4 травня 2023 року за ініціативи НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень” відбулась онлайн-конференція в рамках програми “Глобальний обсерватор” на тему: “Суданська криза та російські впливи”.
Останні кілька тижнів у Судані розгортається збройне протистояння між группами військових, що опираються на допомогу сусідніх держав Африки та Близького Сходу. Наявна російська присутність – до ПВК “Вагнер” близькі заколотники з Сил швидкого реагування, але давні контакти москва має і з протилежною стороною.
Докладніше про оцінку НАЦ УССД можете дізнатись в окремому матеріалі.
Чим же важливі події в Судані для глобальної політики, і чого домагається москва?
Юрій Олійник, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”, розкрив головні риси конфлікту.
Сьогоднішнє протистояння в Судані має чітку передісторію, яка почалась у 2019 році з повалення влади диктатора Омара аль-Башира та перерозподілу влади генералами. Після масових маніфестацій під тиском народу частина урядової армії взяла владу у свої руки та обіцяла зробити демократизацію, дуже швидкі зміни, але це затягнулося. Вони увійшли в конфлікт з опозиційними силами, які прагнули якихось змін. Тобто, це було внутрішнє протистояння, котре вже існувало, але не в такому масштабі.
Згодом через наближення військових у Хартумі до Туреччини, звідки закуповували військову техніку, зокрема безпілотники, та небажання допомогти з реалізацією давньої мрії кремля – військової бази на Червоному морі в Порт-Судані – росія підтримала переворот жовтня 2021 року, що привів до влади більш промосковські сили на чолі з генералом Бурханом. Але через загальне ослаблення рф новий режим теж став дистанціюватись від рф, тому й москва ймовірно стимулювала Джанджевід до активніших дій, зокрема слід загдати візит Лаврова до країни в березні 2023 року. Оекрім того ПВК «Вагнер” зацікавлена в контролі над авіакоридорами, аби вивозити ресурси і зброю з сусідніх країн.
Час показав, що велике ослаблення росії на міжнародній арені в результаті війни з Україною змушує навіть промосковські режими шукати інших партнерів в ізоляції міжнародній. Всередині Судану ситуація неспокійна і через відцентрові рухи серед народів, які проживають впродовж західних кордонів (передусім йдеться про штат Дарфур) й в інших регіонах країни, де регулярно відбуваються локальні зіткнення. Наростає протистояння з сусідньою Ефіопією, що базуються навколо проблеми доступу до нільської води для Сужану і Єгипту, чому загрожує роботи ефіопської дамби “Відродження”.
Україні потрібно чітко артикулювати власну позицію, координуючи її з інтересами та поглядами наших союзників, насамперед США, Британії, Туреччини. В африканському регіоні також важлива роль членів групи Рамштайн – Кенії, Тунісу та Марокко. Ці країни хоча і загалом засуджують бойові дії, чітко не стають на підтримку однієї зі сторін, бо розуміють ситуативну політику і слабкість нинішнього режиму військових.
Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, дослідниця-африканістка, Фундація Global Ukraine, вказала на без результативність спроб укладення перемир’я, кілька спроб якого залишились нічим.
Циркулює інформація про переговори за участю Саудівської Аравії, але поки невідомо де і коли. Судан – це держава, що з 1956 року майже завжди була при владі військових, близько 10 переворотів відбулись. Тобто немає досвіду цивільної, демократичної влади. І тому так складно вийти з цього спадку диктаторів. Також пізно реагує міжнародна спільнота – можливо якби більш активніше західні країни відреагували на переворот жовтня 2021, то вдалось би продовжити демократичний транзит.
Щодо міжнародних акторів – є інформація CNN наприклад, що з бази Лівії вагнерівці передавали зброю і аппаратура для прослуховування, але більш масштабних даних немає росія має свої інтереси, але готова співпрацювати з кожною силою, що переможе. Можливе включення Єгипту, бо має з Хартумом угоди про військову співпрацю. Також загалом Судан розташований в неспокійному регіоні – той же Чад,. Центральноафриканська Республіка сусідні, Ефіопія, Лівія. І звичайно криза в Хартумі поглиблюватиме регіональні проблеми. Проте зараз мені видається маловірогідним масштабне втручання регіональних акторів. Це швидше внутрішні “розборки”, які за місяць вичерпаються, через нестачу ресурсів. З іншого боку Ефіопія намагатиметься скористатись ситуацією, менш ймовірна участь Південного Судану (там триває своя періодична громадянська війна).
Андрій Рудик, політичний аналітик, PhD у галузі соціальних та поведінкових наук, офіцер з комунікації в Генеральному штабі ЗСУ, розказав про регулярність суданських криз, і наростання рівня втручання сусідніх сил.
Показовий випадок кілька років тому, коли голова уряду Абдула Хамдок прилетів до Ефіопії, але візит закінчився за кілька днів. Ефіопи показали, що з тимчасовим прем’єр-міністром нічого домовлятись. І зараз ефіопська спорадична підтримка Сил швидкого реагування ґрунтується до оцінки цих подій як тимчасових.
Щодо громадянської війни не варто поспішати з ескалацією – рівень боїв навіть у Хартумі не до порівняння з тим що було наприклад під час Другої громадянської війни з Південним Суданом, чи геноцидом у Дарфурі. Але ризик зростає, бо все більше розширюється арена бойових дій, сторони оголошують про контроль навіть над маленькими містечками. Серйозні збройні формування можуть стати каталізатором нового витка конфлікту. В цей же час інформація про зникнення ув’язненого раніше Омара аль-Башира з’явилась не просто так – бо він та інші представники влади колишньої це свідки про військові злочини та геноцид минулого, до чого причетні зокрема лідери Сил швидкого реагування. Зараз маємо банальний конфлікт за владу між двома генералами – буквально хто з них буде повним 4-зірковим генералом. Але в перспективі розширення, залучення незадоволених ніло-сахарських народів може роздмухати конфлікт.
Щодо українських інтересів – Дагало більш проросійський, а Бурхан теж, але вміє лавірувати, шукати союзників у Єгипті, в Америці. Навіть кілька місяців тому проходила інформація про використання ЗСУ суданських боєприпасів для мінометів. Ймовірно, це через США угода проходила. Щодо вагнерівців – вони насамперед контролюють золоті шахт, і їх все влаштовує. Якщо у російського керівництва буде бажання розхитати ситуацію, вони можуть розхитувати ситуацію, впливати на сусідній Чад. Але це у випадку виходу конфлікту за певні межі, про що рано говорити.
Leave a Reply