Олександр Чупак, випускник Селкірк коледжу (Канада), аудитор Grant Thornton
Історія Канади нагадує історію США у зменшеному вигляді. Країну так само заснували європейські мігранти, які спочатку відвоювали землі в місцевих індіанців, а згодом воювали між собою. Різниця в тому, що через суворий клімат населення тут було менше, а держава досить довго (до середини 1982) перебувала під впливом Великобританії у статусі домініону.
Однак фактично самостійною Канада була ще від 1867 року, коли кілька провінцій утворили конфедерацію і відбулися перші вибори. Кілька десятиліть після цього більшість у парламенті мала Консервативна партія, а прем’єр-міністром був сер Джон Макдональд. На той час перед владою Канади стояло питання про можливе об’єднання зі США, які вже тоді мали набагато розвиненішу економіку. На кордоні біля східного узбережжя навіть відбулося кілька сутичок між прикордонними загонами, хоча масштабної війни не було. Попри тиск, консервативний уряд на чолі з Макдональдом вирішив відстоювати політичну та економічну незалежність від США. Тоді Канада зберегла як цілісність території, так і право ведення самостійної торговельно-економічної політики.
Міграційна політика уряду Канади в той час була схожою на ту, що її вели США. Керівники держави розуміли, що країні дуже потрібні трудові ресурси, але разом з тим вони надавали значення етнічному складу населення, даючи пріоритет в’їзду європейським народам. Цікавим був випадок, що трапився в середині нульових років 20-го століття. Тоді кілька десятків мігрантів з Індії прибули на кораблі до берегів Ванкувера і стали просити постійного притулку. Їм не лише відмовили, а й заборонили наближатися до берега на кількасот метрів. Зрештою, простоявши місяць, корабель повернув назад до Індії. Нині цю подію, що яскраво засвідчує націоналістичність тодішньої влади, показують виключно як зразок жорстокості й негуманності.
Протягом двох третин 20-го століття сформувалася та позитивна репутація Канади, про яку ми знаємо сьогодні. Передумовами цього були чинники, протилежні рушіям глобалізації: по-перше, країна боронила економічну самостійність від посягань США, застосовуючи інструменти протекціонізму та імпортних обмежень. По-друге, завдяки міграційним обмеженням і наданню права на в’їзд передусім європейцям, у Канаді сформувалася суміш із народів Старого світу, цінності яких базувалися на традиції християнства. Таким чином виникла унікальна культура, носії якої нині відомі у світі своєю доброзичливістю, порядністю й відповідальністю.
Зміни у державній політиці почалися на початку 70-х років, коли прем’єр-міністром був П’єр Трюдо, батько чинного очільника канадського уряду. За його головування були суттєво послаблені міграційні обмеження, а зі США були запозичені ідеї рухів за так звані права людини. Зокрема, П’єр Трюдо скасував страти, легалізував аборти, припинив переслідування гомосексуалістів і спростив процедуру розлучення. Канада як зразок вільного суспільства стала сприятливим середовищем для лівих рухів, що за допомогою капіталовкладень зайняли сильні позиції в медіа, а також створили мережу громадських організацій. Завдяки нескінченному інформаційному потоку канадське суспільство вже до кінця століття майже перестало обурюватися тими речами, які запровадив Трюдо.
З того часу ліві та глобалісти майже повністю окупували дві життєво важливі сфери діяльності: ЗМІ та освіту. Нині в Канаді дуже складно знайти шкільного вчителя або університетського викладача, які б сповідували соціально-консервативні погляди. Якщо такі з’являються і виголошують свої ідеї, у них починаються серйозні проблеми на роботі з перспективою звільнення і подальшого непрацевлаштування в цій галузі. Відповідно, канадцям змалечку закладають цінності глобалізму, лівого лібералізму, а дедалі частіше й соціалізму. Після школи це саме пропагують ЗМІ. Тому наразі вже сформований стереотип, що ліволіберальні цінності притаманні випускникам університетів, жителям великих міст і менеджерам, а консервативно-християнські — неосвіченим сільським мешканцям.
Канадський глобалізм яскраво проявляється в економічній політиці. Протягом 20-го століття фундамент економіки був створений коштом дрібного і середнього підприємництва, що й зараз є вагомим фактором розвитку національного господарства. Проте сьогодні канадські компанії не можуть повноцінно конкурувати зі США, Китаєм або Японією, чому не допомагає відкритість ринку. Нині Канада серед тих країн, курс валюти яких зазнає впливу коливань на ринку сировини: вона експортує значні обсяги лісу. Небезпеку сировинної орієнтації ми добре знаємо на прикладі України. Залишки економічного націоналізму Канада зберігає лише в сільському господарстві, підтримуючи замкнену мережу ланцюга поставок, що обмежує доступ імпортної продукції.
Основними глобалістичними тенденціями в Канаді є:
1) Постійне зростання кількості іммігрантів з різних країн світу (зараз 300 000 на рік, планується подальше збільшення). Зокрема, є великою і зростає частка кольорових мігрантів. Водночас природний приріст місцевого населення негативний, тому відбувається поступове заміщення місцевих мігрантами, відповідно, заміщення канадської культури культурами народів Африки й Азії.
2) Панування лівого дискурсу в школах, офісах і публічному просторі загалом. Гендер і ЛГБТ є державною ідеологією, їхні критика і заперечення караються кримінальним переслідуванням. Поширюється явище позитивної дискримінації, наприклад, так званим пригніченим категоріям населення надаються переваги перед «тими, хто пригнічує»: жінкам перед чоловіками, кольоровим перед білими, особам з нетрадиційною орієнтацією тощо. Усюди вимагають дотримання найвищої міри політкоректності, що в сутності визначається державною ідеологією.
3) «Кліматична істерія», боротьба проти зміни клімату, що раніше називалася глобальним потеплінням. Через лобіювання з боку лівих рухів на це виділяються великі суми з державного бюджету, вводять нові податки на бізнес. При цьому очевидно, що з самої лише Канади неможливо зупинити світовий кліматичний тренд. До того ж серед дослідників клімату немає згоди щодо того, що ці зміни спричинені саме людською діяльністю і не є об’єктивним явищем.
4) Нарешті — популяризація соціалістичних ідей. З кожним роком в Канаді зростає роль держави в економіці, збільшується частка ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет, з’являються нові форми соціальних виплат, що компенсуються збільшенням податкового навантаження на бізнес. Інтереси соціалістів відверто представляє Нова демократична партія, що на виборах 2011 року мала третину голосів, хоча у 2019 втратила через те, що на її ідеологічне поле ступила Ліберальна партія.
Насамкінець, кілька цитат чинного прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо:
«Наш подарунок світу — це північноамериканська ідея про те, що різноманіття є силою. Байдуже, звідки ви, яку релігію сповідуєте, який колір вашої шкіри чи кого ви любите — вам тут раді. Це ваш дім» (згадайте схожі висловлювання Президента Зеленського).
«Націоналізм — це застаріла ідея з 19-го століття. Націоналізм базується на вузькому світогляді, що ставить бар’єри між людьми, і не стосується того, що ми хочемо побудувати в Канаді».
«Сьогодні канадці, від узбережжя до узбережжя, об’єднуються разом, щоб прославляти мультикультуралізм і відкритість, які роблять нас тими, хто ми є».
Перемога мультикультуралізму в Україні нині малоймовірна через її економічну непривабливість. Однак усе може змінитися дуже швидко, зважаючи на те, що в законодавство України поступово закладаються «глобалізаційні» норми, наприклад, послаблення умов імміграції, безвізові режими з країнами третього світу, запобігання дискримінації тощо. Великим кроком на шляху до глобалізації також є відкритість економіки України та відмова від економічного націоналізму. Проте, на відміну від Канади, у нас немає того господарського фундаменту, яких дозволив би нам будувати здорову економіку в глобалізованому світі.
Leave a Reply