Вже 4 тижні триває російська агресія проти України. Війська РФ змогли на оперативному рівні досить глибоко вклинитись в українську територію. Але недостаток ресурсів, віддалені та витягнуті комунікації (їжа, паливо) призупиняють темпи наступу, та обмежують можливості протидії опору української армії.
Після тотального провалу плану блискавичного «бліцкрігу» Москва змушена переходити до більш виснажливих боїв. Стомленість російських сил змушує вибирати між спробами атаки без забезпечення тилів та облаштуванням занятих позицій.
За даними української армії на 25 березня, вбито 16.100 росіян, поранено до 50 тисяч, в полоні перебуває близько 600 осіб. Таким чином, близько 67 000 російських військовослужбовців позбавлені боєздатності, що складає більше 30 % від угрупування, сконцентрованого для вторгнення вздовж українських кордонів (190 000). Знищено 1625 броньованих бойових машин, 561 танк (що складає більше 40 % техніки, підготовленої для вторгнення). Особливо критичні втрати в авіації – 115 літаків, 125 гелікоптерів (49 % сконцентрованих сил). Вичерпуються ракетні запаси – Росія застосувала вже більше 1200 ракет.
Не маючи змоги перемогти чисто воєнним шляхом, Кремль вдається до масштабного терору проти мирного населення, знищуючи цивільних, атакуючи школи, церкви та лікарні. Наприклад, 21 березня під час обстрілів Слов’янська війська РФ застосовували заборонені Женевською конвенцією боєприпаси з білим фосфором.
Агресор відверто порушує правила ведення війни, прикривається українським та білим прапорами, намагається зібрати нібито для евакуації мирних громадян, аби під їхнім прикриттям проводити танкові колони.
На 25 березня за даними ООН підтверджено 1035 загиблих цивільних, 1650 поранено. Але справжні цифри можуть бути більшими в кілька разів, на прифронтових територіях важко підрахувати всі втрати. Найбільше жертв від обстрілів та бомбардувань Харкова, Чернігова та Маріуполя. У загрозі перебувають іноземці, студенти, зокрема більше 80 громадян Туреччини у Маріуполі.
Розгортається гуманітарна катастрофа європейського масштабу. За даними ООН, більше 3 млн. українців покинули країну, в основному у напрямку прилеглих держав ЄС.
Україна звернулась із позовом проти Росії до Міжнародного суду правосуддя ООН з приводу порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. 38 держав доєднуються до позову (зокрема Велика Британія, Польща Японія, Канада).
Рівень застосованих проти Росії санкцій побив усі можливі рекорди: за цим показником країна-агресор обійшла навіть Північну Корею та Іран. Обмеження стосуються всіх можливих сфер, від закриття повітряного простору до заморожування резервів центрального банку. Нині Росія відгороджується від світу справжньою залізною завісою, причому робить це абсолютно зі своєї волі.
Перед нашими очима відбувається справжнє економічне самогубство цілої держави. Росія не тільки не намагається уникнути санкцій, а навпаки – сприяє погіршенню стосунків з іноземним бізнесом. 11 березня в Москві підтвердили, що мають намір націоналізувати об’єкти власності, що на понад 25% належать іноземцям. Як заявив колишній президент Дмітрій Мєдвєдєв, «усі, хто вирішить покинути російський ринок, мають розуміти, що повернутися буде надзвичайно складно».
Проте показна сміливість росіян прямо суперечить реальності. Останні 30 років Москва міцно пов’язувала свою економіку із зовнішнім світом, заклавши основу зростання у вигляді позитивного торговельного балансу, насамперед у вигляді експорту енергоносіїв. США і Британія вже відмовилися від російських нафти і газу, а країни ЄС проводять консультації щодо процедури відмови. Припинила закупівлі нафти в РФ японська корпорація Eneos Holding. У поєднанні з відключенням від SWIFT та іншими фінансовими обмеженнями, російська економіка здійснить подорож у часі на кількадесят років у минуле, приблизно в часи пізнього СССР.
Якого б рішучого вигляду не намагалися демонструвати в Кремлі, зараз тамтешні міністри ймовірно намагаються шукати альтернативні ринки для продажу енергоносіїв. Перший очевидний варіант – Китай, що так само має непрості стосунки із Заходом. Очікується, що протягом найближчих місяців Росія збільшуватиме енергетичний експорт до Піднебесної, але стосунки двох країн зазнають змін. Навіть зараз офіційна китайська пропаганда закликає до припинення вогню в Україні. Надалі ж у Пекіні будуть ретельно міркувати, перед тим як поглиблювати співпрацю з державою-терористом, наражаючись на проблеми з рештою світу. Більше того, на відміну від ЄС китайці не мають значної залежності від російських енергоносіїв: на тлі всього імпорту, з Росії надходило 15% нафти і 5% газу (у ЄС тільки газу було 45%).
З іншого боку, не буде й натяку на рівність між потужним Китаєм і депресивною Росією. Будучи однією з небагатьох альтернатив, Пекін зможе диктувати умови і користуватися залишками російського господарства на свій розсуд: купувати дешеву енергетику і підвищувати ціни на імпорт.
Від доступності останнього багато в чому залежатиме здатність Кремля продовжувати війну. Уже сьогодні російська промисловість змушена зупиняти виробництво через відсутність імпортних комплектуючих матеріалів. Це саме стосується військово-промислового комплексу. Наприклад, виробництво високотехнологічного обладнання в Росії залежить від імпорту напівпровідників, технології створення яких переважно запатентовані в США; нині вони вже є об’єктом експортного ембарго. Відповідно, на російський ВПК чекає неприємне переривання виробничих циклів, що послаблюватиме військову потужність агресора в довгостроковому періоді. Через відсутність комплектуючих змушений зупинитись «Уралвагонзавод» – єдине в РФ підприємство, на якому збирали танки.
Врешті, Росія одержує удар бумерангом. Роками Кремль використовував нафтогазову голку, торгівельну співпрацю для політичного тиску і шантажу європейських партнерів, спрямовував величезні кошти на розкол і дезинформацію всередині Заходу. Тепер в Москви буде шанс показати, наскільки в неї «самодостатня» економіка.
Ослаблення Росії, що знищує найбільш боєздатні угрупування та сучасну техніку в Україні, помітне всім сусідам. Це змушені визнавати навіть пропутінські аналітики. Вистачило кількох заяв з боку японських урядовців, зокрема прем’єр-міністра Фуміо Кісіди щодо приналежності південних Курильських островів (Шикотан, Кунашир, Ітуруп та Хабомаї), як воєнні пропагандисти розкричались – мовляв, зростає загроза ядерної війни. Цікаво, що навіть вже пропагандивний портал Topcor.ru визнає – найбільш боєздатна частина московської армії у 200 тисяч зосереджена на українському фронті. Відтак Далекий Схід з Сибіром фактично оголені. А поодинокі кораблі та підводні човни нездатні протистояти японській авіації та Морським силам самооборони. Врешті, можна буде порівняти, чи вдасться росіянам настільки ефективно зупиняти нащадків самураїв, як вони прицільно воюють з лікарнями та роддомами.
Можливий вихід для Путіна – це мобілізація. Але тут теж більше ризиків. Бо призваних треба місяцями навчати, проводити бойове злагодження. А масове посилання у м’ясорубку війни на фоні падіння економіки лише пришвидшить колапс системи, як це зробила Афганська війна щодо СРСР.
Та останній засіб Кремля – ядерний шантаж, готовність до якого очевидна з обстрілів та захоплення Чорнобильської та Запорізької атомних станцій. Путін прагне реанімувати Радянську імперію, що означає розподіл контролю за Європою та стримування шляхом ядерного шантажу. Але це не виключає планів дій навіть в умовах обмеженого використання ядерного потенціалу, коли зброя масового знищення – не засіб гарантованого взаємного кінця, а інструмент прориву ворожої оборони та опанування територій противника. Відомі стратегічні плани СРСР включали згадані засоби, передбачаючи застосування тактичної ядерної зброї по угрупуваннях сил НАТО вздовж лінії від данського узбережжя до Страсбургу, Нідерландах, Бельгії, Західній Німеччині. Після цього радянські танки мали рушити на Захід (зокрема про це говорить план командно-штабної гри «7 днів до річки Рейн»).
У 2020 році Владімір Путін схвалив документ «Основи державної політики Російської Федерації в області ядерного стримування», в якому розширюється список приводів для застосування ядерної зброї – зокрема розгортання на сусідніх з РФ територіях сил потенційного супротивника, не лише ядерних, але й просто ракет середньої та малої дальності, гіперзвукової та високоточної неядерної зброї, ударних безпілотників. Також передбачається можливість використання засобів масового знищення навіть у випадку неядерної агресії проти Росії та загрози для самого існування держави, рівень якої буде визначатись на розсуд політичного керівництва.
Багато що залежить від настроїв всередині московської еліти, яка вже майже відкрито заявляє про несприйняття фактичної блокади РФ та швидкого колапсу її економіки, що пришвидшено триває. Путіну нічого втрачати, а його оточенню є. Та для зміни влади в Кремлі, запобігання глобальній катастрофі необхідний жорсткий тиск на Росію. Компроміси для Москви – це мова слабких. Пора показати їм силу.
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук
Олександр Чупак, експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
Leave a Reply