Вагомі передумови для економічної кризи в Ірані з’явилися навесні 2018 року. Тоді Сполучені Штати Америки за ініціативою президента Дональда Трампа заявили про вихід з багатосторонньої угоди між Іраном, США і Європейським союзом, що стосувалася обмеження виробництва Іраном ядерної зброї. Рішення США було продиктоване тим, що, за даними американської розвідки, іранці за три роки існування угоди не зменшили темпи збагачення урану, а навпаки таємно його нарощували. Відтоді багато йшлося про те, що Ірану загрожує швидке погіршення економічної ситуації, а Трамп на прес-конференціях розмірковував, скільки ще протримається іранський режим у такому стані.
Проблемою для Тегерана став не сам факт конфлікту зі США, але характер відновлених і нових економічних санкцій. Трамп оголосив, що Білий дім вестиме чорний список компаній, що не припинять співпрацю з Іраном. Це призвело до того, що багато великих корпорацій почали поспіхом покидати іранський ринок, адже мали значно більшу вигоду від діяльності у США, ніж на Близькому Сході. Особливо це вдарило по нафтових компаніях, що різко скоротили обсяги перевезення нафти з Ірану. І хоча лідери країн ЄС намагалися за будь-яку ціну врятувати угоду, приватний бізнес не хотів ризикувати і серйозно сприйняв погрози з Вашингтона.
Що ж сталося за два роки? Чи справді Іран, який тримає образ потужного гравця на геополітичній мапі Близького Сходу, потерпає від глибокої кризи?
Відповідь на це питання є скоріше позитивною, аніж навпаки. Останнім часом уряд і адміністрація президента Хассана Рухані змушені вдаватися до відчайдушних кроків заради порятунку економіки. Останній із них – запланована деномінація (зміна курсу) національної валюти, про що було оголошено на початку травня. Тоді був представлений закон, згідно з яким замість чинної грошової одиниці ріала буде введена нова (томан), вартість якої має бути вищою в 10000 разів. Нині іранські державні медіа подають грошову реформу як однозначно позитивне рішення, тому варто очікувати її ухвалення спочатку Радою вартових, а потім і Меджлісом.
Однак зміна номінальної вартості грошової одиниці є лише косметичним заходом і не матиме великого впливу на загальну економічну ситуацію. За кілька останніх років ріал втратив близько 60% вартості. Особливо значне падіння відбулося після згаданого виходу США з ядерної угоди і запровадження санкцій до енергетичного і фінансового секторів. У 2017 один долар США коштував 30000 ріалів, нині ж близько 170000.
Це означає, що зараз в Ірані ситуація нагадує Німеччину початку 1920-х або Венесуелу сьогодення: люди змушені переносити великі обсяги готівки, щоб купувати звичайні речі в магазинах. Та ж Венесуела у 2018 вдалася до подібної тактики, викресливши п’ять нулів з номіналу національної валюти. Але це не припинило інфляції і подальшого погіршення економічного стану.
Падіння обмінного курсу, зниження купівельної спроможності валюти й інфляція надзвичайно гостро відобразилися на рівні життя пересічних громадян Ірану. Зараз середня місячна зарплатня становить близько 25 мільйонів ріалів ($170). При цьому, наприклад, оренда однокімнатного житла в передмісті Тегерана коштує приблизно 20 мільйонів на місяць. Боротьба з інфляцією очевидно є пріоритетною проблемою іранської влади, яку нині фактично неможливо швидко розв’язати без налагодження стосунків з колишніми економічними партнерами; допомоги Росії не вистачало й раніше, а тепер вона сама має великі негаразди. Через американські санкції Іран втратив 80% нафтових доходів, тому найпростішим кроком було б піти на поступки Заходу і частково відновити зовнішню торгівлю. Проте це означатиме відмову від пропагованого багато років курсу на протистояння з Америкою і домінацію на Близькому Сході. Малоймовірно, що чинна влада наважиться піти на такий крок найближчим часом. Можливо, ситуація зміниться після президентських виборів у США цієї осені, адже попередній президент від демократів Обама і його віцепрезидент Байден прихильно ставилися до співпраці з Іраном і були серед ідеологів ядерної угоди.
На тлі поглиблення економічної кризи міцніють позиції іранських мілітарних груп і релігійних провідників. Верхівка Корпусу вартових ісламської революції, Верховний лідер (аятола Алі Хаменеї) і представники Ради вартових, згідно з різними оцінками, контролюють значну частку національної економіки і фінансової системи країни. Сам Корпус вартових, імовірно, розпоряджається половиною ВВП, володіє кількома промисловими центрами і великими релігійними осередками. Наприклад, Астан Кодс Разаві у місті Мешхед – великою благодійною організацією, що опікується мавзолеєм Імама Рези, а в сутності є компанією з управління активами, під контролем якої перебуває до 20% іранської економіки поза нафтовим сектором.
Очевидно, важкого удару Ірану завдав також і коронавірус. У березні уряд запровадив жорсткі карантинні заходи, припинив діяльність більшості підприємств, заборонив спортивні заходи, релігійні зібрання, закрив школи тощо. 28 березня Рухані оголосив, що на боротьбу з наслідками пандемії піде 20% державного бюджету, а з Національного фонду розвитку буде взято один мільярд доларів. Близько половини державних службовців почали працювати з дому. 18 квітня деяким підприємствам було дозволено відновити роботу, однак ринки, ресторани, торговельні центри, школи й університети залишаються закритими. Нині в Ірані підтверджено більше 130 тисяч випадків інфікування, у третій декаді травня щоденний приріст хворих знизився до приблизно 2500 осіб за добу.
Останні намагання іранського уряду пом’якшити економічну кризу не призведуть до фундаментальних змін ситуації. Навіть такий відчайдушний крок, як грошова реформа, не стане рятівним без комплексу оздоровчих заходів. Імовірно, він поляже черговою жертвою неефективної роботи інституцій, що через незлагодженість і нераціональні рішення сприяють економічному падінню. Так чи інакше, перед Тегераном стоїть вибір: поступитися геополітичними інтересами на догоду Заходу заради відновлення економіки, або ж до останнього триматися своєї політики, йдучи через внутрішнє соціально-економічне пекло.
Олександр Чупак, випускник Селкірк коледжу (Канада), аудитор Grant Thornton.
Leave a Reply