Російські паспорти на Донбасі – причини та загрози

Владімір Путін видав указ від 24 квітня 2019 року № 183 “Про визначення з гуманітарними цілями категорій осіб, що мають право звернутися з заявами про прийняття до громадянства Російської Федерації у спрощеному порядку”. Йдеться про спрощення процедури отримання паспортів жителями окупованих територій Донецької та Луганської областей. Таке рішення було прийнято відразу після закінчення президентських виборів в Україні.

Розмови про видачу паспортів РФ на окупованих територіях тривали давно. Про це заявляли російські політики та чиновники. Згідно з путінським указом, право одержати паспорти мають особи, що проживають в ОРДіЛО і мають посвідчення так званих “ДНР-ЛНР”.

Поки що незрозуміло, яких категорій стосуватиметься це рішення. Можливі кілька варіантів.

Перший – спрямованість закону на розв’язання проблем російського режиму, пов’язаних зі зростанням незадоволення бойовиків, які відчувають дискримінаційну практику щодо себе. Часто їм важко влаштуватися на території РФ, адже неодноразово російські суди приймали рішення про депортацію українських громадян, попри їхню лояльність до РФ. Рішення Кремля покликане зменшити напругу серед бойовиків “ДНР/ЛНР”, які зможуть легально переїхати на територію РФ та отримати прикриття від кримінального переслідування за вчинені злочини. На користь вказаній версії свідчить чинна складність одержання російського громадянства – потрібно здійснити кілька візитів до Ростовської області, а потім очікувати результату розгляду документів, що може тривати до 5 місяців. Кількість нововідкритих паспортних пунктів у Ростовській області, можливе спрощення механізму видачі паспортів дозволять судити, наскільки значними є категорії населення, що їх Москва готова залучити до надання громадянства РФ.

Другий – розширене забезпечення паспортами як бойовиків, так і місцевої окупаційної адміністрації сприятиме посиленню їх лояльності, оскільки колабораціоністи відчуватимуть можливість, у випадку несприятливих для них обставин, легально переїхати до Росії. Більшість населення нездатне це зробити досить швидко через бідність – хто міг і хотів, вже виїхав на вільні території України чи до Росії.

Третій варіант – початок прямої анексії через масову видачу паспортів. По-перше, таке рішення спростить застосування російських військ, присутність яких обґрунтується потребою захисту громадян РФ. Однак воно перекреслює кількарічну стратегію Кремля з інтеграції ОРДіЛО в політичне тіло України як автономії з фактичним збереженням влади окупантів. Окрім цього, Москві доведеться брати на себе чималий фінансовий тягар із забезпечення життєдіяльності населення окупованих територій, що зараз значною мірою перекладений на Україну (соціальні виплати та ін.), а це близько 3 млн осіб (на відміну від кількадесят тисяч у Південній Осетії, кількасот тисяч в Абхазії чи Придністров’ї). Уже мінімальні витрати на нових громадян можуть дорости до 100 млрд рублів за кілька років, що визнає сам Путін. Це не згадуючи про нову фазу звинувачень на міжнародній арені (насамперед у Раді безпеки ООН), можливе поглиблення санкцій (насамперед з боку США).

У цьому випадку Україна повинна якомога жорсткіше реагувати, порушувати проблему повторення анексії кримського зразка на міжнародній арені, ставити під питання ефективність Мінських угод. Якщо погоджуватись на цю модель, то згодом Москва може вдатись до паспортизації й в інших сусідніх областях (навіть приховано). Путін уже заявляє, що готовий видавати у перспективі паспорти всім українцям за спрощеною процедурою. Нагадаємо, що до 2014 епіцентром проблеми подвійного громадянства вже стали території Севастополя та АР Крим. Активізуються й наші західні сусіди, насамперед, угорці.

Якщо порівнювати з іншими державами, для нас особливо небезпечний варіант Придністров’я – там російські громадяни не відмовлялись від молдовських паспортів, і згідно з чинними угодами про перемир’я, можуть брати участь у загальномолдовських голосуваннях. На Донбасі поки загрози таких масштабів немає через досить ефективну фільтрацію бойовиків та колаборантів, яких затримують на пунктах пропуску. Але з часом процедура прийняття в громадянство може ще більше спроститися і стати менш публічною, аби при зручному для Росії сценарії інтегрувати до складу України як автономію не просто вороже утворення, а й населене громадянами РФ.

Абхазький чи осетинський досвід не зовсім валідний ще й тому, що ці території були окуповані ще до ухвалення Грузією Закону про громадянство в 1993 році, тому надалі саме старі совєцькі паспорти замінювалися на російські. З іншого боку, грузинський Закон про окуповані території не робить наголосу на громадянській належності, натомість фокусується на відповідальності агресора за утримання територій, відповідальність за несанкціоновану Тбілісі економічну чи політичну діяльність.

Українська влада повинна чітко пояснити населенню на окупованих територіях, як їм поводитися. Саме проживання там не може каратись як таке, має заохочуватись мінімальна лояльність до Києва (аж до надання інформації ЗСУ). Необхідна чітко виписана кримінальна відповідальність за колабораціонізм – роботу в окупаційних органах влади зокрема, і добровільне одержання російського громадянства. Однак це не може поширюватися на масову і примусову паспортизацію.

З іншого боку, спільні правила гри повинні включати населення окупованого Криму. І навіть рамковий закон має диктувати спільні засновки для ставлення до жителів відповідних територій. Для цього слід відновити актуальність кримського питання, виносити його на міжнародний рівень нарівні з окупацією східних областей.

 

ЮРІЙ СИРОТЮК, директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

 

ЮРІЙ ОЛІЙНИК, експерт недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

 

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.