Заява США щодо призупинення Угоди про ліквідацію ракет середньої та малої дальності через систематичні порушення росіянами своїх зобов’язань, очевидно матиме серйозні наслідки щодо зміни безпекового ландшафту у світі загалом та Європі зокрема. Матиме це рішення наслідки і для України. Відтак вже нині варто розробляти стратегію та сценарії дій України у ситуації, що склалася.
Рішення Сполучених Штатів було прогнозованим та очікуваним, оскільки Росія з 2012 року перманентно випробовує та нарощує заборонені типи ракет середньої та малої дальності. І хоча ці види озброєнь несуть загрозу для безпосередніх сусідів Росії, насамперед європейських країн, США використали цей факт як привід вийти з договору, учасником якого не є стратегічний суперник США Китай. У останнього взагалі невідоме число боєголовок і ракет (за одними даними – до триста ядерних пристроїв, за іншими – на порядок більше), однак Китай швидко прогресує в технологіях і нарощує свої потужності у цій компоненті. Відтак скориставшись діями Росії як приводом, Трамп у щорічному зверненні до Конгресу наголосив як на грубому порушенні Росією власних зобов’язань, так і потребі залучати інші держави, насамперед Китай.
У відповідь на дії США Росія теж заявила про призупинення і виходить з режиму дії Угоди. А це вже безпосередня загроза безпеці її сусідів – держав Балтії, Польщі та України.
Угода між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty) 1987 року передбачала заборону виготовлення та випробування наземних ракет середньої (1000-5500 км) і малої (500—1000 км) дальності. Угода мала на меті зупинити гонку ракетних озброєнь у Європі та вивести Європу з-під удару як можливу арену зіткнення. США, які знаходяться за океаном, недосяжні з таких відстаней. Вони знаходяться у зоні ураження міжконтинентальних балістичних ракет, що летять на відстань багатьох тисяч км.
Останні 7 років Кремль методично порушував угоду. Росія з 2012 року перманентно випробовує заборонені типи ракет, зокрема типу 9М729, розроблених на базі моделі “Калібр”, і оснащує ними ракетні комплекси “Іскандер-М”. Ще Президент Обама з 2012 року неодноразово закликав Кремль дотримуватися і не порушувати Угоди. Подібні апеляції до РФ робив і Трамп, востаннє – у жовтні 2018-го. На початку 2019 року Конгрес США зобов’язав Президента вжити належних заходів. 1 лютого 2019 США ухвалили рішення призупинити дію Угоди СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності у випадку, якщо РФ не буде виконувати свої зобов’язання згідно з Договором, через півроку США остаточно вийдуть з Угоди. Відтак слід очікувати на нову хвилю гонки озброєнь, у зоні досяжності яких опиняться більшість європейських країн та безпосередні сусіди РФ.
Нова хвиля гонки озброєнь в Європі, розміщення ракет малої та середньої дальності на території східноєвропейських союзників Вашингтона несе реальну загрозу як безпековій стратегії РФ, так і передусім бюджету, який прогнозовано буде нездатний покрити потреби оборонки.
Загалом угоди щодо ядерного стримування, яких діє ще кілька, – продукт балансу між двома супердержавами другої половини та кінця XX c. Спроба нинішньої Росії відновити необґрунтовані геополітичні претензії лише пришвидшить економічне падіння цієї країни. Водночас, у коротко- і середньотерміновій перспективі можливість Росії випробувати і ставити на бойове чергування ракети, що здатні долати сотні кілометрів, стає безпосередньою загрозою насамперед для України, територія якої цілком буде прострілюватись цим видом озброєнь. Про цей ризик неодноразово попереджали експерти, зокрема Володимир Горбулін.
Україна доєдналася до вищезгаданої угоди ще під час відмови від ядерного арсеналу. Нині, в умовах виходу з Угоди США і Росії, стримування України в розробці та розміщенні даних видів озброєнь втрачає сенс з точки зору збереження воєнно-оперативного балансу. Варто принаймні поставити на міжнародній дипломатичній арені питання виходу України з режиму Угоди та розробки ракет середньої та малої дальності для забезпечення достатнього рівня захисту та можливостей нанесення адекватного удару по ворогу.
Також необхідною стає формування системи тактичної протиракетної оборони, до якої можливе залучення наших партнерів з НАТО. Слід розвивати державне замовлення, залучати вітчизняних ракетних розробників.
У ситуації, що складається, ще раз підтверджуються головні засади сучасної війни. У рамках останньої домінує авіація та ракетні сили, що було зрозуміло ще з 1930-х рр. (доктрина генерала Дуе). Дієздатна сухопутна армія, сформована за роки війни – лише частина загального балансу видів військ. Перемога досягається насамперед через домінування у повітрі, можливість ураження ворожих угруповань військ та підриву промислово-економічного потенціалу противника силами авіації та артилерії, зокрема з великої дистанції. Необхідне розроблення системи стратегічних неядерних сил, з урахуванням як повітряного, так і сухопутного і морського компонентів. Це має стати пріоритетом для новообраного Президента як Верховного Головнокомандувача. На жаль, більшість кандидатів ще не усвідомили рівня військово-політичних змін в регіоні. Чітко говорить про цю проблему лише передвиборча програма Руслана Кошулинського.
У комплексі з ракетно-ядерними силами має йти переозброєння флоту. На цьому фоні критично слід оцінити ставку Міністерства оборони на комплекси С-125, яким зараз озброюють прибережні формування. Вони непридатні для повільних катерів, не зможуть стріляти з акваторії мілкого Азовського моря і нанести помітні втрати противнику, крім психологічних. Це ставить питання і про можливе відмивання грошей на шкоду національній безпеці. Аналогічно і у контексті гвинтокрилів – надмірні закупівлі з-за кордону неприпустимі при достатніх потужностях і технічному рівні вітчизняних аналогів.
Стратегічне положення України як сателіта НАТО біля центру управління Російської Федерації неодмінно піддається загрозі і потребує адекватного рівня озброєнь. Не слід применшувати рівень Росії. Так, багато ракетних випробувань закінчуються крахом, але Москва може дозволити собі достатньо влучні постріли з акваторії Каспійського моря у напрямку Сирії. Ще в 2017 році Кремль поставив завдання оновлення стратегічних ядерних сил: їх авіаційний сегмент поповнений модернізованими літаками – один Ту-160 та чотири Ту-95МС. Також російська армія завершує посилення контрактного елементу – до 2023 року запланована чисельність до 475 тисяч чоловік (призовників залишиться лише 220 тисяч). До того ж, відносна стабілізація в Сирії дозволила повернути на територію Росії найдосвідченіші підрозділи, окрім контингентів у Тартусі та Хмеймімі. Другий рік поспіль відбуваються численні навчання: у 2017 – в Білорусі, у 2018 – у Сибірі (Cхід-2018).
З іншого боку, США поступово переносять ракетні системи до країн Центральної Європи (у перспективі подальшого напруження між Вашингтоном та Москвою можливе залучення і оснащених ядерними зарядами ракетних комплексів). У відповідь Росія посилюватиме нарощення напруги на східних межах НАТО, розбудовуватиме загрозу країнам Балтії та Польщі (у тому числі базуючись на авангардній базі – напіванклаві Калінінградської області). За таких умов Україна не може уникнути втягування у протистояння. Різниця лише у питанні: будемо ми суб’єктом регіональної політики чи об’єктом, над територією якого можуть проходити авіа- та ракетні зіткнення з усіма відповідними наслідками.
Існує ризик, що готовність Москви таки піти на обмежені компроміси може бути прив’язана до певних поступок, у тому числі з боку України, насамперед у питаннях окупованих територій та відносин з ними. Якщо відповідний тиск здійснюватиметься Заходом, українські політичні еліти, швидше за все, не зможуть достатньо опиратись. Тому Київ повинен зосередити свої зусилля на двох паралельних напрямах – посилення власного військово-технічного рівня та дипломатичні переговори як з США і Великобританією, так і державами Центрально-Східної Європи, яким безпосередньо загрожує російська активність, а також Туреччиною і державами Кавказу.
ЮРІЙ СИРОТЮК, директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
ЮРІЙ ОЛІЙНИК, експерт недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
АНДРІЙ КУРИШКО, генерал-майор, екс-заступник начальника Генерального штабу командування Повітряних сил Збройних Сил України
Leave a Reply