Олександр Малютін, практикант НАЦ УССД
Для Венесуели, яка вже декілька років знаходиться в перманентній кризі, 2020 рік може обернутися повною катастрофою. Головним каталізатором, як і раніше, залишається нафтовий чинник. Для країни, яка 95% валюти отримує, експортуючи неочищену нафту, американські санкції проти державної видобувної компанії PdVSA стали досить серйозним ударом. Ще гірша ситуація виникла, коли у 2019 році санкції наклали на «Роснефть», головного покупця венесуельскої нафти. І вже зовсім непоправної шкоди принесли у лютому 2020 року американські санкції проти TTI, дочірньої компанії «Роснефти», на долю якої у 2019 році припала третина від усього об’єму венесуельского експорту нафти. Все це врешті-решт призвело до того, що більшу частину лютого PdVSA не могла продати жодного бареля. І тому, напевно, не варто дивуватись тому, що на початку березня Венесуела здійснила бартер з мексиканською компанією Libre Abordo, обмінявши 6.2 млн. барелів нафти на воду та зерно.
Не покращило ситуацію і непідписання угоди між Росією та ОПЕК, що призвело до світового падіння цін на нафту. До цих пір зусилля Саудівської Аравії, які вона щорічно вкладала для пролонгації угоди про зменшення обсягів видобутку, тримали ціни на нафту стабільно високими, не дивлячись на те, що по суті, угоду виконували тільки саудити. Тепер, після того, як контроль за видобутком, який би він не був, залишився у минулому, ситуація стає доволі однозначною. Нові розвідані світові запаси, тепла зима, надлишок пропозиції цілком природньо призвели до суттєвого зменшення ціни на нафту. І, за свідченням більшості експертів у цій галузі, в, принаймні, найближче десятиліття збільшення ціни не прогнозується.
Що ж до Венесуели, ціна на венесуельску нафту опустилась до приблизно 20$ за барель. Враховуючи, що витрати на видобуток в середньому становлять 10-12$ за барель, нинішня динаміка веде до можливого економічного колапсу.
Між тим, незважаючи на значні (по міркам Венесуели) інвестиції у нафтовидобувну галузь, обсяги видобутку на початку 2020 року можна також назвати незадовільними. Звісно, 700-730 тис. барелів/добу це вже краще, ніж 600 барелів\добу у вересні 2019 року, проте до заявленої президентом цілі 2 млн. барелів\добу ще дуже далеко. Окрім того, нафтові компанії все частіше стикаються з тиском для впровадження цілей щодо скорочення викидів. Тому венесуельська важка нафта, яка має високий вміст вуглецю, цілком може втратити (і вже втрачає) чималий відсоток свого ринку.
Ще одним негативним сюрпризом 2020 року, як і для світу, так і, особливо, для Венесуели, стала епідемія коронавірусу. Першим очевидним наслідком цього стало суттєве падіння попиту Китаю на венесуельську нафту, адже КНР була найбільшим імпортером. Проте справжні проблеми почались, коли COVID-19 дістався до самої Венесуели, адже раптом виявилось, що система охорони здоров’я в країні зараз знаходиться у плачевному стані. Більша частина лікарень не має навіть масок та мила. Не кажучи вже про найпростіше обладнання. Ще у лютому був впроваджений надзвичайний стан по всій країні, проте ситуація, звичайно, тільки погіршується.
У результаті, всі ці проблеми ще більше розхитують внутрішню ситуацію у країні, яка й так останні роки вкрай складна. Лідер опозиції та самопроголошений президент Хуан Гуайдо, якого підтримують західні демократії, дедалі частіше закликає провести позачергові президентські вибори вже цього року. На початку цього року він вже провів зустрічі з президентами Колумбії, Бразилії, та, що найголовніше, з Дональдом Трампом, домовившись про продовження зовнішнього тиску на Мадуро. Поки що, використовуючи збільшені повноваження через діючий надзвичайний стан, президент утримує владу, нерідко застосовуючи силові методи. Наприклад, проти учасників маршу 10 березня, ініційованого Гуайдо, поліція застосувала сльозогінний газ та дубинки.
Судячи з усього, хаос всередині країни підштовхує Мадуро на досить необдумані кроки. 17 березня президент Венесуели офіційно звернувся до МВФ з проханням виділити 5 млрд. доларів на боротьбу з коронавірусом. Важко сказати, на що сподівався голова держави, адже загальновідомо, що на політику МВФ дуже серйозний вплив мають Сполучені Штати, тому відмова, мотивована «міжнародним невизнанням режиму Мадуро», була очевидною. З цього напрошується висновок, що традиційна підтримка з боку Росії, Ірану та Туреччини стає, з багатьох причин, все меншою. А в першу чергу саме завдяки зовнішній фінансовій допомозі режим Мадуро впевнено тримався при владі, незважаючи на все більший тиск з боку західних демократій.
Підсумовуючи, можу лише констатувати, що нинішня неспроможність влади зупинити поширення коронавірусу та криза на нафтовому ринку, яка дуже болісно б’є по Венесуелі, як по повністю експортоорієнтованій державі, дає всі підстави очікувати, що режиму Мадуро існувати залишилось недовго.
Leave a Reply