Шість міфів про землю та один про націоналістів

Денисов Костянтин, кандидат економічних наук, викладач кафедри міжнародної економіки, природних ресурсів і економіки міжнародного туризму економічного факультету Запорізького національного університету

Кінець 2019 року ознаменувався ухваленням у першу читанні проекту Закону[1]«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» (№ 2178-10), спрямованого на скасування мораторію щодо купівлі-продажу землі. Відповідне рішення парламенту викликало негативну реакцію суспільства у вигляді масових протестів і перекриття основних автодоріг державного значення. Реакція була цілком передбачуваною з огляду на соціологічні дослідження.

Як аргументи за зняття мораторію очільники держави та уряду наводили низку фактів і прогнозних показників, що містять ознаки маніпуляцій та необґрунтованості. Серед них — необхідність виходу України з «ганебного клубу держав, де немає ринку землі»; приріст ВВП +0,23-0,83 %, а за оцінками Світового банку +0,5-2 %; додаткові надходження до державного бюджету у 2020 році +1 млрд грн тощо. У зв’язку з цим у суспільстві сформувалися міфи щодо вільного ринку землі, які підлягають спростуванню на основі сухих статистичних даних і передового досвіду окремих країн світу.

Перед спростуванням міфів необхідно дослідити сучасний стан земельних відносин в Україні.

Загальна площа земель с/г призначення — 60,3 млн га, у т. ч. 10,4 млн га державної форми власності, 6,13 млн га — особисті селянські господарства (за даними Держгеокадастру[3] та Держстату[4]України станом на 01.01.2019). Цікавий факт — середня орендна плата за користування землею с/г призначення в Україні у 2018 році становила: землі державної власності — 3431,5 грн/га, інші землі — 1613,4 грн/га. Різниця становить 2,1 раза.

Рис.1 Вартість оренди земельних ділянок с/г призначення в Україні[5]

Тепер спробуємо розібрати найпоширеніші міфи про ринок землі:

МІФ №1. Землю скуплять іноземці — часткова правда, бо заборону продажу землі іноземцям легко обійти. Вони через різні схеми можуть створити підприємство зі 100 % українськими інвестиціями та через нього скуповувати землю.

МІФ №2. Землю за безцінь скуплять олігархічні агрохолдинги— правда. Станом на 01.01.2019 в Україні обліковано 76 328 аграрних підприємств, з них великих — 23. Середній чистий прибуток агрофірм перевищує показники: середніх підприємств — у 29 разів, малих — у 1682 рази.

Рис.2 Фінансові результати с/г підприємств України[6]

Малі та середні фермери не зможуть бути рівноцінними конкурентами великим через брак коштів, що найбільше виявилося після 01.01.2017 року, коли парламент скасував для аграріїв особливий режим ПДВ (сплачений до того податок залишався на рахунках підприємств для фінансування подальшої діяльності). Активним лобістом такого кроку був МВФ під гаслом скасування пільг і створення конкурентних умов на ринку. Спецрежим ПДВ замінили на бюджетні дотації, більшу частину з яких отримали наближені до експрезидента олігархи[7].

МІФ №3. Ринок землі дасть надходження інвестицій на мільярди доларівна рік — не існує експертних розрахунків щодо «інвестиційного» потенціалу ринку землі.

Візьмемо для прикладу результати розпродажу державних підприємств. Науковці з НАН України підрахували, що за 1992–2016 роки доходи України від приватизації 132 050 підприємств становили трохи більше ніж $10 млрд, з яких одна лише Криворіжсталь дала $4,8 млрд. Вартість продажу одного підприємства в середньому становила 0,5 млн грн, або 75,8 тис. дол. США.[8]

Заяви щодо можливих приватизаційних, податкових чи інших бюджетних надходжень від продажу с/г землі — оцінкові судження, особиста думка окремих спікерів без прорахованого підґрунтя.

Приватизація підприємств – фінансова афера 90-х., розпродаж власності за копійки.

Джерело: експертні розрахунки НАН України

МІФ №4. Селяни, що мають паї, зможуть отримати в рази більшу оплату за надання паїв в оренду — не існує жодних експертних розрахунків потенційного зростання доходу селян після впровадження ринку с/г землі. Хоча і сьогодні ніхто не заважає селянину здавати в оренду свою землю тому фермеру, який елементарно заплатить більшу ціну.

МІФ №5. Україна стане аграрним придатком Європи — ризик дійсно існує і достатньо великий. У 2018 році 30,4 % усього товарного експорту з України до ЄС займала аграрна та харчова продукція[9].

30,4% – частка АПК у товарному експорті до ЄС (2018) – Держстат України

МІФ №6. Якщо виникне загроза земельному фонду, держава як регулятор зможе відібрати землю — повернення можливе тільки в окремих випадках і за відповідної ситуації. Держава зможе повернути собі лише ту с/г землю, що була до приватизації в її власності. Землю, що належала громадянам, держава не може повернути, хіба через суд, якщо громадянин — колишній власник паю — звернеться туди з позовною заявою.

І ще один приклад приватизації підприємств. Нові власники не завжди виконують свої інвестиційні та соціальні зобов’язання, але держава не поспішає повертати собі продану їм власність. Окремі випадки були, один з них — Криворіжсталь, інший — Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат, який на момент повернення в державну власність був фактично зруйнований російськими власниками. Також слід згадати скандальну справу приватизації Укртелекому, який спочатку продали відомому олігарху, потім повернули державі, а потім знову віддали попередньому власнику.

І останній МІФ №7. Українські націоналісти у земельних питаннях — комуністи/соціалісти/ліваки. Автори міфу — доморощені ліберали-грантоїди, які в інтересах українського олігархічного та іноземного транснаціонального капіталу всіляко лобіюють нібито вільний ринок землі.

Насправді націоналісти у земельних питаннях пропонують власникам паїв ринкових можливостей значно більше за будь-яких лібералів. Якщо останні — за дикий ринок «купи-продай», то націоналісти — за соціально орієнтовану ринкову економіку в інтересах сталого розвитку нації та держави. Лібералізм і соціалізм/комунізм мають всі ознаки догматизму, зокрема в земельному питанні: ліберали — виключно за приватну власність, ліві — за суспільну та/або державну. Україна 1917–1991 рр. прожила в умовах догматичної лівої ідеології з трьома Голодоморами та продовольчою кризою кінця 80-х років ХХ ст. Від 1991 року тут панує ліберальна ідеологія ринкового фундаменталізму — результати не кращі, ніж в часи УРСР[10], а закріплення зернового ухилу експорту — свідчення деградації національної економіки. І це при тому, що країна володіє найкращими в Європі чорноземами.

На початку Незалежності українські націоналісти підтримували ідею продажу с/г землі з метою формування міцного класу малих і середніх фермерів, але в умовах сьогодення зняття мораторію недоцільне[11]. Натомість слід запровадити довічний мораторій на продаж с/г землі; створити Державний земельний банк, дозволити продаж землі виключно такому банку або територіальній громаді; розвивати ринок довгострокової оренди з правом її родинної спадщини. Як бачимо, націоналізм пропонує три абсолютно ринкові варіанти розпорядження с/г землею. Розглянемо кожен із них.

І. Довічний мораторій раз і назавжди закріпить 100-відсоткове збереження стратегічного ресурсу у власності українського народу, як то записано у ст. 13-14 Конституції України.

Світовий досвід — націоналістичний Ізраїль[12], де державі належить 93 % с/г земель. Продаж землі заборонено, альтернатива — довгострокова оренда від 49 років. Натомість держава має право примусового викупу земельних ділянок. Уряд активно підтримує агросектор через стимулювання інноваційної, науково-технічної та науково-дослідної діяльності. Відзначимо, що у націоналістичних Ізраїлі та Японії продаж землі іноземцям заборонено.

ІІ. Створення Державного земельного банку — основного покупця с/г земель недержавної (у т. ч. комунальної) форми власності. В Ізраїлі та Японії цю функцію виконують відповідно Земельне управління та Сільськогосподарський комітет[13](у разі відсутності приватного покупця). Одразу слід розв’язати наступні питання:

– організаційна форма діяльності — унітарне підприємство чи господарське товариство. Практика свідчить про поширеність саме господарського товариства, але земля є стратегічним ресурсом, отже потребує особливого дослідження;

– спосіб формування статутного капіталу — через прямі бюджетні перерахування, цільові бюджетні програми, цільові випуски ОВДП, інші не заборонені джерела;

– спосіб викупу земель — одноразова плата чи виплата рівними (фіксованими) частинами;

– оподаткування доходів громадян від продажу земель Державному банку — повна чи пільгова ставка податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Доцільно застосовувати другий варіант для стимулювання відповідних операцій;

– у разі запровадження ставки оподаткування понад 0 % визначення бюджету-отримувача ПДФО від операцій з продажу землі: місцевий (якщо покупцем є громада) або державний (якщо банк).

Окремо слід розробити план визначення та встановлення вартості землі під час операції купівлі-продажу. Тут можливі два варіанти: на основі оновленої нормативно-грошової оцінки або ринкових показників. Для останніх можна використовувати досвід Японії — спеціалізовані безоплатні Інтернет-майданчики, але без застосування сумнозвісного українського досвіду «майданчиків Яценка[14]».

Перевагою Державного земельного банку є те, що йогофінансово може контролюватиРахункова палата України та Офіс фінансового контролю (колишня Державна аудиторська служба України), а крім того він стане підзвітний суспільству. Ефективний банк у перспективі здатен наповнювати податками та зборами бюджети усіх рівнів. Важливо при цьому уникнути хронічних проблем управління державною власністю в Україні — затягування із затвердженням фінансових планів державних підприємств, їхнє підпорядкування кільком органам виконавчої влади, встановлення завищеної норми відрахування до бюджету частини чистого прибутку.

Вчені НАНУ пропонують зокрема два варіанти створення такого банку — Державна земельна фундація[15](як спеціальний орган виконавчої влади) чи Земельний іпотечний банк[16].

ІІІ. Ринок довгострокової оренди з правом родинної спадщини. Це дозволяє малим і середнім фермерам отримувати землю в користування мінімум на 49, максимум — на 98 років. У таких умовах фермер може планувати капітальні вкладення, сівозміни, інвестиційну діяльність. Найвідоміший світовий приклад — Гонконг, що перебував в оренді Великої Британії впродовж 99 років.

Підсумовуючи, зазначимо, що земельне питання — структурна політична, юридична, соціально-економічна реформа, що потребує складного процесу підготовки та реалізації. А насамперед — підґрунтя. У Глобальному рейтингу прав власності Україна опустилась із 93-ї до 110-ї позиції, великою мірою через відсутність незалежних судів і дієвого верховенства права. У рейтингу The Global Competitiveness Repоrt за показником «захист прав власності» Україна на 114-й позиції, за показником «незалежність правової системи» — на 120-й. Хоча в рейтингу Doing Business за показником «реєстрація прав власності» Україна піднялась з №141 до №64[17].

Нехтування бодай однією зі складових реформи — крок до катастрофи.

[1] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67059

[2] Складено за даними соціологічних опитувань, розміщених на офіційних веб-сайтах: http://razumkov.org.ua/, http://ratinggroup.ua/, https://dif.org.ua/

[3] Ринок земель. URL: https://land.gov.ua/icat/rynok-zemel/

[4] Особисті селянські господарства на 1 січня 2019 року. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/

[5] Інфографіка: Середня орендна плата за користування землею сільськогосподарського призначення в Україні у 2018 році. URL : https://land.gov.ua/info/infohrafika-serednia-orendna-plata-za-korystuvannia-zemleiu-silskohospodarskoho-pryznachennia-v-ukraini-u-2018-rotsi/

[6] Діяльність підприємств / Діяльність суб’єктів великого, середнього, малого та мікропідприємництва / Статистичний збірник URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/12/zb_dsp_2018.pdf

[7] Ігри в дотації: як аграрії взяли 4 мільярди. URL: https://www.epravda.com.ua/publications/2018/02/1/633634/

[8] Білоусова О. С. Фінансова взаємодія держави та підприємств для розвитку економіки. URL: http://ief.org.ua/wp-content/uploads/2016/04/Dis_Bilousova.pdf

[9] Товарна структура зовнішньої торгівлі з країнами ЄС у 2018 році. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/

[10] Денисов К.В. Націоналізм — безальтернативний шлях подолання наслідків комуністичних і ліберальних експериментів в економіці України / Економічний націоналізм та соціальна справедливість. Збірник матеріалів Шостих Бандерівських читань. Київ, 1 лютого 2019 р. / Упор. Т. Бойко, Ю. Сиротюк, Б. Галайко, К. Денисов. Київ: НАЦ «УССД», «Видавець Олег Філюк», 2019. С.168–178.

[11] Сиротюк Ю. М. Між соціальною справедливістю, псевдосоціальною демагогією та безпекою держави і нації / Cоціальна політика в теорії і практиці українського націоналізму: історія і сьогодення. Матеріали VII всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 75-й річниці УПА. Івано-Франківськ, 19–20 травня 2017 р. / наук. ред. О. М. Сич. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2017. С. 243–244.

[12] Купівля-продаж. Досвід Ізраїлю. URL: http://www.agroperspectiva.com/ru/free_article/367

[13] Обіг земель сільськогосподарського призначення. В кадрі — Японія. URL: http://www.agroperspectiva.com/ru/free_article/366

[14] Рада ліквідувала «майданчики Яценка». URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2832007-rada-likviduvala-majdanciki-acenka.html

[15] Суспільне значення землі для сучасності та майбутнього України. URL: https://dt.ua/macrolevel/suspilne-znachennya-zemli-dlya-suchasnosti-ta-maybutnogo-ukrayini-329016_.html

[16] При запровадженні обігу сільгоспземель необхідно створити Земельний іпотечний банк — Юрій Лупенко. URL: http://www.iae.org.ua/presscentre/archnews/2704-pry-zaprovadzhenni-obihu-silhospzemel-neobkhidno-stvoryty-zemelnyy-ipotechnyy-bank-yuriy-lupenko.html

[17] 10 років покращення. URL: https://www.bez-brehni.com/category/pokrashchennya/