З першого дня проголошення Незалежності Україна зіштовхнулася з тиском з боку колишньої метрополії — російської федерації. Енергетичний, фінансово-економічний, політичний шантаж тривав безупинно. Інтерв’ю директора Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», молодшого сержанта 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ АрміяInform
Побачивши кволу реакцію світу на брутальне знищення незалежності Чеченської Республіки Ічкерії та агресію й анексію частини території Грузії у 2008 році, путін почав планувати операцію проти України, кінцевою метою якої мало бути повне знищення суб’єктності Української держави та ідентичності української нації.
Скориставшись надприбутками від експорту енергоносіїв у європейські країни, путін повністю переозброїв власну армію, а через свою агентуру в Україні максимально послабив оборонні спроможності нашої держави, особливо в Криму.
Про етапи української національної революції та протидію російській ступеневій агресії АрміяInform поспілкувалася з директором недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», старшим сержантом ЗСУ Юрієм Сиротюком.
— Юрію, що таке українська національна революція і скільки часу вона триває?
— Європа — це континент національних держав. Більшість європейських держав постали в результаті національних і національно визвольних революцій в XIX і на початку XX століття. Українська національна революція на початку XX століття зазнала краху. Нам так і не вдалося побудувати українську національну державу.
Спроба побудувати українську національну державу зіштовхнулися з агресією чергової форми російського імперіалізму — большевизму і була подавлена в крові. Тому й українська національна революція 1990-го — так звана Революція на граніті, яку ще називають студентською революцією, і Помаранчева революція 2004-го, і Революція Гідності грудня 2013-го — лютого 2014 року, — це все продовження тієї великої української столітньої національної революції.
Велика українська національна революція — класична для європейського континенту. Така революція неминуче призводить до утворення національної держави, до повновладдя нації на своїй землі.
І мета цієї революції очевидна — Україна не закінчила свій модерний проєкт, не побудувала ту Україну, про яку мріяв Тарас Шевченко — «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». І тому ми мусимо закінчити свій проєкт, здобути державну суб’єктність і самостійність, метою якої є закріплення національної ідентичності і повновладдя української нації. Тобто влада української нації, рівне право доступу до власності української нації, право на панування українських ментальних цінностей.
Але аксіомою є те, що щойно Україна підіймається на національну революцію, як нападає москва.
— І саме у вогні Революції Гідності розпочалася російсько-українська війна…
— У перший же день, коли відбувалися розстріли в Маріїнському парку. Очевидно, саме тоді почалася російсько-українська війна, яка триває вже 10 років, і ми маємо другу річницю повномасштабного російського вторгнення на територію України.
Свідченням того, що це війна, є те, що вже тоді на Майдані діяли групи російських феесбешників і грушників під прикриттям. Зокрема, ігор гіркін описував, що він жив у Києво-Печерській лаврі і ходив на Майдан, вивчав настрої людей, методи діяльності.
Потім комендант Палацу Свободи (так був названий під час Революції Гідності Жовтневий палац) Руслан Зелик, розказував, як до нього приходили двоє російських грушників, які згодом займалися підривами військових заводів у Чехії, були замішані у справі Скрипалів, — Мішкін і Чепіга. Вони приходили, як нібито російські націоналісти, які хотіли приєднатися до Майдану. Тобто тут працювало російське «гру».
Зрештою, коли були розстріли на Майдані, то, очевидно, це все координувалося з кремля, коли росія почала розуміти, що вона може втратити Київ…
— Власне, росія завжди вважала Україну частиною своєї якщо не території, то сфери впливу. І втрата Києва — це вже для неї поразка в певному сенсі…
— З часу розвалу срср колишні колонії, так звані союзні республіки, зіштовхнулися з постійним тиском росії, яка, називаючи себе єдиним спадкоємцем срср, претендувала на пострадянський простір як виключну зону своїх інтересів.
Україна була одним із найбільших об’єктів цієї гібридної агресії. Ба більше, атака на нас розпочалася ще до здобуття Україною Незалежності. Згадаймо, як напередодні виходу зі складу совєцького союзу до Києва прилетів тодішній Президент США з вимогою не виходити зі складу срср…
У 1992 році верховний совєт рф вдався до брутальної провокації, визнавши нечинним указ верховної ради срср 1954 року про включення Криму до складу України. Тоді ж на півострові було інспіровано ухвалення сепаратистської конституції та запровадження посади президента. Лише військова слабкість росії та рішучі дії центральної української влади тоді припинили цей шабаш у зародку.
Але Україну змусили в обмін на паперові гарантії територіальної цілісності позбутися третього у світі ядерного боєзапасу. Це розв’язувало руки росії.
У вересні 2003 року рф здійснила провокацію навколо українського острова Тузла у стратегічно важливій Керченській протоці. Тоді кремль вперше перевіряв реакцію української влади і міжнародної спільноти на спробу захоплення української території.
— Окупація Криму у 2014-му означала, що Україна і світ не зможуть протидіяти?
— На початку лютого 2014 року зі мною зустрілися представники української розвідки, патріоти, які служили в розвідці. І дали прочитати перехоплення, в якому йшлося, що, здається, в грудні 2013-го чи на початку січня 2014 року на дачі російського консула в Сімферополі відбулася зустріч за участю проросійських діячів, де був, зокрема, аксьонов — теперішній кримський намісник-колаборант. Вони обговорювали — якщо Майдан переможе в Києві, то потрібно робити заворушення в Криму під виглядом захисту прав «русскоговорящіх».
Тобто росія заздалегідь готувалася до «сценарію Б», і вже 18 лютого вона почала свою військово-чекістську операцію в Криму. Під чужими прапорами спочатку, зі словами, що «іх там нєт». Тож, саме 18 лютого 2014 року почалася російсько-українська війна, були перші загиблі на цій війні і почалися активні воєнні дії.
росія завжди мала дуже цікавий спосіб боротися з країнами, які вона захоплювала. Вона завжди використовувала, як Бандера зазначав, тактику ступеневої агресії. Тобто росія намагалася, якщо, умовно кажучи, цей «кролик» був дуже великий, то їсти його по частинах.
— Спершу «проковтнула» Крим, тоді зазіхнула на Донеччину і Луганщину…
— У 2014 році росія нібито беззбройно, без пострілів (хоча й були загиблі) окупувала Крим, створила псевдоумови, провела псевдореферендум про те, що це воля кримчан приєднатися до росії. Потім росія почала обмежену воєнну операцію на території Донецької і Луганської областей. Знову ж таки, намагаючись робити це ніби під чужими прапорами.
Уже з початку весни 2014 року російська влада організувала спробу масової дестабілізації ситуації в Україні. російська агентура, а то й безпосередньо завезені з росії бойовики в межах кампанії «русская вєсна» намагалися захоплювати органи державної влади, а фактично вели операцію чужими руками і під фальшивими гаслами «захисту прав русскоговорящіх» підготували відчуження цих територій і пряме вторгнення росії.
Але коли «русская вєсна» отримала активний вуличний спротив українських громадян в усіх регіонах України, зокрема і в нібито проросійських на півдні і на сході, штучно організовані мітинги пішли на спад. А жоден місцевий орган державної влади та місцевого самоврядування не підтримав вимог, які нав’язував кремль: на кшталт невизнання Верховної Ради як легітимного органу, створення альтернативних органів влади і перепідпорядкування їх силовим структурам, і головне — запрошення російських військ на «захист місцевого населення». росія, аби «відкусити» бодай щось, вдалася до захоплення міста Слов’янськ у Донецькій області руками своїх бойовиків.
У відповідь на дії української влади щодо захисту сухопутного кордону з росією та придушення терористичного захоплення українських міст та органів влади проросійськими бойовиками, росія вдалася до обстрілів української території та відкрито ввела і застосувала свої війська в серпні 2014 року в Донецькій та Луганській областях.
Водночас Україну втягували в переговори — так званий мінський формат, метою яких було закріпити російську окупацію на певній частині України, знищити державну єдність, провести так звану федералізацію, закріпити правління колаборантів і бойовиків під виглядом амністії і залишення їх при владі.
Тобто це був дипломатичний «Іловайськ», який знищував Україну, унеможливлював будь-яку євроінтеграцію України, розвиток України, тримав в Україні постійно таку гарячу дестабілізуючу точку, як окупований Донбас.
І водночас росія нарощувала свої потуги в Україні. Було сформовано великий інформаційний кулак так званих каналів медведчука. Проросійські сили були реанімовані, вони були введені в парламент під виглядом партії опзж, російський бізнес активно працював в Україні, тривала активна дискредитація учасників Революції Гідності…
— Що стало причиною широкомасштабного вторгнення?
— Після чергових виборів нова влада відмовилася виконувати Мінські угоди. І я вважаю, що путін, який дуже довго йшов до того, щоб остаточно захопити Україну гібридними методами, 24 лютого 2022 року психанув і вирішив, що треба ставити крапку на цій «малоросійській операції», на неіснуючій для нього державі і неіснуючій українській нації.
І путін почав військову операцію, пряму військову агресію, сподіваючись на те, що захід проковтне це. Так розпочалася широка фаза російсько-української війни, яка триває вже два роки.
На подив для більшої частини світу і навіть для самої росії, Україна витримала цей удар. Україна відбила наступ путіна на Київ і в багатьох регіонах. Україна дала адекватний бій на Донбасі, на Запоріжчині. І виключно колосальна перевага росії в особовому складі, монопольне застосування, наприклад, ракетного озброєння (бо росія за ці роки тисячі ракет на мільярди доларів випустила по Україні, а Україна, на жаль, не має чим відповідати), повна тотальна перевага в кількості заліза, артилерійських снарядів і так далі, дозволяє росії залишати окупованою частину України. А зволікання наших союзників, порційне постачання зброї, призводять до того, що росія кожного разу готова до чергового розширеного пакета допомоги.
Головною проблемою для ЗСУ стала недостатність зброї та боєприпасів, необхідних для наступальної операції, відсутність паритету в повітрі та втрачений час, повʼязаний із логістичними затримками постачання воєнної допомоги західними союзниками, що дозволило росіянам укріпити оборонні лінії та розширити мінні поля.
— Яким ви бачите завершення цієї війни?
— Уже очевидно, що Українська національна революція, яка переросла в національну визвольну війну, може закінчитися виключно розгромом російського імперіалізму. Бо вихід України на межі державних кордонів 24 серпня 1991 року засвідчить лише одне — закінчення першої російсько-української війни в III тисячолітті, друга з яких буде неминуча, на мій погляд.
Поки що світ не готовий до цієї революційної ідеї, що право на незалежність і свободу мають не тільки українці, а також десятки поневолених росією народів. І Україна є єдиною країною у світі, яка може переформатувати нинішній імперський простір на природний простір поки що поневолених, а згодом національних самостійних держав, які реалізують своє право, закріплене статутом ООН, жити у власній державі.
Тому, безперечно, Революція Гідності в Україні вже має глобальний вплив на всі світові процеси. Вона є революцією глобальною, яка матиме глобальний вплив на світовий устрій.
У випадку перемоги росії — це означатиме, що вісь зла, жорстка сила, брутальність, імперіалізм перемагають у третьому тисячолітті. У випадку перемоги України — ті нації, які були позбавлені права мати свою державність після розвалу колоніальних імперій у ХХ столітті, нарешті отримають своє право бути собою на своїй землі.
Тому події в Україні є масштабними, глобальними і революційними для всього світу. І досвід інших національно-визвольних революцій свідчить, що в ХХІ столітті не працює логіка, що більший завжди перемагає меншого. Навпаки, у більшості воєн в ХХІ столітті менші, але більш мотивовані, перемагали більших і громіздких.
Нині стоїть питання лише в тому, що чим довше затягуватимуть з міжнародною допомогою, тим більші жертви будуть у цій війні. Але очевидним вже є те, що в глобальному аспекті стратегічно росія вже зазнала поразки в російсько-українській війні, а в моральному аспекті Україна вже досягла перемоги.
1 Березня 2024 р.
Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» у 2024 році проведе низку дослідницьких проєктів щодо розвалу росії та національних інтересів України у світі – детальніше дивіться на наших ресурсах https://linktr.ee/nac.ussd
Leave a Reply