Після початку російського вторгнення світ застосував серйозні економічні санкції проти агресора. Втім, залишається достатньо простору для їхнього розширення, особливо щодо енергетичної галузі.
Сьогодні ми зробимо проміжні висновки про характер і ефективність накладених санкцій. Нині їх можна поділити на чотири категорії:
- Фінансові санкції (відключення від SWIFT, заморожування банківських активів, скасування податкових пільг).
- Імпортні (обмеження імпорту, скасування пільг, передбачених Світовою організацією торгівлі, ембарго на різні групи товарів).
- Експортні (обмеження поставок товарів у Росію, блокування інвестиційних потоків).
- Інші (закриття повітряного простору, конфіскація майна, скасування спортивних і культурних заходів).
Дехто може зауважити, що всі ці санкції не змусили Росію відмовитися від бойових дій, тому їх варто вважати неефективними. Справді, подібні обмеження традиційно застосовуються з метою запобігання потенційній агресії, а не боротьби проти наявної. Позаяк Росія вже здійснила вторгнення, ми маємо чітко розуміти цілі санкцій, що накладаються зараз. Очевидно, вони не змусять агресора вивести війська протягом короткого терміну. Інша справа – завдати довгострокової шкоди і дати Росії зрозуміти, що чекає на її економіку в майбутньому.
Менше з тим, московитське господарство починає страждати вже зараз, особливо їхній фінансовий сектор. Усе завдяки тому, що держави Заходу діють навдивовижу злагоджено. Цього від них не чекав ніхто, навіть Путін. Але ми маємо розуміти, що економічні санкції ніколи не дають миттєвого ефекту; деякі з них повністю розкриваються через багато місяців. Зараз ми бачимо проблеми з кредитуванням, підвищення інфляції і падіння курсу рубля на чорному ринку. Проте масштаби проблем досі є недостатніми.
Сьогодні основна проблема полягає в недопрацюванні щодо імпортних обмежень. Європа продовжує купувати російські нафту і газ (хоч нарешті відмовилася від вугілля). Враховуючи високу світову ціну на енергоносії, Росія нині заробляє достатньо для фінансування війни. Багато європейських країн не хочуть шкоди для власних господарств. Їм потрібно зрозуміти, що неможливо одночасно купувати нафту і газ і сподіватися на припинення агресії проти України.
Обмеження експорту та інвестицій стануть відчутні згодом. Росія має достатньо ресурсів для ведення війни у короткостроковому періоді. Однак уже зараз агресор позбавлений доступу до деталей і компонентів закордонного виробництва, потрібних для ремонту і створення воєнної техніки. У цьому контексті важлива роль Китаю, який потенційно може стати джерелом постачання потрібної Росії продукції. Імовірно, китайці будуть якимось чином співпрацювати з Москвою, але навряд чи підуть на загострення із Заходом і не братимуть на себе роль рятівника зруйнованої економіки агресора.
Категорія «інші» включає переважно символічні обмеження, покликані підірвати статус і репутацію Московії в очах країн світу. Вигнання зі спортивних організацій, скасування культурних заходів і обмеження науково-освітньої співпраці опускають сприйняття Росії до рівня Північної Кореї.
Зрозуміло, що економічні санкції ніколи не гарантують стовідсоткової ефективності. Завжди є способи знизити їхній ефект, що доводить нам досвід Ірану. Красномовними є дії компанії Shell, яка продає російську нафту в суміші з 50,01% нафти з інших країн, обходячи чинні заборони. Проте наразі масштаб санкцій досяг такого розмаху, що Росія жодними хитрощами не уникне повернення на 30-40 років у минуле.
Кожна з чотирьох санкційних категорій підлягає подальшому розширенню. На жаль, Захід досі запроваджує обмеження тільки у відповідь на московську жорстокість: п’ятий пакет санкцій вдалося проштовхнути лише після того, як світ побачив наслідки різанини в Київській області. Сьогодні можемо тільки уявляти, яких ще злочинів не вистачає Заходу, щоб нарешті відмовитися від кривавих московських енергоносіїв.
Олександр Чупак, експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
Leave a Reply