Ухвалені
Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців (Завітневич, Безугла, Веніславський, Герасименко, Мисягін, Копитін, Костенко) 2247
Проєкт передбачає приведення військових звань вищого офіцерського складу до стандартів провідних європейських країн та НАТО. Зокрема замість чинної ієрархії “генерал-майор, генерал-лейтенант, генерал-полковник, генерал армії України” вводиться такий порядок: “бригадний-генерал, генерал-майор, генерал-лейтенант, генерал”. На флоті відповідна ієрархія “контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал” заміщується на порядок “коммодор, контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал”.
Проєкт Закону про внесення змін до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами України військової служби (Здобський, Брагар, Микиша та інші) 2592
Закон виключає Державну прикордонну службу України та Службу безпеки України з переліку військових формувань, у яких не можуть проходити військову службу військовослужбовці, визнані військово-лікарськими комісіями за станом здоров’я непридатними до військової служби, для збереження і передачі наступним поколінням потрібного досвіду.
Проєкти законів
Проєкт Постанови про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОЧЕС, урядів і парламентів держав світу про визнання російських приватних військових компаній терористичними організаціями (Фріз, Геращенко, Бобровська, Джемілєв, Рахманін, Зінкевич та інші) 3735
Проєкт постанови про звернення до міжнародних організацій та іноземних держав із закликом визнати російські приватні військові компанії терористичними організаціями.
Основна цінність вказаної постанови має радше інформаційний характер – актуалізувати питання російсько-української війни в міжнародному інформаційному просторі. Успіху цього заклику може сприяти спільність геополітичних інтересів: наприклад, так звана ПВК «Вагнер» виступала проти американських військ у Сирії. Інший приклад – російські ПВК протистояли турецьким військам у Лівії. Отже, для досягнення успіху у визнанні таких компаній терористичними організаціями, треба робити ставку на переговори з тими, хто також у цьому зацікавлений. Іншим сприятливим фактором у звинуваченні Росії у фінансуванні тероризму є те, що нещодавно стало відомо, що РФ фінансувала вбивства талібами в Афганістані американських солдатів.
Загалом, ця ініціатива є правильною і адекватною. Однак, для більш повного розуміння питання варто надати деякі коментарі юридичного характеру. По-перше, саме поняття «російські приватні воєнні компанії» є дещо некоректним. Справа в тім, що ПВК – це офіційно зареєстрована юридична особа. Саме факт такої легалізації і робить її приватною воєнною компанією. А для цього має бути спеціальний закон про ПВК. Можна сказати, що саме наявність такого закону і діяльність за встановленими ним правилами відмежовує приватну воєнну компанію від загону найманців. На сьогодні в РФ такого закону немає. Внаслідок цього, перераховані в проєкті Постанови організації не є легальними російськими ПВК, і мають різний статус. Наприклад, так званий «Слов’янський корпус» зареєстрований у Гонконзі. Більш відома в інформаційному просторі так звана «ПВК «Вагнера» взагалі є неофіційним (незаконним) воєнізованим формуванням, яке діє в тісному зв’язку з підрозділами Головного Управління (колишнє ГРУ) Генштабу російської армії. На практиці для України це означає дві речі: по-перше, відсутність у Росії відповідного законодавства спрощує доведення злочинного характеру відповідних організацій. По-друге, така ситуація потребує дещо іншого підходу в доказуванні: необхідно робити акцент не на юридичних зв’язках (нагадаємо, що юридичних цих груп або не існує, або вони зареєстровані в інших державах), але на зв’язках фінансових та організаційних (цілком можливо довести фінансування групи Вагнера з російського бюджету та їх взаємодії з регулярними підрозділами російської армії).
Проєкт Закону про внесення змін до Закону України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики” щодо актуалізації деяких положень (Умєров, Рахманін, Вакарчук, Рудик, Чийгоз та інші) 3666
Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» був прийнятий ще в 2010 році за часів президента Януковича. Загалом, метою законопроєкту є закріпити геополітичні зміни, які відбулись починаючи з зими 2013 року (Революція Гідності, війна з Росією). Проєкт закону вказує на необхідність деокупації Криму та Донбасу, притягнення до відповідальності Росії, відновлення контролю над територіальними водами України в Чорному та Азовському морях. Переважно запропоновані зміни мають позитивний характер. Так, наприклад, окрім геополітичної актуалізації проєкт закону містить також консервативний зміст – вказує на необхідність відродження духовних цінностей українського народу, захист та примноження його культурного надбання.
Разом із тим, проєкт закону містить деякі неоднозначні положення. Так, наприклад, норму щодо необхідності надання якісної освіти незалежно від майнового стану пропонується також поширити на громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях. Ця пропозиція дивним чином збігається з резонансним законом, прийнятим нещодавно, який встановлює квоти в українських вишах для населення тимчасово окупованих територій. Інша неоднозначна ознака цього законопроєкту – приділення значної уваги «національним меншинам» та корінним народам; зокрема, йдеться про «врахування історичної справедливості, прав та свобод кримськотатарського народу». З одного боку, абсолютно зрозумілим є те, що кримськотатарський народ є союзником українців у війні з Росією. Але запропоновані формулювання можуть бути бомбою уповільненої дії – якщо надати автономію одному народу, чи не почнуть її вимагати всі інші?
Так чи інакше, запропоновані зміни здебільшого є позитивними. Однак, необхідно враховувати, що сам по собі Закон «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики» є радше політичною декларацією, ніж набором юридичних процедур.
Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за втягнення дітей до участі у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (Кабінет міністрів) 3627
Мета цього законопроєкту – створити правовий механізм покарання осіб, які залучають дітей до участі в незаконних збройних формуваннях. У проєкті закону запропонований досить комплексний механізм покарання за відповідні злочини: по-перше, вчинення злочину з використанням неповнолітнього визначено як обтяжуюча обставина; по-друге, доповнено кримінальний кодекс новим складом злочину – втягнення або примушування малолітньої або неповнолітньої особи до участі у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; по-третє, злочин «втягнення малолітніх або неповнолітніх у злочинну діяльність» доповнено кваліфікованим (більш тяжким складом) – вчинення цих дій, якщо воно призвело до настання тяжких наслідків для малолітнього або неповнолітнього; по-четверте, введення кримінальної відповідальності за найманство, вчинене стосовно малолітнього або неповнолітнього.
Цей проєкт закону є актуальним у контексті війни на Донбасі: російські війська неодноразово залучали до бойових дій неповнолітніх дітей. Більше того, запропонований у проєкті закону механізм буде дедалі більш актуальним у майбутніх війнах: на думку окремих прогностиків, у війнах ХХІ століття дедалі поширенішим буде використання дітей: з одного боку, вони вже наділені відповідними фізичними спроможностями, але при цьому з огляду на свій вік мають досить розмите уявлення про мораль, а отже ними буде простіше керувати. У першу чергу, відповідні практики будуть притаманні недемократичним режимам. Позитивною рисою цього проєкту закону також є те, що він містить дуже чіткі формулювання складів злочинів, а отже він убезпечує від кримінального переслідування тих в Україні, хто здійснює патріотичне виховання молоді з елементами воєнного вишколу. Єдине, що викликає невдоволення цим проєктом закону – те, що він ґрунтується на рекомендаціях ООН, яка є безсилою, відірваною від реальності та стрімко летить у небуття. Враховувати рекомендації ООН – явно не є ознакою адекватності.
Проєкт Закону про внесення змін до Закону України “Про військово-цивільні адміністрації” щодо здійснення повноважень відповідної ради, передбачених Законом України “Про державно-приватне партнерство (Кузнєцов, Ткаченко, Тарасенко, Горбенко, Яковлєва) 3462
Змістом цього проєкту закону є розширення повноважень військово-цивільних адміністрацій шляхом надання їм можливості участі в державно-приватному партнерстві.
До ознак державно-приватного партнерства належать: 1) створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та технічне переоснащення) об’єкта державно-приватного партнерства та/або управління (користування, експлуатація, технічне обслуговування) таким об’єктом; 2) довготривалість відносин (від 5 до 50 років); 3) передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства; 4) внесення приватним партнером інвестицій в об’єкт державно-приватного партнерства.
За своєю сутністю державно-приватне партнерство – це співробітництво держави, органів влади, інших публічних суб’єктів із приватними компаніями з метою реалізації певних проєктів.
Надання такої можливості військово-цивільним адміністраціям видається позитивним і виправданим кроком, тому що сприятиме пожвавленню та відродженню економіки областей України, які зазнали впливу війни. Варто однак відмітити, що запровадження цієї можливості сприятиме, звичайно, економічному розвитку, але в темпах більш повільних, порівнянні з іншими областями України: Донеччина залишається зоною воєнних дій, а отже проводити там економічну діяльність більш ризиковано.
Проєкт Закону про внесення змін до Закону України “Про національну безпеку України” (щодо включення доктрини економічної безпеки України до елементів планування у сферах національної безпеки і оборони) (Наталуха, Кисилевський, Мовчан, Приходько та інші) 3433
Основним змістом цього законопроєкту є запровадження поняття Доктрини економічної безпеки України та визначення порядку її створення. Доктрина економічної безпеки України – документ довгострокового планування, що розробляється на основі Стратегії національної безпеки України та в якому визначаються національні інтереси України в економічній сфері, наявні та потенційно можливі загрози, напрями і пріоритети державної політики в економічній сфері, а також цілі та очікувані результати їх досягнення.
Не викликає жодних сумнівів необхідність концептуального осмислення економічної безпеки України та методів і способів її забезпечення. Це пов’язано з наступними чинниками. По-перше, війна з Росією є всеохоплюючою і стосується всіх сфер життя держави, в тому числі і економіки. По-друге, зміни в світі, спричинені пандемією 2020 року, сприятимуть тому, що економіки будуть більш закритими, а держави від економічного співробітництва перейдуть до більш жорсткої економічної конкуренції. І Україна до подібних змін повинна бути готова. Звичайно, сам проєкт закону є лише першим кроком у цьому напрямку – надзвичайно важливим є розроблення самої доктрини та її дієве впровадження. На необхідність дієвого захисту в сфері економічної безпеки вказує також наш важкий історичний досвід: коли почалась війна в 2014 році, воєнно-політичне керівництво України навіть на рівні доктрини не було готове до впровадження санаційної політики. Окремі зауваження, висловлені Головним науково-експертним управлінням Апарату ВРУ є досить слушними, хоч і не критичними: по-перше, відповідний документ про економічну безпеку варто створювати в формі Стратегії, а не Доктрини (такий підхід більшою мірою відповідає чинній редакції закону «Про національну безпеку України»); по-друге, в самому проєкті закону варто було б визначити конкретні ризики та загрози в сфері економічної безпеки.
Загалом же розробка і прийняття цього закону видаються цілком виправданими і слушними.
Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов’язку та ведення військового обліку (Президент України) 3553
Законопроєктом планується внести низку змін до 35 законів України та кількох Кодексів, що стосуватимуться реформування органів військового управління шляхом створення на базі місцевих військових комісаріатів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. У них будуть розширені функції, зокрема щодо військового обліку резервістів та призовників. Також прописуються умови функціонування Єдиного державного реєстру військовозобов’язаних осіб.
Конструктивний законопроєкт. Важлива новела – унормування виду військової служби за призовом осіб із числа резервістів у особливий період.
Водночас сумнівними видаються деякі моменти, зокрема обмеження терміну призову до 6 місяців, оскільки з цього правила можливі винятки, тоді як політична доцільність не дасть змоги змінити статус особливого стану на воєнний.
Проєкт Закону про внесення зміни до статті 19 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” щодо отримання інформації про осіб, які перетинали державний кордон України (Кабінет міністрів) 3555
Узгоджується правове обґрунтування передачі інформації про громадян, що перетинали державний кордон України або в’їжджали на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, для Міністерства соціальної політики, створення правових умов для передання Державною прикордонною службою України Міністерству соціальної політики України.
Конструктивна пропозиція, що дозволить як упорядкувати зведення відповідної інформації, так і приймати рішення про надання пільг чи інших видів соціальної допомоги.
Проєкт Закону про внесення зміни до статті 17 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” щодо відстрочки від призову на строкову військову службу деяких категорій громадян (Кабінет міністрів) 3689
Відстрочка від служби за призовом поширюється на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Проєкт Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо необхідності термінового відновлення роботи контрольних пунктів в’їзду/виїзду у Донецькій та Луганських областях (Бойко, Льовочкін, Медведчук та інші) 3570
Постанова вимагає термінове відновлення роботи відповідних контрольних пунктів.
Шкідлива пропозиція, що під прикриттям інтересів цивільного населення спрощує роботу окупаційних сил та розвідки, що може готувати диверсійні акти проти населення та критичної для військових потреб інфраструктури.
Юрій Олійник, експерт Українських студій стратегічних досліджень
Кирило Латишев, юрист, дослідник міжнародного права, аспірант НаУКМА
Leave a Reply