Отож візит, на який з таким сподіванням дивилась вся прогресивна українська спільнота, відбувся. Досягнення з дипломатичного погляду надважливе – вперше за багато років пройшла цільова зустріч (не на полях якихось конференцій чи в кулуарах ООН). Найбільш цікаво – яку інформацію доніс Зеленський Байдену? Але з результатів бачимо, що спілкування не зумовило рішучих змін позиції. Для преси озвучено тези, домовлені ще місяці тому. Воно й зрозуміло – Байден занепокоєний Афганістаном, не справляється з поточними викликами. Де вже йому думати про якусь далеку Україну, що лише збурює відносини з Європою та Росією.
Так, багато досягнуто. Це і надважливі домовленості щодо співпраці у сфері енергетики (що дозволить нарешті відірвати атомні електростанції від російської залежності). Нам продовжать давати гроші на оборону. На 2021 рік має вийти до 500 млн. доларів – що звісно копійки на фоні закопаних в афганських горах коштів. Але і то хліб – особливо спеціальна згадка про поставки “Джавеліну”. Це значить, що нам їх не зупинять протягом найближчих місяців.
Риторика спільної заяви позитивна. Тут і підтримка Кримської платформи, і незгода з агресивними діями Росії. Але відсутні конкретні механізми, як саме Вашингтон допомагатиме вирішувати ці проблеми. Ні слова про Мінські угоди, Будапештські гарантії та можливий статус основного союзника (не кажучи вже про членство в НАТО – туди беруть лише країни, що остаточно подолали корупцію, такі як Румунія чи Північна Македонія). Розуміємо, що для Америки – це не на часі.
До речі, щодо Будапештського меморандуму – його ніби й не було. Але зобов’язання України американці не забувають. Цитуючи заяву, “погодилися продовжити на сім років дію Угоди щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, підписаної у 1993 році, для підтримки взаємних цілей нерозповсюдження та посилення міжнародної та регіональної безпеки”. Тобто угода в силі, навіть не думайте про відновлення ядерного статусу. А гарантії безпеки – їх ніби і не було. Цинічно.
Натомість традиційні зобов’язання взяв на себе Київ – боротьба з корупцією, невтручання у дії НАБУ (зону впливу американців), захист прав людини. В останньому пункті непокоїть згадка про “боротьбу з дискримінацією ЛГБТ”, що навряд чи прийме українське суспільство. Але на щастя це лише риторика добрих побажань – як вони нам, так і ми їм. У Демократичній партії так прийнято – їхні релігійні переконання.
З того що відомо в публічній сфері, як бачу, наш Президент зробив що міг. Питання, яку інформацію він доніс у непублічних переговорах.
В сухому підсумку – Америка нас підтримує, аби не втратити лице. Але на відстані, без готовності до масштабного втручання і належного діалогу про майбутній захист суверенітету. Дякуємо і на цьому – що виділили день на фоні афганської кризи. Але розуміємо – більше уваги співпраці в регіоні. З Польшею, Туреччиною, Румунією. Потрібно більше прямих контактів з Великобританією. А насамперед – сподіватись на власні сили.
Юрій Олійник, кандидат політ. наук,керівник дослідницьких програм НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”
Leave a Reply