Російські окупанти заявили про відновлення паромного сполучення турецьким портом Зонгулдак і Керченським портом в окупованому Криму. Пароми можуть ходити раз на тиждень. Інформація поки-що не підтверджена турецькою стороною, однак вірогідність досить висока.
Трохи історії – у 2014-16 роках паром Varyag здійснював обхідне сполучення, йшовши транзитом через російський порт у Новоросійську, оскільки турецькі чиновники не приймали документацію, заповнено в окупованому Криму. В листопаді 2016 почались прямі рейси між Севастополем та Зонгулдаком. Однак після протестів української сторони сполучення було перервано у березні 2017 року. У жовтні 2017 року влада Туреччини прийняли рішення не приймати кораблі, що прибувають з портів окупованого Криму під будь-яким прапором.
Туреччина доєдналась до антиросійських санкцій як член НАТО, а також увійшла в напруженість з Росією у Сирії, апогеєм чого стало збиття турецькими військами російського літака СУ-24 24 листопада 2015 року. Після цього теплішають україно-турецькі відносини (Туреччина зокрема була визнана одним з двох, поряд з США, стратегічним партнером України). Попри деяке похолодання після непродуманих дій українських дипломатів у липні 2016 року (коли невдала спроба воєнного перевороту була підтримана українським консулом у Стамбулі Корсунським).
Звісно, турецька зовнішня політика передусім спрямована на власні національні інтереси – насамперед запобігання курдcькій загрозі. Тому попри демонстрацію підтримки України та кримських татар Ердоган неодноразово входив у клінч з представниками інших держав НАТО, зокрема Німеччиною. Анкара робила закупки озброєння у Росії (зокрема ракетних комплексів C-300), підтримувала актуальність побудови “Турецького” газопроводу по дну Чорного моря (хоча останнім часом і не надто активно).
Здається, ще 6 серпня Президент Зеленський успішно зустрічався з Ердоганом. Анкара регулярно підтримує українську позицію в ООН. Але на фоні власних інтересів Україна може відійти на другий план.
Нещодавня операція “Джерело миру” у північній Сирії закінчилась черговим перерозподілом сфер впливу під час зустрічі Путіна та Ердогана в Сочі 22 жовтня. Можливо, що в обмін на певні гарантії у Сирії Ердоган поступився в плані торгівельної блокади Криму. Це ще раз свідчить, що Київ не є настільки важливим партнером для Анкари, цінним союзником, інтереси якого слід врахувати.
Також виникає багато питань до української дипломатії на турецькому напрямку (яка довела свою “професійність” у липні 2016 року). Звісно, тепер очікуємо швидкої реакції на рівні МЗС і Офісу Президента. Насамперед заяв про незаконність перетину українського державного кордону для осіб, що користуватимуться паромом.
Це вагома втрата досягнутих раніше результатів, негативний маркер нівелювання інтересів України не лише Німеччиною та Францією, але й державами-сусідами, що самі перебувають у складних і досить конфліктних відносинах з Російською Федерацією. Вочевидь, турецька влада не розглядає нашу владу як надійного союзника на найближчі роки, і ця тенденція (з огляду на “миротворчу” політику Києва) буде продовжуватись.
Додатковим фактором турецького розчарування може бути відсутність належної реакції на активність курдських організацій. Вони 11 листопада зробили спробу знищити кілька мобільних вишок компанії “Lifecell”, що належить турецькому власнику, на Київщині.
експерт Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”
Юрій Олійник
Leave a Reply