Олександр Чупак, випускник Селкірк коледжу (Канада), аудитор Grant Thornton.
Представники Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), намагаючись вплинути на світову ціну чорного золота, скорочували видобуток із вересня 2016 року. Лише за вересень-листопад 2016 виробництво було зменшене на 1,7 мільйона барелів на добу. Тоді країни ОПЕК та інші великі виробники (Росія, Катар) не зазнавали збитків, але хотіли збільшити прибутки для отримання коштів на фінансування внутрішніх потреб: соціальної сфери, освіти, медицини тощо.
У всьому покладаючись на продаж нафти, країни припустилися двох стратегічних помилок. З одного боку, попит на ринку слабшає через появу альтернативних джерел енергії і розвиток технологій. З іншого, ринкова частка великих виробників зменшується завдяки дрібнішим гравцям. Відповідно, це відбивається на здатності перших забезпечувати стабільність своїх внутрішніх економіко-соціальних процесів, що починають потерпати від недофінансування. Ці країни одночасно поглиблюють фіскальний (нестача коштів у бюджеті) і торговельний (через скорочення експорту) дефіцити, а також опиняються перед загрозою девальвації національної валюти і подорожчання зовнішнього боргу. Падіння експорту також призводить до нестачі доларових надходжень і зменшення внутрішнього попиту.
Цікаво, що скорочення видобутку нафти у 2016-2018 роках зіграло на користь виробникам США. Короткострокове підвищення світової ціни, з одного боку, стимулювало американських нафтовиків збільшити видобуток, а з іншого – підвищило попит на сланцеві нафту й газ: сланцеві джерела, у свою чергу, змогли залучити більше інвестицій. Також США зуміли стати найбільшим у світі виробником нафти, випередивши Саудівську Аравію й Росію.
Важливим чинником впливу на світовий ринок нафти стали надзвичайно низькі відсоткові ставки в розвинутих країнах. Завдяки цьому багато компаній, що перебували в поганому стані, змогли залучити дешеві кредити і таким чином не збанкрутувати. Серед них були нафтові компанії, які виживали завдяки низьким відсоткам і скороченню видобутку, хоча мали б піти з ринку через свою неефективність.
Сигнали до погіршення ситуації на ринку нафти з’явилися ще до пандемії коронавірусу. Міжнародне енергетичне агентство ще в 2019 прогнозувало поступове зниження попиту на світовому ринку в найближчому майбутньому. Експертний портал Oil Market Report знижував оцінку попиту на нафту протягом трьох місяців 2019-го. Незважаючи на це, інвестори створювали запаси нафти такими ж темпами, як за останні п’ять років, більше зважаючи на стабільне зростання світового ВВП, а не на тенденції енергетичного ринку.
Задовго до пандемії були очевидними проблеми США зі зберіганням і евакуацією нафти. Найяскравіше вони проявилися в 2007, коли впали ціни на Техаську нафту WTI, і нафтопереробний завод Valero Energy тимчасово припинив діяльність. Нафтові сховища наповнилися дуже швидко, і ціни впали ще більше через термінову потребу позбутися залишків. Найбільші сховища США мають в Оклахомі: 91 мільйон барелів. Однак вони розташовані на значній відстані від нафтопереробних потужностей, і потрібно чимало часу на евакуацію запасів.
У середині 2019-го світовий ринок нафти демонстрував повільне зростання завдяки низці зовнішніх чинників. Проте вже тоді було зрозуміло, що неповне використання виробничих потужностей і падіння глобального попиту не дозволять йому стабільно розвиватися.
Вкупі з початком пандемії і зупинкою економічної активності по всьому світу, ці фактори спричинили колапс, апогеєм якого стали негативні ціни на ф’ючерси WTI. У США нафтові сховища в квітні були заповнені до найвищого рівня з 1995 року. Згідно з даними Bloomberg, минулого місяця падіння попиту в США знівелювало приріст споживання за останні 10 років. Безліч учасників ринку намагалися терміново продати контракти на постачання нафти, тому що не мали приміщень для її зберігання. Це й призвело до від’ємної ціни.
Не такою жахливою, але схожою була ситуація з нафтою марки Brent. У 2020 її ціна впала на 70%.
Об’єм нафти, що нині зберігається в танкерах, оцінюють в 3,2 мільярди барелів. До них можна додати 160 мільйонів, що перевозяться транспортними суднами.
Загальний об’єм досі не використаних сховищ оцінюється в 1,4 мільярда барелів. Це небагато, зважаючи на темп падіння попиту, а також те, що багато компаній-виробників продовжують працювати, тому що повна зупинка діяльності обійшлася б їм ще дорожче. Імовірно, виробники скоротять видобуток ще на 12 мільйонів барелів на добу, але цього недостатньо, щоб компенсувати падіння попиту і нестачу сховищ.
Помилково вважати, що проблема рівноваги попиту і пропозиції буде вирішена через банкрутство і вихід з ринку частини виробників. У нафтовій галузі виробничі потужності й родовища збанкрутілих переходять до ефективніших компаній, тому загальна кількість активів суттєво не змінюється. До того ж, уряди виділятимуть кошти на порятунок великих підприємств задля збереження робочих місць, і енергетичний сектор буде перший у черзі. Дешеві кредити, урядові субсидії і компенсації рятуватимуть неефективні нафтові компанії з недовикористаними потужностями, що й надалі погіршуватиме ринкове середовище.
Нафтовий ринок був слабкий у 2019, а сьогодні переживає глибоку кризу. Очевидно, виробники в першу чергу намагатимуться вирішити проблеми через зменшення витрат, що послабить негативний вплив кризи в короткостроковому періоді, але не усуне фундаментальних помилок. Джерелом неефективності нафтового ринку є те, що компанії-виробники тісно пов’язані з урядами своїх держав, і отримують значні вливання державних коштів. Вони є занадто важливими, і уряди не можуть дозволити їм збанкрутувати. А це, відповідно, веде до неефективності, недалекоглядності й поганої орієнтації в сучасному ринковому середовищі.
За матеріалами eurasiareview.com, eia.gov/outlooks/steo/report/global_oil.php, opec.org/opec_web/en/index.htm
Leave a Reply