Скорочення кількості населення вже давно стало нормальним атрибутом російських реалій. Однак нині цей процес супроводжується скороченням кількості росіян не тільки в абсолютному, але й у відносному вимірі.
Проблемна демографія як норма
25 років тому Владімір Путін очолив державу-агресора на тлі її глибокої економічної кризи. Ціни на нафту впали до мінімуму за кілька десятиліть, рубль стрімко знецінювався, великі комерційні банки зазнавали краху. У 1998 році російський уряд визнавав себе неплатоспроможним.
Демографічна ситуація була фактично віддзеркаленням того, що переживала Україна. Кількість населення Росії, сягнувши пікового значення в 1991 році (149,4 млн осіб), почала швидко зменшуватися. Скорочення відбувалося невпинно аж до 2008 року, коли населення скоротилося до 143,8 млн осіб. Відтоді негативну тенденцію вдалося зламати, передусім завдяки стабільно високому рівню імміграції.
З початком широкомасштабної війни спіраль історії знову поставила Москву перед фактом демографічної кризи з її незмінними атрибутами: зниженням народжуваності, високим рівнем смертності чоловіків, швидким старінням населення. Однак нині ми поговоримо про те, чому сучасна криза є набагато небезпечнішою, ніж попередня.
Нездорова циклічність
За оцінкою експертів Фонду Карнеґі, демографічні процеси в Росії розвиваються циклічно з періодичністю 25–30 років. Така тенденція прослідковується з першої половини XX століття і пов’язана з катастрофічним впливом світових воєн. Росстат свідчить, що внаслідок Другої світової війни РСФСР втратила 6,9 млн дітей віком від 0 до 4 років через смертність і зниження рівня народжуваності. Ще 12,9 млн осіб віком від 5 років загинули. Як наслідок, Росія опинилася під дією демографічних хвиль зі змінним рівнем народжуваності: післявоєнне зростання зі зниженням у 1960–1968-х, зростання у 1969–1988-х, стрімке зниження до 1999-го, знову зростання до 2016-го.
Нині в Росії триває чергова фаза спаду. У 2024 році в країні народилося 1,22 млн осіб — трохи більше, ніж зафіксований історичний мінімум у 1999-му (1,21 млн). За підсумками 2025 року очікуємо, що народиться ще менше, адже рівень фертильності (кількість народжень на 1 жінку) є критично низьким — 1,4, тоді як для нормального відтворення він має становити 2 і більше. Зважаючи на попередні цикли, тільки у 2029–2030 роках у Росії можливе покращення наявної ситуації.
Утім, сьогодні російська демографічна криза має рису, що відрізняє її від попередніх. Раніше періоди низької народжуваності компенсувалися значним рівнем імміграції. Наприклад, після розпаду СРСР багато росіян почали повертатися додому. Лише за 1994 рік до країни-окупанта іммігрувало майже мільйон осіб. Однак нині цей чинник має значно меншу вагу.
Протягом 1992–2003 років у Росії народилося 49,1 млн, а померло 65,9 млн осіб — негативний природний приріст склав 16,8 млн. Але при цьому кількість іммігрантів досягла 12,3 млн, частково компенсувавши невтішний показник смертності.
Нині цей механізм не працює. Громадяни країн Центральної Азії — традиційно найбільше джерело мігрантів для Росії — дедалі частіше шукають можливостей в інших місцях або ж залишаються вдома. Згідно з даними російського Міністерства внутрішніх справ, нині в державі-агресорі проживають 3-3,5 млн легальних мігрантів. До пандемії COVID-19 їх було близько 4,5 млн, а у 2012-2013 роках — 5-7 млн.
Початок широкомасштабної війни запустив у Росії найбільшу за двадцять років еміграційну хвилю. За різними оцінками протягом 2022-2024 років звідти виїхали близько 650 тисяч осіб. Значну частку емігрантів становила молодь і висококваліфіковані працівники. Нині росіяни виїжджають значно нижчими темпами, однак мобілізація, економічні негаразди та інші проблеми утримують потенціал для майбутніх хвиль еміграції.
Русифікація не працює
Проте зниження темпів імміграції зовсім не означає зменшення частки народів, які не є етнічними росіянами. Навпаки, їх кількість відносно титульної нації стрімко зростає. Це відбувається завдяки вищому рівню народжуваності «неросійських» народів, а також фактично зменшенню до нуля частки етнічних росіян серед іммігрантів.
Москва багато років намагається протидіяти цій тенденції через заходи русифікації, однак мігранти з Центральної Азії та Близького Сходу традиційно дуже слабко піддаються асиміляції. А позаяк у різних куточках Росії з’являється дедалі більше сильних національних спільнот, ефективність заходів русифікації падає фактично до нуля.
Кремлівські пропагандисти й далі наполягають, що частка етнічних росіян у країні перебуває на рівні близько 80 %. Московський уряд намагається приховати невтішні для себе дані, прибираючи з публічного доступу демографічні показники. З літа 2025 року Росстат припинив оновлення більшості показників (народжуваність, смертність, дані щодо шлюбів та міграції).
Попередній перепис населення в Росії проводили у 2020–2021 роках — у розпал пандемії. Позаяк режим карантину не дозволяв зробити все як слід, суттєва частка демографічних даних визначалася на основі проєкцій, а не реальної інформації. Згідно з оцінками Jamestown Foundation, офіційна статистика не врахувала понад 7 млн азійських мігрантів, тож частка етнічних росіян має становити не 80 %, а близько 70 %. Також не варто забувати про давню московську традицію записувати в «росіяни» представників народів, що століттями перебувають під російським гнітом: бурятів, татар, кавказців тощо.
Наслідком такої тенденції є наростання напруги між росіянами та іншими національними групами. Якщо протистояння сягне критичної точки, влада може переглянути свою політику масового залучення мігрантів. Першим значним поштовхом у цей бік став теракт у «Крокус-холі» 22 березня 2024 року. Однак уряд поки не може дозволити собі помітних репресій проти «неросійських» народів, адже ті виконують важливе завдання з компенсації нестачі робочої сили, яку на тлі мобілізації відчувають більшість галузей російської економіки.
Єдина запорука тривалого миру
Варто визнати: демографічні проблеми реально проявляються впродовж десятиліть. Вони не стануть причиною краху російської імперії найближчим часом. Її воєнна машина не зупиниться, а економіка не впаде через зниження рівня народжуваності. Агресор має достатньо людських ресурсів, щоб багато років вести масштабну війну проти України, Європи чи будь-яких інших ворогів, яких собі вигадає. Також не варто вважати демографічні негаразди окупанта складнішими за ті, що їх нині переживає Україна.
Менше з тим, російська демографія підкреслює проблеми, що в перспективі можуть призвести до розвалу цієї останньої у світі колоніальної імперії. Значне зростання частки «неросійських» націй ускладнює ефективність управління, здійснюваного Кремлем. Формування сильних етнічних спільнот ставить під загрозу процес безперервного викачування природних ресурсів з регіонів. Якщо етнічні росіяни історично схильні терпіти наругу й визискування, новоприбула меншість може дати цьому відсіч.
Розуміння цих тенденцій є ключем до єдиного способу перемогти Росію в нашій тисячолітній війні: розвалити її на десятки національних держав. Лише так ми зможемо гарантувати тривалий мир у Східній Європі й перетворити Україну на регіонального лідера. І саме робота з різними народностями на території Росії є шляхом до нашої остаточної перемоги.
Олександр ЧУПАК, керівник економічних програм аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
Leave a Reply