Керівник дослідницьких програм НАЦ УССД Юрій Олійник для азербайджанського порталу Oxu.Az дав інтерв’ю про останні тенденції глобальної політики Франції.
Як Париж втрачає позиції на заході Африки, та в той же час намагається зайти на південний Кавказ.
Проблема останніх років французької політики – пріоритет внутрішніх політичних вигод (у вигляді зокрема підтримки вірменської діаспори) над довгостроковими інтересами держави. В останні роки у Франції очевидні проблеми в Африці. Закриваються посольства, Париж виходить з Буркіна-Фасо, Нігеру, Малі та інших країн. Рада франкомовних країн (Francophonie) усуває Нігер від участі у міжнародних форумах, що проводяться організацією, а у відповідь ця держава зупиняє співпрацю з франкомовними країнами. Перелічувати можна довго.
Чому Франція так швидко втрачає свої позиції в Африці? Багато експертів пов’язують це з чинним французьким президентом Еммануелем Макроном та політикою його команди. Керівник дослідницьких програм Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, співзасновник українського Центру досліджень Африки Юрій Олійник у розмові з Oxu.Az зазначив, що поділяє цю думку:
– Я згоден, що тут є провина президента Еммануеля Макрона, який не робив того, що мав робити. Наприклад, він не був зацікавлений у отриманні підтримки населення африканських країн з допомогою виборів. Франція не допомагала фінансами у вирішенні проблем Африки. Тож насправді падіння французького впливу за Макрона стало очевидним. Втім, причину було закладено ще його попередниками за останні 50 років.
Деколонізація у Західній Африці, у французькій зоні впливу була досить формальною. По суті, Франція залишилася головним економічним та політичним лідером у регіоні. Франк французьких колоній в Африці (КФА – Colonies Françaises en Afrique) став грошовою одиницею колишніх французьких володінь у Західній та Екваторіальній Африці та деяких інших територій. Отже, зберігається фінансова залежність африканських держав від Парижа. Крім того, у регіоні досі присутні французькі військові бази.
У зоні французького впливу був і є низький рівень життя, оскільки не було вкладень у економіку, промисловість. Париж зосередився лише на видобутку ресурсів, які за безцінь дістаються Франції. Напруга серед населення зростала, особливо в останні десятиліття, коли став доступний інтернет, з’явилася можливість перевірити, зрозуміти, переконатися, що виникла несправедлива ситуація. І все це відбувалося на тлі нестабільності, конфліктів, активності радикальних та сепаратистських рухів у Сахелі (регіон на південь від пустелі Сахара – ред. ). Профранцузька влада у багатьох країнах здатна контролювати лише столиці та ключові транспортні магістралі. І в цьому теж звинувачують Францію, яка виявилася не в змозі впоратися із проблемою.
Цією слабкістю вже скористалася росія, яка розширила свою пропаганду, а потім розпочала військово-політичну складову зміцнення свого впливу в Африці. А чи могла Франція раніше зайнятися африканськими проблемами, перейти до більш партнерських, справедливих відносин, щоб залишити цю територію в зоні свого впливу? Могла. Але не зробила, адже це потребувало більше ресурсів, уваги. У Парижі вирішили так: який сенс щось міняти, якщо машина й так працює? На цю ситуацію наклалися внутрішні проблеми Франції, де відбуваються постійні протести.
За останні роки ми бачимо каскадне падіння впливу Франції у Центральноафриканській Республіці, Малі, Буркіна-Фасо, Нігері. Є загроза для французьких інтересів у Кот-д’Івуарі, Камеруні. Нещодавній переворот у Габоні також був викликаний невдоволенням диктаторським режимом, який спирався на Францію.
– А до чого це все приведе? Франція остаточно піде з Африки, чи вона може зачепитися ще за щось? Наприклад, на Мадагаскарі на недавніх президентських виборах переміг Андрі Радзуеліна, який вважається профранцузьким політиком…
– Так, але, в принципі, у тієї ж росії, Китаю чи якоїсь сильної мусульманської країни є можливості туди зайти, якщо не буде перебудовано саму систему взаємовідносин між Францією та її колоніями…
– Якщо дивитись на нинішню Францію, то здається, що хваленої французької дипломатії немає. Виникли проблеми в Африці, Париж вирішив звернути увагу на Південний Кавказ, став підтримувати, причому дуже активно саме Вірменію. Це викликало закономірне невдоволення в Азербайджані.
– Якщо подивитися з геополітичної точки зору, Франція не має великих інтересів, та й можливостей (у регіоні Південного Кавказу – ред. ). Для Парижа було б розумніше використовувати ресурси, щоб вирішити внутрішні питання.
Але так склалося, що у Франції є велика вірменська діаспора. Щоб отримати схвалення, французькі політики показують, як вони люблять Вірменію. Однак це справді руйнує дипломатичні позиції Франції, показує її “двозначність”. Згадайте, що раніше Париж підтримував Вірменію, яка окупувала Карабах, порушила міжнародно визнані кордони (Азербайджану – ред. ). Дії Франції послаблювали НАТО через суперечки між Парижем та Анкарою. Звісно, таку політику розумною складно назвати. Можливо, такими діями французькі політики намагаються переключити увагу населення від внутрішніх складнощів, може навіть бути, що це дає свої результати, але лише на якийсь час. Далі можуть бути проблеми, пов’язані із втратою особи, втратою реноме Франції у світі, та й у тій же Африці.
Докладніше читайте за посиланням https://oxu.az/politics/825523 (азербайджанською) і https://ru.oxu.az/politics/825444 та https://media.az/politics/1067943935/yuriy-oliynyk-francuzskie-politiki-pokazyvayut-kak-oni-lyubyat-armeniyu-intervyu/ (російська версія)
Leave a Reply