Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник. Послання Трампа та американський ізоляціонізм, кінець ракетної угоди та європейська нестабільність – у тижневому огляді.
Американські пріоритети
Дональд Трамп звернувся зі щорічним посланням до Конгресу про становище в країні “Про становище в країні”. Головні фокуси на зовнішньополітичній арені – нова торгівельна угода з Китаєм, виведення військ з Іраку та Сирії, початок переговорів у Афганістані, з залученням домінантної сили – талібів. Про Європу згадується тільки в історичному контексті участі США в Нормандській операції 75 років тому, а щодо Москви розглядається процес виходу з дії Договору про ракети середньої і меншої дальності (РСМД). Також Трамп підкреслив пріоритет розвитку армії. зокрема збільшення фінансування військового бюджету (до 716 $ млрд. у поточному роцы).
Про Україну американський президент не згадує взагалі. Це яскраве свідчення зменшення уваги Білого дому, що занятий внутрішньоамериканськими процесами та навіть реалізує програму поетапного виводу військ з Близького Сходу після 18 років присутності в гарячих точках. Києву слід усвідомлювати – при відсутності значних потрясінь на зразок грудневого зіткнення в Керченській протоці увага Вашингтону буде мінімальною, що збільшує можливості Москви для впливу на електоральний процес
Вихід США та Росії з ракетної угоди – загроза насамперед для України, що може цілком прострілюватися ракетами з дальністю 500-1500 км, які були заборонені цим договором. Першорядним завданням стає відновлення потужної протиракетної оборони (з наступальним потенціалом для паритетної здатності завдати удару у відповідь) та авіації.
Верховна Рада України тим часом проголосувала за зміни конституції щодо закріплення зовнішньополітичного курсу на інтеграцію до НАТО та ЄС. Але обмеження декларативними закликами не посилить саме по собі технічний рівень сектору оборони.
Європейська криза
Париж приєднується до рішення Єврокомісії перевірити, чи трубопровід “”Північного потоку-2”відповідає законодавству ЄС, насамперед в контекст негативного впливу на екологію та ринкову конкуренцію. Але про замороження проекту не йдеться. Це швидше демонстрація антиросійських намірів при реальному збереженні взаємовигідної торгівлі.
Взагалі в очікуванні виборів до Європарламенту політична криза в ЄС загострюється. Продовжуються протести “жовтих жилетів” у Франції. На цьому фоні поглиблюється напруга всередині “старої Європи”. Французьке МЗС викликає посла з Італії для консультацій – безпрецедентний дипломатичний демарш з 1945 року. Це пов’язано з рыкою критикою з боку ряду італійських міністрів, представників євроскептичного “Руху 5 зірок”. Зростає загальна концентрація уваги на внутрішніх протиріччях, на шкоду увазі до зовнішніх загроз.
Неспокійно і на периферії Європи – Західних Балканах. Зокрема в Чорногорії через корупційний скандал розгортаються протести проти правлячої Демократичної партії соціалістів та її лідера Міло Джукановича, що майже беззмінно знаходиться при владі останні 25 років. Цим може скористатися Кремль, аби підсилити свій вплив у державі-члені НАТО, зокрема в плані корекції релігійної політики – перспектив визнання Чорногорської Православної Церкви, що загрожує втраті позицій Сербії.
Тим часом важливі події відбуваються в Африці. У Центральноафриканській Республіці тривають чергові переговори про припинення вогню, які всіляко підтримує Росія (що налагодила відносини зі столичною владою – аж до фінансування та присутності охорони – російських найманців). А у порту Кабо-Верде затримано торгівельне судно з російським екіпажом, де виявлено наркотики на приблизну суму більше $ 1,5 млрд. З такими обсягами ймовірна участь російських спецслужб, що використовують кримінальні методи збагачення.
Венесуельська криза
У Венесуелі далі загострюється ситуація. Американський флот блокує експорт нафти з країни, більшість клієнтів відмовились від закупівель. А Мадуро у відповідь не пропускає в країну гуманітарну допомогу, чим лише збільшує незадоволення населення. Не лише США і їхні американські союзники, але й більшість ключових гравців Європи (включно з Францією та Німеччиною) підтримують опозицію та визнають Гуайдо президентом. Однак Україні не варто поспішати – особливо з огляду на прихильно до Мадуро позицію нашого стратегічного партнера Туреччини. Нехай за кілька тижнів Анкара змушено приєднається до більшості, тоді й Київ не псуватиме зайвий раз відносини з Ердоганом.
Юрій Олійник, експерт УССД
Leave a Reply