Греція проти Туреччини: новий раунд протистояння

 

За останні 5 років ситуація у Східному Середземномор’ї ставала щороку дедалі напруженою. Проте тільки зараз це напруження перейшло у пряме зіткнення турецького та грецького фрегатів. Так що ж привело до такої ескалації?

До 2015 року перевага у цьому субрегіоні загалом залишалась питанням, яке вирішували між собою Туреччина, Греція та Кіпр. Ситуація змінилась у серпні 2015 року, коли італійська нафтогазова компанія Eni знайшла значні поклади газу у єгипетській морській економічній зоні. Незабаром виникла ідея побудувати газотранспортну трубу через Середземне море до Європи (EastMed). Ініціаторами проєкту стали країни Енергетичного трикутника (Ізраїль, Кіпр та Греція) за підтримки Єгипту, чиї заводи будуть використовуватись для зрідження газу для подальшого збуту, Італія та США. Відповідна угода була підписана 20 березня 2019 року, що стало суттєвою проблемою для амбіцій Ердогана, який планував зробити Туреччину газовим хабом для Європи. Президент Туреччини з відповіддю не забарився і вже у листопаді 2019 року з визнаним ООН лівійським Урядом національної згоди підписав морську демаркаційну угоду, згідно з якою більша частина Східного Середземномор’я відходить Туреччині, при цьому повністю ігноруються континентальні шельфи численних островів, які належать Греції. У свою чергу, на початку серпня 2020 року Греція підписала подібну угоду з Єгиптом.

Ще на початку 2020 року Туреччина почала новий етап буріння на шельфі Північного Кіпру, який є невизнаною республікою та контролюється Туреччиною. Цілком очікувано, ця акція не викликала бурхливої реакції з боку інших держав. Закономірно, це лише збільшило апетити Ердогана, тому коли нещодавно біля острова Кастелорізо, що належить Греції, але знаходиться відносно недалеко від турецького берега, було знайдено великі поклади газу, Туреччина, не гаючи часу, відразу взявся до розвідувальних робіт, незважаючи ні на кого. Тут варто зазначити, що відповідно до Лозанського договору 1923 року, який Ердоган вочевидь вважає принизливим і несправедливим для Туреччини, всі острови Егейського моря, навіть ті, які знаходяться в територіальних водах Туреччини, належать Греції. Тому таку акцію Реджепа Ердогана можна розглядати не тільки з перспективи економічної вигоди, а й як натяк на можливий перегляд морських володінь.

Зі свого боку, грецький флот, звичайно, відразу почав військовий супровід турецького розвідувального судна «Орук Рейс» та п’яти військових кораблів, які його супроводжували. І цього разу погрозлива риторика Президента Туреччини не мала ефекту, адже за спиною Греції вже був сильний союзник. Мається на увазі Франція, яка, не обмежившись лише «глибокою стурбованістю», відправила до регіону 2 винищувачі «Рафаль» та фрегат типу «Лафайет». І тут справа не стільки в амбіціях Макрона, який на зовнішньополітичній арені діє дедалі активніше і навіть не в полярних інтересах двох держав у регіоні (пам’ятаємо про ситуацію в Лівії, де Туреччина підтримує Сараджа, а Франція – Хафтара), хоча, звичайно, ці причини також суттєві. Важливим також є те, що французький нафтогазовий гігант Total підписав угоду з вищезгаданою італійською компанією Eni і є вельми зацікавлений у побудові EastMed. Проте проблема полягає в тому, що за планом, газопровід повинен пролягати якраз повз ту територію, на яку заявляє свої права Туреччина. Тому Франція досить активно встала на захист Греції, провівши, наприклад, 13 серпня спільні військово-морські вчення.

Враховуючи, що, на додачу до Франції, Грецію оперативно підтримав Єгипет (Абдель Фаттах ас-Сісі вороже ставиться до офіційної Анкари через підтримку останньої опозиційних до президента Єгипту «Братів-мусульман») та Ізраїль (постійна підтримка Туреччиною палестинців), все більше здається, що на цей раз Ердоган не вийде із ситуації переможцем. Йому конче потрібен хоча б один союзник у регіоні, проте варіантів поки що ніяких немає. Таким союзником теоретично могла б стати Росія, але вона, по-перше, зараз більше зайнята ситуацією в Білорусі, а по-друге, відносини між Путіним та Ердоганом зараз вочевидь не найкращі. Тому, для збереження свого як зовнішньо-, так і внутрішньополітичного іміджу президенту Туреччини доведеться докласти чималих зусиль.

Олександр Малютін,  практикант НАЦ УССД

Leave a Reply

Your email address will not be published.