Тотальна визвольна війна з Росією, визначена законодавством як національний спротив, потребує максимального залучення усіх і кожного.
Кожен залучений громадян – резерв країни у війні на виживання, де переможе краще підготовлений, мотивований, забезпечений та стійкий.
Чинний Закону України «Про основи національного спротиву» прямо визначає підготовку громадян України до національного спротиву як сукупність заходів, які здійснюються державними органами та органами місцевого самоврядування з метою формування патріотичної свідомості та стійкої мотивації, набуття ними знань та практичних вмінь, необхідних для захисту України.
Виконавцями цих заходів сьогодні можуть бути ветерани російсько-української війни (далі по тексту – ветерани), незалежно від їх статусу (звільнені з військової служби чи діючі). Вони є носіями практичного досвіду, живими свідками подій та джерелом усної історії національно-визвольних змагань.
І тут постає питання ефективного та результативного залучення ветеранів до відповідних підготовчих процесів, особливо в частині виховної роботи з молоддю. Бо молодь не лише завтра може до лав сил опору москві, а й вже сьогодні перебуває під інформаційно-психологічними атаками ворога та його посіпак в Україні.
Для звільнених з військової служби ветеранів участь в заходах з підготовки громадян України до національного спротиву може відігравати роль соціальної адаптації до цивільного життя. У чинному законодавстві передбачена така соціальна послуга соціальної адаптації, зміст якої визначено наказом Міністерства соціальної політики від 18.05.2015 № 514.
Отже, соціальна послуга соціальної адаптації – комплекс заходів, що здійснюються протягом строку, необхідного для процесу активного гармонійного пристосування осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, осіб, які перебували у спеціалізованих або інтернатних закладах, осіб, які відбули покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на певний строк, до змінених умов соціального середовища, спрямованих на усунення/пристосування обмежень життєдіяльності для підтримки соціальної незалежності, збереження та продовження їхньої соціальної активності.
Ключовим тут є наявність складних життєвих обставин, чинником яких є зокрема шкода, завдана бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією. Кожен захисник України переживає стрес внаслідок війни і повертається з ним у цивільне життя, де його може чекати новий стрес у вигляді відчуття непотрібності себе та своїх військових знань, відсутності роботи, самотності, нерозуміння з боку цивільних. Свідченням тому є проведене 2-5 березня 2024 року групою «Рейтинг» на замовлення ДУ «Український ветеранський фонд» Міністерства у справах ветеранів України соціологічне опитування.
Серед потенційних ризиків повернення ветеранів є нерозуміння суспільства, відсутність роботи, невідповідність військового досвіду для цивільного життя. Їх наслідками можуть бути інші зазначені ризики – зловживання алкоголем чи наркотиками, самогубства, порушення законів, участь в злочинності.
Соціальна послуга соціальної адаптації передбачає зокрема (але не виключно):
– допомогу в аналізі життєвої ситуації, визначенні основних проблем, шляхів їх вирішення;
– залучення отримувача соціальної послуги до вирішення власних проблем, складання плану виходу із складної життєвої ситуації та допомога у його реалізації;
– навчання, формування та розвиток соціальних навичок, умінь, соціальної компетенції;
– допомогу в зміцненні/відновленні суспільно корисних зв’язків;
– допомогу в організації денної зайнятості та дозвілля;
– сприяння зайнятості.
Зауважимо, що наданням будь яких соціальних послуг займаються переважно комунальні соціальні служби, благодійні організації.
При соціальній адаптації ветеранів через підготовку населення до національного спротиву ми можемо напрямки цієї соціальної послуги взяти за основу.
Проблему адаптації ветеранів можна вирішити шляхом їх залучення до мілітарного (чи то пак військово-патріотичного виховання) молоді.
1. Ветеран, навчаючи та виховуючи молодь, відчуватиме себе потрібним і бачитиме зацікавленість у залученні його військового досвіду, знань, навичок, умінь. Особливо це стосується правил поводження зі зброєю, засобами захисту, особистої, громадської, мінної, інформаційної безпеки.
2. Соціальні служби, заклади освіти можуть сприяти ветерану у складанні плану-графіку уроків мілітарного виховання, повертаючи його до звичних на службі розпорядку, дисципліни, тощо.
3. Заклади освіти можуть надавати ветерану методичну допомогу в організації уроків мілітарного виховання з метою налагодження соціальних зв’язків із молоддю. В ідеалі – частина ветеранів задумається над побудовою педагогічної кар’єри, тим паче зараз діють державні сертифіковані курси викладачів «Захисту України» та пільги при здобутті вищої освіти, яка дає право на подальшу викладацьку діяльність.
4. Уроки мілітарного виховання молоді дозволять забезпечити денну зайнятість (і зайнятість загалом) та дозвілля ветеранів, особливо тих, хто не має роботи з різних обставин. Це здебільшого стосується ветеранів з інвалідністю, які за станом здоров’я непридатні до служби.
Молодь, зі свого боку, також пройде шлях соціальної адаптації до ветеранів. Бачитиме їх не з телевізора чи соцмереж, а наживо з усіма ранами та болями війни, зможе поставити будь які запитання, почути історії про війну, правду про неї. Це сприятиме формуванню шанобливого ставлення суспільства до захисників України, популяризації воєнної історії та позитивного образу воїна.
Обов’язковим тут вважаємо впровадження стимулів для залучення ветеранів до мілітарного виховання молоді.
1. Для ветеранів, які після служби працюють на цивільних підприємствах – у день проведення уроків мілітарного виховання передбачити звільнення від роботи із збереженням середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу.
Пропонуємо залучити досвід заохочення донорів крові, прибравши тут обов’язковий день відпочинку після відповідних заходів. Підтвердженням участі ветерана в уроках мілітарного виховання слід визначити не лише довідки з освітніх закладів, а й друковані матеріали про них з веб-ресурсів закладів, публікації у ЗМІ тощо.
2. Зобов’язати кожен заклад освіти організовувати та проводити на місяць не менше двох уроків мілітарного виховання, на додачу до уроків «Захисту України», за участі ветеранів російсько-української війни (діючих і звільнених зі служби).
3. Запровадити стипендії, премії чи інші форми фінансового заохочення освітян/освітніх колективів за активне залучення ветеранів до виховного процесу молоді.
4. Зобов’язати комунальні засоби масової інформації висвітлювати уроки мілітарного виховання молоді в закладах освіти за план-графіком, складеним за участі структурних підрозділів органів місцевого самоврядування з питань освіти.
5. Регулярно, до тематичних святкових і пам’ятних дат, відзначати/нагороджувати ветеранів за участь у мілітарному вихованні молоді.
Підсумки.
Підготовка громадян України до національного спротиву визначається як сукупність заходів, а соціальна послуга соціальної адаптації – як їх комплекс. Відповідно й соціальна адаптація ветеранів через мілітарне виховання молоді має здійснюватися комплексно, методом батога і пряника. Бо стоїть питання виживання країни та нації.
Ветерани та суспільство мають йти назустріч один одному, поєднуючи свої ресурси та запити, мінімізуючи витрати та максимізуючи результат. Бо поширена сьогодні ідея, що «суспільство має адаптуватися до ветеранів або вони до нього» є хибною. Нас знову ставлять перед вибором «або-або». Ми таке вже проходили від комунізму до дикого капіталізму.
Нам потрібна золота середина, збалансований підхід.
Таким є націоналізм, який здатен правильно задіяти ресурс кожного для розбудови нації та держави.
Фото з сайту Рівенська ОДА
Leave a Reply