Василь Деревінський, професор, доктор історичних наук, професор кафедри політичних наук і права Київського національного університету будівництва і архітектури
У зв’язку з процесом визнання Вселенським патріархом автокефалії Православної церкви України в інформаційному просторі держави релігійна тематика посіла помітне місце. З широкого спектра піднятих питань значне зацікавлення викликає осмислення впливу церковних інституцій та релігії взагалі на розвиток держави, суспільства, особистості, особливо в розрізі впливу релігійного фактора на економічний розвиток національної спільноти та її суб’єктів.
У сучасному секуляризованому суспільстві поширюється міркування щодо відсутності позитивного впливу релігії на людство та економіку зокрема. Є навіть такі, хто погоджується з висловом Карла Маркса, що «релігія — це подих пригніченої тварини, серце безсердечного світу, подібно до того як вона — дух бездушних порядків. Релігія — це опіум для народу»[1]. Себто розглядають релігію як інструмент в руках владоможців для одурманення народу. Подібне твердить Еріх Фромм, в бачені якого церква потрібна державі для того, щоб підтримувати людину в працездатному стані, «стані задоволення глибоко нерелігійною системою»[2].
Для ілюстрації відсутності позитивного впливу релігії на економічний розвиток суспільства наводять дані, які вказують, що економічно процвітають країни з невеликим відсотком вірян, а найрелігійніші країни навпаки є найбіднішими. Хоча з цієї схеми випадають економічно розвинуті держави США та Італія, в яких відсоток вірян є значним. Вимальовану схему успішних нерелігійних країн обґрунтовують тим, що можна знехтувати принципами релігії, але не власними інтересами. З економічної точки зору не доцільно втрачати багато часу на молитви, відвідування служб у храмах. Тож стверджують, що для людей більше важить рахунок у банку, ніж Біблія.
Відкидання релігії на маргінеси суспільного життя призвело до формування бездуховно-споживацького суспільства, в якому економічні відносини перетворилися в етично-безпринципні, що регулюються пристрастю, а не чеснотами і мораллю. У цьому суспільстві дух наживи перетворився на дух гедонізму. Що цікаво, в цій моделі суспільства, яка поглинає Україну, на місці витіснених релігій утворюється своя релігійність, яку Олена Тимчик називає «споживацьким тотемізмом». Своєрідним тотемом виступають бренди, споживання яких перетворює звичайних людей у надістот. Споживачі дістають емоційно-моральне задоволення від придбання товарів знаних брендів. «Споживання, — зазначає Олена Тимчик, — набирає терапевтичного, емоційно-компенсаторного впливу на масову свідомість, тобто функцію, притаманну релігії»[3]. Ця побутова містифікація, гонитва за насолодою, багатством позбавлена релігійного сенсу, у ній немає справжньої духовності, вона пов’язана з земними пристрастями. В цій свідомості споживацької релігійності немає нічого кращого, вищого, ніж насолода від речей, втішаючись якими люди переходять у своєрідну трансцендентність, у якій не потрібно думати про майбутнє.
Витісненням релігії, створенням своєрідних псевдорелігій не вдалося досягти гармонії в сучасному суспільстві. Навпаки прогресують різноманітні кризи суспільного устрою (соціальні, економічні, політичні тощо), посилюються розмови про «занепад Європи». Як твердить український релігієзнавець Юрій Чорноморець, світські технології розв’язання проблем не спрацьовують без моральної якості суспільних зв’язків[4].
Дослідник Микола Несправа наголошує на неможливості отримання гармонії в ринкових відносинах без самообмеження, яке є результатом релігійного виховання[5]. Висловлене перегукується з євангеліївськими словами: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа точить і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі карби на небі, де ні міль, ні іржа не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше»[6].
На початку ХХ ст. німецький філософ Макс Шелер зазначав про те, що криза суспільства споживацтва та маніпуляцій призведе до численних негативів — від екологічних до економічних, і лише християнство зможе вказати, як вибратися з катастрофи цивілізації, що будувалася століттями[7]. Століттям пізніше папа Римський Бенедикт ХVІ вказував на те, що марксистська система призвела до економічної розрухи, екологічного лиха, руйнування духу в одній частині Європі, а в іншій все відчутнішою виявлялася прірва між багатими і бідними, деградація гідності людської особи через наркотики, алкоголь і оманливі міражі ілюзорного щастя. Згідно з твердженням англійського релігієзнавця Джона Мілбанка сучасне суспільство прийшло до періоду, який можна порівняти з пізньою античністю, коли спостерігалася деградація моралі, відбувалися численні переселення, втрачали свою цінність секулярні ідеї, розгорталися політичні кризи тощо. За таких обставин, на думку останнього, суспільство перебуває на межі трансформаційних процесів, переходу до модифікованого середньовіччя, епохи повернення до християнських цінностей, але епохи, яка не має нагадувати темні віки з інквізицією, переслідуванням інакодумців тощо. Про те, що релігія повертається в сучасну європейську публічну політику, говорить архімандрит Кирило Говорун, зазначаючи, що час «секуляризації потихеньку сходить нанівець»[8]. Відповідно, існують очікування на перетворення суспільства на таке, в якому свою вагу матимуть духовні цінності, пріоритети солідарної моделі поведінки, а не постійне зростання конкуренції (при всій її важливості для зростання економічного розвитку)[9].
Спроможність релігії видозмінити суспільство обґрунтовується тим, що релігія перебуває в центрі нашого розуміння хто ми є, «визначає характер суспільства, координує соціальну взаємодію, забезпечує мир і процвітання»[10]. Релігія має здатність під впливом нових викликів і соціальних умов модифікуватися, так би мовити віднаходити своє місце і призначення для суспільства в нових реаліях. Відомий американський політик Мадлен Олбрайт розглядає релігію значною рушійною силою, потенціал якої потрібно використовувати на благо об’єднання суспільства[11].
Можна ще навести міркування дослідника Лоуренса Іяннакконса, який вважає, що «тоді як вчені-економісти ігнорували релігію, виходячи з переконання, що вона зникає під впливом секуляризації, практика свідчить про протилежне: релігія залишається дуже потужним чинником економічного розвитку суспільства в ХХІ столітті»[12].
Підставами подібних висловлювань про релігію, зокрема про її вплив на економіку, є результати наукових досліджень. Під час низки соціологічних досліджень, що їх провели різні науковці, скажімо, Роберт Барро, Луїджі Джуізо, Луїджі Зінгалезе, Паол Сапієнзе, Рейчел Мак-Клірі, Ліза Лейнерт, Лассе Штайнер, Бруно Фрей та ін. було виявлено покращення продуктивності праці, взаємин у колективі, посилення відчуття щастя. Як переконує український науковець Олена Тимчик, «ефективність виробництва хоча й залежить у першу чергу від грамотно організованої структури підприємства і ретельного аналізу інформації, але використання духовного потенціалу працівників дозволяє відділити успішну організацію від тієї, що просто існує»[13].
Науковці стверджують, що люди, які вірять в Бога, краще довіряють іншим людям, державним органам, ефективніше сплачують податки, менше схильні до правопорушень і більше переконані у ринковій справедливості. Релігійність сприяє виробленню почуття ощадливості, власної відповідальності.
Важливість релігійних чинників у процесі подолання соціально-економічних проблем, виходу з кризи та, як наслідок, входження до спільного економічного простору Європейського союзу країн Центрально-Східної Європи, дослідила доцент Уляна Щурко. На її переконання, завдяки міцному релігійно-духовному підґрунті в цих країнах вдалося подолати трансформаційні економічні пертурбації та нормалізувати суспільне життя[14].
Себто релігія допомагає виробити відповідні моральні настанови, які сприяють зміцненню взаємин у суспільстві і зростанню ВВП країни. Віра допомагає віднайти самого себе, зрозуміти сенс життя тоді, коли матеріальні речі, добробут, здобутки у власній справі не приносять радості. Знаменними є останні слова 56-річного мільярдера Стіва Джобса: «Я досяг піку успіху в діловому світі, в інших галузях моє життя є сутністю успіху. Однак, крім роботи, у мене мало радості. Зрештою, багатство — це просто факт життя, до якого я звик.
У цей момент, коли я лежу в ліжку хворий і згадую все своє життя, я розумію, що все визнання і багатство, які маю, безглузді й позбавлені вищого сенсу перед лицем неминучої смерті… Ваше справжнє внутрішнє щастя виходить не з матеріальних речей цього світу… Існує велика різниця між тим, щоб бути людиною, і тим, щоб бути людяним. Якщо ви просто хочете йти швидко, то йдіть самі! Але якщо ви хочете піти далеко, йдіть разом!»
У цих словах успішної людини йдеться про цінності, вищі від матеріального багатства, які дають душевну гармонію, які вносять в атомізоване суспільство почуття спільної громади. Засобом досягнення означеного є насамперед релігія, що покликана привносити в суспільство моральні настанови, забезпечувати його духовний розвиток.
Важливу роль релігія може відігравати для України, зважаючи на велику кількість людей, які вірять в Бога. За результатами проведених Центром Разумкова у 2017 р. соціологічних досліджень, 77 % громадян належать до православного, греко-католицького та католицького віросповідання; 7 % не визначилися з конфесією, вважаючи себе просто християнами. В сумі маємо 84 % сповідників традиційних християнських церков, а також ще 0,8 % прихильників протестантських християнських церков. Переконаними атеїстами вважає себе незначна частина населення — близько 2-3 %[15].
Таким чином в Україні існує значна частина громадян, котрі можуть бути опорою і промоутерами поширення моральних засад в різних сферах життєдіяльності суспільства. Водночас, за словами громадського діяча Валентина Соколовського, попри те, що близько 90 % вважають себе християнами, тотальне гендлярство, патологічне збагачення «на всьому і вся» стали ознакою доби. Це, на його переконання, відбувається тому, що «християнські цінності так і не стали внутрішнім світоглядним орієнтиром пересічного українця, потребою його внутрішнього стану»[16].
За такої ситуації церква як один з важливих інститутів громадянського суспільства має активно впливати на розвиток національної спільноти, сприяти її консолідації, підвищувати рівень самосвідомості населення, виховувати повагу до себе та інших, виробляти дієву життєву позицію, розуміння дбайливого ставлення до навколишнього середовища, утверджувати моральні цінності, мотивувати до введення власної справи, добиватися соціальної відповідальності підприємців. В українському суспільстві вже існують такі запити до церкви. В той час, коли довіра населення до влади, політикуму незначна, церкві, за даними Київського міжнародного інституту соціології, довіряють 51 % українців. Подібну підтримку мають ще Збройні сили України. Це четвертий показник станом на грудень 2017 р. після «звичайних людей в нашому населеному пункті», яким довіряють 68 % опитаних, «волонтерів, які допомагають армії» (63 %), «волонтерів, які допомагають переселенцям» (61%)[17].
Українські церковні ієрархи усвідомлюють вагу справи, про це свідчать слова очільника Української греко-католицької церкви Святослава. «Богу дякувати, що сьогодні Церква в епіцентрі подій, і не лише наша — усі: і православні, і протестантські… Люди шукають церковної присутності, про неї просять. Якщо десь немає видимого знаку присутності — люди починають запитувати: чому Церкви немає, чому Церква мовчить?.. Я цілком свідомий того, що якщо ми сьогодні не зможемо адекватно у ті відчинені двері увійти, то завтра ми спостерігатимемо зовсім протилежне. Ці двері можуть закритись»[18].
Для визначення свого ставлення до теперішніх реалій і проектування бачення розвитку суспільства українські церкви розробили концепції соціального вчення. Першого грудня 2011 р. представники Української православної церкви Київського патріархату, Української греко-католицької церкви, Української православної церкви Московського патріархату звернулися до християн та всіх громадян із закликом розпочати будувати країну на нових суспільних і особистих пріоритетах. Першопричиною складного становища в державі назвали духовну убогість, а не проблеми економічної сфери. Тому на порядку денному поставили питання щодо духовного оновлення суспільного життя, коли на перше місце стане не тимчасове матеріальне, а вічне, духовне — те, що залишається цінністю навіть після смерті. Утвердження нового суспільства має засновуватися на принципах любові, поваги до інших, справедливості, взаємодопомоги, відповідальності. «Без духовного фундаменту, — наголошено у зверненні, — будь-які реформи та зміни залишаться безплідним замкнутим колом, в якому суспільство блукає вже не один рік. Здорову ж державну спільноту зможемо побудувати лише на основі традиційних для нашого народу духовних засадах, утвердження яких змінять і матеріальний добробут»[19].
Дбаючи за утвердження духовних цінностей у суспільстві, українські церкви здійснюють заходи в напрямку покращення рівня духовності соціально-економічних відносин. Лунають заклики щодо соціальної відповідальності бізнесу, морального зобов’язання тих, хто має певні ресурси прислужитися національному і культурно-духовному розвитку України.
В розрізі формування соціально відповідального бізнес-клімату в таких курсах роблять наголос не на технічних особливостях ухвалення управлінських рішень, а на вивченні етичних засад сучасного бізнесу як складової багатопланового процесу, розвитку контактів між суб’єктами фінансових відносин. Надається увага також розгляду основних етичних проблем бізнесу, зокрема проблемам соціальної справедливості та функціонування економічної системи, проблемам корпоративної моралі, етичним засадам маркетингу тощо.
На подібні починання церкви відгукуються представники українського бізнесу, котрі підтримують слова Максима Сповідника, що «людина зможе перетворити землю на рай тоді, коли цей рай вона побудує у своєму серці». Можна буде переконливіше констатувати вплив такої місії церкви, коли багато хто з бізнесменів своїми діями засвічуватиме те, що «призначення бізнесу, — як вважає колишній президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, — не прибуток, а створення суспільно-корисного продукту»[20].
Вплив релігійного фактора можна простежити на національну, зокрема економічну, безпеку держави. На переконання Уляни Щурко, тут постає низка загроз. Зокрема, відплив фінансових коштів релігійних організацій за кордон через іноземних проповідників, зміцнення зв’язку між релігійними організаціями та політико-фінансовими групами, поширення впливу іноземних держав через діяльність неорелігійних організацій, лобіювання інтересів окремих релігійних організацій через представників державної влади, зловживання релігійним чинником при ухиленні від сплати податків, веденні підприємницької діяльності, махінаціях з майном вірних, зниження авторитету держави, рівня національної свідомості та патріотизму, моральна деградація суспільства, соціальна дезінтеграція[21].
На сьогодні значним викликом для національної безпеки України є функціонування в державі Російської православної церкви. Загрози багаторівневі, мають як духовний, політичний, так і економічний вимір. За наявними в інформаційному просторі даними бюджет російської церковної філії становить 20-25 млн доларів США. Формально Російська православна церква в Україні (або УПЦ МП) не передає гроші до Москви. Коли ж подивитися як формується бюджет РПЦ, то отримуємо наступне: 53 % становлять доходи від роботи власних підприємств; 39 % — дотації з бюджету і спонсорська допомога, переважно великого бізнесу; 8 % становлять доходи від парафій. Ця 8‑відсоткова частка доходів надходить від понад 34 тис. парафій. Останні із зароблених коштів віддають 10-50 % своїх доходів 293-м єпархіям, ті ж надсилають 15 % керівним структурам РПЦ. На початку нульових річний оборот у приходах і єпархіях РПЦ становив 500 млн доларів США. Українські парафії становлять третину від усіх парафій РПЦ, орієнтовно близько 10 тис.[22]Зважаючи на те, що церква звільнена від оподаткування на доходи, відбувається вимивання коштів з української економіки.
Значною є загроза агентурного впливу Росії на внутрішню політику України за допомогою церковних структур, формування певних ідеологічних кліше в громадян. Про це зазначає експерт Національного інституту стратегічних досліджень Сергій Здіорук, схвально ставлячись до здобуття автокефалії Української православної церкви, адже з томосом Україна отримала зміцнення національної державності, далі дистанціювалась від Москви. «…Це був останній ланцюг, — говорить С. Здіорук, — яким ми були прикуті до імперії. Це остання артерія, по якій вони висмоктували нашу кров і наш інтелект. До того ж московська церква, впливу якої ми позбулися, взагалі не є церквою. Релігійні організації завжди були хорошим дахом для спецслужб, розвідок, диверсійних груп. Це немає нічого спільного з вірою. Це просто зручний, легальний канал впливу на інші держави. Особливо в московському православ’ї»[23].
Випливає, що попри секуляризацію і атеїзм релігійний фактор посилює свій вплив на різні сфери сучасного суспільного життя. Церква як важливий інститут громадянського суспільства має суттєву довіру українського суспільства, акумулює її як своєрідний трансформаційний ресурс, що сприятиме видозміні суті суспільства, його духовному оновленню. Для держави такі дії церкви мають велике значення. Адже формують соціально орієнтовані суспільство і бізнес, а коштом господарської діяльності релігійних структур примножують добробут країни. В цьому розрізі створення в Україні автокефальної помісної церкви сприятиме посиленню національної державності та консолідації суспільства.
[1] Маркс К. Критика гегелевской философии права: Нищета философии: пер. с фр. и нем. Москва: Мир книг: Литература, 2007. С. 416.
[2] Фромм Э. Здоровое общество. Догмат о Христе: [пер. с нем.]. Москва: АСТ: Транзиткнига, 2005. С. 208.
[3] Тимчик О.А. Економіка та релігія: теорія і практика взаємовпливу: монографія. Київ: КНТ, 2014. С. 321.
[4] Чорноморець Ю. Ідеал християнської України як вимога соціального вчення християнських церков. URL: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/47555/
[5] Несправа М. В. Вплив релігії на процеси економічного зростання та європейської інтеграції: аналіз наукових досліджень у парадигмі соціального конструктивізму // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. 2017. Вип. 2. С. 14.
[6] Біблія (Мф.6: 19-21). URL: https://www.biblegateway.com/passage/?search=%D0%92%D1%96%D0%B4+%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%8F+6%3A19-21&version=UKR
[7] Чорноморець Ю. Ідеал християнської України як вимога соціального вчення християнських церков. URL: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/47555/
[8] Кирило Говорун, архімандрит, професор університету Лойола-Мерімаунт (Лос-Анджелес): Релігія повертається у публічну європейську політику. URL: https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/36985-kirilo-govorun-arximandrit-profesor-universitetu-lojola-merimaunt-los-andzheles-religiya-povertayetsya-u-publichnu-yevropejsku-politiku.html
[9] Кузьмова О. Вплив релігійного фактору на внутрішню політику України. URL: https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/18269-vpliv-religijnogo-faktoru-na-vnutrishnyu-politiku-ukrayini.html
[10] Несправа М. В. Вплив релігії на процеси економічного зростання та європейської інтеграції: аналіз наукових досліджень у парадигмі соціального конструктивізму // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. 2017. Вип. 2. С. 15.
[11] Олбрайт М. Религия и мировая політика: пер. с анг. Москва: Альпина Бизнес Букс, 2007. С. 88.
[12] Iannaccone L. R.. Introduction to the Economics of Religion // Journal of Economic Literature, Vol. XXXVI (September 1998). Р. 1480. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/7b83/2a525cac42c3e93565de2ad97408639a9ce6.pdf.
[13] Тимчик О. А. Економіка та релігія: теорія і практика взаємовпливу: монографія. Київ: КНТ, 2014. С. 318.
[14] Щурко У. В. Релігійні чинники в системі забезпечення економічної безпеки держави: автореф. дис… канд. екон. наук: 21.04.01. Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. Київ, 2009. С. 12.
[15] Церква, суспільство, держава у протистоянні викликам і загрозам сьогодення (інформаційні матеріали). URL: https://risu.org.ua/php_uploads/files/articles/ArticleFiles_67098_2017_Religiya.pdf
[16] Духовність — умова і міра економічного зростання. URL: https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/22341-duxovnist-umova-i-mira-ekonomichnogo-zrostannya.html
[17] Довіра соціальним інститутам, грудень 2018 р. URL: https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=817&page=1
[18] Чорноморець Ю. Церква, яка не мовчить // День. 2014. 28 березня.
[19] Звернення традиційних Українських Церков з нагоди двадцятиліття референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України. URL: https://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=956:1&catid=50:zv&Itemid=78&lang=ru
[20] Духовність — умова і міра економічного зростання. URL: https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/22341-duxovnist-umova-i-mira-ekonomichnogo-zrostannya.html
[21] Щурко У.В. Релігійні чинники в системі забезпечення економічної безпеки держави: автореф. дис… канд. екон. наук: 21.04.01. Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. К., 2009. с. 7.
[22] Про перехід парафій, канонічність та визнання ПЦУ – митрополит Переяслав-Хмельницький та Вишневський Олександр Драбинко в ексклюзивному інтерв’ю «Прямому» // https://prm.ua/292367/.
[23] Ми зруйнували третій Рим, Росія більше не буде імперією // https://ua-news.liga.net/politics/articles/mi-zruynuvali-tretiy-rim-rosiya-bilshe-ne-bude-imperieyu—zdioruk.
Leave a Reply