ПІДСУМКИ ПІВТОРА РОКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

ПІДСУМКИ ПІВТОРА РОКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Хід війни

Результатом війни у 2022 році стали успішні наступальні кампанії України на Київщині протягом перших місяців, а потім вдалі операції в Харківській та Херсонській областях, що дозволили повністю звільнити правобережжя Дніпра, ліквідувати Ізюмський наступальний анклав, цілковито унеможливити наступальну кампанію, яку планувала росія для повного відсікання Донбасу, де сконцентроване велике угруповання української армії, від решти території.

Зимою 2022–2023 рр. відбувається контрнаступ рф під Бахмутом, що призвів до вичерпання ресурсів рф. Наприкінці весни Україна перехоплює ініціативу,  переходить до контрнаступальних дій на півдні з паралельними ударами на Донбасі. Однак російська армія коштом прихованої мобілізації змогла поновити сили і не лише оборонятись на півдні, але й здійснювати обмежені спроби наступу на Лиманському напрямку.

Головною проблемою для ЗСУ став втрачений час, що дозволив рф укріпити оборонні лінії та розширити мінні поля. З негативів – нестача потрібної кількості техніки, в тому числі засобів контрбатарейної боротьби й авіації, через повільну допомогу союзників. У таких умовах ЗСУ застосовують методи вибивання ворожої інфраструктури та артилерії, що попри тривалість в часі дозволяють досягти очевидних успіхів (насамперед для обмеження постачання боєприпасів ворожої артилерії).

росія використала один із двох ультимативних засобів (крім ядерної зброї) – розпочала так звану часткову мобілізацію. Однак це призвело до суттєвого зростання напруженості всередині рф, обмеженого розгортання протестних рухів (особливо помітні маніфестації в Дагестані). Саме ж підкріплення бойових частин мобілізованими не призвело до суттєвих результатів у вигляді замороження лінії фронту.

Заявлені результати України – вихід на державні кордони 24 серпня 1991 року, тобто включно зі звільненням окупованих упродовж дев’яти років територій Криму та Донбасу. У росії незаявленою метою “спєциальнай ваєннай апєрациі” залишається повна ліквідація української державності. Жодне з цих завдань за півтора року не досягнуте, дві сили достатньо виснажені активними діями на фронті. росія намагалась розгорнути зимовий наступ на Донбасі, залучивши на фронт значну кількість мобілізованих, однак з великими зусиллями змогла лише в травні, з великими втратами власних сил, передусім серед завербованих до ПВК “Вагнер” в’язнів, опанувати Бахмут.

Україна змогла скористатись концентрацією ворожих сил довкола Бахмута, аби підготувати свіжі сили для літнього контрнаступу, що розпочався у червні. Однак за пів року росіяни теж змогли суттєво укріпити лінію оборони на південному напрямку, передусім через перенасичення мінних полів. Через це контрнаступальні дії ЗСУ йдуть повільно і зі значними втратами техніки. Водночас досягнуто значних результатів у знищенні ворожої інфраструктури та артилерії.

Завантажити: https://ussd.org.ua/wp-content/uploads/2023/08/pidsumky-pivtora-roku-vijny.pdf

Тенденції, що проявляються сьогодні

Україна змогла в кінці весни 2023 року перехопити ініціативу на фронті. Осіння мобілізація рф була сточена під Бахмутом. Тому зараз головна проблема – не сточити в лобових атаках український мобілізаційний потенціал, аби в іншому випадку не зіткнутись з перевагою ворога, що розпочне нову хвилю власної мобілізації.

Головне завдання української армії на 2023 рік – під час літньо-осінньої кампанії прорвати російську оборону на півдні та очистити від ворога Херсонську та Запорізьку області, не втративши при цьому армію.

Ця задача виконується при повній перевазі ворога в повітрі та у вогневих засобах. До цього дисбалансу додається дальня артилерія рф.  Все більше зростає роль дронів та керованих боєприпасів. Тому переважатиме той, хто має більше БПЛА та керованих боєприпасів, а також засобів протидії РЕБ (радіоелектронної боротьби). Все це ефективно працює лише в умовах постійного маневру, маскування і ефективного захисту зброї та особового складу. 

Також все більше наростає проблема роботи з особовим складом, що відчуває втому від насичених півторарічних боїв. З іншого боку, цивільні мали надто великі сподівання нашвидку перемогу, що призводить до поступової зневіри, яку підживлюють ворожі інформаційні вкиди. Це посилює проблеми з мобілізацією, що необхідна для поповнення і ротації військ.

Проблеми росії

Росія втратила значну кількість військової техніки, що може обмежити її здатність до масштабних наземних наступів. Це може бути однією з причин, чому російський уряд і президент путін тепер все частіше розглядають цю війну як довгостроковий захід, необхідний для гарантування безпеки росії.

Санкції створюють дефіцит іноземних компонентів найвищого класу та змушують москву шукати імпортозаміщення, однак ці спроби переважно невдалі. Це зрештою впливає на здатність росії виробляти, підтримувати та доставляти передове озброєння та технології на поле бою в Україні. Тому поки військова техніка, яку використовує українська армія, вдосконалюється завдяки західній допомозі, якість російської зброї постійно деградує. Водночас кремль досі зберігає значний рівень адаптивності до західних санкцій завдяки довоєнним запасам старішого обладнання, а також допомозі країн, що бажають постачати москві товари та технології подвійного призначення через мережу незаконних ланцюжків постачання.

Продовження тривалої боротьби, яка повільно виснажує українські запаси зброї та водночас призводить до зменшення  західної допомоги, – це основна частина нинішньої стратегії росії у війні проти України.

Водночас перетворення цієї війни на повільну виснажливу кампанію дає час для того, щоб підсанкційна оборонна промисловість знайшла необхідні рішення та задіяла обхідні шляхи. Наприклад, помітні успіхи ворога у виробництві безпілотників, зокрема типу “Ланцент”. Це викликано не лише допомогою Ірану та Китаю, але й продовженням напівлегального постачання з Європи (зокрема, знайдені чеські комплектуючі).

На початку гарячої фази видавався релевантним прогноз, що ракети у рф швидко закінчаться – з огляду на наявні тоді кількості. Вже за деякий час кількість задіюваних на місяць ракет зменшилася. Однак було незрозуміло, чи зможуть росіяни швидко виготовляти достатньо нової зброї. Проте рф змогла частково мобілізувати військово-промисловий комплекс, щоб задовольняти регулярні потреби армії, щоправда, з мінімальними запасами та очевидною неготовністю до конфлікту з державою, що володітиме серйознішим повітряним комплексом. Звісно, все це давалося з великими труднощами – удари по енергетичній інфраструктурі не мали б такого наслідку без масового використання іранських шахедів, які щойно зараз починають будувати самі (на щастя, безпілотники будує і Україна).

З початку війни значна увага приділялася спробам російського уряду купувати мікрочіпи провідних світових компаній. Численні розслідування вказують на складність повного контролю за постачанням цих технологій до росії. Придбання мікрочіпів іноземного виробництва є дуже важливим для виробництва  російських військових систем, зброї та технологій. Як підтверджують офіційні джерела, ракети Х-101, якими росіяни в серпні обстрілювали Україну, були виготовлені у квітні 2023 року – в них знайшли приблизно 30 іноземних мікросхем.

Економічні тенденції

За підсумками вісімнадцяти місяців повномасштабної російсько-української війни можемо говорити про економічну стабілізацію з обох сторін. Українська економіка, зазнавши стрімкого падіння на понад 29% у 2022 році, відштовхнулася від дна і починає повільне зростання. Але і росія поступово оговтується від санкцій, переорієнтовуючись на нові ринки.

Економіка окупанта не була буквально знищена, на що багато хто сподівався. Однак її динаміка загалом відповідає очікуванням економістів, які не прогнозували миттєвого краху. Згідно з даними міжнародних організацій, у 2022 році російський ВВП впав на 2,1%, а в першому кварталі 2023-го почав навіть зростати в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року.

Втім, нам не варто засмучуватися. По-перше, оцінювати стан економіки агресора непросто, тому що офіційна московська статистика навряд чи публікує об’єктивні дані. По-друге, факт втрати західного ринку означає для рф суттєве зменшення потенціалу в майбутньому. За підсумками першого півріччя 2023 року, росія втратила 47% доходу від експорту енергоносіїв, порівняно з аналогічним періодом 2022-го. Це є прямим результатом санкцій, що позбавили росіян колись надійних джерел доходу. Тепер їм доводиться продавати нафту в Китай та Індію зі значними знижками.

Торгуючи зі своїми азійськими партнерами, рф наражається на фінансові проблеми. Їхня нафта оплачується неконвертованими в росії юанями і рупіями, що призводить до нестачі доларів і євро, на які є попит. Як наслідок, у 2023 році російський рубль втратив вже понад 25% вартості, опустившись за позначку 100 одиниць за долар США. Така динаміка чинить негативний вплив на ділову активність, стримуючи інвестиції. Центральний банк рф змушений вдаватися до надзвичайних заходів, щоб стабілізувати валюту і стримати інфляцію. Також стрімко зменшується розмір Фонду національного добробуту росії, який щомісяця скорочується на кілька десятків мільярдів доларів.

Однак описані проблеми не є катастрофічними. Попри санкційний тиск, росія змогла значною мірою перевести економіку на воєнні рейки, запустивши воєнно-промисловий комплекс на повну потужність у три зміни. Витрати бюджету на війну у 2023 році порівняно з 2021 зросли на 60%. Структура зайнятості рф активно змінюється в бік воєнних спеціальностей. Рівень безробіття перебуває на рівні близько 3%. Ті, хто раніше не були зайняті, нині або воюють, або працюють на війну. Звісно, така ситуація призводить до недовиробництва споживчих товарів, і це матиме негативні наслідки в майбутньому. Проте зараз економіка успішно виконує своє головне завдання – забезпечення війни.

Подальша ситуація залежатиме від двох факторів: ситуації на фронті та посилення санкційного тиску. Перемоги української зброї призводитимуть до послаблення політичної влади кремля, наслідком чого буде дестабілізація економічних процесів. Однак наші партнери повинні проявити більше рішучості, щоб, по-перше, відрізати росію від інших галузей торгівлі (наприклад, атомної енергетики і діамантів) і, по-друге, забезпечувати дотримання накладених раніше санкцій. За ці місяці рф змогла налагодити постачання потрібних їй товарів через країни, що не приєдналися до санкційного режиму (Туреччина, Сербія), та своїх союзників (Іран, Китай). При чому працює схема, за якої європейські компанії продають товари названим країнам, а ті вже доставляють їх в росію. В цьому плані хорошим сигналом є розрив так званої зернової угоди, що дозволяла кремлю виторговувати для себе поступки і не приносила суттєвої вигоди Україні.

За найгіршого для нас сценарію санкції не будуть суттєво посилені й росія успішно адаптується до нових реалій. Однак, якщо обмеження посилюватимуться, разом з поразками на полі бою вони завдаватимуть рф серйозних проблем. Але одні тільки санкції не змусять росію припинити війну протягом кількох наступних років.

На відміну від рф, Україна не вдалася до тотального переведення економіки на воєнний лад. Київ намагається втримати такі самі умови, які були в країні до 2022 року. Сьогодні така політика можлива лише завдяки зовнішній фінансовій та збройній допомозі. Союзники запевнили нас у продовженні підтримки, пообіцявши надати 115 млрд доларів США протягом чотирьох років. Ці кошти дадуть змогу компенсувати дефіцит бюджету, який Україна у 2023 році здатна самостійно покривати приблизно на 50%. Оскільки частина грошей надається у вигляді боргів, сума державного боргу стрімко росте: тільки за 2022 рік співвідношення борг/ВВП зросло з 49% до 78%.

Крім факту поглиблення боргової ями, Україна загалом змогла стабілізувати фінансову ситуацію. Курс гривні вже понад рік зафіксований і його немає потреби змінювати. Інфляцію вдалося знизити до 11-14% в річному вимірі. За різними оцінками, Україні у 2023 році прогнозують зростання ВВП на 1-3%, що в умовах воєнної невизначеності означає стабілізацію.

Подальша доля української економіки залежить від багатьох чинників. Головний – це ситуація на полі бою. Чим більше ресурсів забиратиме на себе війна, тим більшими будуть втрати потенційного зростання в майбутньому. Повернення територій і відновлення там нормального життя додасть нам сили, тоді як втрата забере її.

Критичний вплив на українську економіку матиме демографічна ситуація. За даними ООН, від початку повномасштабного вторгнення за кордон виїхали 8 мільйонів українців, з яких повернулися менше 2-х мільйонів. За оцінками Міністерства економіки, кожні 100 тисяч емігрантів знижують ВВП України на 0,5% – справді катастрофічна ситуація, зважаючи на її масштаби.

Нарешті найбільш неприємний чинник – це залежність від доброї волі наших союзників. Якщо вони вирішать зменшити або припинити допомогу, Україна опиниться в ситуації березня– квітня 2022 року, коли допомога ще не надходила в належному обсязі. Звісно, сьогодні ймовірність такого сценарію здається достатньо низькою, але до нього безумовно потрібно готуватися.

Обрана українською владою модель надає громадянам економічну свободу під час війни, не зобов’язуючи працювати в три зміни на підприємствах ВПК. З одного боку, це запобігає панічним настроям, але з другого– створює ризик браку демобілізаційних ресурсів. Сьогодні Києву потрібно серйозно задуматися над переведенням економіки на воєнні рейки, адже затягування війни несе значно більше ризиків для нас, ніж для росії.

Гуманітарні наслідки

Втрати цивільних на серпень 2023 р., за обліковими даними ООН, – 9444 загиблих (з них 545 дітей) та 16 940 поранених. Однак багато жертв не обліковано (особливо на тимчасово окупованих територіях), і справжні цифри можуть перевищувати зазначені в кілька разів. Недостатньо інформації про втрати в Сіверськодонецьку, Лисичанську. Лише в Маріуполі, за даними міської влади, загинуло до 20 тисяч цивільних, точні цифри поки важко встановити. Багато загинуло під час обстрілів та бомбардувань Харкова, Чернігова, Херсона та інших міст, масових руйнувань у прифронтових містах Донеччини – Бахмуті, Вугледарі, Соледарі.

Зафіксовані факти геноциду – жахливих злочинів агресора проти цивільних, вбивств та катувань у звільнених містах та селах, зокрема Бучі, Гостомелі, Макарові та Бородянці на Київщині, Ізюмі на Харківщині. Також окупанти масово забирають українських дітей, вивозячи їх до рф (ідентифіковано до 20 000 неповнолітніх). Це стало підставою для відкриття судової справи проти путіна та інших дотичних чиновників рф у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.

У червні через загрозу форсування ЗСУ Дніпра росія вчинили черговий акт геноциду та екоциду, підірвавши дамбу Запорізької гідроелектростанції, затопивши величезні території біля Дніпра. До кінця невідома кількість жертв на окупованому лівобережжі Дніпра, де окупанти перешкоджали рятувальним діям.

На цьому фоні дедалі більше уваги світу надається “ядерному тероризму росії” – окупації однієї з найбільших в Європі Запорізької АЕС біля Енергодару, що загрожує ядерним забрудненням величезних територій.

За даними ООН, до 26 млн осіб перетинали кордон переважно в напрямку прилеглих держав ЄС. З них не повернулись і залишаються за кордоном близько 6.2 млн осіб. Також близько 4.8 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами всередині країни за даними уряду (за іншими оцінками їх може бути вдвічі більше).

Надзвичайно складною залишається ситуація на окупованих територіях півдня, де тривають етнічні чистки та встановлений жорсткий окупаційний режим.

Переговори та дипломатична конфігурація

На фоні зриву “зернової угоди” і демонстрації слабкості путіна під час так званого бунту “Вагнера” українські дипломатичні позиції посилились. Це показали переговори в Джидді – позитив у формуванні переговорної групи з Києвом і без москви, участь Китаю.

Але останніми місяцями спостерігається наростання контактів Китаю і США на фоні багатьох серйозних публікацій в Німеччині та США про нездатність ЗСУ досягти швидких результатів. Це може свідчити про інтенсивні переговори про замороження конфлікту.

Тривожним дзвінком можна вважати заяви глави канцелярії НАТО Стіана Єнсена, що припустив варіант прийняття України до НАТО в обмін на фактичну згоду з втратою частини територій. Попри подальше дезавуювання, очевидно, що було озвучене рішення, яке стали непублічно обговорювати частини західних еліт, стомлених від довгої війни.

Найголовніше питання з “плану Зеленського”, від якого вимагатимуть відмовитись, – першочерговість виведення російських військ з України до початку подальшого врегулювання. Очевидно, на дипломатичному рівні це найголовніша загроза на осінь –зиму. З’являються асоціації з Мінськими угодами, де Київ вимагав передусім виведення російських військ. І Китай, і США зараз хочуть збереження рф і недопущення розпаду. Про зміни позиції китайської влади може свідчити раптова зміна міністра зовнішніх справ.

ВПЛИВ НА ГЛОБАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

Ще зі самого початку повномасштабного нападу росія використовувала Республіку Білорусь як плацдарм для атаки на українські території. З території Білорусі вилітала авіація, їхали танки, стріляють ракети і здійснюється постачання. Проте крім цього, постійно ведуться спроби втягнути у війну білоруських військовослужбовців. Останнім часом саме Мінськ демонстративно розміщує на своїй території одну з московських груп – ПВК “Вагнер”. Присутність російських військ, а також інфільтрованість силових структур Білорусі російськими спецслужбами збільшують ризики прямої анексії з боку москви.

Україна може з повним на те правом завдати удару у відповідь по військових базах на території Білорусі, що завдасть непоправних втрат білоруській військовій інфраструктурі, і утримується лише з власної доброї волі, поважаючи суверенітет Білорусі. Однак росія продовжує використання білоруського плацдарму як для відтягнення сил української армії, так і демонстрації загрози членам НАТО – Литві та Польщі.

Очевидно, що безпека України неможлива без вільної Білорусі, що потребує як співпраці з білоруською національною опозицією, що має набути рис моноліту, подолати внутрішні суперечності, так і донесення інформації на територію самої Білорусі. Мають працювати білоруськомовні радіостанції та канали, що транслюватимуться принаймні на прикордонні області.

Також в Україні сформоване кількатисячне ядро мотивованого білоруського війська – полки “Пагоня”, “Кастуся Каліновского”. Очевидно, що саме вони виступають за збереження суверенітету і стають силовим фактором, наявність якого стримує Лукашенка від ліквідації білоруської незалежності.

Але до кінця року наростає ризик ескалації конфлікту в Сувалкському коридорі, де рф під маскою вагнерівців випробовуватимуть реакцію Польщі та НАТО. Ймовірне наростання ядерного шантажу з подальшою деескалацією коштом інтересів Києва.

Додатковим викликом стануть листопадові парламентські вибори в Польщі, що несуть ризик використання української карти у внутрішній грі з ускладненнями двосторонніх відносин (що ми вже бачили зобмеженнямтранзиту українського зерна).

Інший інструмент впливу москви – спроби посилити тиск на Європу через створення проблем у сусідніх регіонах, насамперед в Африці. В цьому контексті розглядаємо переворот в Нігері та перекриття постачання урану до Франції, що загрожує енергетичною кризою в Європі на осінь.

ПРОГНОЗ

До листопада 2023 р. очікуються результати контрнаступу на півдні. Від його результатів залежатиме стабільність в Україні та росії, а також позиції сторін на майбутнє. Ймовірний варіант – міжнародний тиск і стимуляція переговорів, але швидше за все – часткове замороження бойових дій на кілька років з новим етапом війни за умови збереження нинішнього режиму в рф. Це залежить від результатів українського контрнаступу.

На фоні затягування і можливого програшу на півдні рф готується до масштабної хвилі мобілізації. За західними оцінками, навчальні полігони можуть прийняти до 600 тисяч новобранців.

Росія втратила значну кількість військової техніки, що може обмежити її здатність до масштабних наземних наступів. Це може бути однією з причин, чому російський уряд і президент путін все більше розглядають цю війну як довгостроковий захід, необхідний для гарантування безпеки росії.

Санкції створюють дефіцит іноземних компонентів найвищого класу та змушують москву заміняти їх менш якісними альтернативами. Наразі агресор докладає зусиль щодо імпортозаміщення, однак вони залишаються переважно невдалими. Це зрештою впливає на здатність росії виробляти, підтримувати та доставляти передове озброєння та технології на поле бою в Україні. Тому поки військова техніка, яку використовує українська армія, вдосконалюється завдяки західній допомозі, якість російської зброї постійно деградує. Водночас кремль досі зберігає значний рівень адаптивності до західних санкцій завдяки довоєнним запасам старішого обладнання, а також допомозі країн, що бажають постачати москві товари та технології подвійного призначення через мережу незаконних ланцюжків постачання.

Продовження тривалої боротьби, яка повільно виснажує українські запаси зброї та водночас перевищує західну допомогу, –це основна частина нинішньої стратегії росії у війні проти України.

Російська влада пережила велику кризу легітимності під час бунту ПВК “Вагнер”, що накладається на втомленість населення від війни. Однак передумов для швидких революційних змін поки немає.

Спротив поневолених народів і самих росіян проти мобілізації та падіння життя наростатиме, однак у короткостроковій перспективі не очікуємо значних зрушень на політичному полі окремих регіонів. Але незадоволення режимом поступово підігрівається посиленням різноманітних проблем і проявляється у стихійних, поки не політизованих рухах. До прикладу, проблеми з водопостачанням у Дагестані в серпні 2023 р. призвели до масових виступів протесту. З іншого боку, очевидно зростає частота техногенних катастроф, пов’язаних не лише напрямку з бойовими діями, а й із загальним падінням рівня обслуговування інфраструктури, що була сильно зав’язана на західних технологіях.

В Україні теж наростають негативні тенденції, що підкріплюються корупційними скандалами і розчаруванням щодо видимої безрезультативності контрнаступу. Москва продовжить використання цих факторів.

Головним викликом для України залишається технічна залежність від постачання союзників, при чому не лише високотехнологічних (власний завод артилерійських боєприпасів має бути побудований щойно до наступного року).

Натомість успішними технологічно виявились рішення в морській війні, що посилюють можливість суттєвого обмеження чорноморської торгівлі рф (насамперед зерно і нафтопродукти, але і підсанкційні вироби подвійного призначення).

ВИСНОВКИ

Очевидно, що російсько-українська війна може закінчитися лише військовою поразкою та розвалом росії. Будь-яке припинення вогню, замороження війни, псевдомирні переговори означатимуть лиш одне – підготовку до наступної ще більшої війни.

Оскільки ні Україна, ні наші союзники наразі так питання не ставлять, то можемо говорити лише про закінчення першої російсько-української війни у ІІІ тисячолітті. На початку великої війни суспільство розігрівали очікуванням швидкого перебігу гарячої фази. Ці завищені очікування швидкого кінця війни привели до того, що затягування цих термінів психологічно деморалізує як безпосередніх учасників війни на нулі, так і громадян України.

Зараз розігрується інша карта –“війна без кінця”, на роки, а то й на десятиліття. Такий горизонт прогнозного очікування ще більше деморалізує.

З огляду на ресурсний потенціал, на лютий 2024 року сторони при нинішніх тенденціях вже не будуть спроможні до стратегічних наступальних кампаній. Тому, якщо завданням мінімум до кінця 2022 року було повне очищення від ворога Правобережжя, то таким самим успішним мінімумом літньої кампанії 2023 року був би для України вихід до узбережжя Азовського моря в будь-якій точці, що неминуче приведе до розгрому або витіснення окупантів з більшої частини Херсонської та Запорізьких областей.

Але навіть при замороженні війна продовжиться з наступними гарячими фазами, оскільки не буде вирішено головних суперечностей.