В США 27 жовтня Пентагоном опублікована оновлена Стратегія національної оборони. https://media.defense.gov/…/2022-NATIONAL-DEFENSE… Спробую дати оцінку окремим цікавим речам, що помітив у документі.
У преамбулі цитується Байден, який назвав наш час “вирішальним десятиліттям” з драматичними змінами в політиці та економіки у світі. Головні завдання з одного боку це стримання Китаю, а з іншого – співпраця з членами НАТО у спільній протидії російській агресії. На наступному рівні протидія екстремізму, стримування Ірану та КНДР.
Попри події довкола росії, залишається незмінним курс на визначення саме Китаю як головної загрози у середньостроковій перспективі. Знову цитується Байден – Китай як країна що прагне розхитати світовий устрій, і єдина сила яка це може зробити (через економічні, військові та технологічні здатності).
Політика росії після вторгнення до України характеризується як безвідповідальна. На неї США відповідають і посилюють єдність з союзниками по Альянсу.
Але для готовності протистояти викликам у майбутньому потрібно посилити вдосконалення технологій, бо США ніколи не боялись конкурентного змагання, наголошують автори.
Головними пріоритетами безпеки виступають:
– Захист батьківщини, протидія багатоаспектній загрозі з боку КНР
– Протидія стратегічним атакам проти США, союзників, та партнерів
– Протидія агресії, зі здатністю при потребі мати перевагу в конфлікті – насамперед проти КНР в Індотихоокеанському регіоні, далі проти російських дій в Європі
– Побудова потужних Об’єднаних сил та екосистеми безпеки
У методиці окремо вказується на ефективну реакцію, в залежності від рівня загроз. Окремо виписується поняття “ескалаційного менеджменту”, де наполягається на поєднанні рішучих дій з підтримкою переговорних ініціатив.
Щоло регіональних пріоритетів, цікавий аспект у Європі. США будуть поєднувати роботу в рамках НАТО і двосторонні контакти з кожним із партнерів (вочевидь, це свідчення недостатності координації лише в рамках Альянсу). Особливий акцент на безпеку зі східного флангу.
Окремо визначений регіон Арктики, де Вашингтон має забезпечувати дотримання міжнародних принипів, насамперед у партнерстві з Канадою.
Важливо, що до головного документу додається два додатки, що оцінюють ситуацію в ядерному та ракетному озброєнні.
Саме в документі щодо ядерної безпеки чітко вказується, що стабільність в Індотихоокеанському та Євроатлантичному регіонах – запорука безпеки у світі. Особливо підкреслена безвідповідальна політика росії, яка використовує ядерний арсенал як щит під час агресивних дій, щоб змусити пристати на свої умови Україну та держави НАТО. Натомість завдання США – продовжити мораторій на незастосування ядерної зброї , що триває 77 років. Водночас особлива увага присвячена здатності США реагувати неядерними інструментами.
Росія чітко визнається головною екзистенійною загрозою західних держав через великий ядерний арсенал, яким погрожує у своїй ревізіоністській політиці. Також з боку росії та КНР потенційна загроза хімічної та біологічнох зброї.
Підсумовано, що запобігання навіть обмеженому використанні ядерної зброї москвою – пріоритет США.
Щоло ракетних озброєнь в підрозділі, присвяченому союзникам по окремих регіонах, теж помітні акценти. В розділі про Європу більшість інформації присвячена побудові надійного захисту від ракетних ударів різного типу разом з союзниками всередині і поза НАТО, На Близькому Сході виділяються традиційний Ізраїль та Саудівська Аравія з країнами Перської затоки (що непрямо може свідчити про розчарування в таборі правлячої Демократичної партії в ілюзіях щодо відновлення партнерства з Іраном). Велика увага присвячена силам протиповітряної оборони і їх посилення.
На Далекому Сході традиційно в пріоритеті Японія, Республіка Корея, Автсралія. А от Тайвань не згадано прямо (можливо щоб зайвий раз не провокувати Пекін).
Підсумовуючи, документ демонструє спадковість американських оцінок з середньостроковими оцінками загроз. І Китай об’єктивно залишається на першому місці. Але російській безвідповідальній політиці, ядерному шантажу присвячено достатньо багато місця – як проблемі, яку слід вирішувати
керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук Юрій Олійник
Leave a Reply