Юрій Олійник, експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень
Катерина Шимкевич, кандидатка історичних наук, експерт Аналітичного центру балканських досліджень
У травні болгарський парламент критикував розподіл ОТГ в Одеській області в околицях Болграда, де компактно проживає болгарська меншина. Українські експерти звернули увагу і на роль старого регіонала Антона Кіссе, який спекулює на місцевому виборчому полі. А Угорщина так і перманентно висловлює рекомендації як щодо мовної політики Києва, так і облаштовування життя на Закарпатті.
Роками угорськомовні політики лобіювали створення окремого району для угорських сіл (Берегівщина, Виноградівщина). І врешті українська влада пішла “на поступки”. Нещодавно Міністерство розвитку громад та територій України опублікувало карту проєктованих районів, за новою методикою адміністративно-територіального устрою. І що ми бачимо? Окремі області перевантажені зайвими районами, і серед них Одещина та Закарпаття. Спеціально “для болгар” виділяють Болградський район (хоча Бессарабії цілком достатньо двох центрів – Ізмаїлу та Білгорода-Дністровського). А на Закарпатті маленький, але важливий Берегівський район, де домінуватиме угорське населення. Матимемо принаймні дві потенційні автономії (як це називалось у СРСР – автономні райони). І якщо щодо Болграду – ситуація не надто критична, то Берегівський район безпосередньо прилягає до угорського кордону, майже суцільно перекриваючи його. Врешті, попри критику громадськості та експертів, уряд не змінив свого рішення.
Проаналізуємо демографічні та політико-економічні особливості майбутнього устрою.
- Закарпатська область
За чинним адміністративно-територіальним устроєм та даними Всеукраїнського перепису 2001 року угорська меншина компактно проживає у
Берегівському (41 тисяча, 76.2 % всього населення),
Виноградівському (30 тисяч, 26 % всього населення) районах
та місті обласного підпорядкування Берегове (12, 8 тисяч, 48 % від всього населення).
Саме вищезгадані райони повинні увійти до великого Берегівського району . Таким чином, сумарно кількість населення на його території складатиме близько 194 тисячі осіб (за даними на 2020 рік, разом із доданими селами Баркасово і Серне від Мукачівського району (переважно угорськомовне населення) – 199 тисяч (згідно з урядовим планом)). З них близько 84 тисяч – угорська меншина (яка домінуватиме у центрі нового округу – місті Берегове, що впливатиме на склад політичних еліт місцевого рівня – саме з них формуватимуться представництва центральних органів влади з відповідним збільшенням ризиків їхній лояльності).
Окрім того, на новий район припадатиме більшість відрізку угорсько-українського кордону (112 із загальних 136, 7 км).
Також угорська меншина домінуватиме у кількох прилеглих громадах Мукачівського і Ужгородського районів, в останньому перекриваючи 22 км-у прикордонну смугу.
- Одеська область
За чинним адміністративно-територіальним устроєм та даними Всеукраїнського перепису 2001 року болгарська меншина компактно проживає у таких районах:
Болградський (40 тисяч, 60 % всього населення)
Тарутинський (15 тисяч, 37,5 % всього населення)
Арцизький (18 тисяч, болгар 39 % всього населення).
У інших сусідніх районах (Ізмаїльський, Сартанський, Татарбунарський) – відсоток суттєво менший (25/20/11 % відповідно).
За урядовим планом, до великого Болградського району повинні ввійти саме три перші райони з найбільшою часткою болгарської меншини у населенні. Таким чином, загальна чисельність населення району складе 154,5 тисяч осіб, з них болгар – до 80 тисяч, тобто більшість жителів.
Болгарська політика щодо України
Намагання Болгарії втручатися у проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні упродовж травня та червня демонструє бажання нав’язати українській владі власне бачення того, яким має бути статус болгарської меншини в нашій державі. Болгарський парламент, який 20 травня прийняв Декларацію на захист цілісності болгарської громади в Україні, керувався емоціями. Незважаючи на заяву МЗС України щодо втручання Болгарії у внутрішні справи України, болгарське керівництво продовжує і надалі керуватися тільки емоціями.
Такий висновок можна зробити за результатами зустрічі посла України у Болгарії Віталія Москаленка із Президентом Болгарії Руменом Радевим. Під час зустрічі болгарський президент заявив, що сподівається на збереження цілісності Болградського району Одеської області. За його словами, це важливо для подальшого розвитку культури, мови, фаціальних традицій та ідентичності болгар Одеської області.
Якщо виходити із слів Радева, то адміністративна реформа може стати на заваді зміцненню зв’язків діаспори із Болгарією. Утім, це далеко від істини, оскільки в інших областях України живуть чисельні болгарські громади, які не мають окремої адміністративної одиниці. Це не заважає діяти болгарським культурним товариствам, навчальним закладам, дитячим садкам та не стає на заваді вивченню мови в університетах чи курсах, поїздкам українських болгар на історичну батьківщину чи проведенню різних заходів.
Таким чином, українська влада забезпечує виконання прав національних меншин відповідно до законодавства Ради Європи, Європейського Союзу та ООН. І наявність окремої адміністративної одиниці для болгар в Україні не є необхідною умовою для збереження національної та культурної ідентичності.
Збереження Болградського району Одеської області за вимогою Президента Болгарії та Парламенту країни може створити прецедент в Україні. Подібні адміністративні об’єднання можуть вимагати болгари Запорізької області, які компактно проживають у Приазовському, Приморському та Бердянському районах, а також у місті Запоріжжі (у Запорізькій області за переписом 2001 року проживає більше 27 тис. етнічних болгар, це друга за чисельністю болгарська громада в Україні). Свої права на окремі адміністративні одиниці можуть також заявити болгари Миколаївщини, де проживало за переписом 2001 року 5614 болгар.
Може відбутися і «принцип доміно» – росіяни, греки, угорці, румуни. Якщо росіянам «допомагає» самовизначатися Російська Федерація, розпочавши війну проти України, то інші представники національних меншин можуть вимагати ширших прав, створення окремих районів із автономними правами.
Приклад угорського впливу – досвід Сербії
Поява окремого району із компактним проживанням угорців на українсько-угорському кордоні посилює позицію Угорщини та Віктора Орбана у регіоні Центральної Європи та надає йому можливість здійснювати більший вплив на формування політики України щодо національних меншин.
Наступним кроком Угорщини, яка вже зверталася до Венеціанської комісії раніше через прийняття Україною Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», може стати вимога до української влади надати автономні права угорцям Закарпаття. Однією з підстав для цього і може стати компактне проживання етнічних угорців у межах Берегівського району Закарпатської області.
Подібну практику угорська влада відпрацювала досконало в інших країнах Європи, де є чисельні угорські громади. Зокрема, у Сербії є автономний край Воєводина, де проживають серби, угорці, українці (русини), хорвати, румуни, словаки, німці, роми. Офіційними мовами Воєводини є сербська, угорська, українська (русинська), хорватська, словацька, румунська. Цими мовами мають робитися написи на табличках, у транспорті, громадських місцях. По суті, таблички на владних об’єктах, вулицях та біля мостів зроблені сербською, угорською, українською.
Викладання угорською мовою ведеться у деяких навчальних закладах у Воєводині повністю, у майже 70 школах – угорською та сербською. Угорці краю мають громадянство Угорщини, що автоматично робить їх громадянами Європейського Союзу та дає право вчитися у вишах, коледжах, працювати в Угорщині та інших країнах ЄС. Активно беруть участь воєводинські угорці у політичному житті Воєводини, Сербії та Угорщини. Віктор Орбан та його уряд спираються на голоси цих представників діаспори, щоб прийти до влади у власній країні та провести своїх представників до Європейського парламенту.
Як бачимо, політика Угорщини щодо угорців в Україні та Сербії дещо подібна. Риторика інша. Орбан та його партія домовляються із сербською владою, яка майже крізь пальці дивиться на роздачу угорських паспортів у Воєводині (у Сербії діє закон про подвійне громадянство), активізацію політичної сили «Союзу угорців Воєводини», запровадження угорської мови у навчальних закладах як основної. Така байдужість не є показовою, бо угорці Воєводини підтримують не тільки Віктора Орбана на виборах, а й радо віддають голоси Александару Вучичу чи його політсилі на парламентських виборах.
Подібна домовленість вигідна обом політикам та державам – Угорщина вкладає мільйони євро на розвиток автономного краю, що підходить сербській владі, яка не може фінансувати культурні та освітні заклади угорців Воєводини.
Тому у краї дуже вільно себе почувають серби та угорці, а ось представники інших етнічних меншин залишаються обділеними. Наприклад, українська громада не має шкіл, де велося б викладання повністю українською чи українською та сербською мовами.
Аналогічна ситуація прослідковується із іншими нацменшинами Воєводини, що вкотре доводить одновекторність сербської влади щодо національної політики в автономному краї.
Цим Угорщина користується у повному обсязі, влаштовуючи через роздачу паспортів та вивчення мови, шкільних предметів угорською повільну мадяризацію краю. У Белграді б мали на таке не просто звернути увагу, а й вжити необхідних заходів щодо збалансованого розвитку національних меншин та сербів у краї, забезпечення рівних прав та можливостей для всіх. Тим паче, що Сербія втратила Косово приблизно за таким самим сценарієм повільної албанізації.
Досвід Сербії має стати засторогою для української влади, яка намагається проводити внутрішні перетворення, відштовхуючись не тільки від державних інтересів, а й заграваючи із сусідами щодо статусів національних меншин. Подібні ігри відбуваються не за правилами української сторони, а за диктатом країни, яка не задоволена внутрішньою політикою України. Також маємо і негативний приклад інших країн. Угорська влада дестабілізує ситуацію не тільки в Україні, а й у Словаччині та Румунії, де проживають етнічні угорці. Румуни вже колись експериментували з автономією в Секейському краї у Північній Трансильванії (за часів режиму Чаушеску), і досі питання його відновлення постійно нагнітається, доходить навіть до самопроголошення в рамках окремих жудеців з угорськомовною більшістю населення. Зокрема за підтримки угорської влади угорці Секейського краю у 2009 році проголосили самовільно національно-територіальну автономію, яку Бухарест не визнав. Йти на поступки румунська влада, як і словацька, щодо вимог Будапешта про подвійне громадянство, не збирається. У Словаччині у 2010 році запровадили додатково позбавлення громадянства осіб, які приймуть угорське громадянство.
Україна з подібними викликами поки не зіштовхнулася, але заклики від Будапешта щодо автономії для угорців Закарпаття вже звучали. І це було задовго до створення окремого району за етнічною ознакою. У майбутньому можна лише уявити, які це дасть можливості для впливів із Будапешта.
Характерний нещодавній приклад – конфлікт Будапешта з Загребом. Хорватський президент Зоран Міланович розкритикував угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана за відкриття поблизу словацького кордону (!) пам’ятника “Угорській Голгофі”, приурочене до 100-річчя Тріанононської мирної угоди, що розглядається угорцями як національна катастрофа. На пам’ятнику зображена карта колишніх угорських земель з частинами нинішніх Австрії (так званий Бургенланд), Словенії, Словаччини, Румунії (Трансильванія та Банат), України та Хорватії.
Висновки
Геополітично загроза видається незначною (Україна та Болгарія не мають спільних кордонів), однак Болградський район межуватиме з Молдовою, в тому числі з автономним утворенням Гагаузією на заході (гагаузи складають біля 20 % населення нинішнього Болградського району). А на північному сході за 30-кілометровою смугою молдовської території – невизнана Придністровська республіка з контингентом російських військ. І паралельне розхитування ситуації в Берегівському і Болградському гіперрайонах може стати частиною масштабної дестабілізації під впливом РФ.
І ще питання, яким же буде завершення реформи. Наразі на районному рівні повинні залишитись лише державні префекти. А якщо і районні ради існуватимуть. Хто до них, з такою географічною конфігурацією, обиратиметься? І що вони проголошуватимуть? Згадаймо, як за часів Ющенка-Януковича низка обласних рад ухвалювала рішення щодо регіональних мов і рекомендацій щодо зовнішньополітичної орієнтації України.
Краще не доводити до таких ризиків.
Leave a Reply