Аналіз міжнародних тенденцій та безпекової ситуації 22-28 грудня

Підсумок тижня, який підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник.

 

З наближенням кінця року досить різко актуалізувались фактори, що проявлятимуться у 2019 році. Для України це насамперед питання Томосу та подальшої маргіналізації Московського патріархату, протистояння з Російською Федерацією на Азовському морі (однак залишається і загроза сухопутної ескалації, насамперед на базі окупованих територій Донбасу).

Посилюватиме рівень можливої крихкості вітчизняних структур і період невизначеності у контексті електорального циклу з президентських і парламентських виборів. Ключовою проблемою розвитку армії залишається відсутність належної уваги не лише до флоту, а насамперед ракетних військо та авіації (що і забезпечують домінування в умовах сучасної війни). Та ж сама Росія продовжує регулярні тренувальні запуски ракет, попри популістичне перебільшення їхніх якостей.

Головною несподіванкою на північних кордонах стала ситуація у Білорусі. Після московських натяків Лукашенко огризався, але  все-таки 29 грудня поїхав до Москви торгуватись за нижчі ціни на енергоносії, і публічно підтримав ідею посилення “Союзної держави”, Цьому проекту вже  два десятиліття, і Кремль фактично взяв під контроль білоруські силові структури (згадаймо спільні навчання, захоплення українців у полон на білоруській території Павла Гриба). Інтеграція,що вже офіційно виведе Росію до Бреста і польського кордону, реалізується не одразу, пепереду президенські вибори 2020 року в Білорусі з можливими диверсіями Кремля, аби зупинити залишки власної ініціативи в Лукашенка. Для Києва цей шок має стати приводом як перегляду ефективності нашої північної політики (аж до можливості надання допомоги Білорусі, якщо та вирішить захищатись), так і виходу з мертвонародженого Мінського процесу, що вже залишається далеко не на нейтральній території. В той же час варто придивитися до нової влади Вірменії – днями Пашинян теж зустрічався з Путіном на тему торгівлі енергоносіями, однак ніяких суттєвих поступок не надав.

У світі особливо важливі для Києва тенденції на Близькому Сході. Насамперед вихід американських військ з Сирії і передача відповідальності молодшим партнерам (Туреччині і можливо Саудівській Аравії, якщо та досягне вагомих успіхів на своєму відтинку – протистоянні з Іраном в Ємені). Особливо важлива позиція Ізраїлю – днями Тель-Авів провів бомбардування передмість Дамаска, столиці Башара Асада. Наскільки Росія відчуватиме зв’язаність рук чи вільний простір для маневру, настільки збільшується можливість посиленого проникнення як в інші регіони (Лівія, Судан, Афганістан), так і експансії в Центрально-Східній Європі, на Балканах, і звісно проти Києва. Однак і традиційні союзники Росії переживюать пік нестабільності. В січні економічні заворушення потрясли Іран, Венесуела переживає колапс через падіння цін на нафту. Навіть у Судані – ключовій точці впливу в Африці, зокрема  на сусідні держави (такі як ЦАР з відомою участю російських найманців), в грудні розпалюється революція проти тридцятилітнього режиму Омара Башира, що загрожує поховати плани РФ у регіоні.

В той же час не дуже обнадійливі інсайди лунають навіть від традиційних союзників. Лондон може повернути частину дипломатів до Росії, аби зіграти у гру “батога та пряника”. Сподіваємось, це не стане приводом для офіційного Києва теж зробити подібні кроки. Якщо з боку потужного Лондона такі дії – демонстрація шансу, то для Києва – лише готовність до подальшої капітуляції.

Закінчився період воєнного стану. Попри ряд позитивів (тренування військовозбов’язаних, перевірка елементарної готовності держструктур). Однак остаточне перекриття кордону з Росією не проведено, багато інших запобіжних заходів не здійснено, зокрема з очищення від потенційних агентів в усіх ешелонах влади.

Юрій Олійник, експерт УССД

Leave a Reply

Your email address will not be published.