Міжнародна експертна дискусія «Гібридна війна РФ проти Білорусі»

Міжнародна експертна дискусія Гібридна війна РФ проти Білорусі

Стенограма

 7 лютого 2020 року в приміщенні Київської міської ради відбулась міжнародна експертна дискусія «ГІБРИДНА ВІЙНА РФ ПРОТИ БІЛОРУСІ» Під час дискусії представники України та Білорусі обговорили сутність гібридної війни Російської Федерації проти Білорусі, загрозу для наших держав та регіону загалом. Захід організували Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» та Рух Салідарнасці «Разам». Пропонуємо стенограму виступів відомих політиків та провідних експертів, що просувають співпрацю з Білоруссю

 

Юрій Сиротюк, директор НАЦ УССД. Доброго дня, шановне товариство. Дякуємо усім за присутність на сьогоднішній міжнародній експертній дискусії. Хочу сказати, що ця дискусія була ініційована білоруською стороною. Наші білоруські побратими, які активно цікавляться українською політикою, брали участь в Революції Гідності, як добровольці в російсько-українській війні, постійно говорили, що Україна, на жаль, дуже мало уваги звертає на ситуацію в Білорусі, що Росія веде зараз активну політику поглинання білоруської держави. Втрата незалежності Білорусі неминуче несе загрозу втрати незалежності України. Тому ми сьогодні як Недержавний аналітичний центр “Українські студії стратегічних досліджень” разом з Рухом солідарності “Разам” ініціювали цю дискусію між білоруськими експертами і політиками та українськими експертами і політиками – на жаль, в основному, опозиційними, хоча ми сьогодні закликали і представників української влади взяти участь в цій дискусії, поговорити про те, що відбувається в Білорусі, і як ці події можуть вплинути на події в Україні. Тому дякую всім присутнім. На початку я хотів би надати вітальні слова  співорганізаторам цього заходу, насамперед В‘ячеславу Сівчику.

В’ячеслав Сівчик, Рух солідарності “Разам”.  Добры дзень, шаноўныя сябры! Вельмі хацелася б каб сённяшняе мерапрыемства, вельмі важнае, не было б толькі адным крокам. Бо вы ўсе ведаеце, што нашыя папярэднікі ў вельмі цяжкіх умовах двадцатага стогоддзя здольныя былі стварать аб’яднаўчыя структуры тых паняволеных народаў, з якімі змагаўся тады савецкі камунізм, і натуральна, змагаецца сёння пуцінская Расійская Федэрацыя, і натуральна, неабходна каб узнік новы палітычны блок народаў, якім кінуты выклік зараз. І незалежнасць Украіны, а не только Бєларусі, пад загрозаю. Рух Салідарнасці “Разам” вельмі зацікаўлены, каб такія акцыі як сённяшняя, адбываліся рэгулярна. Мы вельмі зацікаўленыя, каб тыя праграмы. які маюць беларускія партыі, маглі абгаворвацца ў Кіеве. Сам жа Рух Салідарнасці “Разам” найбольш зацікаўлены, каб адбылася дыскусія аб геапалітыцы, бо наша бачанне таго, што мусіць адбывацца, вельмі простае: мы падтрымліваем канцэпцыю Трохмор‘я, якую прапанаваў презідент Польшчы Анджэй Дуда. Але ж бачым Трохмор’е, як тры супольнасці: Балта-Чарнаморская супольнасць, краіны Вышаградскай групы, і краіны Балканскага рэгіёна. Вельмі зацікаўлены ў далейшай супрацы. Спадзяюся, што сённяшняя нашая дыскусія будзе толькі пачаткам шляха, і дазволіць экспертам і беларускім, і ўкраінскім, пабачыць тут зацікаўленых калегаў. Спадзяюся, што сёння ўсё буде вельмі добра.

Юрій Сиротюк. Зараз прошу до короткого слова співголову Руху салідарнасці “Разам” Алєну Талстую. Ну і хочу сказати всім, хто не знає, що В‘ячеслав рішенням мінського суду заарештований на 30 діб. і після повернення в Білорусь вже стане новітнім політв’язнем.

Алєна Талстая, Рух солідарності “Разам”. Жыве Беларусь! Шаноўныя сябры, друзі! Рада вітаць усіх удзельнікаў сённяшняй дыскусіі ад імя Руху Салідарнасці “Разам”. І Украіна, і Беларусь ведаюць, што такое гібрыдная вайна. Ведаюць, што такое ідэалагічная агрэсія РФ, якая папярэднічае агрэсіі наўпроставай заўсёды. І заўсёды яна страшная менавіта тым. што народ можа быць акупаваны задоўга да таго, як танкі, чужынскія войскі ўвойдуць на нашу землю. Фактычна Беларусь зараз знаходзіцца пад рэжымам унутраннай акупацыі. Я хачу каб не было ніводных ілюзій наконт таго, ці здольны рэжым Лукашэнкі абараняць Беларусь, каб вы ведалі сапраўднае становішча ў нашай краіне, каб вы ведалі пра беларускі народ, які здольны абараняць нашу зямлю, у якога ёсць жаданне жыць у вольнай Беларусі. Ведалі. што сёння судзяць беларускіх патрыётаў, якія выйшлі на вуліцы Менску на мірныя акцыі ў абарону незалежнасці нашай краіны. Ужо згадваў пан Юрко Сырацюк, што Вячаслава Сіўчыка ў тым ліку судзяць, ужо больш за 30 судоў адбылося, і сітуацыя з ім пакуль што падвешаная. Не могуць вырашыць, што з ім рабіць і гэта робяць яўна не беларускія ўлады, а антыбеларускія ўлады. 30 сутак ужо Вячаславу Сіўчыку далі, мусіць за тое што адбываюцца ў тым ліку такія мерапрыемствы, як сённяшняе ва Украіне. Канцэпцыя, каторую вам Вячаслаў выклаў, супрацы ў тым ліку з Украінай, яна падтрымліваецца нашай арганізацыяй праз супольныя украінска-беларускія акцыі, якія мы стала праводзім ва Украіне. Таму я спадзяюся, што плён будзе далейшай нашай супрацы, сумесных акцый і ўзаемнай падтрымцы. Жыве Беларусь! Слава Україні!

Юрій Сиротюк. Так само прошу до вітального слова голову партії Білоруського народного фронту пана Григора Кастусєва.

Григор Кастусєв, голова Білоруського народного фронту. Дзякую! Ну, хачу сказать, што па прыездзе ў Беларусь 10 чысла, абудзецца суд і на да мной. Так што мы з Вячаславам чакаем выніку судовых пасяджэнняў. Ня ведаю, чым закончыцца, але чымсці закончыцца. У першую чаргу хачу падзякаваць арганізатарам мерапрыемства за запрашэнне. І хачу зазначыць, што ўжо сама назва нашага мерапрыемства сведчыць аб сітуацыі ва ўзаемаадносінах Расійскай Федэрацыі і нашай краіны Беларусі. Камусці такія словы – гібрыдная вайна РФ супраць Беларусі – могуць быць не да канца зразумелымі. Бо ў Беларусі не выбухаюць снарады, бо ў Беларусі не свісцяць кулі. У Беларусі не гінуць салдаты, як то адбываецца ва Украіне. Але, паважаныя сябры, вайна можа быць і іншай. Тое, што зараз адбываецца ва ўзаемаадносінах РФ і Беларусі, то і ёсць для Беларусі гібрыдная вайна. І мэта гэтай вайны, як і адкрытай вайны з Украінай, так і гібрыднай вайны з Беларуссю – мета адна, гэта захоп тэрыторыі нашай краіны або далучэнне нашай краіны да РФ. У апошнія гады істотна абвастрыліся імперыялістычныя настроі у РФ, у шырокіх колах расійскай грамадскасці. Я думаю, вы ведаеце, для вас гэта не сакрэт, варта паглядзець беларускія тэлевізійныя каналы, варта пачытаць яшчэ друкаваныя сродкі масавай інфармацыі, інтэрнэт, гэта ўсё можна пабачыць. Узмацняецца эканамічны і энэргетычны шантаж з боку Расіі, узмацняецца распаўсюд фэйкавых навін, дэзінфармацыі, выкарыстанне канцэпцыі “русского міра”, або па-беларуску “рускага света” з выкарыстаннем рускай мовы і рускай цэрквы. Падобныя планы ўзмацнення гібрыднай вайны супраць Беларусі і Украіны былі распрацаваныя Крамлём яшчэ напрыканцы нулявых гадоў двадцать першага стагоддзя. Інфармацыя аб такіх планах з боку Крамля адносна Украіны была атрымана намі і мною асабіста напярэдадні прэзідэнтскай кампаніі 2010 года, у час якой я вылучаўся кандыдатам на пасаду прэзідэнта Рэспублікі Беларусь. Нам гэтую інфармацыю прадставілі нашы сябры-беларусы, якія на той час пражывалі ў РФ. Я памятаю, як дэлегацыя партыі БНФ мела стасункі на пачатку 2012 года са шматлікімі ўкраінскімі палітыкамі, і мы тады імкнуліся больш загострыць іх увагу на планах Крамля і ў бок Беларусі, і ў бок Украіны. Дарэчы, са складу той дэлегацыі і сёння прысутнічаюць некалькі чалавек. Ва ўсялякім разе Вячаслаў Сіўчык, які арганізоўваў сустрэчы нашай дэлегацыі, я тады быў, Ігар Лялькоў таксама прысутны, яны могуць падцвердзіць аб тых сустрэчах. Нажаль, нашыя довады на той час з боку украінскіх палітыкаў былі прыняты не ўсур’ёз, ну і больш успрыйнятыя як жарт з нашаго боку. Але прайшлі два гады, адбыўся 2014 год, былі падзеі 2014 года, і адбылася акупацыя Крыма расійскімі сілавікамі. Яшчэ хачу выказаць свае меркаванні аб патрэбе наладжвання больш цесных стасункаў паміж палітычнымі і грамадскімі сіламі нашых краін. Я памятаю добра гэтыя часы, калі ў бытнасць амбасадарам Украіны ў Беларусі пана Ліхавога і пана Безсмертнага, які сядзіць насупраць мяне, гэтым пытанням, ва ўсялякім разе Амбасадаю Украіны ў Беларусі надавалася вельмі вялікае значэнне і вялікая ўвага з боку Украіны. У апошнія часы падыходы кардынальна памяняліся ў зваротны бок. І, паважаныя сябры, я хачу данесці да вас усведамленне  – бо я бачу, што часу мала, выказванняў будзе шмат – што лёс Беларусі сёння вырашаецца не толькі ў Беларусі. А лёс Беларусі сёння вырашаецца і ў вашай краіне. Так жа сама лёс Украіны сёння вырашаецца не толькі у вас, ва Украіне. Лёс Украіны сёння вырашаецца і ў Беларусі. Мы павінны гэта ўлічваць і больш цесна супрацоўнічаць дзеля дабрабыту і Украіны, і Беларусі, і ўкраінскага народа, і беларускага.

Жыве Беларусь! Слава Україні!

 

Юрій Сиротюк. Друзі, в нас зараз обговорюємо долю наших народів – українського і білоруського. Сподіваюсь. всі розуміють мову наших братів-білорусів. Ще прошу до вітального слова голову Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олега Тягнибока.

 

Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Вітаю товариство, вітаю представників білоруської національної опозиції. Вітаю присутніх активістів, політиків. громадських діячів, експертів з української сторони. Дійсно. справа актуальна і потрібна – як для нас, українців. так і білорусів. Ми повинні найбільш активно найближчим часом координувати наші зусилля заради світлого майбутнього. Адже продовжується процес поглинання Білорусі московською імперією, це є очевидно і закономірно. Вже 20 років маємо інститут такої собі “Союзної держави”, і змаргіналізовані носії білоруської мови та культури. І тепер наш сусід, найближчий українцям народ постав на межі фактичної втрати суверенітету. Для нас. українців. це має бути дуже серйозним сигналом. Значний ризик є в тому, що президент Білорусі Лукашенко. знаходячись під шаленим тиском Москви, яка впливає на Білорусь – як на економіку, так і політику. підсадила Білорусь на економічну голку. Фактично Лукашенко готовий здати майбутнє своєї держави. Ну так виглядає з нашої, української точки зору. Білорусь є нашим стратегічним партнером і віковічним сусідом. Білоруська нація є найближчою ментально до українців ще з часів Київської Руси, а згодом і Великого князівства Литовського. Ми разом століттями протистояли зовнішнім вторгненням. насамперед зі сходу. І в 20 столітті українські політики та мислителі постійно розмірковували про важливість незалежної Білорусі для стримання московських та польських претензій. І відповідно надавали дієву підтримку борцям за визволення Білорусі. Повернення Мінська до кола народів Центрально-східної Європи – це ключовий момент загальної безпеки, побудови дієвого Балто-чорноморського союзу. А я все таки вірю, що згодом ми будемо не просто проговорювати тему Балто-чорноморського союзу, як погляду на Європу з “вертикалі” (північ-південь), а не “горизонталі” (захід-схід) як зараз. Але це буде реальний проек для втілення. І центральними країною в Балто-чорноморському союзі, очевидно, будуть Україна та БІлорусь. І саме тому Москва, розуміючи таку загрозу, руками підконтрольних білоруських еліт намагаєтсья не допустити до зближення наших народів. Очевидно, що без незалежної Білорусі не буде миру ні для України, ні для держав Балтії. Лише повернувши Мінськ до нашого табору, ми зможемо розбудувати Балто-чорноморський союз, що стане дієвою противагою імперським амбіціям Москви.

Окрім цього маємо підтримати білоруських патріотів, які входять в протистояння з їхньою владою. вони виходять на маніфестації проти поглинання Москвою. І ми дуже тішимося, коли бачимо в інтернеті, часом через ЗМІ активізацію білоруської нації в боротьбі за свою незалежність. Також слід всіляко сприяти будь-яким ініціативам офіційного Мінська. що намагається відстрочити здачу національного суверенітету. Зокрема нинішнє протистояння довкола нафтового ринку потребує не лише уваги Києва, але й прямої підтримки Мінська. росія використовує весь арсенал засобів – від еокномічної війни та гуманітарного впливу, зокрема в медійному просторі, до спецопераій. І на пикладі Білорусі ми можемо знвоу вивчити алгоритми московської агресії та зупинити Кремль на північно фланзі. В тому числі варто грати на випередження. Зокрема на релігійному відрізку важаю, що варто підтримати питання повернення автокефалії Білоруській Православній Церкві, що історично була частиною київської митрополії. Ну бо прекрасно розуміємо, що далі буе важче. У випадку. не дай Господь, анексії Білорусі, Україна постане перед фактом оточення з трьох сторін силами Російської Федерації – одвічного нашого ворога, Московії. Отже я сподіваюсь не лише на теоретичний, але й конкретний практичний результат від сьогоднішньої нашої міжнародної експертної дискусії, і бажаю шановному товариству отримати цей результат і навіть задоволення від нашого спілкування. Дякую. Живе Білорусь! Слава Україні!

Юрій Сиротюк. А зараз, товариство, ми перейдемо до змістовної дискусії. Хочу нагадати, що вже 5 років назад ми проводили схожу дискусію на тему “Як нам облаштувати Росію”. Результатом цієї дискусії стало видання відповідної книжки, ми її переклали на російську мову. Сьогодні тут є представник вільного ерзянського народу, який бореться за свою мову, суверенітет, ідентичність. Сподіваємось, що за результатами нашої дискусії теж матимемо парктичні висліди – і не тільки книжку, але і формування політик. Державних політик, політик партій, експертних центрів. бО дуже правильно сказав пан Григор – доля України залежить від долі Мінська, а доля МІнська великим чином залежить від долі України. Тому першим я хотів би надати слово Роману Безмертному, віце-прем’єр-міністур України в 2005 році, послу в Республіці Білорусь в 2010-11 роках, представнику України в Контактній групі у Мінську. Будь-ласка.

Роман Безсмертний,  віце-прем’єр-міністр України в 2005 році, посол у Республіці Білорусь в 2010-11 роках Дякую, пане Юрію. Доброго дня, шановне товариство. Перед тим, як виголосити кілька тез, хочу попросити вас про дві речі. По-перше. на планеті земля є Респуліка Бєларусь. Крайньо допустимий для мене український варіант: Республіка Білорусь. Хоча я не розумію звідки взявся цей переклад – Білорусь а не Бєларусь. Це перше, бо я дуже часто з українського боку продовжую чути: “Білорусія”. Друге, що хочу попросити – давайте не жити уявами існування держави, її території, інститутів держави, виходячи з потулатів Середньовіччя. Бо ми продовжуємо чомусь уявляти державу Україна. і державу Бєларусь, представленими в Середньовіччі. Звідси цих два слова: “гіридна війна”, не диавлячиь на те що мої вчителі, мої учні їх використовують дуже часто, виглядають повним безглуздям. Йде війна, яка оголошена російським президентом Путіном і російською воєнщиною цивілізованому світу. Війна на Донбасі – це ключ до руйнування цивілізованого дому взагалі світу як такого. І до того часу, поки ми шукаємо безглузді дефініції, до цього часу знімаємо фільми, називаючи до прикладу “німецький фашизм” (хоча німецький може бути лише “націонал-соціалізм”).Так само виглядає “гібридна війна”. Це війна з використанням всіх інструментів нинішніх, всіх абсолютно, які наявні. Вони використовувались і раніше, просто кожен із них мав якийсь порядок застосування – перший, другий, чи третій. Інформаційна війна починалася з листівок 1914 року, які розкидалися. Сьогодні  з використанням сучасних технологій, але це ВІЙНА. Тому я вас прошу не витрачати часу, використовуючи це довге словосполучення “гібридна війна”. Вона ведеться проти всього цивілізованого світу і людства, яке хоче бути цивілізованим. Наші країни молоді, вони хочуть увійти в цивілізований світ, і кремлівська воєщина робить все, щоб це не відбулося. Головна мета Кремля – це відродження імперії. Кремль без захоплення цих територій. без імперської ідеології існувати не може. Хочете, прочитайте це в “Війні двох канцлерів”, хочете – в “Россия и меняющийся мир” (передвиборча стаття Путіна) чи “Россия и СНД”. Ось вам і відповідь. А такі покручі як “глубинный народ” і “понятие-полукровка” по відношенню до фізичних осіб і держав, суспільст є лише ілюстрацією того, чим сьогодні займається російське політичне і державне керівництво. Точно така ж дискусія на тему, а хто буде займатися Україною – Сурков чи Козак – таке саме безглуздя, бо їхня ідея знищення цих держав, і на це спрямовані сили і всі абсолютно інститути держави, і всі абсолютно ресурси держави. Ще раз наголошую – це життєва необхідність того явища, яке є на планеті Земля й іменується “Російською Федерацією”. Хоча вона і не російська, і не федерація.

Тепер хочу перейти до кількох ілюстративних моментів по самій Республіці Білорусь і звернути увагу, власне, наших друзів, наших колег – білорусів на те, що там відбувається. Я багато чую з українського боку, з польського, з литовського про те, що треба допомогти зараз Лукашенку. Той, хто кидає цю тезу, не розуміє, що сьогодні реалізовує ця особа. Ця особа сьогодні реалізує політику, яка називалась раніше “хай квітне тисяча троянд”. Що таке хай квітне тисяча троянду виконанні Мао Цзедуна? Це кампанія для того, щоб кожен білорус, кожен активіст себе проявив. І коли ця особа себе проявить, їй швидко за допомогою російської сили знайдуть місце – як мінімум і білоруських в’язницях, як максимум вони будуть змушені мігрувати за межі Білорусі. Тоумі нинішня політика Лукашенка спрямована на те, щоб кожен білорус себе проявив, у великому і малому, показав свою позицію. Згадайте ситуацію в 2010 році, як з весни в Білорусі чомусь заговорили про демократію? Чим це закінчилось у ніч виборів? Цифру пам’ятаэете – 648 осіб було затримано. Переважна більшіть з них знаходяться сьогодні поза межами Білорусі. Ось так сьогодні Лукашекно реалізує політику Росії. Я вас запевняю. навіть сценарій не зміниться – у ніч виборів або він стане президентом, але за це підпише усі документи по “аншлюсу”, або він не стане президентом. Для нього не існує вибору, бути чи не бути Республіці Білорусь. Для нього існує вибор ЙОГО місця, його статусу на цьому світі. Але він не знає відповіді на інше питання – Путіну не потрібен білорус. йому потрібен білорус як ресурс, і Білорусь як ресурс. Він не збирається ні в малому, ні в великому дбати про білоруса. Тому проблеми білоруса були і є скинуті на Лукашенка. А ресурс Білорусі – тактичний, воєнно-стратегічний, ідеологічний – буде використовуватися як використовувався усі ці роки Росією. Не випадково Путін так домагався, щоб за ці три роки продавити необхідність будівництва третьої воєнної бази, йому не вистачає цього. Я не хочу розказувати про операції, про які ви добре знаєте, про які описано давним-давно у підручниках – посинаючи з Сувальського коридору,  блокування Балтії і так далі. Всі чудово розуміюь – пройшовши по Сувальському коридору, Балтії немає. тому що Балтія буде повністю перекрита. Це завершить по суті створення плацдарму для удару по Україні. Тому що Україна знаходиться в таких же самих лещатах. Хочете – повернітьс ядо чотирьохрічної давності Варшавського Меморандуму НАТО. Перша проблема Європа – дірка Білорусі (так і іменується в закритих документах). Тому на це перш за все повинна бути спрямована увага.

А тепер – чи здатні ми сьогодні цьому протистояти?  Наша конференція, як публічна річ, так само як і закрита конференція в Давосі, яка була проведена й ініційована польськими політиками, по країнах Міжмор’я  (закрита конференція, на цьому наголошую, куди не запросили ні представників України, ні представнкиів балтійських держав, не кажучи вже про білорусів) – говорять про те, що Європа своїм качанням десь на 3-5 років запізнюється в реакції на ту агресивну політику й поведінку, яку реалізує Путін. Чи здатні ми реагувати на сиутацію? Ми здатні лише кричати. На жаль, нинішнє політичне керівництво України не усвідомлює проблеми, яку я зараз озвучив, і думаю яку озвучать зараз інші колеги. А це означає, що весь тягар протистояння агресії, яка буде наростати, лягає на суспільство. Це означає, що жертви, якщо розпочнеться конфлікт і вийде на рівень протистояння збройного, будуть дуже і дуже великі. Звідси невипадково саме такою є політика скандинавських держав, і було не так важко року з 2010 спрогнозувати ці процеси, починаючи від Brexitу і дистанціюванням Вашингтона від подій у Європі, і дискусії, які можуть розгорнутися. Далеко не завершена процедура розвалу європейської спільноти. Вихід Великобританії – це лише сигнал. Що у цій ситуації можуть робити балтійці, насамперед естонці, латиші, литовці, білоруси, українці, поляки? Вони можуть лише об’єднатися, для того щоб спершу кричати, а згодом знайти сили якось вийти на координацію дій. Якою може бути ця координація дій в сучасних умовах? По-перше –інформаційною. Тут сидять друзі, які знають – шостий рік кажу, давайте створимо чотирьохмовний інформаційний портал – польсько-україно-литово-білоруський.  Ми повинні знати один про одного все! Якби я не розумів, що кожен з нас переконаний, що сусіда треба знати найкраще… Але ми найгірше знаємо сусіда! Ми не знаємо нічого один про одного.

Якщо ви сьогодні промоніторите ЗМІ України і Білорусі, то складеться враження, що між Мінськом і Києвом не 600 км, а 10 тисяч км. А це говорить про те, що ми близькі територіально, але ми далекі. Звідси такі речі, як створення інформаційного майданчика, в тому числі (акцентую на цьому увагу) з балтійськими державами, з поляками – суперважливе в нинішній ситуації. Навіть оперативна ситуація, пов’язана з деталями дотримання парв людини, поведынкою людей – надважлива. Я українським колегам хочу сказати, що той з нас. хто знайшов у собі сили знаходитись у Білорусі і слухати місцеве телебачення і радіо – там же “дах може поїхати”, даруйте за недипломатичний вислі. Це ж чистої води рашистська ідеоологія. А тепер уявіть собі, всі ці роки білорус слухає цю погань. Уявляєте його ідеологічну настанова у стосунках до України? З початком війни Росії проти України ситуація погіршилась. Не мені розказувати нашим колегам білоруським, які піонерські табори організовуютсья сьогодні у Вітебській та Гомельській областях, і хто вихователі там? Там вихователі ті, хто воював на російській стороні на українському Донбасі. І нам розказують про те, які листівки розвішуються на вулицях Вітебська ночами – “Витебск город русский”. Тому очевидно, що сценарій цієї війни однаковий – він буде вестися Росією до того моменту, поки наші нації не знайдуть в собі сили цьому протидіяти.

Я розумію чудово, щоо протидією цьому є лише сила. Я переконаний в тому, що ми заходимо не в століття – ми заходимо в тисячоліття, коли фактор сили буде фактором стримування подібної поведінки. До того часу. поки цього не усвідомлять європейські нації, Європу буде розривати на шматки. Наше розуміння і наше завдання – усвідомити, що ми перші в цьому ешелоні. і зробити все, щооб мінімізувати жертви того конфлікту, який наростає. н ажаль, поки що я мушу констатувати – небезпека наростає. І поки що я не розумію,що Європа хоче протиставити цьому. Три дні тому у Варшаві відбувся брифінг президентів ПОлщі і Франції. За декілька тижнів відбудеться конференції лідерів Німеччини, Франції і Польщі в так званому Веймарському форматі, де буде спроба пошукати щось. Зокрема – а хто замінить місце та роль, яку на європейському континенті відігравала Великобританія? Думається, що це Польща. Я тут при Віктору Івановичу хочу сказати – на сьогоднішні день співвідношення боєздатності української та польської армій 36 до 1. Ви розумієте здатність того, що називається Європа, протистояти нині російській воєнщині? Якщо співвідношення між українською та польською армією в питаннях боєздатності 36 до 1. Звідси очеивдно – я не накручу, пружину. я змушений кричати, що ми як отой слимак позвемо і не розуміємо, що над нами чобот, і нас скоро просто роздавлять. Тому треба кричать на жаль. Дякую за увагу.

Юрій Сиротюк. Дякую, Романе Петровичу. Оскільки Ви вже загдали Віктора Івановича. то я зараз передав би слово Віктору Івановичу Гвоздю, це Голова служби зовнішньої розвідки в 2014-16 роках, а нині президент незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень “Борисфен-Інтел”. Будь-ласка, Вікторе Івановичу.

Віктор Гвоздь, президент незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень “Борисфен-Інтел”. Дякую, пане Юрію, за представлення. Шановні колеги, дуже важко виступати з класичним виступом, до яокго я підготувався з точки зору військового та людини. яка займається геополітикою, намагаючись розкласти по молекулах, але й дати основні грані моментів, викликів, які стоять перед Білоруссю. Я впевнений. що сьогодні ми будемо повторюватись, і якщо будемо попадати кілька разів в однакову точку. це свідчитиме що ми мислимо однаково і бачимо виклики. Якщо я десь помилюсь, колеги з Білорусі побачать, я хотів щоб мене поправили, бо ж зібрались щоб обмінятися думками. Ще у вступі я хотів би сказати таке – сьогодні Росія намагається на пострадянському просторі досягти своєї мети, тобто поновити свою імперську позицію, взяти все під контроль. І звісно, якщо взяти по відношенню до Білорусі сьогодні, якщо це відбудеться, то звісно ця країна втратить державність. і це також має критичне значення і негативні наслідки для України. Тому що Україна, як уже казали пан Олег і пан Роман, опиниться у лещатах, і у всіх відношеннях це буде дуже критична ситуація. І я хотів ще сказати, що коли ми кажемо про боєздатність – сьогодні якщо взяти Росію, країни НАТО, то вони боєздатні та роблять відповідні висновки. Але по великому рахунку, якщо Росія – країна де править фактично диктатор, всі плани вже відпрацьовані і вони мають такий потенціал з часів СРСР . Ви думаєте. щось змінилось з тих часів на картах Генерального штабу російського? Ні, нічого не змінилося. То в країнах НАТО навіть Німеччина (я вже не буду казати про маленькі країни Західної Європи) потребуватиме для прийняття рішень не дні, а тижні. І це відповідно становить критичну ситуацію для нас, тому що ми на передовому рубежі, і повинін приймати ці рішення дуже швидко, за години. Чи здатні ми? Це вже інше питання. Тому я почну з деяких моментів геополітичних.

Як і Україна, так і Білорусь займає особливе місце в геополітичних планах Москви. І це ще раз свідчить про те важливе значення. яке ми маємо дя них. В першу чергу, це географінче положення (подивіться на слайд0. Географічне положення Білорусі між Росією та Європою означає, що це є стратегічний коридор. хайвей, яким сторіччями ходили війська туди-назад, по вісі Берлін-Варшава-Мінськ-Москва. Ми вже не будемо згадувати 1914 рік (кайзерівська Німеччина), 1941 рік, Наполеона не будемо згадувати. Фактично є така книга відомого британського письменника-географа, називається “В’язні географії”. І там він пише, що Путін повинен щоранку просипатись і молитись Богові – чому Він створив перед Росією на заході такі умови? Оцей коридор, долину, що вдее фактично без усяких перопон, гір, що є надзвичайною небезпекою для Росії. Бачите схеми навчань, які відпрацьовує Росія сьогодні. Це навчання типу “Захід” – відповідно йде концентрація військ вздовж всього кордону, вздовж Білорусі. За таких умов, яка роль і місце БІлорусі в планах Москви? ЩО дасть встановлення контролю Росії над Білоруссю? Це дозволить вирішити низку стратегічних питань. По-перше, створити буферну зону перед НАТО для найбільш важливого промислового регіону, включаючи місто Москву, розширити доступ до транспортної інфраструктури Білорусі, яка є основною сполучною ланкою для сполечення Росії з державами Західної Європи, передусім Німеччиною, отримати плацдарм для розміщення військ навпроти передового рубежу НАТО, а також отримати додаткові можливості військових дій проти України з північного напрямку, і як вже казали, через Сувальський коридор проти країн Балтії з південного напрямку. Крім того, окремі цілі Росії у відношенні до Білорусі включають:

– інтеграцію Білорусі до складу“руського світу”. З поглядами Москви, підгрунтям для цього є переважно східнослов’янський склад білорускього населення, а також близкість культурно-історичних традицій двох країн;

– побудову та зміцнення інтеграційного ядра на пострадянському просторі з подальшим об’єднанням навколо інших країн колишнього СРСР;

– посилення позицій в економіці Білорусі;

– використання “Союзної держави Росії та Білорусі” як одного з варіантів збереження Путіна при владі після 2024 року.

Декілька слів про особливості ситуації в Білорусі, яка використовується Росією проти неї. Що Росія застосовує на білоруськом напрямі7? Фактично весь спектр гібридної війни. Я взагалі вважаю, що стосується “гібридної війни” – це просто асиметричні засоби ведення війни, нічого нового немає. Разом з тим стратегія і тактика дій Москви на білоруському напрямку має певні особливості, пов’язані з історичними, політичними, економічними та демографічними чинниками. Такі чинники мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер, і можуть по-різному сприйматися як всередині Білорусі, так і поза її межами. Які основні з них:

1) Відсутність потужних національно-демократичних сил, які здатні впливати як на зовнішню, так і внутрішню політику країни за рахунок власної аткивності і широкої пдітримки громадськості. Я вважаю це одним із критичних моментів.

2) Переважно проросійська орієнтація громадян, які пов’язують своє минуле. сучасність і майбутнє з Росією, і не бажають наближатися до Заходу.

3) Структура економіки критично залежна від Росії. Тут говорити нічого, бо вона залишилась в країні ще від часів СРСР і робить її критично залежною від Росії в плані операційних зв’язків, ринків збуту і тому подібного.

4) Спрямованість білоруського режиму Лукашенка, намагання влади забезпечити економічний розвиток за рахунок преференцій від Росії в обмін на проведення проросійського курсу.

5) тоталітарний характер режиму О. Лукашенка.

І всі ці обставини використовуються Росією для реалізації її інтересів по відношенню до Білорусі і визначають форми і методи таких дій. Декілька слів про ці методи. Такі цілеспрямовані кроки (а ми бачимо, що триває цілеспрямована політика). були початі ще після розпаду СРСР. Спочатку вони мали обмежений характер, і особливо стосувались збереження російського впливу на Білорусь, а також створення перешкод у національно-демократичному і європейському розвитку. Але ми знаємо, що з приходом до влади Путіна почалось бажання відродження впливу Росії в якості активної світової держави, а політика на білоруському напрямі набула якісно нового характеру. І які напрями цих дій:

– підпорядкування Росії повністю інформаційного простору Білорусі і проведення через неї проросійської, антизахідної ідеології,

– формування проросійського лобі  ворганах білоруської влади. бізнесі, силових структурах і освітніх, наукових сферах (як приклад – на однмоу поверсі з білоруською розвідкою знаходяться представники ФСБ),

– втягування Білорусі до інтеграційних структур з Росією,

– збереження Білорусі в економічному полі Росії шляхом реалізації спільних торгівельних, економічних, інвестиційних проектів (тільки за оцінками МВФ, обсяги щорічної фінансової пдітримкм Білорусі з боку Росії у різних формах становлять до 10 млрд. $, а це выд 11 до 27 % білоурського ВВП),

– включення Білорусі до російського безпекового простору під приводом наявності спільних загроз з боку НАТО, екстрамізму, тероризму,

– провокування напруження у відносинах з США та Європою шляхом пдітримки білоруської влади у її суперечностях із Заходом.

І для цього всього Росія застосовує цілий комплекс заходів, які передбачають надання цілого роду преференцій, здійснення тиску в політичній, еокномічній, інформаційній сферах.

Які ж шляхи здійснення своїх цілей по відношенню до Білорусі? Застосування Росією наведеного підходу дозволило досягти досить значних результатів. В перщу чергу необхідно відмітити:

– приведення до влади в Білорусі проросійського режиму на чолі з О. Лукашенко, який значно загальмував її національний розвиток, згорнув демократичні перетворення і повністю переорієнтував зовнішній курс країни на Росію,

– закріплення Білорусі в сфері російського впливу у рамках створення Союзної держави Білорусі та Росії із наддержавними органами і взаємними зобов’язаннями у сфері політики, економіки та безпеки,

– підключення білорусі до стратегічних інтеграційних ініціатив Росії на пострадянському просторі (ОДКБ, ЄАЕС),

– збереження економічної залежності Білорусі від Росії

– що небезпечно – це консолідація військових потенціалів дво країн у рамках створення Об’єднаного Угрупування сил Росії та Білорусі, спрямованого проти НАТО,

– і крайнє, що такоуж дуже важливе і небезпечне  – налагодження тісної взаємодії між спецслужбами двох країн, в тому числі і у сферах поширення впливу на пострадянському просторі і підтримки збройної агресїі Росії проти України. Ви пам’ятаєте, як була проведена операція російськими спецслужбами проти українського громадянина. що поїхав через Білорусь – вони почувають себе там, як вдома.

Декілька слів про результати реалізації Росією своїх цілей по відношенню до Білорусі. Все це зробило Білорусь не тільки найтіснішим союзником на пострадянському просторі, але й загалом у світі. Тим самим були створені прецедент  та основа для відновлення Москвою сфери свого впливу на пострадянському просторі у формі реінтеграції подоби СРСР або реставрації російської імперії. В свою чергу, союзницькі відносини з Росією та підтримка дозволили режиму Лукашенка утримувати свою владу протягом тривалого періоду, а також забезпечити відносну стабільність в країні та розвиток білоруської економіки.

Але необхідно зазначити, що не зважаючи на це все, не зважаючи на преференції, отримані Білоруссю та особисто Лукашенком від союзу з Росією, країна зіткнулася з низкою суттєвих проблем. І серед них найбільш негативними стали втрата Білоруссю частини свого суверенітету (зокрема можливості проведення незалежної зовнішньої політики). поглиблення конфронтації Білорусі з Заходом з усіма негативнми наслідками (включаючи політико-економічні санкції, які були введені США та ЄС проти низки представників білоруської влади), вихід з-під керівництва держави (а фактично Лукашенка) провідних галузей економіки країни – фактично економіку Білоурсі контролюють російські олігархи і російська влада. І порушення Росією своїх зобов’язань у економічній сфері як для преференцій російському бізнесу, так і з метою впливу на Білорусь. І всі ці проблеми набували поступового посилення по мірі розширення масштабів експансії Росії. І необхідно зазначити, що з 2014 року вони вийшли на якісно новий рівен, що стало наслідком негативного впливу західних санкцій в першу чергу на російську економіку, а через неї на еокноміки країн-партнерів Росії. Крім того, інтереси Білоруси безпосередньо зачепили контрсанкції Москив проти західних країн. Все це, в свою чергу, почало негативно сприйматися в самій Білорусі.

За даними Інституту соціології Національної академії наук Білорусі, з 2003 по 2019 роки кількість білоруських громадян, які виступають за повну незалежність Білоруси зросла на 14,9 %  до 49 %, а кількість прихильників рівноправного союзу з Росією знизилась на 13,3 %, до 36,1 %. Причому лише 7,7 % жителів Білорусі бажають повного входження до складу Російської Федерації.

Декілька слів про заходи, на нашу думку, керівництва Білорусі з протидії російській експансії. В умовах посиленого тиску з боку росії керівництво Білорусі активізували заходи зі стримування російської експансії. При цьому в умовах знанчої переваги можливостей Росії був застосований асметричний підхід з зосередженням уваги на найбільш чутливих аспектах для обох країн. Голловні напрямки:

– перехід Білорусі від конфронтації з Заходом до налагодження ніби коснтруктивних відносин з західними країнами та міжнародними організаціями (щодо конференцвй, візиту Помпео я б не робив висновки, але під час переговорів була досягнута домовленість про активізацію відносин двох країн),

– розширення спектру торговельно-економічних партнерів Білорусі, зокрема за рахунок активізації відносин з Китаєм та іншими країнами, що можуть мати попит на товари білоруського виробництва,

– пошук альтернативних джерел енергоносіїв та шляхів їх доставки до Білорусі. в тому числі через країни Балтії, Польщу та Україну,

–  уникнення спроб Росії розширити свою військову присутність на території Білорусі на постійній основі,

– блокування спроб Москви провести нові положення договорів у рамках Союзної держави,

– обмеження інформаційного впливу (не знаю чи погодяться наші колеги з Білорусі).

Наведені дії в значній мірі спираються на тоталітарну систему білоруської влади, що дозволяє блокувати спроби Москви розхитати внутрішню ситуацію. Тобто для тоталітарного режиму важливе збереження влади. Водночас враховується зростання національної свідомості населення. Свідченням цього є досить лояльне ставлення білоруської влади до антиросійських сил та акцій протесту в Білорусі (хоча ми бачимо сьогодні що сьогодні тривають гоніння на опозиційних лідерів) з приводу підписання нової дорожньої карти поглиблення відносин у рамках Союзної держави. Тепер декілька слів про ускладнення стосунків між Росією та Білоруссю. Проблеми знайшли вираз у ході переговорів щодо підготовки нового пакета документів з поглиблення інтеграції сторін. Найбільше суперечностей між обома країнами викликали рішення щодо створення наддержавних органів з правами обов’язкових рішень,  повноваження сторін у визначенні зовнішньої та внутрішньої політики Союзної держави (в тому числі військової сфери), торговельних податків, вартості нафти, газу і тарифів на їх транзит через Білорусь. Наслідком принципових розбіжностей, що проявились на черговій зустрічі президентів Росії та Білорусі 20 грудня 2019 року в Санкт-Петербурзі, стала чергова “нафтова війна” в січні цього року.

Таким чином, наш Центр надає такі висновки і пропозиції:

  1. Білорусь, як і Україна. знаходиться на вістрі російської експансії. Москва в знаній мірі досягла своїх цілей на цьмоу напрямку. Водночас, поступове розуміння білоруським керівництвом та суспільством загроз поступової втратии державності обумовлює наростання опору діям Кремля
  2. Білорусь поки що не має достатнього потенціалу для стримування Росії.
  3. Наявність спільних загроз з боку Росії створює підґрунтя для об’єднання зусиль України та Білорусі для протидії. Основними напрямами зусиль можуть бути:

– обмін інформацією та досвідом щодо форм і методів “гібридних воєн” (по-суті ми сьогодні започаткували цю роботу),

– налагодження співробітництва та координація заходів з протидії “гібридним війнам” (для цього також може бути створена спільна робоча група високого рівня), але поки наша влада ставиться не дуже ініціативно, думаю слід започаткувати таку роботу на рівні громадських організацій. політичних діячів і окремих політичних сил.

– підтримка інтересів Булорусі у відносинах з західними країнами і міжнародними організаціями (з цією метою можуть бути використані різні формати відносин – двосторонні України з США, ЄС, Механізм східного партнерства, ОБСЄ, ПАРЄ)

– надання допомоги у зниженні економічної та енергетичної залежності, зокрема може включати розширення торгівлі між Україною та Білоруссю, а також організацію поставок нафти на білоруські НПЗ через українські порти,

– участь Білорусі у процесі врегулювання конфлікту на Донбасі як за рахунок надання майданчику для переговорів (який вже є),так і розширення формату через залучення проміжних держав світу. До речі, готовність до останнього була підтверджена міністром зовнішніх справ Білорусі Макеєм у ході спільної прес-конференції з Помпео 1 лютого в Мінську. За його словами, Білорусьродить все можливе для сприяння вирішення проблем Донбасу. в тому числі за участю США. Реалізація такого підходу дозволить Україні та Білорусі зміцнити свої позиції у стримуванні Росії, що матиме важливе значення як для їхніх власних інтересів, так і безпеки Європи. Дякую за увагу!

Юрій Сиротюк. Дякуємо, Вікторе Івановичу! Хочу зазначити – тут звучала теза про необхідність залучення до дискусії наших балтійських друзів. Сьогодні з нами є представники Литви. Сподіваємось, що рано чи пізно і наші польськ ібрати сидітимуть за цим столом. бо загроза спільна. Зараз би хотів надати слово Дзянішу Івашину, керівнику білоруської служби Informnapalm, сябру Руху солідарності “Разом”.

Дзяніш Івашин, Рух солідарності “Разам”. Дзякую! Перш за ўсё хацеў бы сказать некалькі тэзаў аб тым, што пытання анэксіі, патэнцыйнага аншлюсу Расійскай Федэрацыяй Беларусі не ёсць нейкім дыскусійным пытаннем. Гэта, нажаль, адбудзецца. і тут трэба казаць толькі пра формы рэалізацыі і пра тэмпы. Перш за ўсё, пра гэта сведчыць у гэтай вобласці патэцыял сіл і сродкаў, якія ўжо Расійскай Федэрацыяй ў гэтым годзе задзеяны для рэалізацыі на гэтым напрамку. Тут ідзецца і пра дыпламатычныя сілы, і пра вайсковыя, і пра эканамічныя, і таксама хацеў бы асвяціць курс, якім займаецца непасрэдна наша супольнасць “Informnapalm”, і я, як кіраўнік беларускай службы, хацеў бы, па-першае, пачаць з розпаведзі пра дыспазіцыю ўсіх сіл і сродкаў, якія зараз прымененыя супраць Украіны і Беларусі. Таму, што агрэсію супраць Беларусі можна разглядать у кантэксце ваеннай агрэсіі супраць Украіны – гэта адзіны фронт. Перш за ўсё ідзецца пра стварэнне Расійскай Федэрацыяй актыўнай наступальнай лініі, якая пачынаецца ў Новачаркаску (там зараз знаходзіца штаб новастворанай 8-й агульнавайсковой арміі, у якую ўваходзіць перадусім акупацыйны корпус “Данецк” і другі акупацыйны корпус “Луганск”. Усе гэтыя карпусы сёння налічваюць прыблізна 25-30 тысяч асабовага складу, і ўсе ўваходзяць у склад акупацыйнай структуры ў 8 агульнавайсковай арміі Расійскай Федэрацыі. Таксама ў структурах гэтай арміі створана новая 150-я мотастралковая дывізія, гэта абсалютна новая сіла. Падраздзяленне знаходіцца апроч Растоўскай вобласці, таксама ў Багучары і Валуйках (Варонежская вобласть), Белгародскай а такама Курскай. Гэтыя падраздзяленні 150-й арміі ўваходзяць у структуру перафармаванай 20-й агульнавайскавой арміі. Таксама створана (не з нуля, бо ёсць сілы якія былі ў распараджэнні Кантэміраўскай і Таманскай дывізій) і 1-я танкавая армія. Гэта ў прыцныпе асноўны, бранебойны удар РФ, які таксама ў сваім патэнцыяле разгорнуты супраць Украіны і Беларусі. То-бок тут адбываецца рэалізацыя гэтых сцэнарыяў. Таксама ў другім эшалоне знаходіцца 58-я армія (палёва-вайсковая акруга), гэта другі эшалон, які будзе выкарыстоўвацца ў выпадку паўнамасштабных сцэнароў вайсковага ўварвання ва Украіну і Беларусь.

Чаму кажу, што гэтыя сілы і сродкі створаны і закончаны ў рад адзінай наступальнай лініі? Таму, што ў той жа зазначанай 2-й агульнавайскавой арміі, штаб якой быў перацягнуты з пачатку збройнай агрэсіі РФ супраць Украіны з Новасібірска ў Варонеж, у непасрэдную блізкасць да ўкраінскай мяжы. Дык вось, у гэтую армію ўваходзіць таксама новаствораная 44-я мотастралковая дывізія са штабам у горадзе Ельня Смаленскай вобласці. Таксама ў гэтую дывізію ўжо ўваходзіць 488-ы мотастралковы полк і 256-ы мотастралковы полк, які на гэты момант больш адпавядае патрэбам батальённа-тактычных груп. Не забываем, што ў фазу актыўнай агрэсіі супраць Украіны РФ здзяйсняла агрэсію батальённа-тактычнымі групамі. І, што характэрна, я здзяйсняю журналістскае разследаванне з выкарыстаннем крыніц адкрытага доступу, напрыклад з мінулага году я правёў асабістае журналістскае разследаванне наконт разгортвання непасрэдна на мяжы з Украінаю і Беларуссю – 35 км ад кардону Украіны і Беларусі, у мястэчку Ельцы (Бранская вобласць), гэта выступ РФ у глыб терыторыі Беларусі і таксама навісае над Чарнігаўшчынай Украіны. Каля 35 км ад мяжы разгорнуты там новыя мотастралковыя падраздзяленні, і я правёў там таксама разследаванне з выкарыстаннем рэсурсаў спадарожнікаў. І на гэты момант вывучыў дадзеныя за кастрычнік 2019 года. Дык вось, ужо там непасрэдна, ужо з 2016 была разгорнута палявая база захоўвання тэхнікі, таксама асабовая база для асабовага складу, пабудаваны казармы. Дык вось, калі ў 2016 годзе найпершыя падраздзяленні былі перакінутыя ў траўні-чэрвені, то на кастрычнік 2019 гэта база павялічылася ў 2,3 разы. На нашых вачах адбываецца павелічэнне колькасці ўзбраення і вайсковай тэхнікі. І яшчэ раз зазначу, што гэтая ўся тэхніка знаходзіцца не ў прамысловых боксах, створаных для сталага захоўвання, скажам якія непасрэдна здзяйсняюць амартызацыйныя працэдуры, часовага рамонту тэхнікі. Не, уся гэтая тэхніка, зазначу, знаходзіцца непасрэдна ў палявых лагерах захоўвання вайсковай тэхнікі. З якою мэтаю гэта зроблена? Гэта зроблена, на думку супольнасці “Infrormnapalm”, перадусім для хуткага мабілізацыйнага разгортвання падраздзяленняў, і беручы да ўвагі тое, што яны знаходзяцца паміж дзвюма шляхамі спалучэння (перадусім між чыгункай Гомель-Унеча і трасай рэгіянальнага назначення Гомель-Бранск). мы прыйшлі да высновы, што гэта стварэнне аператыўных пастоў для аператыўнага перакідання тэхнікі альбо чыгуначным шляхам, альбо непасрэднай пагрузкай на сухапутны транспарт, і на жаль, для перакідання на тэрыторыю Беларусі.

Першая мэта гэтых груповак (сіл уварвання), ясна, не палягае ў тым, што яны будуць адтуль здзяйсняць патэнцыйны наступ на терыторыю Украіны. Не. Палягае ў тым, што яны будуць застасаваныя да Беларусі і, ўжо як патэнцыйны вайсковы плацдарм, Расія будзе выкарыстоўваць Беларусь для далейшых сваіх дзеянняў, для далейшага наступу ў межах ужо, відаць, паўнавартаснай канвенцыйнай вайны на Украіну. Таму, нажаль, такія высновы. І вось хацеў бы зазначыць, што гэтае павелічэнне тэхнікі ўдалося адследкаваць з траўня 2018 года па кастрычнік 2019 года. Новых здымкаў пакуль няма. і я пастаянна монітору, па меры паступлення новай інфармацыі будзем аператыўна ўсё падаваць. Таму што зараз сфармованы 256-ы мотастралковы полк. І ён, зразумела, будзе даўкамплектоўвацца. Таксама Ельня – яшчэ адна лакацыя актыўна-наступальнай ударнай лініі. У Ельні зараз разгортваецца 59-ы наступальны танкавы полк. Таксама па арганізацыйна-штатнай стурктуры ён уваходзіць у 144-ю мотастралковую дывізію. Ну, полк – гэта прыблізна не меньш за 3 танкавыя батальёны, то-бок можа быць не меньш за 100 танкаў. І мы таксама разумеем, што таксама ў святле наяўнасці ўжо створанай інфраструктуры і шляхоў спалучэння, таксама гэта вайсковае фармаванне і яно накіравана ў беларускім стратэгічным напраўленні, гэта без варыянтаў. Расія мэтанакіравана разгортвае сілы і сродкі для таго, каб задзейнічаць іх на беларускім плацдарме. У гэтым кантэксце трэба нагадать, што Расія выкарыстоўвала тэрыторыю Беларусі ў вайсковых дзеяннях супраць Украіны ўжо не першы раз. Вернемся да 2014 году, актыўнай фазы вядзення збройнай агрэсіі супраць Украіны. Справа ў тым, што непасрэдна падчас баявых дзеянняў на авіябазе ў Бабруйску і на авіябазе ў Баранавічах (61 знішчальная авіабаза) на гэты момант дыслакавалася знішчальная авіяцыя Паветрана-касмічных сіл РФ. Было перакінута першае знішчальнае звяно Су-27 – гэта ўдарная авіяцыя, яны былі перакінуты яшчэ 8-га снежня 2014 года ў пачатак досыць значнага супрацьстаяння на Майдане, калі на Бесарабскай плошчы павалілі Леніна – менавіта ў гэты дзень прыляцела з Петраўца (гэта пад Петразаводскам) 1-е звяно знішчальнікаў. І яны сталі на баявое дзяжурства ў 61 знішчальнай авіябазе ў Баранавічах. Яны тлумачылі гэта тым, што вось яны патрулююць (як яны гэта назвалі) “граніцы Союзного государства”. Разумеем, у якім сэнсе, у якім кантэксце выкарыстоўваецца гэта рыторыка. І можна пачаць прыкрывацца гэтымі дэфініцыямі, не зважаючы на інтарэсы Рэспублікі Беларусь, што нібы яна не была ніякім асобным суб’ектам міжнароднага права, а неад’емнай часткай імперскага ўтварэння. І калі ўжо пачалася спецаперацыя акупацыі Крыма, знову ж з базы ў Петраўцы былі перекінутыя сілы Су-27 на авіябазы ў Бабруйск і Баранавічы (яны дыслакаваліся ў двух месцах). Цікава, што ў гэтым месцы база ў Баранавічах знаходіцца ў сферы дасяжнасці сістэмы супрацьпаветранай абароны Польшчы, ну і другі момант – для стратэгічнага розгортвання стратэгічнай бамбардавальнай авіяцыі. У Бабруйску раней (у часы СССР) дыслакавалася стратэгічная бамбардавальная авіяцыя – Ту 95, Ту 160. Яны нясуць ядзерную зброю. І РФ на той момант перекінула ў Бабруйск лятак далёкадасяжнай радыёлакацыйнай разведкі А 50. Ён заставаўся ўвесь час вядзення актыўных баявых дзеянняў да вересня 2014 году непасрэдна на терыторыі Беларусі. І важны момант – з паветранай тэрыторыі Беларусі здзяйсняў навядзенне знішчальнай расійскай авіяцыі на стратэгічныя аб’екты на тэрыторыі Украіны. Таму, ужо беларуская тэрыторыя была непасрэдна ўцягнута ў вайсковае супрацьстаянне супраць Украіны, гэта факт. Калі ўзяць 2016 год (гэта не толькі наша інфармацыя. але й Галоўнага ўпраўлення разведкі Украіны), у кастрычніку мясяцы ў паветранай прасторы Беларусі непасрэдныя вышкалы здзяйсняла стратегічная бамбардавальная авіяцыя. Яны непасрэдна заходзілі на тэрыторыю Беларусі і адпрацоўвалі нанясенне ракетных удараў па тэрыторыі Украіны. У 2017 годзе ў верасні адбыліся стратэгічныя супольныя беларуска-расійскія вышкалы “Запад 2017”. Гэта чарговы раз каталізавала вайсковае ўзаемадзеянне Беларусі і Украіны. Нажаль, трэба канстатаваць, што Узброеныя Сілы Беларусі сталі выразнікам волі РФ. Таму той сцэнар, які быў рэалізаваны на тэрыторыі Беларусі (што перадбачае абасабленне одной тэрыторыі Беларусі супраць усёй астатняй дзяржавы, так званай “Вейшнорыі”), у задуме ў цэлым адпавядае стратэгічным планам генштаба РФ. То-бок яны ўжо здзяйснялі на тэрыторыі Беларусі сцэнар вядзення гібрыднай вайны супраць нашай краіны, пры чым самі УС Беларусі былі ўжо ўцягнутыя непасрэдна.

Што цікава, тады начальнік штаба Алег Белаконеў (зараз ён так званы дэпутат палаты прадстаўнікоў) – ён зазначыў. што на момант правядзення стратэгічных вышкалаў УС Беларусі мусілі рэагаваць на патэнцыйную загрозу з боку Ровенскай вобласці. З боку як думаеце, каго? З боку “падраздзяленняў нацыяналістаў “Правы Сектар”. Гэта сказаў начальнік Генштаба Беларусі. Зноў, тут абсалютная рэалізацыя задумы УС РФ, для Беларусі была зусім не патрэбна. Гэта была база сцэнараў правядзення гэтых вышкалаў. Таму бачым, што, нажаль, Беларусь усуперак сваёй волі ўцягнута ва ўсе мажлівыя сцэнары РФ. Я сам у 2017 годзе здзяйсняў маніторынг “Беларусь – суверэнная дзяржава ці пратэктарат?”, і што да наяўнасці ў вышэйшых пасадоўцаў непасрэдна вайсковай адукацыі ў РФ. У нас у прынцыпе вельмі шмат вайсковай эліты скончылі перадусім Вайсковую акадэмію Генштаба РФ. Вельмі шмат памежнікаў Рэспублікі Беларусь скончылі (і ўсё яшчэ навучаюцца – вы не паверыце, да гэтага часу выдзяляюцца квоты) – у Памежнай Акадэмії ФСБ РФ. Таму паводле гэтых крытэрыяў гэта пытанне вызначыць, ці ёсць гэты чалавек патэнцыйным агентам. І па ходу гэтага маніторынгу беларускія УС патрапляюць у рэалізацыю гэтых сцэнароў РФ па задзеянню Беларусі ў выглядзе патэнцыйнага вайсковага плацдарму.

Хацеў бы закончыць тым. што трэба не зважаючы на тое, што там адбываецца зараз нібыта нейкая чарговая гандлёвая вайна, трэба памятаць аб форме і рэалізацыі гэтых сцэнароў. Тое што Беларусь, нажаль, апынецца ў складзе РФ – гэта ўжо не стаіць на павесцы дня. Створаны ўдарныя сілы, яны стаяць ужо на мяжы, за 100 км ад Віцебска, Магілёва, і Беларусь насычана на ўсіх узроўнях дзяржаўнага кіравання патэнцыйнымі агентамі ўплыву РФ. І тут трэба засярэдзіць увагу на тым, што Украіна мусіць у гэтых умовах вельмі значна ўзмацняць свой паўночны фланг. Гэта – самае галоўнае, што выцякае з майго даклада. Дзякую!

Юрій Сиротюк. Дуже дякую пану Денису. Хочу сказати, що на початок 2014 року російські спецслужби повністю сиділи в українських спецслужбах, в ЗСУ, українскьа армія була розібрана на частини, і Росія вірила, що рота російського спецназу займе Україну без єдиного пострілу. І в принципі частково реалізувлаа цей сценарій на Криму, оданк наштовхнулась на дуже жорсткий опір української нації на Донбасі, неочікуваний для себе. Тому сподіваємось, що є таки той “чорний лебідь” для Росії і “білий лебідь” для Білорусі, і все таки російський сценарій буде зруйнований в Білорусі, як він був зруйнований в Україні з Божою помічю і спільними нашими діями.. Зараз би хотів надати слово наступному виступаючому, представнику з України – Ігорю ЛІховому. Пан Ігор був 3,5 роки Послом в Республіці Білорусь, і він добре розуміє ситуацію в країні. Щоб він теж висловив свої думки з приводу того, як можна уникати тих загроз у тій війні, яку я би назвав тотальною. Тому що це війна не лише в військовому вимірі – але передусім за світогляд, за мізки людей. Дякую, що приїхали сьогодні з духовної Мекки України – Канева.

Ігор. Ліховий, посол у Республіці Білорусь 2007-2010. Шановні сябри, щирі вітання! Українци мают таких швідомих сосєдєй як біларуси. Гета щиро. А те що відбувається сьогодні у нас – організатори назвали дискусією, але на мій погляд мав би бути постійно діючий семінар в Україні. і хотілось б щоб РНБО насамперед, а також органи центральної виконавчої влади знайшли в цих проблемах. які ми обговорюємо безпосереднє до себе відношення. Насамперед тут було висловлено вже кілька грунтовних доповідей. насамперед Віктора Івановича Гвоздя, дійсно потрібен цілий інстиут, що міг би працювати у рамкха трикутника “Росія-Україна-Білорусь”. Це трикутник в часі і проcnрі настільки заглиблений і настільки поширений, що над цим треба працювати і відійти від певних штампів, які існують на жаль в українському суспільстві. Мої попередники охопили фактично всі сторони цієї проблеми.

Менше всього мені би хотілось тут давати комусь поради чи навіть встановлювати рецепти. В Україні дуже викливлена уява про сучасну Білорусь – власне і про минуле Білорусі ми дуже мало знаємо, ледь почали добиратись до розуміння минувшини України. Все це відбувається, на жаль,  на рівні політичних, побутових, культурно-мистецьких анекдотів, що заважають розумінню цієї проблеми. Я би звів до військової проблеми (як говорив спадар Івашин). Того що відбудеться, хоч і не хочемо в тмоу признатися. Як відомо. Незасвоєна істоіря повторюється час-від-часу, і ми зараз наблизились до , як кажуть французи dejavu80-літньої давності, кінця 1930-х років. Події, які відбувалися на теренах Чехословаччини, балтійських держав, Польщі, з не дуже зміненими дійовими особами, повторюються поки не засвоїмо їхню фатальність. По-перше. Не можна зводити проблеми до того, що в Білорусі не той керівник можливо, чи білоурси засліплені пропагандою. Є в цьому тема для розмови. Але Україна не лише як держава, але як країна, в якій діють і борються українці, не має прав азнімати з себе вини за те, що відбуваєтьс сьогодні у БІлорусі. Так звана українська політична еліта також дистанціювалася. В кращому разі ми можемо пишатися тим, що є певні досягнення в торгово-економічних відносинах. І то з глибоким негативним сальдо в сторону України – я був чи не єдиним послом в 21 столітті, при якому було позитивне сальдо. А далі ми говоримио про 5 млрд, 5,5,  4, чи 3 але на жаль, ми більше закуповуємо, ніж продаємо. Тому ці розмови мали відбутись насампедер в РНБО (не кажучи вже про Міністерство оборони), СБУ очевидно, і рідному мені Міністерстві культури, яке тепер набуло особливих озна. І в тмоу є певні позитиви, що стосуються інформацінйої безпеки. Але чи усвідомлюємо ми таку загрозу. І що можна зробити аби зупинити руйнацію свідомості українців, так як руйнується сьогодні свідомість білорусів. Що є тут важливими? Я прийшов не давати комусь поради, хоча три роки пробувши в Білорусі, я погбачив і українські проблеми дуже глибоко насправді. Білорусь краще видно, бо вона у чомусь десь попереду знаходиться на цьмоу полі бою. Нам здається, що ми за тими прип’ятськими лісами (колись Геродот назвав їх морем) пересидимо. Можна погодитись з колегами – між нами фактично немає межі, немає культурного бар’єру, в нас багато родинниз зв’язків. Професійних. Але це прип’ятське болото – ніби рів глибокий, що розриває єдиний простір на два світи. І ми маємо його засипати, хай екологи не критикують мене за такий підхід гідромеліоративний.

Разом з тим, що важливо було зробити нам сьогодні? Пане Юрію, дякуємо що б’єте в цей набат. Необхідно вимагати всіма можливими нашими засобами все-таки долучитись до дискусїі в Україні про загрозу зі сторони Росії через білорусь. Чи будуть білоруси воювати з українцями – можливо будуть, так як і українці будуть воювати з українцями також. Тут немає значення/

Позитивні мотиви – не слід так однозначно сприймати те, що Росі ямає в білоурсі як в країні і народі такого дуже потужного союзника (в державі –можливо так). Насправді це дуже спрощена ситуація. І соціологічні дослідження сьогодні показали, що білоруси не готові піти на державне об’єднання з Росією, вони відчули свою значимість.  Я до речі дуже пишаюся тим, що був причетим до встановлення пам’ятника Владіміру Караткевічу, тут, у центрі Києва. Коли б більше нічого не зробив, вважаю що міг би це внукам розказати, що був таки непоганим послом. Владімір Караткевіч, і не тільки він, змінив білорусів, як Шевченко змінив українців. І той, і той не описали українців чи біорусів – вони запрограмували нас в значній мірі. Я побачив, що білоруси мають гонор, мають своє бачення розвитку – еліта прианймні білоруська, вона є. Ми чули Деніса – тому буду говорити коротко, аби більше почути самому. Разом з тим, нам не вистачає глибоких гуманітарних зв’язків. Розуміємо, що військова потуга України сьогодні (хчоам в 36 разів потужніше від Польщі) – не та потуга, якою можна нині рзмагувати. Пам’ятаємо 80-літню історію війни СРСР з Фінляндією. Там не стояло питання про кількість танків, про зброю і багато іншого. Сьогодні 21 сторіччя. Маємо говорити дещо про інші категорії. І сила українців в тому. Що коли розмовляєш українською з білорусом –він тебе розуміє. Це певне євшан-зілля. Знаєте легенду – досить почути запах полину, і син хана половецького згадав чий він син, і як має далі жити. В білорусів сильно це закладено, я вірю в це справді. І коли понад 100 років тому білоруис почали себе усвідомлюваи як литвини. Ік нація так би мовити, Янка Купала написав такі слова 1907 року, звертаючись до Шевченка: “Буць і нам же бацьком родним, українче славний”.  Подивіться. Як білоруси зорієнтувались на українців! Чим ми вам відповіли і чим відповідаємо? На жаль робиться дуже і дуже мало, тому що здається багато-кому. Що ми можемо пересидіти цей конфлікт. Це опжежа не в нашій хаті. І тим більеш за рівнем економічного розвиту білоруси не так вже гірше живуть за українців… Хтось може навести інші агрументи. Але це пожежа, яку ми маємо гасити, і водночас в себе тримати безпеку на високому рівні. Тому питанні в гуманітарній співпраці, в освіті, в контакті молоді – мені приємно бачити тут молодь, насправді вам з цією проблемою ще жити. Це проблема не одног року, і навіть не трьох років, і не 5 років як ми рзуміємо. Тому гуманітарна співпраця тут вдііграє уде важливо роль. Інформаційна співпраця таокж – пам’ятаю 10 років тому, як я вже покинув Білорусь як посол, але Білорусь мене не покинула з того часу.Ми говорили тоді про спільний канал, але чи зможемо ми протистояти спільним каналом чи тільки надамо певний портал, щоб сюди переливалась певна інформація з Москви? Не ображаючи білорусів, але вони еокномічно менш потужні, кількісно менш потужні. Але знову ж таки – щодо потужності в 21 сторіччі дещо інші критерії оцінки держави і нації навіть є.  Дуже важливо аткож щодо дипломатичної співпраці. В значній мірі, хай колега Безсмертний не образиться, ми були випадковими атм послами. Ні я ні він не були диплоамтами, не готувались стати послами в Білорусі. Але в принципі, гідно більш чи менш пройшли цей шлях. А далі вже сумна картина, часто в Білорусі працюють дипломати не першого ряду, і це також доброзичлива критика в сторону моїх колег.

Я дуже пишався тим, що ми відкрили кафедру української мови та літератури в Університеті імені Тараса Шевченка. І скажу, що чудова тактика багато років працювала в університеті у Мінську. Там чудово володіють україснькою мовою, знають українську культуру. Але коли вони приходять шукати роботу зі знанням української мови на території Білорусі – ніхто нічого не пропонує, навіть українські митниці. Нам треба багато що зробити, аби бути гідними партнерами. Для Білорусі сьогодні немає рівноправного партнера, крім України – це аксіома. Отак гляньте на політичний, економічний потенціал Росії, імперську самозакоханість. Білорусь не є також рівноправним партнером для Латвії та Литви (даруйте, бо Литва зайшла багато вперед в євроінтеграції), для Польщі. А от Україна (з якою 10-11 років тому була цікава програма Європейського добросусідства для пострадянських країн) була тоді лідером (зараз на жаль втратила ці якості), і могла допомогти Білорусі інтегруватись у європейський та світовий досвід. Білоруси прагнуть цього. Я зараз не буду виступати адвокатом Лукашенка, я знав багатьох урядовців, з якими можна і треба було працювати. Але працювати професійно, на рівних. І  найважливіше (чого нема в України) – спадковість між владою. І коли ти береш на себе певні зобов’язання. Ти або авантюрист, або людина безвідповідальна. Бо завтра приходить на твоє місце інша людина. Ти взяв партнера з собою в дорогу, а на півдороги кажеш йому – вилазь з машини, без тебе далі поїдемо, бо в нас інші пріориети. Ось такі особливості нашої теми. Але я, чесно кажучи, оптиміст, поінформований оптиміст. Бо вірю в Бліорусь – не як державу в нинішньому розумінні, і навіть не прапор, якісь інші атрибути. Все це змінюється. Ось хто з нас таких мдурих 40 років тому міг відчути, як розпадеться СРСР, і Угорщина чи Чехословаччина змінилась (кряди яких були вірні, і клялись, і вчились їхні служби безпеки у Москві, і здавалось тому кінця-краю не буде). Так і тут може трапитись. Але чекати не мєамо права – хай китайці сидять на берез річки і чекають. Нам треба діяти. І, пане Юрію, дуже доброю ідеєю є створення Інституту Україна-Білорусь (як є Інститут дослідження Росії пана Огризка). Сьогодні поки ще є в Білорусі інтерес з нами працювати, нам довіряють, дивляться з великою пошаною і надією в бік України.Так має дивитись, думаю, і Польща з Румунією, і глибинна Європа. Тому що зупинити агресора можна лише спільною працею та відданістю національній ідеї. Насамкінець хочу згадати важливість орієнтирів духовних, не лише політиків. Колись Янка Купала написав, що доля українця дуе сильно переплелась з долею білоруса. І це набагато вище, ніж будь-хто у Вашингтоні. Москві,Брюсселі чи Старсбурзі може мати на нас свої певні погляди.Ми переможемо! Дякую всім,хто за це взявся. Також не можемо обминути Росію – бо розуміємо що таке Росія. Ось ерзя сидить навпроти мене. Є ще татари, кламики, і багато інших народів, які мають своє слово. Лише його ще не сказали. І ми будемо мати свободу, мати гідність і добробит, про який було вже сказано. Бо успіх україснького посольства був зав’язаний на білоруську сторону. Як би не дивно це звучало. І коли ми за два роки підняли товарообіг з 2,5 млрд. до 3,5 млрд., то це також заслуга. Бо що головне в міжнародних відносинах (як колишній дипломат дозволю дати пораду) – це вибудувати атмосферу довіри. Бо коли ми звітуємо про хороші відносини на рівні розвідок, чи військової співпраці, чи економічної – то це може трактуватись не завжди однозначно (проти кого дружимо?). А от атмосфера довіри, поваги, самоповаги – це найважливіше. Що має бути у двосторонніх відносинах мжі нашими націями.

Юрій Сиротюк. Дякуємо пану Ліховому за такий хороший. Змістовний виступ. Ми розуміємо, що в нас за роки незалежності у відносинах з Білоруссю були хороші політики, але не було хорошої довгострокової політики. Тому ми повинні працювати, щоб зі зміною людини не змінювався абсолютно вектор роботи. Зараз би хотів надати слово нашому давньому побратиму, сябру Ігору Лялькову,представнику Руху солідарності “Разам”, що минулоріч від імені білоруського народу був і на Бандерівських читаннях, і на великому аході в Тернополі, антиімперському окупаційному. Тому будемо раді Вашій підтримці.

Ігор Ляльков, Рух солідарності “Разам”. Дзякую. пан Юрый! Вітаю шаноўнае спадарства!

Вось тут, у гэтым коле, некалькі разоў прагучала пра тое, што вось Лукашэнка нібы-та спрабуе блакаваць спробу Масквы навязаць Беларусі “русский мир” і гэтую самую “русскую повестку”, нават, прагучала нешта пра лаяльнае стаўленне Лукашэнкі да ўдзельнікаў маніфестацый за незалежнасць Беларусі, хаця вось тут сядзяць некаторыя з жывых прыкладаў таго, што лаяльнасцю з боку сённяшніх беларускіх ўладаў да ўдзельнікаў маніфестацый за незалежнасць нават і не пахне. Я проста хацеў бы, у мяне такая вузкая тэма (сёння тут шмат казалася пра нейкія глабальныя тэмы), я хацеў сказаць пра тое, пра што ва Украіне не ведаюць і не зусім задумваюцца ў Беларусі. Гэта пра тое што, ня гледзячы на ўсе вось гэтыя нібыта сваркі Лукашэнкі з Расіяй, унутры Беларусі адбываецца рэальнае умацаванне пазіцый «русского міра». Пры тым і ў так званым нацыянальным сходзе Беларусі, у гэтым псеўдапарламенце. Мінулыя псеўдавыбары, якія адбыліся ў 2019 годзе, я думаю, што тут, у гэтым таварыстве, нікога не трэба пераконваць, што рэальных выбараў у Беларусі няма, але тым не менш вось тое, каму аддаюцца месцы ў гэтым псеўдапарламенце, якім чынам гэта размяркоўваецца, ёсць пэўны індыкатар таго, якія сілы рэальна маюць уплыў ва ўладзе, таму што ў гэтым месцы размяркоўваюць ўладу і яны размяркоўваюць са сваіх уяўленняў пра тое, хто мусіць гэтае месца заняць. І вось я хацеў звярнуць вашую ўвагу на тое, на што мала хто звяртае ўвагу. У Беларусі па выніках так званых выбараў 2019 года значна ўзрасло партыйнае прадстаўніцтва ў гэтым беларускім нацыянальным сходзе. Значна вырасла колькасць дэпутатаў, якія прадстаўляюць не толькі самі сябе, а прадстаўляюць пэўныя партыі. Натуральна, у гэтых дэпутатах няма ні аднаго прадстаўніка тых партый, якія знаходзяцца ў апазіцыі да Аляксандра Лукашэнкі і сённяшняй беларускай уладзе. Натуральна, гэта прадстаўнікі ўсіх праўладных партый, але вось ёсць пэўны нюанс. Па выніках гэтых выбараў, у два разы павысіла сваё прадстаўніцтва з 3 до 6 прадстаўнікоў у Палаце Прадстаўнікоў Рэспублікі Беларусь, такая знешне незаўважная партыя, якая называецца Рэспубліканская партыя працы і справядлівасці. Ёсць такая арганізацыя ў Беларусі. Мажліва, ва Украіне мало хто пра яе чуў, але тым не менш гэтая арганізацыя знакавая і павінна быць для Украіны таксама вядома, бо гэта адзіная зарэгістраваная палітычная сіла ў Беларусі, якая прызнала расійскую анэксію Крыма і заклікала афіцыйнаю заяваю кіраўніка партыі беларускае кіраўніцтва таксама прызнаць анэксію Крыма. Больш за тое, людзі, якія ўваходзяць у гэтую партыю, зрабілі заяву, напалмову афіцыйную, што Беларусь павінна прызнаць незалежнасць “Данецкай народнай рэспублікі” і “Луганскай народнай рэспублікі”. Гэта пазіцыя кіруючых колаў той партыі, якая атрымала шэсць месцаў у Палаце Прадстаўнікоў Нацыянальнага Сходу Рэспублікі Беларусь, якая прадстаўлена, між іншым, дэпутатамі, адзін з якіх з’яўляецца кіраўніком адной са значных камісій Нацыянальнага сходу Рэспублікі Беларусь, і я абсалютна не выключаю, што ўкраінскія парламентарыі, кантактуючы з так званымі дэпутатамі Палаты Прадстаўнікоў Рэспублікі Беларусь, таксама сустракаюцца з тымі людзьмі, якія прадстаўляюць партыю, якая заклікае Беларусь на афіцыйным узроўні прызнаць анэксію Крыма і незалежнасць Данецкай і Луганскай “народных рэспублік”. Тут проста я не хачу рабіць цэлы даклад пра гэтую партыю, калі камусці будзе цікава можна будзе пагаварыць пра гэта асобна. Хачу спыніцца толькі на тым што, якбы фармальна – гэта партыя з такой вельмі не вызначанай ідэалогіяй, яна нібыта левая, але вось у кіраўніцтве партыі хапае бізнесоўцаў, фактычна ўсё кіраўніцтва партыі складаецца з бізнесоўцаў на чале з кіраўніком партыі Васілём Заднепраным, ураджэнцам Мікалаеўскай вобласці Украіны, выпускніком Ваенна-паветранай акадэміі ім. Гагарына і Ваенна-палітычнай акадэміі ім. Леніна. Потым, бізнэсоўцамі якія кіруюць гэтай партыяй ўжо 15 гадоў з 2005 году, адзін з намеснікаў кіраўніка Менскага гадзіннікавага завода Міхаіл Давыдаў, і былы старшыня канцэрна «Беллегпрам Беларусі» Эдуард Нарыжкін. У гэтай партыі ёсць вельмі моцная арганізацыя, якая ў прынцыпе ў асноўным складаецца з дробных лукашэнкаўскіх чыноўнікаў, якія не заяўляюць пра сябе вельмі моцна, але ў гэтай партыі ёсць адна сур’ёзная дзейная арганізацыя, гэта Віцебская арганізацыя гэтай партыі. Вось тут прагучала з боку пана Рамана, якога зараз тут няма, пра актыўнасць у Віцебску, што нехта ў Віцебску піша, што ”Витебск – город русский”, то я абсалютна не магу выключаць, што гэта актыўнасць таксама звязана з дзейнасцю Рэспубліканскай партыі працы і справядлівасці, бо Віцебская арганізацыя гэтай партыі фактычна кіруецца прарасейскімі людзьмі. Да нядаўняга часу яна кіравалася такім “гаспадзінам” Герашчанкам, якога яшчэ ў 2010 годзе выгналі з дзяржаўнай службы лукашэнкаўскай Рэспублікі Беларусь за антыбеларускія выказванні. Гэта абсалютна ўнікальны выпадак у гісторыі лукашэнкаўскай Беларусі, калі чыноўніка, ён быў чыноўнікам Віцебскага гарвыканкама, за антыбеларускасць выгналі з дзяржаўнай службы і ён да нядаўняга часу ўзначальваў Віцебскую арганізацыю гэтай парламентскай партыі, я яшчэ раз падкрэсліваю, парламентскай партыі Беларусі. А зараз Віцебскую абласную арганізацыю ачольвае Лукашоў, які таксама з’яўляецца цікавай персонай. Ён з’яўляецца засноўнікам адной з фірмаў, фактычна ўсё кіраўніцтва Віцебскай арганізацыі працуе на гэтай фірме, каторая звязаная з расейскім ваенна-прамысловым комплексам, выконвае замовы, у асноўным, прадпрыемстваў расейскага ваенна-прамысловага комплекса. І больш таго, яна яшчэ супрацоўнічае з арганізацыяй, якая называецца “Союзный деловой клуб “Аваргард”, у якой новыя бізнэсоўцы, якія фінансуюць сур’ёзныя праекты па прасоўванню “русского мира”. Гэтае гняздо – віцебска-полацкае – вельмі моцнае ў гэтай партыі. А цяпер мы можам паглядзець, я вам скажу, тут у нас з Расіяй нібыта канфлікты, а вынікі Рэспубліканскай партыі працы і справядлівасці падчас “выбараў” (у Беларусі дэпутаты не абіраюцца, а прызначаюцца) у 2000 годе – “абрана” 2 дэпутата, у 2012 – адзін, у 2016 – 3, у 2019 – 6. Рост у 6 разоў з 2012 года. Калі паглядзець на дэпутатаў мясцовага савета, у 2007 годзе – “абрана” 12, У 2010 – 6, у 2014 – 34, у 2018 -127 ад гэтай партыі. Такім чынам, за знешнім рознагалоссем паміж Лукашэнкам і Пуціным, пагоджуся з панам Раманам, хаваецца толькі турбота Лукашэнкі пра свой уласны лёс, усё іншае яго абсалютна не цікавіць. Ён разумее, што на дадзены момант ён забяспечвае сваю будучыню і будучыню яго сям’і ва ўмовах сітуацыі фармальна незалежнай Беларусі. Беларусь згубіць фармальную незалежнасць, і будуць праблемы ў яго і яго сям’і. Вось тут супадзенне інтарэсаў, але толькі сітуацыўнае супадзенне, сітуацыя зменіцца – зменіцца і Лукашэнка. І ў той самы час прысутнась прадстаўнікоў гэтага “русского мира” у органах улады Беларусі – яна толькі павялічваецца. І, дарэчы, у верхнюю Палату таксама быў “абраны” (прызначаны) адзін сенатар ад Гомельскай вобласці Андрэй Шышкін – галоўны рэдактар Рагачоўскай раённай газеты «Свободное слово», чалавек адкрыта спаведвае погляды «русского мира», які вядомы шматлікімі публічнымі антыбеларускімі ды антыўкраінскімі выказваннямі. І гэты чалавек з’яўляецца “абраным” сенатарам Рэспублікі Беларусь, з якім цалкам мажліва, украінскія парламентарыі ручкаюцца за руку і маюць стасункі. Таму, я хацеў бы звярнуць увагу на тое, што добра казаць, што паміж Беларуссю і Украінай павінна быць узаемная падтрымка, падтрымка з боку Украіны незалежнасці Беларусі, падтрымка Беларусі ў барацьбе з ворагам цывілізацыі, Масковіяй, але ёсць рэальныя рэчы. Калі вы хочаце ўсё ж мець стасункі з беларускім псеўдапарламентам, гэта да ўкраінскіх палітыкаў, то павінны ўсведамляць у тым ліку, якія людзі там сядзяць. І ўжо, калі хочаце мець гэтыя стасункі, то можа варта было б, усё ж такі, усведамляць, з кім варта за руку брацца, а з кім не. І гэта таксама будзе дапамогаю нам у нашай барацьбе з «русским миром» у Беларусі.

 

Юрій Сиротюк. Дякую пане Ігор, дякую за курс в «русский мир» в білоруській політиці, тому що дійсно нам бракує розуміння??? це проблема для української політики, бо не можна формувати політики не розуміючи суті відносин в середині країни. Зі свого боку, я хочу зазначити – що ми дуже мріємо щоб білоруси мали свою країну, свою владу національну білоруську і ви б визначали хто у вас владі, хто опозиція, а ми будемо це сприймати у будь якому випадку. Розуміючи що на жаль поки що Білорусь не є національною незалежною країною, як і зрештою Україна.

Друзі, інтелектуальна робота важка, я б попросив вашої концентрації на одну годину – мені здається що нас і білорусів поєднує така риса, як впертість, яку недооцінюють всі. Наше сумління привело нас сьогодні сюди попрацювати для спільної користі.

Зараз би хотів надати слово, генерал-майору запаса, заступнику СБУ України у 2014-2015 рр, директору Агенства реформування сектору безпеки Віктору Ягуну, і дуже хочеться щоб і в Білорусії дочекалися коли у їхній країні генерали ГКБ, генерали розвідки будуть патріотами і націоналістами.

 

Віктор Ягун, директора Агенства реформування сектору безпеки. Дуже важко щось сказати, адже багато було вже сказано, багато цікавих доповідей. Тому я відразу перейду від теорії до практики. Насправді не так все добре у Російській Федерації, так вони там розгортають війська, у них є там потужні фінансові можливості для підтримки свої людей, будем так їх називати, в інших країнах. Але разом з тим, в них там надзвичайно велика проблема у тому що, у них нічого не змінилося, і корупція залишилася, і купа таких проблем внутрішніх, яких на поверхню вони намагаються не виставляти. І от власне ті моменти, хотілося б більше висвічувати тому що, нам треба відходити від констатації факту чи оборони до наступу. А наступ для них, це найбільша небезпека, тому що якщо ми переносимо їхню так звану гібридну чи просто війну на їхню територію, то це смерті подібно. Тому я все ж таки, більше підтримав би ті пропозиції що створення спільних інформаційних агентств, використання дуже модних і потужних тепер телеграм каналів, через які доносити свою думку і спільну думку України і Білорусі, знаходити людей на території Росії і використовувати їхні можливості для підняття якихось , я не кажу зо збурювати, ботам дуже важко, але насправді є дуже багато людей які приїхали в України, в тому числі приймали участь у бойових діях на боці України, які підтримують ідею створення незалежних держав на територіях які зараз займає Російська Федерація. Дивіться, якщо відокремити ті моменти які зараз Путін говорить на рахунок зміни Конституції, там же зараз є декілька моментів які стосуються нас безпосередньо. По-перше, можливість включення в їхню майбутню державу і України, і Білорусі – це така лазейка. Подальше – нові зміни до положення про їхнє громадянство, коли людина може залишити собі колишнє громадянство, не відкидаючи його перейти в російське. Це пропозиція створення федеральних округів, які не є національними і не входять у федерацію, це можливо майбутнє, зі слів одного депутата Держдуми можливо у майбутньому так території ОРДЛО нашої, і так далі. У нас не висвічується, те що вони там говорять, якби в Україні створити центр, де можна було б цю інформацію обробляти та виставляти в ефір – і акцентувати на ній увагу, це була б унікальна можливість. Останнім часом було багато дискусій і зустрічей, в тому числі і з Сергієм Бульбою, говорили неодноразово, про спільні дії і підготовку, я не кажу про підготовку майбутніх партизанів Білорусі, але хоча би створення таборів для обміну молодіжних моментів, для створення дитячих таборів, починати з низової структури. Я розумію що в Білорусі, коли там не можливо створити нормальну дитячу чи молодіжну організацію, яка б була не підконтрольна владі – адже по законодавству це фактично не можливо. Але разом з тим треба йти в тому напрямку, і в нас є можливість запрошувати. Я як член спілки Української молоді в Україні, це потужна молодіжна організація яка є в 22 країнах світу, там де є українська діаспора. І ми готові приймати дітей з Білорусі в такі табори, в нас є благодійні табори, які зроблені не для дітей членів організації, а для дітей АТО та з окупованих територій, ми готові приймати по 10-15 дітей, головне щоб вони сюди доїхали. І я думаю, що навіть отакі невеличкі кроки саме практичні невеличкі кроки вони набагато корисніші, ніж якісь дискусії. Потрібно робити все можливе, щоб зняти оцю пелену з очей, щоб ставати ближче з кожним роком.

Хотів звернути увагу, на те що в Давосі відбулося – «від моря, до моря» – це дуже небезпечна тенденція, з цього постулату була викинута не лише Прибалтика, Україна, Білорусь і Молдова, цей постулат він на жаль зараз виглядає зовсім по інакшому: там Польща, Хорватія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія, там України та Білорусі не має. Вони все секретно провели, та потрапили на захід українські журналісти, і почали задавати незручні запитання –ь і поляки себе трохи не комфортно почували, адже коли ставиш прямі питання а вони не чекали їх, це небезпечно і неприємно, коли про нас забувають і не дають нам майбутнього. Хочу сказати, все що можна буде робити, будь яка допомога та контакти – все будемо робити. Головне не опускати голову, і не бути песимістами. Слава Україні! Живе Білорусь!

 

Юрій Сиротюк. Друзі, дуже хороша ідея виникла у Віктора Ягуна, треба її не забути, взяти на поля, ви пам’ятаєте, як на початку 90-х років проводили вишколи в таборах наших, з них виростали політики національні хороші, тому я думаю це хороша ідея. Росія робить такі табори, і нам потрібно робити спільні українсько-білоруські табори, це би дійсно поєднувало наступні покоління наших політиків.

 

Пану Григору Кастуєву надаю слово.

 

Григор Кастуєв, голова Білоруського народного фронту. Дзякую пан Юрый, я зачытаю выступ пана Аляксея Янукевіча. Ён хацеў прыехать, але, нажаль, па стану здарўя не змог прыехаць, але свой даклад перадаў, я яго перадам арганізатарам, а свой выступ пастараюся скараціць, значна скараціць, і паказаць ключавыя аспекты. Пра канцэпцыю нацыянальнай бяспекі Рэспублікі Беларусь. Усё ж такі мы думаем, што рабіць, каб Беларусь была незалежнаю, якія планы для нашых дзяцей, унукаў і так далей.

Першае, нацыянальныя інтарэсы Беларусі і асноўныя выклікі.

Асновамі для Беларускай дзяржавы і беларускага грамадства ёсць абарона нацыянальных інтарэсаў і інтарэсаў беларускага народа, інтарэсаў кожнага грамадзяніна. Асноўнымі нацыянальнымі інтарэсамі з’яўляецца: забеспячэнне дзяржаўнай незалежнасці, суверэнітэту і дзяржаўнай цэласнасці, тэрытарыяльнай цэласнасці, захавання нацыянальнай культурнай спадчыны, беларускай мовы, устойлівы эканамічны рост, высокі ўзровень і якасць жыцця грамадзянаў, дэмакратыя. Сёння сітуацыя, як унутры краіны, так і навокал яе складваецца вельмі неспрыяльным чынам для рэалізацыі нацыянальных інтарэсаў Беларусі і інтарэсаў беларускага народу, асноўныя пагрозы для нацыянальнай бяспекі, для дзяржаўнага суверэнітэту і самога існавання Рэспублікі Беларусь паходзіць з боку кіраўніцтва і часткі элітаў Расійскай Федэрацыі. Разам з прапагандысцкім уздзеяннем расійскіх тэлеканалаў шырока выкарыстоўваюцца дробныя рэгіянальныя сродкі масавай інфармацыі, а таксама рэзерваваная сетка тролей у сацыяльных сетках, якія прадстаўляюць на сваіх старонках кантэнт расійскіх і прарасійскіх СМІ, а таксама размяшчаюць яго ў вялікай колькасці ў групах.

Другая частка: актуальныя выклікі для нацыянальнай бяспекі краіны. Беларусь ёсць асабліва ўразлівай пагрозам з боку Крамля. Перадусім шмат гадоў у краіне адсутнічае дэмакратыя, няма свабоды слова, свабоды сходаў і іншых базавых свабодаў. Незалежныя СМІ знаходзяцца пад жорсткім ціскам, грамадзянская супольнасць і палітычная апазіцыя сутыкаецца з жорсткімі абмежаваннямі сваёй дзейнасці і пераследам. У краіне больше за 2 дзесяцігоддзі няма свабодных і сумленных выбараў. З увагі на названыя фактары – беларускі народ фактычна пазбаўлены магчымасці сёння выяўляць сваю волю і ўплываць на рашэнні ўлады. Няздатнасць дзяржаўнай ідеалагічнай вертыкалі і дзяржаўных СМІ канкураваць з прапагандаю расійскіх медыа. Расійскае тэлебачанне і радыё фактычна дамінуюць у інфармацыйным полі Беларусі. У дадатак, некоторыя беларускія тэлеканалы займаюцца рэтрансляцыяй кантэнту расійскага паходжання. Не толькі грамадска-палітычнага, але публіцыстычнага і забаўляльнага. Пры гэтым вялікая колькасць публіцыстычных і грамадска-палітычных праграм расійскай вытворчасці ўтрымліваюць непрыхованы мілітарысцкі і шавіністычны кантэнт. Цяперашні праблемны стан беларускай эканомікі яшчэ адзін істотны фактар пагрозаў для нацыянальнай бяспекі. Прычына праблемаў у эканоміцы – у прывязцы беларускай гаспадаркі да Еўразійскага саюзу.

Частка трэцяя: актуальныя знешне-палітычныя пагрозы для нацыянальнай бяспекі Беларусі.

Сяброўства Беларусі ў інтэграцыйных наднацыянальных утварэннях, дзе дамінуе Расія, так званай саюзнай дзяржаве, АДКБ, ЕўрАзЭС, СНД з’яўляецца значнай пагрозай для нацыянальнай бяспекі нашай краіны. Саюзная дзяржава пагражае суверэнітэту і дзяржаўнай незалежнасці Беларусі. У складзе АДКБ Беларусі пагражае ўцягванне ў збройныя канфлікты ў Сярэдняй Азіі, а таксама па ўсім свеце, дзе цяперашні расійскі рэжым развязвае збройныя канфлікты або ўвязваецца ў їх. Таксама ўвесь час, пакуль Беларусь знаходзіцца ў АДКБ, існуе пагроза выкарыстання азіяцкіх або расійскіх вайсковых на нашай тэрыторыі ўсуперак інтарэсаў грамадзян Беларусі. Прыналежнасць да АДКБ таксама замядляе мадэрнізацыю беларускага войска.

Частка чацвёртая: асноўныя пагрозы для нацыянальнай бяспекі Рэспублікі Беларусь у палітычнай сферы. Гэта агрэсіўныя імперскія настроі ў Крамлі і частцы элітаў Расіі. Імкненне Масквы да тэрытарыяльнай, палітычнай, эканамічнай, культурнай экспансіі. Адсутнасць у Беларусі асноўных грамадзянскіх свабодаў, вольных выбараў, нізкі ўзровень патрыятычнага выхавання ў дзяржаве, сяброўства Беларусі ў так званай Саюзнай дзяржаве і іншых утварэннях на постсавецкай прасторы. Фармаванне ў грамадства і кіраўных элітаў у нашых суседзяў – Украіны, Польшчы і Літвы, вобраз Беларусі, як блізкага саюзніка краіны-агрэсара. У эканамічнай сферы – рост знешняй дзяржаўнай пазыкі, высокі ступень залежнасці беларускай эканомікі ад паставак расійскіх энэргарэсурсаў. У інфармацыйнай сферы: дамінаванне ў беларускай інфармацыйнай прасторы расійскіх СМІ, тэлебачання, радыё і іншых выданняў. У вайсковай сферы: нарошчванне расійскай вайсковай інфраструктуры і фармаванне расійскай вайсковай групоўкі на тэрыторыі Рэспублікі Беларусь. Маральны і фізічны стан узбраення і вайсковай тэхнікі беларускага войска, пагаршэнне стану беларускага войска, пагаршэнне вайсковай інфраструктуры Беларусі. Па сацыяльнай сферы – дэградацыя сістэмы адукацыі Беларусі, значнае адставанне ВНУ Беларусі ад ВНУ суседніх краінаў. Адток высокакваліфікаваных спецыялістаў, працэсы дэградацыі інстытуту сям’і, высокая актуальнасць разводаў, дэпапуляцыя і пагаршэнне стану медыцыны. У культурнай сферы – дзяржаўная палітыка русіфікацыі, татальнае дамінаванне расійскай мовы ў дзяржаўных установах, у сферах адукацыі, у сілавых структурах, у дзяржаўных СМІ.

Частка пятая – неабходныя захады для пераадолення загроз для нацыянальнай бяспекі Беларусі. Першачарговыя захады да 2021 году. У палітычнай сферы – неадкладны выхад з так званай Саюзнай дзяржавы з Расіяй, Еўразійскага Саюзу, Мытнага Саюзу та іншых інтэграцыйных утварэнняў, дзе дамінуе РФ. Забарона зарэгістраваных у нашай краіне прарасійскіх арганізацый, дзейнасць якіх відавочна супярэчыць беларускім нацыянальным інтарэсам, заканадаўчая забарона дзейнасці ў Беларусі расійскіх фондаў ды арганізацый, што фінансуюцца і фінасуюць такія структуры, прарасійскія фонды, перакрыццё іншых крыніц іх фінансавання. У інфармацыйнай сферы – вызваленне незалежных СМІ ад ціску і спробы кантролю з боку дзяржавы, забеспячэнне свабоды СМІ і свабоды слова ў Беларусі. Забарона трансляцыі палітычных, грамадска-публіцыстычных праграм, створаных расійскімі тэлеканаламі. Уключэнне ў стандартны тэлевізійны пакет абавязковых агульна-даступных тэлеканалаў Латвіі, Літвы, Польшчы, Украіны. У вайсковай сферы – неадкладны выхад з АДКБ, вяртання поўнага кантролю Беларусі над уласнай сістэмай супраць-паветранай і супраць-ракетнай абароны. Вывад з тэрыторыі Беларусі расійскіх вайсковых аб’ектаў, вузла сувязі ў Вілейцы і радыёлакацыйнай станцыі пад Баранавічамі. У экалагічнай сферы – апублічванне праўдзівай інфармацыі адносна будаўніцтва, бяспекі і эксплуатацыі Астравецкай атамнай электрастанцыі, правядзенне шырокай масавай дыскусіі адносна лёсу Астравецкай АЭС.

У сярэднетэрміновыя задачы да 2025 года ўключаюцца наступыя пункты. У палітычнай сферы – рэформа выбарчага заканадаўства, правядзенне сапраўдных, вольных, сумленных і справядлівых выбараў у парламент краіны. Фармаванне Нацыянальнай гвардыі для абароны парламенту і захавання дзяржаўнага ладу краіны. Нацыянальная гвардыя падпарадкоўваецца толькі парламенту, ня мае права на нашэнне зброі па-за межамі парламенту. Уваход на тэрыторыю парламенту прадстаўнікоў іншых сілавых структур магчымы толькі без зброі і пасля асобага прашэння парламенту. У эканамічнай сферы – дыверсіфікацыя паставак энэрганосьбітаў, зніжэнне ролі Расіі як пастаўшчыка энэрганосьбітаў у Беларусь да 50% ад агульнага аб’ёму паставак. Уключэнне Беларусі да праграмы прадстаўніцтва ў межах ініцыятывы Трохмор’я з мэтай падрыхтоўкі неабходных дакументаў, праграм і інфраструктуры для далучэння Беларусі да будучай сістэмы паставак газу з ЗША і Усходняй Еўропы. Прыватызацыя дзяржаўных прадпрыемстваў з забаронай набыцця кампаніямі з доляй расійскага капіталу больш за 20 %. У вайсковай сферы – рэфармаванне беларускага войска з пераходам на стандарты НАТА. Падрыхтоўка вайсковых кадраў з накіраваннем беларускіх вайскоўцаў адпаведнай навучальнай установы да вайсковых цэнтраў краін-членаў НАТА. Пераход на беларускую мову ўсёй жыццядзейнасці беларускага войска.

Доўгатэрміновыя мэты, да 2030. Стварэнне скразной беларускамоўнай сістэмы адукацыі ад дзіцячых садкоў да ўніверсітэтаў, абнаўленне фармавання Беларускай Аўтакефальнай Праваслаўнай Царквы як нацыянальнай альтэрнатывы Беларускаму Экзархату РПЦ. Выкананне Беларуссю ўсіх крытэрыяў сяброўства ў ЕС і НАТА, падача адпаведных заявак на сяброўства ў гэтыя структуры. Узмацненне супрацоўніцтва і фармаванне стратэгічнага партнёрства ў межах Балта-Чарнаморскай супольнасці. Фармаванне і арганізацыйнае афармленне адпаведнага міждзяржаўнага блоку. Рэалізацыя праграмы дыверсіфікацыі паставак энэрганосьбітаў з абмежаваннем долі пастаўшчыкоў з любой з краінаў да максімум 30% ад агульнага аб’ёму імпарту энэрганосьбітаў. Дзякую за ўвагу.

Юрій Сиротюк. Дякую, пане Григоре. В нас залишилось для учасників дискусіх 10-15 хв, і будемо в кінці мати півгодини для загальної дискусії. Зараз хотів би надати слово Юрію Міндюку, керівнику Фонду підтримки демократичних ініціатив, Інформаційний центр “Міжмор’я”.

Юрій Міндюк, керівник Фонду підтримки демократичних ініціатив, Інформаційний центр “Міжмор’я”.  Друзі, добрий день всім! Дякую за запрошення на цей захід. Сьогодні з білоруськими колегами, яких неодноразово бачив, мав можливість дискутувати. Сьогодні бажаю висловити кілька своїх думок. Нині знаковий день, має відбутись зустріч Лукашенка і Путіна, що буде специфічним завершенням всієїї цієї війни нафти і так далі. Що буде після цієї зустрічі –нам всім цікаво, побачимо насправді чи реалізує Лукашенко свої пісеньки, що буде намагатися знайти інші джерела для енергоносіїв, для наповнення білоруських нафтопереробних заводів, для створення хоч-якоїсь енергетичної незалежності, яку можна було б забезпечити цій країні. Чи насправді він піде на поступки вже остаточні, вже останні крихти незалежності і суверенітету що зберігаютсься в Білорусі просто здасть. Давайте подивимось, що відбувається в Білорусі –це напевне завершення великого геополітичного проекту збирання країн пострадянського простору Росією: створення конфлікту в Молдові (так званої ПМР), штучного конфлікту мжі Азербайджаном і Вірменією (Нагірний Карабах), дві агресії проти Грузії  (Абхазія та Південна Осетія), постійні втручання, створення конфліктів на території Центральної Азії (пострадянської і не тільки), дві агресії проти України. Тепер Білорусь. Це великий проект Путіна, який хоче показати усьому світу, що він відтворив у якомусь вигляді СРСР, і готовий диктувати свої умови у цьому регіоні.

Що мона протиставити для цих всіх планів? Тут уже багато говорили. Коротко моя оцінка ситуації в Білорусі –це країна з частковим суверенітетом, або обмеженим, яка вже на грані часткової або повної анексії з боку Росії. Скажу тільки одну деталь – якщо ви говорите з різними політичними діячами нашого регіону, то видно що Путін добивався цих кроків різними способами. Наприклад, в Гурзіїч асів Шеварнадзе близько половини членів уряду були призначені прямо з Росії. Ну пригадайте які були міністри в уряді Азарова-Януковича, призначені прямо з Росії. Ви подивіться що відбувається зараз в Молдові, яка партія прийшла до влади, і які завдання починає виконувати. Подивіться що відбувається десятиліттями в Вірменії, багатьох країнах Центральної Азії. Це тільки  один зі штрихів того, що відбувається зараз у владних колах Білорусі. Насправді можливість якоїсь дії, маневру Лукашенка обмежена, він може призначати і знімати підлеглих собі, в кращому разі, людей, а за нафту і газ, інші ресурси він оптом і в роздріб віддавав білоруський суверенітет. Починаючи від мови, культури, знищуючи їх. Ось це представники білоруської політичної контреліти, яких він загнав в підпілля, в тюрми, тільки там вони можуть себе реалізовувати.Їм закритий доступдо медіа, публічних виступів. Це насправді дуже сумно, і по суті що можна робити в цій ситуації, коли є проросійська диутатура? Ми з нею межуємо – влеичзений кордон, де стоять російські військові бази, з яких вже відбувались невеликі акти агресії проти України. Це може відбуватись у повному масштабі. По-перше. Однозначно, що українська політична еліта повинна вимагати від Лукашенка, аби він реалізував білоурський національний імператив, забезпечив відродження білоруської культури як найближчої до української. Ми повинні збути зацікавлені, аби білоруські мова, культура були відроджені за нашою допомогою, наскільки це можливо. Якщо він задекларує що це для нього вжаливо, бо ж Україна є третім торговим партнером (а бліорусь для України – п‘ятим), якщо дійсно еокномічні відносини є великим драйвом, давайте ще драйвом україно-польсько-білоруських стосунків поставимо елемент культури. Ми  вимагаємо від президента Білорусі відродження мови, ідентичності, яка має стати першою на захисті білоурськогос уверенітету.

Другий момент – звісно, слід максимально сприяти економічній незалежності Білорусі. Треба створити умови, за яикх частка російського впливу у зовнішній торгівлі буде саксмально зменшена (як це вже говорив пан Костусьов), і Україна повинан вийти з іншими країнами регіону на набагато вищі позиції. Більше того,, треба сприяти виходу білоруських  товарів у західний світ,де є пенві обмеження, в такий спосіб хоч-би спробувтаи відривати Білорусь в тих умовах диктатури від Росії. Думаю, однозначно має бути створена постійно діюча інституція. На кшталт Інституту Білорусі в Україні, ідеально ябки Білорусь створила Інститут України. Ми повинні створити умови, за якими наші країни розвернуться одна до одної. Врешті-решт, нам треба подумати чи можемо якось зайти у китайсьо-білоруську співпрацю. Ви чули напевне про створенян вільної економічної зони “Великий Камінь”, треба використовувати ці можливості, українский бізнес. Ми використовуємо сьогодні Білорусь як перевалочний пункт і країну як апостачає нам паливно-мастильні матеріали для війни проти Росії, бувають і товари подвійного призначення. Білорусь нарощує свій потенціал – за статистикою Міністерства статистики Білорусі, за останні 5 років від такої торгівлі Білорусь наростила 5-6 млрд. $. І сьогодні багато-хто називає цю цифру певною гарантією того, що Білорусь може погратись з Росією у довгу війну з нафтою. Тобто ці гроші можуть стати стабілізатором цніи на внутрішньому ринку – не знаю, наскільки це правда. В кожному разі, цих кілька елементів для наших є цікавими в розгляді цього питання, створення механізмів уркаїно-білоруської еокномічної співпраці, культурної. Насправді українці повинні відчути відповідальність за Білорусь як народ, який сьогодні страждає від напівтоталітарного проросійського режиму, який сьогодін перебуває в режимі особливої небезпеки від інформаційної війни з боку Росії. Ми повинні зробити все для того, щоб білоруська нація відродилася, і зупинити Лукашенка від знищення всього, що було досі в Білорусі досягнуто владою до нього. Дякую.

Юрій Сиротюк. Дякую, пане Юрію. Дійсно, символічна сьогодні зустріч Лукашенка і Путіна диктаторів, і водночас білорусів та українців. Дійсно, як правильно Юрій Міндюк сказав, ми повинні посилювати співпрацю з білоруською нацією, сприяти її відродженню, захисту. Бо ключовий наш союзник в Білорусі – національна держава, а вона без нації, яка себе усвідомлює, не може бути. Тому дійсно, на такому рівні ми можемо докласти зусиль. Зараз хочу надати слово ще одному сябру, Сергію Бульбі, організація “Білий Легіон”, щоб він висловив свої думки про війну Росії проти Білорусі і можливу допомогу та співпрацю з боку України Дякую.

Сергій Бульба, організація “Білий Легіон”. Вітаю. Дужа ўдзячны, што запрасілі мяне на канферэнцыю. Я адразу задам пытанне, якое спадзяюся зможам абмеркаваць пасля нашых выступаў. Я правёў ва Украіне ўвесь час з 2013 да 2019 года. І ўвесь час акрамя ўкраінскіх праблем пераймаўся беларускімі праблемамі. З 2013 года мы пачалі прасоўваць ідею украіна-беларускага саюзу, як менавіта першы крок да будучага балта-чарнаморскага саюзу. Але ж, натуральна, разумееце, пачалася вайна, і гэтай работай займацца ў Беларусі стала неразумна. У маім разуменні прыходзіць час, калі мы хочам рэанімаваць гэтае пытанне. Але ж, разумеецца, у што ўпіраецца – я вось чаго абражаюся? Два разы збіралася міжведамчая украінская камісія, там дзе прысутнічалі людзі ад МЗС да СБУ, з усіх ведамстваў. Першы раз гэта, калі была справа “Белага легіёну” ў 2017 годзе, і калі беларусы абвінавачвалі ўкраінцаў у быццам бы падрыхтоўцы баявікоў на тэрыторыі Украіны. Але ж, нажаль, у першы раз нічога не было прынята, ніякой канцэпцыі не распрацавана, ні паразумення паміж ведамствамі не дасягнута. У другі раз такая самая камісія збіралася мінулай вясной, якбы можа запрапанавалі свае прапоновы на нараду. Але ж разумеецца зноў нічога не было прынята. Чамусьці ўкраінцы, сапраўдныя нашыя ўкраінскія сябры пачалі паўтаряць мантру, што Расія хутка захопіць Беларусь і ў нас будзе вораг яшчэ адзін. То я заклікаю, хлопцы. Нарэшце будзем штосьці рабіць. Заходзьце інфармацыйна, заходзьце як тая ж Расія робіць, як той жа “Спутнік” заходзіць. Чаму Україна так не робіць, я гэтага не разумею? Таму я закончу, абы не адцягваць увагу, і спадзяюся закіну думку для далейшага абмеркавання, якое будзе потым. Дзякую за ўвагу!

Юрій Сиротюк. Дякуємо, Сергію. Хочу відповіти на це питання. Поки що стовідсоткова колонія на чолі з диктатором Лукашенком на урядовому рівні намагається співпрацювати з неоколонією Україною, де українськ анеація теж не є ще владою. І в нас лише після революційних всплесків українці стають системним фаткором впливу на політику. Тому ми теж маємо говорити, щонаша національно-визвольна війна відбувається в умовах незавершеної революції. Україна теж не є держваою української нації, і ми просимо братів-білорусів це розуміти. От коли Україна буде національною державою, то  безперечно політикою номер один буде Білорусь, а політикою номер два – Молдова. Тому що на мою думку, це ключові союзники. Тому в даному випадку ми повинні говорити на рівні горизонтальних зв’язків осередків спротиву. Поки ми колонії, то відносини між нашими урядами будуть як відносини колоній – пограбувати населення, використати ресурси, збагатити неоколоніальну еліту.

Може, вам так не здається. Може ви думаєте, що Україна далеко рушила від Білорусі – але в нас є свій колективний Лукашекно, олігархи і так далі. Друзі, ми багато говоримо про Росію. Ми звісно їх сьогодні не запрошували сюди, але думаю  що іКГБ білоруський,  і  ФСб російська уважно слідкують за цією дискусією. Тут була людина, яка на собі відчула маховик російської імперії, політв’язень Микола Карпюк, якщо він не вийшов… В нас є і неочікуваний  союзник – в Росії багато народів, окупованих, знищених, змаргіналізованих, які намагаються боротись і зберігати ідентичність. Сьогодні з нами присутній Сиресь Болєянь – це ерзянський інязор, представник ерзянського народу в усьому світі, офіцер запасу Збройних сил України. Минулого року був акт відчаю ерзянського народу, коли своїм представником, фактично духовним лідером невипадково обрали учасника російсько-української війни. Бо вони теж сподіваються на те,що саме незалежна Україна і, сподіваюсь, незалежна Білоурсь дозволять малим народам Росії нарешті здобути незалежність і свободу, яка неодмінно мусить настати після розвалу російської імперії. Тому Сиресю слово як союзнику наших народів на території імперської Росії. Дякую.

Сиресь Болєянь, інязор ерзянського народу.  Шамруєгла! Доброго дня, друзі, ерзяснькою мовою. Я представник народу, що під окупацією знаходиться біль ніж 770 років. Тому ми добре знаємо, що таке Імперія. Знаємо, що імперія яка не розширяється – вона зникає. Саме тому йде сьогодні війна. Не Путін, не хтось там інший – йде війна, тому що це імперія. Вона перетворилась спершу в СРСР, потім в РФ, успадкувавши до речі всі причини розпаду. І сьогодні веде війну не тільки з Україною, а з усім вільним світом. Іде війна між світлими і темними, між вільним світом і царством кайданів. Це війна прицнипів, ідей культур, цінностей – тому тут не може бути компромісів, консенсусів. Іде війна на знищення. Тому існування РФ загрожує існуванню країн-сусідів і народів світу. Але крім того воно загрожує тим народам, що проживають на території самої РФ, Мало хто знає в Україні –це більше сотні народів, і багато з них втомилися жити таке, як вони живуть. Зараз йде шалений тиск, щоб знищити те, що лишилося, знищити мову (моя рідна мова вивчається раз на тиждень, а це значить – 34 раи на рік. І кажуть що цього достатньо). Знищується культура, і маємо приклади коли люди спалювали себе за рідну мову – у вересні 2019 року Альберт Разін перед будівлею удумртського уряду спалив себе після мітингу з плакатом: “Якщо моя мова зникне завтра, я готовий померти сьогодні”. Він спалив себе, і не сказав жодного слова, не закричав. Сьогодні намагаються оголосити громадське об’єднання “Башкорт” екстремістським. Це злочин любити свій народ, свою мову, робити щось для них. Іноді доходить до анекдотичних випадків – Російську імперію лякають навіть такі дрібниці, як видання якихось нових книг рідною мовою. Ерзяни зібрались і видали книгу одного зі своїх поетві Якова Кульдуркаєва. Книга булв вперше видана в 1935 році, а в 1938 він отримав 20 років таборів. Книгу забрали, презентацію не дозволили – для того щоб “углубленно изучить, про что эта книга”. Книга про часи тисячолітньої давнини.

Тому чинять спротив народи. А російської опозиції по факту нема, вона не загрожує РФ. РФ загрожуютьв иклбчно національно-визвольні рухи. І тмоу ми маємо допомагати цим рухам. Маємо шукати союзників. І українці як давній мудрий народ, який має досвід боротьби за свободу, має ним поділитись, бот еж зацікавлений. І попередня Верховна Рада дещо робила в тмоу напрямку. Ми вдячні наприклад пані Ганні Гопко – воно була нашим двигуном. Було проведено декілкьа круглих столів, на яикх обговорювалися проблеми корінних народів РФ. Була прийнята постанова 10125 про Звернення ВР до ООН, де зверталась увага на порушення прав корінних народів РФ. І сьогоднімаємо поновити цю роботу. Безумовно потрібен або Центр вивчення народів РФ, або Інститут навіть. Ми мкаємо робити такі прості справи, як виправити недостачу інформації – це новини мовами корінних народів. Це не вартує великих грошей, в нас є представники цих народів. Ми маємо допомагати цим рухам, і російська влада дуже сильно цього боїться. Ми бачимо, як вони реагують на наші прості дії. І тут  є дуже серйозна в нас перевага – для того щоб це робити, нам не треба рехати, а просто говорити правду, яка вона є. Дякую.

СИРОТЮК Дякуємо, Сергію. Друзі, в нас сьогодні ще є в залі відомий громадський діяч з Литви, Стасіс Каушеніс. Хочемо надати йому слово. Сподіваюсь, цей майданчик як місце вироблення політик буде існуватий й надалі, і будемо таки контратакувати. Як говорив сьогодні генерал Ягун захист нас вже не рятує, потрібна контратака і атака. Баичмо, що є в нас союзники і на території РФ (це окуповані Росією народи). Тому просимо нашого литовського побратима висловити свої думки з приводу нинішньої дискусії. Дякую.

Стасіс Каушиніс. Дякую. Доброго всім дня! Вибачте, буду розмовляти на російській, хотя прекрасно понимаю украинский  и белорусский язык, не первый год общаюсь со своими коллегами с этих двух прекрасных, надеюсь вечно независимых стран. Я представляю еще то поколение, которое помнити 1990-91 год, то что происходило в нас в Литве, как рушился Советский Союз. И я могу скзаать, что очень рад присутствовать на этой прекрасной конференции, хотел бы подякувать, поблагодарить организаторам конференции. За то что меня пригласили в Киев. Не в Минск, в Киев на этот раз приглашали господин Вячеслав Сивчик и представители Руха “Разам”. Так же дякую господину Юрию Сыротюку, который прекрасно ведет эту конференцию. Дякую всем выступающим, которые поделились очень важными мыслями, важными направлениями. И это направление нужно развивать, естественно, литовские представители гражданского общества по возможности примут в этом участие. Я могу сказать, что такой конференции ждал, наверное, лет 30. И мысли здесь созвучные теми мыслями, которые я слышал во время январского выступления известного как в ливте, так и в Украине деятеля. Он научный сотрудник в то время. Но думаю он у вас называется и гражданским деятелем – это Евгений Дикий. Был концерт в поддержку Украины, его транслировал, кажется, 5 канал 13 января. И он выказал такую мысль, что происходившее в 1991 году в Литве, не заканчивалось. Он был защитником литовского парламента в это год. Ив 2020 году 10 января наш новый правитель президент Гитанас Науседа наградил его. И так как у меня время ограничено, я бы хотел представить его книгу, которая называется “Гибридная война России, опыт Украины для стран Балтии”. Эта книга издана уже в 2016 году, и издала ее Литовская военная академия имени генерала Йонаса Жямайтиса. Эта книга публикуется на сайте академии, и хто интересуется войной Как правильно сказал господин Бессмертный, это не строгое завание, но на самом деле я поддержую этот термин. Можете найти эту книгу и ознакомится. Также эта тема преподается в военной академии, и с тех пор наши курснаты изучают это.

Во время встерчи с украинскими добровольцами прозвучал вопрос, на который ответ дал наш президент, господин Гитанас Науседа во время концерта. Он был одним из покровителей этого концерта, и коллеги с Украины всдохнули легче. Они получили уверенность, что политика нашей страны не меняется после того, как пришел новый президент. Госпожа Грибаускайте была  очень активной, украинцы об этом наверное помнят и знают. Наш новый президент, он этим самым выразил, что поддержка Украины и Беларуси не будет уменшатся. Возможно, она найдет новые формы. Так же для тех, которые может быть сегодня говорили о реальности скопления войск РФ возле границ Белоруси, хотел бы обратить внимание, что когда в Белоруси происходят маневры, маневры российских войск совместно з белорусскими, зеркально просиходили маневры, где участвовали, если не ошибаюсь, 16 стран НАТО. И НАТО тоже не спит. В прошлом году наконец (как мы шутим,, ждали этого с 1945 года), на территории Литвы появились американские войска в составе батальйона, около 500 человек, 30 танков Abrams. Но это очень важно, это передняя часть групп, которые находятся на территори Польши, сейчас другие маневры весной юудут, переброска войск США в Европу. НАТО тоже не спит, и своими действиями показывает важность как Украины, так и Беларуси. Визит в Минск господина Помео 1 февраля, его заверение в том, что будут поставлятся энергоносители в Беларусь, тоже, на мйо взгляд, добавляют оптимизма, как и деятельность дипломатов США в Украине. Надеюсь, идут переговоры и вокруг взаемодействия войск НАТО и Беларуси. В докладе господина Кастусева прозвучало, что в планах белорусской власти есть развитие войск согласно стандартов НАТО, что сейчас прекрасно делает Украина. На мой взгляд, выхода другого нет, сосед у нас неспокойный веками. И единственный выход – это максимально уделять внимание защите своей страны. Господин генерал Виктор Ягун обратил внимание, и это очень вжано, законы Украины позволяют брать инициативу в свои руки и заниматся хотя б информационными действиями как в отношении России, так и Беларуси в таком качестве, в которым она сейчас существует. Надеюсь, что эта конференция послужат для того, чтобы создавались определенные центры, чтобы знакомились люди, которые понимают, что надо делать, имеют специальное образование. Так что еще раз дякую всем организаторам, и успехов всем в это важной и интересной деятельности. Дякую.

Юрій Сиротюк. Дякую. Друзі, ми надали слово всмі, кому планували. Але бачимо, що в залі є відомий політолог з Росії Андрій Окара, може хоче висловитись. Бо ми тут жартували, щоб надати слово і КГБ білоруському, і ФСБ. Думаю якщо є, то вони спокійно слухають… Андрію, якщо в Вас є якісь думки, бо перебуваєте в Росії, краще розумієте, які там настрої щодо Білорусі та України. Єдине – просив би вкластись в 3 хв. Максимум.

Андрій Окара. Дякую. Казали раніше, що курица не птица  – Польша не заграница, приблизно так думали про Україну та Білорусь. Але виявилось, що Білорусь стала точкою міцного спротвиу російським планам відновлення русского міра. Або як зараз ця доктрина  трохи скоригована як “историчекая Россия”. Україна та Білорусь мають стати принаймні союзниками Кремля у побудові нового проекту – принаймні так думає Путін, і він в тих чи інших форматах висловюється, коли він може проговоритись. Ви самі краще знаєте про ці фрази – “Украина – какая-то непонятная страна, юго-восток – какие-то непонятные земли, как они попали в состав Украины”. І є таке враження, що проекти створення “исторической России”на базі союзу України, Білорусі та Росії можуть активізуватись десь після 9 травня, якщо його підтримають Макрон, Трамп, Меркель і інші відверті чи приховані друзі Кремля. І якщо цей проект, що є зараз в Росії новою громадянською релігією і основою путінського режиму, якщо він стане масштабним і потужним, то згадайте, що було після закінчення Олімпіади в Сочі. Я би дуже просив усіх подумати про можливі аналогії. Для України так склалася ситуація, що Білорусь є останнім бастіоном такого воєнного оточення. Якщо буде аншлюс Білорусі – то наша “братська” армія буде на північному кордоні України десь за тиждень. Мене все життя дивувало, чому в Україні так мало знають про Білорусь, а в Бєларусі так мала вєдают пра Україну. Тим більше що Україна та Білорусь мають спільну історію та спільну культуру, в тому числі політичну. І більше-того, наприклад один вдіомий білоруський письменник Владімір Караткевіч сканьчил Київський університет, і йон стал бєларускім празаїком пад моцним впливом України, її літератури, культури. І Україна,і  Білорусь відносяться до одного типу культурної матриці, всі процеси паралельні. Єдина відмінність – в Україні було козацтво і був такий феномен як Тарас Шевченко, в Білорусі таких феноменів не було. І Україна, і Білорусь можуть розуміти один одного без посередництва російської мови, навідміну від україно-грузинських чи там білорусо-литовських відносин, де російська мова є якимось засобом взаєморозуміння. Для білорусів та українців такого не треба.

В Росії дуже болісно, уважно ставляться до всіх планів, пов’язаних з утворенням різних варіантів Балто-чорноморських об’єднань, самоорганізації цих просторів. З одного боку, насправді, дуже уважно ставляться і сприймають як реалізацію так званого “плану Анаконди” – позбавлення Росії виходів до морів, південних і північних. І сприймають це як одну з екзистенційних загроз, які впливають просто на бути-чи-не бути Росії далі. Але з іншого боку, не дуже хвилюються, тому що розуміють – все до чого має відношення українська еліта, дуже легко множиться на нуль, або 0,1, і як правило ніякого великого проекту з тих потенцій, які є в України, якось не складається. І я думаю вчора-завтра (цікаво, Путін з Лукашенком вже пограли в хокей чи ще ні) так склалась ситуація… Для білоруських колег, напевно, це дуже тяжко чути, але саме Лукашенко, його власна стратегія з утримання влади, і того як залишитися в білоруській політиці назавжди (як це називається “до Колі”, і після Колі теж), але його власні амбіції корелюють з зусиллями для збереження білоруського суверенітету. Уявіть собі ситуацію – завтра немає Лукашенка, переграв він у хокей. Новий президент від умовно кажучи БНФ (не як конкретно організації, а умовно кажучи цього опозиційного пулу). Або відвертий промосковський генерал з бекграундом Вищої школи КГБ. І в тому, і в іншому разі я не бачу інстурментів зебреження білоруського суверенітету (можливо я неправий, когось ображаю, вибачте). Я думаю, що дійсно для балто-чорноморських геополітичних проектів питання БІлорусі є найбільш важливим. Тому що взаєморозуміння на лінії Польща-Литва-Україна так чи інакше легко досягається чи гіпотетично навіть є (навіть батальйон спільний Польсько-литовсько-український), але Білорусь як правило в цьому контексті і не розглядається. Однак Білорусь принаймні офіційно намагалася бути посередником в російсько-українській війні, дуже дратувала Кремль тим, що не визнавала захоплення Криму. І гета праткика бєларуского партизана меж Заходом і Сходом, вона може биць перспектівнай і надалі. Але головне стратегічна завдання російського президента полягає в тому, аби пережити російського президента (в політичному відношенні, звісно), а далі вже буде інша розмова та інший етап історії і Білорусі, і України, і Росії, і взагалі всього світу.

Юрій Сиротюк. Дякую, пане Андрію. Вибачте, що мушу спиняти. На жаль ми вже перебрали час в цьому залі, тому вибачте кому не дали висловитись. Але якщо в Вас є думки, письмові думки, ми обов’язково їх консолідуємо. Зараз перед своїм заключним словом хотів би надати заключне слово ідейному нахтзеннику цього круглого столу (його б не було, якби В’ячеслав не наполягав). Тому хчоу надати слово В’ячеславу Сівчику, і будемо вже завершувати.

В’ячеслав Сівчик, Рух солідарності “Разам”. Шаноўныя сябры! Ну, па-першае, я вельмі ўдзячны ўсім, хто сёння выступаў. Бо, насамрэч, кожны выступ, і даклады, і кароткія рэплікі паказваюць, што паднятая тэма вельмі важная не толькі для Украіны. Натуральная для Беларусі гэта тэма нумар адзін, бо бліжэйшыя падзеі на тэрыторыі нашай краіны будуць мець трагічны характар. Але беларускі народ перажываў розныя часы, перажыве і гэты перыяд. Але ж, натуральна, вось наш першы крок, і ён мусіць быць усё такі падмацаваным далейшымі нашымі ідэямі. Таму, я заклікаю вас да супрацы як на індывідуальным узроўні, так і арганізацыйным. Нагадваю, што Рух Салідарнасці “Разам” традыцыйна ладзіць акцыі ва Украіне рознага кшталту – і вулічныя акцыі, арганізоўваем Дзень Волі ў Кіеве і ва Львове, і просім далучацца ўсіх, хто нас чуе. Мусім праводзіць у Чарнігаве Форум памяці Уладзіслава Ахроменкі ў пачатку лістападу . а 12 сакавіка (так гучыць на нашай мове бэрэзэнь) у Жытомірскай вобласці будзем праводіць першую ацыю па ўшанаванні памяці Яна Баршчэўскага ды іншыя мерапрыемствы.

Таму, заклікаю вас верыць у беларускі народ, што ён выстаіць у гэтай вайне, што б не казалі. І заклікаю вас да сумеснай працы. У першую чаргу, у інфармацыйнай сферы. Мяне вось як раз нашыя калегі з Беларусі прасілі праінфармаваць пра “Шэрага Ката”. Гэта Зміцер Казлоў, блогер з Воршы, які абсолютна незаконна мае ўжо 120 сутак, толькі таму, што робяць блогеры – яны бяруць і робяць стрымы, і людзі могуць бачыць праўду. Але з гэтым у Беларусі вялікія праблемы, таму сустрэча экспертаў мусіць у першую чаргу падрыхтаваць інфармацыйную пляцоўку, адкуль таксама на Беларусь мусіць ісці інфармацыя. Зараз у нас праблемная сітуацыя не толькі ў тым, што ў нас гэбэшная дзяржава, Лукашэнка больш за 25 гадоў (які калі яго спыталі, хто такі Пуцін, сказаў коратка, ясна і ёмка – гэта расійскі Лукашэнка),але і тым, што беларускі народ ёсць яшчэ і паняволены народ. У нас абсалютна цяжка і з незалежнымі сродкамі масавай інфармацыі – вось чаму выдзяляюцца тыя структуры, якія сёння дзейніаюць з па-за меж Беларусі і могуць данасіць інфармацыю да грамадзян Беларусі (як з Польшчы – Белсат ці Радыё Рацыя). Таму, ўсё такі трэба рыхтаваць тут нейкі стацыянарны інфармацыйны прєс-цэнтр і развіваць такія сустрэчы. А за тое, што сёння было абсалютна шчырае беларускае дзякуй, бо сёння, думаю, мы ў той вайне, якую РФ ужо даўно вядзе супраць Беларусі, як мінімум не прайгралі. Мы паказалі сваю пазіцыю, мы паказалі, што ў Беларусі ёсць саюзнікі. Таму, перамога будзе за Украінай, перамога будзе за Беларуссю. Дзякую вам.

Юрій Сиротюк. Насамкінець дозволю собі декілька слів. Цей круглий стіл народився, коли В’ячеслав Сівчик запропонував провести таку дискусію. Ми, чесно кажучи, очікували бачити сьогодні не тільки колищніх представники влади, і дискусія з українського боку розвивалась на істотно високому рівні, були представники розвідки, СБУ, віце-прем’єр міністр – правда у відставці, але якіц мислять у правильних категоріях. Ми віримо, що і з боку Білорусі рано чи пізно так буде… Україна та Білорусь – один для одного terraincognita. Ми дійсно нічого один про одного не знають, в Україні знають тільки Лукашенка і пісні ще  СРСР. В Білорусі напевне теж небагато знають. Хоча Україна пенвим чином завинила перед Білоруссю, тому що білоруси активно приєднались до боротьби української нації на Майдані, клали свої життя в Києві, як Жизневський, і на східному фронті. Я вірив, що в 2014 році українська нація допоможе білоруській зробити свій Майдан, але на жаль цього не відбулося, Україна почала торгувати з бацькою- Лукашенком в обмін на нафту, газ і так далі, зробивши фатальну помилку, на мою думку. Бо ключовим вашим союзником в Україні є українці. Яка б влада не була. І нашим ключовим союзником в Білорусі повинна бути білоруська нація, якій маємо допомогти відродитися. Я вже сьогодні бачу позитивні підсумки круглого столу, але хотілось би домовитись з сябрами, що хтось буде хоча б раз в тиждень робити моніторинг подій в Білоурсі, який ми будемо перекладати українською мовою, поширювати, НАЦ УССД можуть стати таким майданчиком, інші українські медіа (вони теж часто в партизанських умовах, але можемо це робити).

Теж важливою є сфера продовження обміну досвідом, навчаннями. Віктор говорив про можливість для білоруських дітей брати участь в українських таборах. Теж таким чином ми б маленький проетк реалізували. А найголовніше, ми повинні почати мислити про україно-білоруську політику взаємовигідну. Бо  ніколи в нашій історії ніхто нікого не хотів загарбати, включити. Це були рівноправні відносини двох великих націй, і я думаю ми мусимо мислити не тільки політично, а й геополітично (Андрій Окара казав). Ми в передчутті третьої світової війни, яка напевно вже триває, і тмоу незалежна, вільна Україна і незалежна, вільна Білорусь – запорука стабільності в Європі, якщо не в усій Євразії. Їх відсутність – велика війна на території Європи. Дві попередні війни світові якраз були на території наших країн. Тому сподіваюсь, що ми сьогодні якраз плідно попрацювали, і сподіваюсь що ми будемо далі вперто це тягнути, що ця акція не буде разовою.

Дуже дякую всім, хто взяв участь в цьому круглому столі, експертній дискусії. Ми чесно кажучи не сподівались на таку велику кількість учасників. Бачимо, що інтерес до співпраці України та Білорусі, до збереження незалежності є не тільки всередині України чи білоруської опозиціЇ, але сьогодні бачимо гостей з Росії, представнкиів іноземних дипломатичних посольств. Запрошуємо литовців приєднуватись, а також і поляків, бо вважаємо важливим створення на рівних умовах цієї спільноти, хто б її як не називав, малого НАТО. Бо безпека України, Білорусі, Литви пов’язана, ми можемо допомогти доин одному себе убезпечити. А якщо ми будемо безпечні, незалежні, то Росія – це якась азіатська країна без жодного сухопутного кордону з Європою. Дуже дякую за дискусію, Живе Бєларусь, Слава Україні!

 Сергій Зубченко,к. політ. н., заступник завідувача відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень

ДЕЯКІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РФ ПРОТИ БІЛОРУСІ

 Добрий день, шановні колеги! Дякую за надану можливість виступити.

Свого часу одна з міжнародних конференцій, котру проводила установа вельмишановного Володимира Станіславовича Огризка і яка була присвячена порушенням Росією міжнародного права, запам’яталася мені тим, що один із доповідачів, японський професор Йошіхіко Окабе, виступав із доповіддю українською мовою. Це при тому, що він спокійно міг би виступити англійською, яка також була робочою мовою конференції і якою він вільно володіє. Тим більше, що японська мова абсолютно не є спорідненою з українською. На відміну від білоруської мови, яку більшість українців здатна зрозуміти без особливих проблем. Тому з вашого дозволу та на знак солідарності з білоруськими колегами я виступлю білоруською.

Заздалегідь перепрошую за можливе некоректне вживання слів і наголосів. Загадзя прашу прабачэння за магчымае ня вельмі правільнае выкарыстанне слоў і націскаў.

Паважаныя беларускія госці! Найперше: шчыра вітаем вас на гасціннай украінскай зямлі! Гасціннай да сяброў – і нецярпімы да захопнікаў і акупантаў.

Дазвольце падзяліцца некаторымі думкамі наконт бягучай сітуацыі у беларуска-расейскіх адносінах. Не прэтэндую на ісціннасць в апошняй інстанцыі, аднак наш украінскі вопыт супрацьстаяння з Расеяй, які ў 2014 годзе ператварыўся ў ваеннае супрацьстаянне, і ў выніку якога да 2020 года мы маем больш за 13 000 загінулых, больш за 30 000 параненых і амаль 1,5 паутара мільёна ўнутрана перамешчаных асоб, дазваляе зрабіць некаторыя высновы і назірання, якія могуць быць карыснымі для беларускай нацыянальнай справы.

На жаль, у большасці грамадзян Беларусі да гэтага часу назіраецца перакошанае ўспрыманне Расеі. І нават развязаны Пуціным вайна супраць украінскага народа не змагла пазбавіць некаторых ад шкодных ілюзій. Зразумела, што гэта звязана не толькі з магутнай і бесперашкоднай працай расейскай прапаганды ў Беларусі, але і ў значнай ступені дзеяннямі самой беларускай улады, якая на працягу многіх гадоў грэбавала нацыянальнай справай і ўсяляк заігрывала з Расеяй, а цяпер, на фоне такіх вось заканамерных наступстваў, прабуе пазбегнуць настырных «братэрскіх» абдымкаў, якія наровяць перайсці ў задушлівы, смяротны прыём.

На самай справе, калі падысці до разгляду Расеі чыста аналітычны і бесстаронні, пазбавіўшыся ад крывадушнага падману «расейскага свету», адразу становяцца відавочнымі цэлы шэраг палітыка-прававых маркераў, якія не проста падрываюць сфарміраваны пуцінскімі прапагандыстамі бліскучы імідж Расеі, але і ставяць пад вялікі сумнеў мэтазгоднасць інтэграцыі з такой дзяржавай. Вось некаторыя з іх.

  1. Першы маркер. Канцэпты, якімі аперуе расейскае кіраўніцтва.

Нават калі абстрагавацца ад іх слоў, а звярнуцца да аналізу стратэгічных дакументаў вышэйшага ўзроўню (Стратэгіі нацыянальнай бяспекі, Ваеннай дактрыны, Канцэпцыі знешняй палітыкі та іншых), можна заключыць, што гэтыя дзяржаўныя дакументы напісаны не з пункту гледжання аб’ектыўных рэалій сённяшняга дня, а ў архаічнай парадыгме перыяду «халоднай вайны» мінулага стагоддзя. Яны надзвычай слаба карэлююцца з дыпламатычнымі, эканамічнымі і прамыслова-тэхналагічнымі магчымасцямі Расейскай федэрацыі, і могуць хіба што суцешыць ганарыстасць расейскага кіраўніцтва, але не могуць быць трывалым падмуркам для рэалістычнага стратэгічнага планавання. Тое ж самае тычыцца і вялікай часткі дзяржаўнай аналітыкі Расеі, праграмных артыкулаў саміх расейскіх кіраўнікоў і іх дарадцаў. Ну, і «вішанька на торціке» – прапановы рабочай групы па ўнясенні змяненняў у канстытуцыю Расейскай федэрацыі. Я не буду марнаваць ваш час на цытаванне (гэтая інфармацыя знаходзіцца ў адкрытым доступе), скажу толькі, што з юрыдычнага пункту гледжання назваць гэтыя прапановы інакш як прафанацыяй і «творчасцю псіхічна хворих» вельмі цяжка.

Ці можа палітычнае кіраўніцтва, пазбаўленае адэкватнай стратэгічнай візіі будучыні, прывесці ўласную дзяржаву да поспіху та розквіту? Сітуацыйна, ў кароткатэрміновай перспектыве – магчыма, але ў сярэдняй і доўгатэрміновай – ніколі.

  1. Другі маркер. Метады, якімі дзейнічае Расея.

Мы, вядома, ёсць далёкія ад наіўнага маралізатарства, асабліва ў дачыненні да геапалітыкі. Двайныя стандарты, крывадушнасць ці нават адкрыты падман не ёсць прынцыпова новымі з’явамі ў міжнароднай палітычнай практыцы. Міжнароднае права выразна прызнае суверэннае права кожнай дзяржавы абараняць свае нацыянальныя інтарэсы, адстойваючы якія яна можа звяртацца да пэўных прававых, палітычных, дыпламатычных, ваенных ці іншых «хітрасцей». Адносна гэтага не павінна быць ніякіх ілюзій. Найлепшым сведчаннем таму ёсць гандлёвыя войны апошніх гадоў.

Але трэба дакладна ведаць межы, за якімі такія крокі ператвараюцца з законнай абароны ў фактычныя акты дзяржаўнага тэрарызму (спіс якіх прыведзены ў Жэнеўскай дэкларацыі аб тэрарызме 1987 года). У выпадку з Расеяй такія акты дзяржаўнага тэрарызму – гэта не толькі ваенная агрэсія супраць Украіны, але і выкарыстанне радыеактыўных рэчываў і кампанентаў хімічнай зброі ў Вялікабрытаніі, забойства ў Германіі, планаванне тэрактаў у Нарвегіі, Францыі і Чарнагорыі, наўмыснае распальванне вайны ў Сірыі і Лівіі, ваенныя супрацоўніцтва з КНДР і Іранам у абыход міжнароднага рэжыму санкцый.

Цяпер і Беларусь таксама адчула на сябе гэтыя «братэрскія» метады ў інфармацыйнай, эканамічнай і энергетычнай сферах. Прычым, з эмацыйнай рэакцыы беларускай улады ўгледжваецца, што гэта стала для іх пэўнай нечаканасцю. Вельмі дзіўна, улічваючы тое, што Беларусь, разам з усім светам, неаднаразова была сведкам таго, як Расея ўжывала сваю «вуглевадародную зброю», а таксама масіраваную прапаганду і дэзінфармацыю супраць іншых дзяржаў (той самай Украіны, якая да вайны мела з Расеей адносіны «стратэгічнага партнэрства»). Калі хто наіўна верыў, што расейская ўлада будзе выкарыстоўваць такія невыбіральные метады толькі супраць геапалітычных ці рэгіянальных канкурэнтаў, а не супраць «братняга народа», з якімі яны з 1999 года маюць Саюзную дзяржаву, то наўрад ці ён мог памыляцца больш.

Асобна трэба падкрэсліць, што цяперашняе «выкручвання рук» беларусаў расейцамі не мае сур’ёзнай эканамічнай асновы. У той краіне, дзе няма незалежнага ад улады вялікага бізнесу і сярэдняга класа, няма і не можа быць чыстай эканомікі («сферычнай эканомікі ў вакууме», як жартуюць навукоўцы), а ёсць толькі палітыка. І гэтая палітыка – экспансіянісцкая і неаімперская. Таму заканамерна, што з слабшымі за сябе Расія размаўляе з пазіцыі сілы і на мове ультыматумаў. Ці будуць пры такіх умовах імі ўлічвацца эканамічныя ці любыя іншыя інтарэсы слабшой дзяржавы у працэсе інтэграцыі? Адказ відавочны: не будуць.

  1. Трэці маркер. Дзяржаўная палітыка Расеі ў адносінах да этнасаў, якія насяляюць Расею, та палітыка Масквы як федэральнага цэнтра.

Становішча нацыянальных меншасцей у Расейскай федэрацыі мае ярка выяўленую тэндэнцыю да пагаршэння. І гаворка ідзе не толькі пра рост паўсядзённага шавінізму, якім пасля «Крымнаша» цалкам прасякнута расейскае грамадства. І нават ня пра тое, што на каля 2 мільёнаў украінцаў у Расеі[1] дагэтуль няма ні адной украінскай школы, а на звыш 520 тысяч беларусаў у 2018 годзе была толькі адна (у далёкім Екацярынбургу).

Пасля заявы Пуціна ў 2017 годзе аб «недапушчальнасці прымусу вывучаць неродные мовы» дзяржаўныя мовы нацыянальных рэспублік федэрацыі, акрамя расейскай, перасталі ўваходзіць у абавязковую школьную праграму. Гэта выклікала беспарадкі у шэрагу рэспублік Паволжжа: напрыклад, прадстаўнікі татарскай, башкірскай, чувашскай грамадскасці запатрабавалі залішыць абавязковае навучанне сваёй мове, бо ў адваротным выпадку, на іх думку, знікненне моў народаў Расейскай федэрацыі можа паскорыцца. І для такіх страхаў ёсць відавочныя прычыны: так, за восем гадоў (паміж 2002 і 2010 гадамі) колькасць удмуртаў, якія размаўляюць на удмурцкай мове, зменшылася на 30% – з 463 000 да 324 000[2]. Аналагічная сітуацыя назіраецца з прыгнётам іншых моў: напрыклад, колькасць татарскамоўных расейцаў за тыя ж восем гадоў зменшылася на 1 мільён чалавек. Як бачыце, самаспаленне ўдмурцкага навукоўца Альберта Разіна зусім не было выпадковым.

З улікам усяго гэтага ў 2019 годзе Кансультатыўны камітэт Рамачнай канвенцыі Савета Еўропы па абароне нацыянальных меншасцей раскрытыкаваў Расейскую федэрацыю за нацыянальную палітыку. Эксперты выказалі занепакоенасць у сувязі з «узмацненнем панавання расейскай мовы» пры адначасовай «адсутнасці эфектыўнай падтрымкі моў нацыянальных меншасцяў». Але ці будзе Пуцін браць пад увагу такія «занепакоенасці» пасля адмены прыярытэту міжнароднага права над нацыянальным заканадаўствам? Вядома, што не.

Але і гэта яшчэ не ўсё. Крэмль настолькі знахабіўся, што пазбаўляе мясцовае насельніцтва нават права распараджацца роднай зямлёй для гаспадарчых патрэб. Так, міністэрства юстыцыі Чувашыі прызнала незаконным галасаванне дэпутатаў Сіняльскага сельскага пасёлка Чэбаксарскага раёна, якія выступілі супраць змены статусу зямельнага ўчастка паселішча, які маскоўскія «ўладальнікі» мелі намер здаць Кітаю для будаўніцтва лагістычнага цэнтра (праз «пракладку» ў выглядзе такога сябе Таварыства з абмежаванай адказнасцю «Развітіє»).

У той жа час, калі вам самім патрэбна будзе дапамога – скажам, для прававой абароны ад незаконных дзеянняў нейкага суседняга, больш уплывовага суб’екта федэрацыі, які захоча прысвоіць вашу зямлю з радовішчамі карысных выкапняў (ўспамінаем агрэсіўныя дзеянні Кадырава супраць Інгушэціі), то федэральны цэнтр, замест ўмяшацца і аднавіць канстытуцыйную законнасць, будзе максімальна доўга рабіць выгляд, што нічога не адбываецца, аж пакуль справа не дойдзе да сілавога супрацьстаяння.

Ці варта інтэгравацца ў дзяржаву, якая прымушае іншых інтэгравацца, але не ў стане забяспечыць нармальныя ўмовы функцыянавання для ўжо існуючых суб’ектаў федэрацыі; якая праводзіць мэтанакіраваную палітыку русіфікацыі і асіміляцыі, цалкам ігнаруючы нормы сваёй жа канстытуцыі і канстытуцый суб’ектаў федэрацыі; якая з юрыдычнага пункту гледжання ёсць федэрацыяй толькі фармальна, а не па рэальным змесце прававых адносін паміж цэнтрам і рэгіёнамі? Толькі ў тым выпадку, калі вам абсалютна абыякава да вашай нацыянальнай ідэнтычнасці і будучыні вашай Радзімы.

Зразумела, што гэта не поўны пералік аспектаў, на якія трэба звярнуць увагу ў кантэксце гібрыднай вайны Расеі супраць Беларусі. Аднак гэтых маркераў дастаткова, каб пераканацца, што інтэграцыя ў Расею – гэта палітычне і гістарычне самагубства для беларускага народа. Тое ж самае мы прабавалі данесці до нашых патрыятычна настроеных казахстанскіх калегаў, якія таксама былі вельмі занепакоены агрэсіўнымі дзеяннямі Расеі і магчымым паўторам на тэрыторыі Казахстана гібрыднага ваеннага сцэнарыя, рэалізаванага Крамлём в Украіне.

Рэзюмуем:

  1. Хоч бы як смярдзючы ГУЛАГ – у якім можна мець толькі адзін статус: альбо супрацоўнік адміністрацыі лагера (меншасць), альбо зняволены (большасць) – ні стараўся выдаць сябе за мілы дзіцячы лагер з блекдже… з «Зарніцей» і піянеркамі, але ў крытычныя моманты гісторыі яго сапраўдная сутнасць ўсё роўна выявіцца.

Цяпер, ва ўмовах міжнародных санкцый і набліжэння 2024 года, Крэмль зробіць усё магчымае, каб так ці інакш паглынуць Беларусь. Вы ім патрэбныя. Патрэбныя ў многіх сэнсах. Ім конче патрэбна ваша стратэгічнае размяшчэнне (Сувалкскій калідор, плацдарм да Кёнігсбергскага эксклаву і «мяккага падбрушша» балтыйскага трыа Літва-Латвія-Эстонія, у рэшце рэшт, фарміраванне яшчэ аднога кірунку засяроджанага нанясення ўдару для «канчатковага вырашэння ўкраінскага пытання»), патрэбна ваша эканоміка і прамысловасць, а таксама – ваша славянская кроў, якой у Расее становіцца ўсё менш (нават расейскія дэмографы пряма прызнаюць, што краіна становіцца ўсё больш і больш «з’азіачченай»).

Але ці патрэбныя яны вам? Аўтарытарная краіна, кіраўніцтва якой ў 21-м стагоддзі вядзе яе метадамі 19-га стагоддзя, дзе права ўлады дамінуе над уладай закона, са стагнуючай эканомікай (рост, пры ўсіх маніпуляцыях расейскай статыстыкі, ўсяго толькі 1,3%), якая прайграе ў мінімальнай заработнай плате ў 2020 годзе нават Украіне, народу якой яны наогул адмаўляюць у самастойнай гістарычнай суб’ектнасці (196 долараў супраць 199)? Вельмі сумнеўна. Больш за тое, яны ўжо раскрылі сваю сапраўдную сутнасць, распачаўшы гібрыдную вайну супраць вас. Думаеце, яны зменяць свае метады пасля гіпатэтычнай інтэграцыі?

Таксама варта мець на ўвазе, што санкцыі, уведзеныя супраць Расеі, ў выпадку інтэграцыі будуць распаўсюджаны і на Беларусь. Не цешце сябе ілюзіямі, яны не будуць адменены – ні цяпер, ні ў агляднай будучыні, хоч як бы хто асабіста з еўрапейскіх ці сусветных палітыкаў цьога не хацеў. І гэта не пытанне чыёй-небудзь сімпатыі да Украіны, гэта пытанне калектыўнага інстынкту самазахавання. Занадта вялікі шмат «дрымотных вулканаў» і «ліній разломаў» можа актывавацца па ўсім свеце, калі цей «гоп-стоп», «цап-царап», «опа-Крымнаш-стайл» і іншыя Данбаскіе «бантустаны» сыдуць Расее з рук.

  1. Здавалася б, мы малі бы злараднічаць з Беларусі, чыя ўлада ўсе гэтыя гады галасавала сінхронна і сугучна з Расеей па усім «ўкраінскім пытанням» ў Арганізацыі Аб’яднаных Нацый, а зараз сама адчула на сябе моц і подласць расейскіх метадаў. Гісторыя гэтая, зразумела, не пазбаўлена злой іроніі. Але, як бачыце, мы вельмі далёкія ад злараднасці. Таму што тое, што адбываецца зараз з Беларуссю, – гэта направду пытанне як нашай, так і еўрапейскай нацыянальнай бяспекі. Таму мы павінны размаўляць з вамі максімальна прама і шчыра.

Шлях свабоды доўгі і цярністы. Заўсёды складаней змагацца, чым капітуляваць. Але беларусы павінны самі зрабіць уласны выбар паміж чырвонай і сіняй таблеткай Морфеуса. Немагчыма дапамагчы тым, хто не хоча бароцца, як немагчыма прымусіць чалавека быць шчаслівым. Дапамога рана ці позна спыніцца, і тады прымушаны зноў паслухмяна ўпіхне шыю ў ярмо, а той, хто свядома выбраў барацьбу, будзе далей весці свой нацыянальны карабель па бурным моры гісторыі, ўзмужнеўшы і навучыўшыся ад іншых самастойна пракладаць курс і ўмела пераадолеваць найвышэйшыя хвалі, абыходзіць рыфы, мялі і віри. Выбар за вамі.

  1. Памятайце галоўнае: Расея не ўсемагутная. Пуцін не вечны. ўдалося вырвацца нам – ўдасца і вам. Як пісаў наш нацыянальны прарок Тарас Шевченко ў паэме да паняволеных Расеей народаў Каўказа,

Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

І хай вас не 42 мільёны, як нас, але і не 5 мільёнаў, як тыя ж грузінаў. Але Грузіі таксама ўдалося. І колькасна меншы за іх вашым суседзям латышам і літоўцам таксама.

Таму няма нічога немагчымага.

Дзякуй за ўвагу! Жыве Беларусь! Слава Україні!

 

[1] Тут і далі – дані всеросійського перепису 2010 р.

[2] Тут і далі – дані Громадського руху «Вільний Ідель-Урал»: http://idel-ural.org

Михайло Степико доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник відділу гуманітарної політики

Національного інституту стратегіфчних досліджень

Ідентичність українців та білорусів – головний об’єкт російської агресії

Актуальність означаної проблеми визначається насамперед розумінням того, що найкращий, найефективніший кінець війни, чи то внутрішньої, чи то із зовнішнім ворогом, здатні забезпечити не автомати чи танки, тобто не фізичне знищення, не стільки перемога в матеріальному світі, а перемога в головах. А успішне захоплення сусідньої держави в довгостроковій перспективі забезпечується не так її окупацією, фізичним насильством чи жорстоким режимом, як етноцидом.  І провал військової експансії «руского міра» на терени України можна перш за все, пояснити незламністю духу українців,  готовністю зі зброєю в руках захищати її свободу та незалежність.

Гібридна  війна Росії проти України продовжується уже шостий рік, хоча були часи, коли мало хто вірив в українську здатність протриматися у війні з Росією хоча б  чотири тижні. Прорахунки авторів кремлівського бліцкригу були  в недооцінці потуги патріотичного духу українців, який поширився: тисячі добровольців взяли зброю в руки і допомогли зупинити наступ російських військ. За ними стояла армія волонтерів, яка забезпечувала імпровізовану логістичну підтримку війську: від їжі до обмундирування та амуніції.

Першопричиною війни Росії проти України є невизнання кремлівським керівництвом  існування   українців як етносу та їх права на утворення незалежної, самостійної держави. Про це заявив Путін на  щорічній пресс-конференцию у грудні 2019 року. На його переконання українців як етнос придумав письменник і польський граф С.Потоцький у XXVIII сторіччі. Після цього Путін заявив, що походження українців від кочових племен – повна несинітниця і треба знати правду. Тут також він почав усіх переконувати і перепереконувати, що росіяни, білоруси та українці – однин народ [1].

Отже сьогоднішня гібридна агресія Росії проти України має своєю засадничою передумовою несумісність та конфлікт двох протилежних ідентичностей: демократичної проєвропейської української та проімперської, російської. Різні ідентифікаційні схильності більшості  українців та росіян сформувалися багато років тому. Українсько-російська війна лише оголила  цю несумісність, яка існувала задовго до неї. Географічними та історичними обставинами формування агресивності російської ідентичності є те, що на відміну від українців, які сформувалися як неагресивна, осідла  хліборобська нація, росіяни внаслідок бідності земельних ресурсів як визначального чинника ранніх етапів етногенезу всіх народів, постійно вели агресивну грабіжницьку та завойовницьку політику стосовно своїх близьких та й далеких сусідів.

Навіть у XXI сторіччі 88% росіян підтримують невелику війну заради нових територій. Такі результати показало загальнонаціоне опитування в соціальних мережах Росії в грудні 2019 року.Можна також пригадати, що декілька років тому назад соціологи Всеросійського центру вивчення громиадської думки виявили, що 65% росіян готові підтримати рішення своїх близьких пійти на війну у випадку необхідності, а 49% з них підтримають рішення чоловіків опинитися прямо на лінії фронту[2].

На формування імперської ідентичності росіян значний вплив мало двісті п’ятдесятилітнє   панування тут монголо-татарів, не тільки на Заході, а й на Сході. Монгольський історик Бат-Ерденійн Батбаяр у своїй книзі «Історія Монголії: від світового панування до радянського сателіта», зазначає, що монгольська навала призвела до усунення київської культури, відділення східних слов’ян від західних і утворення «московської національності». На його думку, Росія – це євразійська країна й не дивно, що у значної частини її населення спостерігається змішання рис західних і східних народів.

Тому  найбільшим викликом для національного будівництва в Україні є конкуренція на її теренах панросійської  і української ідентичностей, започаткована ще Переяславськими угодами 1654 року, а не тільки сучасною російсько-українською війною. Небезпека конкуренції на теренах України  цих ідентичностей полягає у тому, що російська імперська  на відміну від проєвропейської української, здатна замінити українську національну ідентичність, бо механізми її конструювання формують ілюзію «нерозрізнення» цих ідентичностей через спільний багатовіковий спосіб буття, спільні життєві практики у побуті, освіті, охороні здоров’я, кар’єрному зростанні та віруваннях тощо.

Слід сказати, що за часів існування України у складі СРСР та за відсутності цілеспрямованої проукраїнської етнополітики часів незалежності,  в країні збереглися цілі  регіональні анклави  громадян,  далеких від української ідентичності із власними складниками: російською мовою та культурою, символікою, героями та антигероями, ціннісними орієнтаціями, звичаями, традиціями тощо.   Причиною цього є те, в умовах незалежності була відсутня цілеспрямована політика формування української  ідентичності її громадян, з 1991 року вона дуже повільно відновлювалася й наново формувалася лише самоплином, стихійно, без активних цілеспрямованих  дій держави [3].

Ця ж конкуренція має своїм наслідком також  декларування федералізму як найбільш демократичного – а тому й абсолютного принципу державного будівництва. Слід визнати, що Україна зробила хибний крок у цьому питанні, створивши Кримську тариторіальну автономію з домінуванням там проросійських настроїв та геополітичних орієнтацій. Федеративний принцип побудови держави є принципом територіального самовизначення лише за умови, коли територія одержує автономію згідно з господарськими або культурно-духовними відмінностями. Нічого цього в Криму не було, немає цього зараз  і на Донбасі.  Окрім того, федералізм має сенс ще й тільки тоді, коли він побудований на впровадженні демократичних засад місцевого самоврядування та не створює умов для зміцнення сил, які руйнують цілісність держави.

Феномен нерозрізнення української та проросійської ідентичностей  вдало використовує кремлівська пропаганда у гібридній війні РФ проти України.  Враховуючи потужний потенціал впливу (як політико-економічний, так і суто військовий), найбільшим потенційним ризиком для української національної ідентичності є   масштабна підтримка сепаратистських рухів Україні з боку Російської Федерації.

На жаль, в  українському суспільстві практично немає потужної системи культурного розпізнавання «свій – чужий», чимало українців не бачать демаркаційної лінії між українським і російським, на що й робив ставку Кремль у період намагань створити так звану «Новоросію». Ця особливість уможливлювала продукування пропагандистсько-політичних проектів на кшталт «одного народу», «братського союзу», «єдиного простору» тощо. На недопущення усвідомлення об’єктивного існування міжкультурної демаркаційної лінії між російським та українським сьогодні, як і вчора, в Україні працює потужний московський і промосковський «культурний фронт».

Українізації України, насамперед культурній і ціннісній, цивілізаційної альтернативи немає.   На нашу думку, має рацію відомий публіцист В.Портніков, коли стверджує, що ті території України, де українську ідентичність переможе російська, Україна в історичній песпективі втратить на користь Росії. Таким чином, боротьба за перемогу української ідентичності  є не розвагою національно стурбованих інтелігентів, а боротьбою за майбутнє Української держави[4].

Білорусь в історичні ретроспекції зазнала ще  більшого асиміляційного впливу Росії, ніж Україна після Переяславських угод. Нагадаю, що масова русифікація Білорусі відбулася не за Путіна, Петра I чи Сталіна, а ще за правління московського царя Олексія Михайловича (ніби то Тішайшого).

У війні 1654-1667 рр. розв’язаній під його керівництвом Московією проти ВКЛ та  Польщі загинув кожний другий білорус.  За прогнозами  БІЛОРУСЬКИХ демографів, без цієї війни населення Білорусі сьогодні становило би близько 25-30 млн. чоловік, що відповідало би щільності населення Білорусі, які набагато нижча, ніж у сусідніх країн. Країна справді тоді повністю занепала: фактично майже перестали існувати тисячі сіл і десятки міст – як, наприклад, місто Казимір (мало Магдебурзьке право), яке недавно було відкопане беларускими археологами.

Це видається немислимим для війн феодалізму у Європі – ніде, в іншій країні не зникали під час війни цілі міста, що сьогодні відкопують археологи. Близько 300 тисяч майстрових білорусів (ремісників-цеховиків   з Магдебурзьким правом) були фактично загнані  російсіянами в рабство – за наказом Олексія Михайловича. Країна втратила весь прошарок майстрів, які були основою міського населення ВКЛ-Белорусі, і були фундаментом економіки та розвитку країни, та  одночасно носіями основ уже існувавшого громадянського Суспільства у межах Мардебурського права. Це також була одною із головних причин  катастрофічного занепаду Білорусі як  держави.

Нарешті, величезної шкоди було  нанесено національній самосвідомості народу. Краща частина нації загинула у війні, виживали у ній у переважній більшості колабораціоністи або ті, хто не володів достатньою мірою патріотизмом, щоби опиратися окупації та русифікації. Певне, саме у цей час ще більш опукло стала виявлятися  у тій частині нації, яка вижила «знаменита толерантність» білорусів, яка тепер означає уже  не толерантність до інородців і іновірців, а терпимість  до сусідів-окупантів.

Різні окупаційні практики Росії стосовно Білорусі та України – у першому випадку фізичне знищення білоруського етносу, у другому примусова асиміляіція –

визначила різні ідентифікаційні орієнтації українців і білорусів сьогодні:

  • більшість населення України підтримує вступ до ЄС і НАТО (68,1% та 51,1%  відповідно)  в той час як більшість населення Білорусі орієнтовано на Росію та Митний союз – за союз з Росією виступає 75.6% опитаних (дані Андрія Вардомацького, керівника Білоруської аналітичної майстерні BAW, Варшава). Найменше орієнтований  на союз з Росією – Мінськ, найбільш проросійський регіон Вітебщина, найбільш проєвропейський – Гродненщина;
  • більшість населення Білорусі розділяє російський імперський міф про триєдиний народ – росіян, українців білорусів, в той час як українське суспільство вибудовує власну соціокультурну ідентичність орінтовану на європейські цінності. У Білорусі на офіційному рівні довгий час закріплявся дискурс, який апелює щодо Росії категоріями «братній народ», «свої люди», «один народ», не кажучи вже про різні «інтеграції» та «союзну державу»;
  • різні мовні приоритети: в Україні єдина державна мова – українська, в Білорусі держаною мовою є і білоруська, і російська (з 1995 року). Згідно перепису населення Білорусі 2009 року російську мову назвали рідною 41,5 % громадян, білоруську – 53,2%. Кількість носіїв білоруської мови постійно зменшується, а навчання нею скорочується. Зокрема, в обласних центрах Білорусі немає жодної білоруської школи. Згідно січневого 2020 року опитування фонду «Демократичні ініціативи» – 69% громадян України переконані, що українська мова має бути єдиною державною, і ця думка домінує в усіх регіонах України. За державний статус російської мови – лише 12%, від 31% на Сході до 1% на Заході.

 

Щоби краще зрозуміти ситуацію в Білорусі, на мій погляд, варто акцентувати одну обставину – різницю формування  національної ідентичності в Україні  і Білорусі. В Україні , в умовах незалежності була відсутня цілеспрямована політика формування української  ідентичності її громадян, з 1991 року вона дуже повільно відновлювалася й наново формувалася лише самоплином, стихійно, без активних цілеспрямованих  дій держави [5].

Але що як припустити, що  білоруський уряд в ім’я збереження влади в країні на противагу загарбницьким меседжам Росії   буде змушений культивувати зміцнення не державної, як було досі, а національної ідентичності? Для білоруської влади не існує майже нічого неможливого. Можна лише за один місяць переписати шкільні та університетські програми, зобов’язати всі державні служби та ЗМІ послуговуватися виключно білоруською мовою. Але… Але стійка національна ідентичність формується десятиліттями й століттями. Написати на всіх білбордах та в усіх підручниках, що білоруси на своїй території крінний народ, не те саме, що бути й відчувати себе ним. І це проблема для  влади Лукашенка, яка тільки починає розуміти значення національної ідентичності для збереження власних позицій перед зовнішніми загрозами на противагу всьому попередньому знищенню, розмиванню національної ідентичності як внутрішньої загрози власних позицій. Хто б не брався за питання стійкої національної ідентичності хоч білоруська влада, хоч пробілоруські сили, передусім воно є питанням культури.

А це не тільки і не стільки національна класична література, пам’ятки матеріальної культури, міфологія, фольклор тощо. Це не лише досягнення попередніх поколінь. Культура, на якій ґрунтується національна ідентичність, це не «святая святих», не музейний артефакт, не опис з енциклопедій (як лишилося чимало пластів культури, але не їхніх носіїв). Культура, на якій ґрунтується національна ідентичність, існує тут і тепер, зокрема створюється, трансформується, поділяється, транслюється цією самою спільнотою; спільні коди, символи, значення; актуальність і процесуальність. Як пишуть білоруські дослідники, якщо попросити будь-якого випадково обраного на вулиці білоруса назвати сучасного російського режисера — і він назве як мінімум Міхалкова, білоруського режисера — жодного, російського художника — як мінімум Нікоса Сафронова, письменника — Пєлєвіна, журналіста — Познера. Він пригадає безліч представників російської культури, але не білоруської. Тому що сьогодні білоруси більшою мірою живуть у просторі сучасної російської культури, аніж білоруської.

Відповідно в ситуації потужного поширення практик «руського міра» на теренах Білорусі, багаторічного методичного й цілеспрямованого розмивання національної ідентичності  білорусів винмальовуються тут дві альтернативи. Перша – і далі перебувати у російському культурному просторі: у просторі російської літератури, кінематографа, шоу-бізнесу та насамперед ЗМІ. Друга – стимулювати, розвивати власну   культуру,  історичну пам’ять, мову, релігію, ментальність. І тут є певні зрушення у громадській думці. Як повідомляє Білоруська аналітична майстерня Андрія Вардомацького, в Білорусі за 2019 рік зменшилася на третину кількість прихильниківа союзу з Росією з 60,4 до 40,4%. Це означає, що якби відбувся референдум відносно геополітичного вибору Білорусі, то прихильники союзу з Росією не змогли б отримати більшість голосів. Одночасно посилилися проєвропейські настрої в білоруському суспільстві: число прихильніків вступу країни до Євросоюзу зросло з с 24,4% до 32%.

Звичайно, у Білорусі є і білоруські національні сили, і відповідні групи впливу. Майже всі групи політичної опозиції якщо не використовують, то принаймні підтримують і просувають білоруську мову (але переважна частина саме послуговується), історію, культуру. Те саме можна сказати й щодо більшості незалежних та опозиційних ЗМІ. Всередині країни є групи, діяльність яких спрямована на формування та посилення білоруської національної ідентичності. Але, хоч як сумно, якщо проаналізувати конкретні результати хоча б останніх двох десятиліть, а саме представленість у парламенті, конкретні політичні зміни, кількість носіїв білоруської мови тощо, доведеться констатувати, що їхній вплив украй обмежений.

Як висновок можна констатувати, що намагання крелівських очільників просувати «рускій мір» на терени України і Білорусі нікуди не зникло, і як показують останні події в Росії навіть активізується. Цьому може протистояти тільки національно орієнтована державна політики обох країн та потужні зусилля громадянского суспільства по утвердженнню та захисту власної цивілізаційної окремішності як українців, так і білорусів.

[1] Путина высмеяли в сети из-за новой версии происхождения украинцев. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://svidok.online/puty-na-vy-smeyaly-v-sety-za-novoj-versy-y-proy-shozhdeny-ya-ukray-ntsev/.

[2] 88% россиян поддерживают небольшую войну ради новых территорий. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://vlasti.net/news/312688

[3] Лосєв І. Межа дискусії. Про політичний сенс національно-культурної ідентичності   //   Український тиждень.  № 44 (624). 1-7.11. 2019. – С. 22.

[4] Там же.  – С.23.

[5] Лосєв І. Межа дискусії. Про політичний сенс національно-культурної ідентичності   //   Український тиждень.  № 44 (624). 1-7.11. 2019. – С. 22.

Leave a Reply

Your email address will not be published.