з закономірним кінцем народного терпіння (хоча помітні маніфестації бували і раніше – в 2006, 2011). І якщо в Еквадорі та Венесуелі лівий блок себе дискредитував, то в Чилі зростає шанс повернення комуністів та соціалістів до влади. Для України це поганий дзвіночок, бо вони традиційно орієнтуються на антиамериканізм і шукають дружби з Кремлем. Зокрема Бачелет (що зараз очолює ліву опозицію) підтримувала зняття американських санкцій із Куби. Натомість Піньєра чітко орієнтований на збереження національного суверенітету і протидію соціалістичній експансії в Латинській Америці (зокрема він підтримав Трампа у протистоянні з Венесуелою).
Також можна очікувати розширення діяльності російської агентури в умовах наростання нестабільності. Не Кубою і Венесуелою єдиною, а вплив у безпосередній зоні інтересів США – вагомий приз. Сподіваюсь, Москва втопить ще кілька мільярдів доларів у геополітичні прожекти – менше ресурсів піде на утримання окупації на Донбасі і в Криму. Також чекаємо адекватної реакції з Білого дому. Це вже не Сирія, а давня зона американського виключного впливу.
Також загострюється ситуація в Уругваї – після спроби уряду ухвалити закон про можливість порушення права на недоторканність житла під час боротьби зі злочинністю, почались масові акції. Місцеві жителі бачать загрозу “закручування гайок” під приводом захисту суспільства.
ВИБОРИ У СВІТІ
У жовтні у низці країн відбулися вибори. 27 жовтня у Німеччині пройшли місцеві вибори до ландтагу Тюрингії, де перемогла відверто промосковська партія “Ліві” (de Linke) з 31 % голосів. Альтернатива для Німеччини вкотре помножила свій результат (до 2,4 % – у попередньому скликанні лише 10,3%). Також трохи укріпились зелені, а традиційні ХДС-ХСС і соціал-демократи перебувають у кризі. Водночас континентальні європейці продовжують проявляти нелояльне ставлення до України – в Німеччини відхилили пропозицію визнати Голодомор геноцидом, а президент Франції Макрон засудив “українські та болгарські банди”. Сумнівні рішення ухвалює Данія, санкціонуючи будівництво “Північного потоку – 2”.
21 жовтня на федеральних виборах у Канаді ліберали Джастіна Трюдо набрали найбільше голосів, але втратили більшість. Консерватори посилили представництво. Також зростає вплив франкофонів-націоналістів – історичною подією стало укріплення “Квебекського блоку”, що розширив представництво до 32 мандатів (у попередньому скликанні мали лише 10). Тепер від них залежить майбутнє коаліційних перемовин.
А в Польщі на парламентських виборах 13 жовтня очікувано перемогли правоконсерватори з партії “Право і справедливість”, набравши аж 45,81% голосів (у 2015 році за них проголосувало 37,6% виборців). І, попри меншу підтримку у великих містах, збалансована економічна політика та просування власних національних інтересів підтримується польським народом. Також до Сейму несподівано потрапила ще більш права фракція “Конфедерація”, набравши близько 7 %. Отже, попри прогнози ліберальних аналітиків, Варшава залишається цитаделлю правоконсервативного вектору.
Сирійська операція Туреччини і події на Близькому Сході
У Сирії тривають суттєві зміни військово-політичної конфігурації. Нещодавно, влітку, сформувалася ситуація домінування сил Башара Асада. Його війська за підтримки Росії та Ірану повели успішний наступ на позиції сунітської опозиції в провінції Ідліб, що опирається на Туреччину та (частково) США. Це пряме порушення досягнутих раніше в Астані домовленостей про розподіл зон впливу в країні. Найбільше цей наступ бив по Туреччині та позиціях Реджепа Ердогана, що після невдалої спроби перевороту 2016 року залишається у складних відносинах з армією. Воєнно-політичний провал у Сирії міг значно похитнути і так нестабільні позиції Ердогана, особливо на фоні перемоги опозиції на місцевих виборах у найбільших турецьких містах, у тому числі і мегаполісі Стамбулі (де проживає до 20 % населення країни). Тому Стамбул ухвалив рішення про масштабну військову операцію під кодовою назвою “Джерело миру”, що триває з 22 жовтня 2019 року.
Це не перша з подібних операцій Туреччини. Під час операцій “Щит Єфрату” (серпень 2016 року) та “Оливкова галузка”(січень 2018 року) під приводом боротьби з ІДІЛ туркам вдалось закріпити вплив лояльних до них суннітських угруповань (Вільної сирійської армії) на західному відрізку турецько-сирійського кордону. Також проводились операції на суміжних територіях Іраку. Тепер ідеться про східний відрізок кордону, де сформувалося курдське квазідержавне утворення “Рожава”.
Хоча у курдів залишається до 70 тисяч ополченців, США припиняють підтримку засобами авіації та масову передачу озброєнь. Але американці не йдуть – просто змінюють форму присутності, покладаючись на проксі-сили (баланс між турками і курдами). І самі присутні в ключових для транспортування енергоресурсів точках – Дейр-ез-Зор, Кобані, Манбідж.
На турецько-російських переговорах Москва, по суті, вимушена ви-знати претензії Анкари. Після 6,5 годин переговорів між керівниками Росії та Туреччини увечері 22 жовтня в Сочі було укладено меморандум взає-морозуміння щодо ситуації в Сирії, що складається з 10 пунктів. Серед інших декларацій про мир та прагнення до відновлення миру в Сирії Ер-доган добився визнання права на контроль зони претензій – 440 км довжи-ни і 30 км ширини. Визнається можливість повернення 2 млн. біженців, і не тільки в цю зону, а й загалом на північ Сирії.
Підсумовуючи, у цьому раунді перемога залишилася за Туреччи-ною. Американці вирішили відмовитись від гарантій одному союзнику і фактично дали згоду на активність більш важливого партнера (попри ри-туальне засудження). Водночас Росія змушена реагувати, і поки що визна-ти претензії Анкари. Здобутий контроль над південною частиною Рожави досить ефемерний, і Вашингтон може відновити підтримку курдів, при су-проводі активізації на інших фронтах (у районі Ідлібу чи Голанських ви-сот).
Тим часом на півдні Ємену відбуваються переломні події. Підписується угода між офіційно визнаним урядом (підтримуваним Саудівською Аравією) та сепаратистами в пустельних районах на південному сході (ОАЕ) про поділ влади в державі. Тепер вони зможуть спрямувати всі сили на боротьбу з хуситами, яких підтримують Іран та Росія.
Leave a Reply