Націоналізм в умовах глобалізму: нові виклики

1. Вступ

Коли я готував свій виступ на VII Бандерівські читання, що відбулися у Києві 8 лютого 2020 року, адепти глобалізму переживали не найкращі часи. У світі відроджувався націоналізм. У країні, що залишається головним провайдером глобалізму — Сполучених Штатах Америки — впевнено лідирував Дональд Трамп, що під гаслом збереження Великої Америки пропагував економічний націоналізм і системно завдавав удари прихильникам наддержавного глобалізму. У Європі тривав вихід Великобританії з ЄС, а Польща та Угорщина цілеспрямовано використовували ЄС для зміцнення власного суверенітету та реалізації своїх національних інтересів, антиглобалісти отримали владу в Італії і тіснили політичних монстрів у Німеччині та Франції. У Азії, в Африці та Латинській Америці традиційні спільноти успішно протистояли глобалістським та імперським зазіханням.

У відчаї перед лицем поразки глобалісти лякали світ катастрофічними змінами клімату (до яких, до речі, і самі приклалися) і використовували Грету Тунберг як останню зброю.

Тепер, коли ми готуємо книгу до друку на початку червня 2020 року, глобалісти, використавши пандемію COVID-19, істотно зміцнили свої позиції і перейшли в контрнаступ. Їхня риторика очевидна: якщо глобалізм пробуксовує, необхідно ще більше глобалізму.

Та головною перепоною перед переможною ходою наднаціонального, безликого, але надзвичайно впливового глобалізму стали національні держави та традиційні спільноти (нації, релігійні групи). Тож ми на порозі величезного протистояння модерних спільнот та суб’єктів з постмодерними невидимими модераторами світу, що хочуть правити й управляти світом на наднаціональному рівні, але не нести жодної відповідальності за свої дії. Брати, нічого не даючи навзаєм. Без сумніву, від висліду цієї боротьби залежить майбутнє світу.

2. Переможна хода націоналізму

Нація — найбільш природна і органічна спільнота. А національна держава — найбільш життєздатний суб’єкт світової політики. Але так було не завжди.

Націоналізм є продуктом європейської цивілізації. Саме він витворив нинішню європейську архітектуру. XIX століття стало століттям європейського націоналізму та становлення Європи як континенту національних держав. Держави-нації як органічні утворення виявилися стресостійкішими за наднаціональні утворення (імперії, династичні монархії, наднаціональні й наддержавні бюрократичні об’єднання). Подолання вертикальних розривів (станових перепон) у суспільстві та створення природної спільноти, об’єднаної спільною історією, пам’яттю, мовою, що зумовило можливість встановлення соціальної та національної справедливості всередині суспільств практично рівних стартових можливостей, національного солідаризму дало поштовх для зросту національної державної могутності європейських держав. Це, проте, не заважало європейським державам, застосувавши національний принцип у Європі, вести колоніальні імперські війни по світу.

XX століття поширило націоналізм і боротьбу за національні держави на всі континенти. Кількість національних держав стрімко збільшилася, а принцип формування держав за національним характером став панівним у світі.

У XX столітті ми спостерігали переможну ходу національних держав по світу. Для прикладу, після Другої світової війни кількість незалежних держав зросла вчетверо.

Крах колоніальних імперій, розвал совєтського союзу був надією для національних держав, які сподівалися, що закінчення протистояння глобальних блоків дозволить кожній нації будувати своє життя за власною подобою. Однак фактичний переможець холодної війни — Сполучені Штати Америки вважали, що всі країни житимуть за їхньою подобою і виходячи з їхніх національних інтересів. Ліберальна імперія-гегемон почала переформатовувати світ за своїми лекалами і пропагувати кінець історії як вершину ліберального світоустрою. І це неминуче викликало спротив.

Паралельно у самих Сполучених Штатах народилися сили, яким стало затісно в найсильнішій державі.

3. Контрнаступ глобалістів

Глобалізація пришвидшила вільний рух людей, фінансів, товарів, сировини, послуг та інформації, дозволила нажити неймовірні статки і вплив сильним світу цього. Найбагатшим людям світу стало надто тісно в межах національних держав, нехай і наймогутніших. Це штовхало їх до планів зруйнувати будь-які бар’єри та кордони, передусім національні бар’єри, стандартизувати процеси, фактично створивши якщо не єдину світову державу, то єдину систему управління світом.

Роками такі установи та особи, як Фонд Біла та Мелінди Гейтсів, Світовий економічний форум, ВООЗ, Світовий банк, Римський клуб, Жак Атталі, журнал «Економіст», британець Гордон Браун, системно і відкрито закликали створити світовий уряд для спільного подолання загроз. Пандемія — це ще один привід реалізувати цю стратегію.

Однак такі плани викликали несподіваний спротив органічних спільнот. Щойно звільнившись від пут колоніалізму, національні держави і нації, релігійні спільноти почали чинити спротив по всьому світу і робили це досить успішно.

Зрештою, Сполучені Штати і країни євроатлантичного світу поступово втрачають гегемонію. Наростаюче протистояння з Китаєм, який стрімко наздоганяє в могутності і впливах США, створює можливості для регіональних гравців нарощувати позиції регіональних лідерів та дає шанс для традиційних спільнот відвоювати своє місце під сонцем.

Нині головні лінії фронту в протистоянні між національними спільнотами і державами та наднаціональними глобалістами пролягають вздовж наступних ліній:

– суверенітет національних держав і влада наднаціональних та позанаціональних утворень і груп (формалізованих і неформальних);

– збереження економічної самодостатності національних держав і всевладдя транснаціональних утворень;

– збереження традиційних форм ідентичностей і спроба їх деконструювати та творити нові псевдоідентичності.

Отримавши неочікуваний спротив від традиційних спільнот, бенефіціари глобалізму розпочали системний наступ проти національних держав, націй, релігій, традиційних сімейних цінностей.

Їхній план створення глобального людства — новітнього Вавилону — передбачав стандартизацію людини, її відрив від коріння, знищення-затирання ідентичності.

4. Глобальна війна за ресурси. Продовольча криза

Однією з головних ліній боротьби є боротьба за ресурси, передусім за землю.

Збільшення кількості людства, інтенсивна погоня за наживою поставили світ на межу ресурсного голоду та ресурсних воєн. Серед основних об’єктів боротьби стали володіння землею, доступ до запасів питної води, свіжого повітря та боротьба за володіння необхідними корисними копалинами.

Глобальна фінансова криза у світі у 2007–2008 роках спровокувала надзвичайні цінові шоки біржових продовольчих товарів. Протягом перших трьох місяців 2008 року світові ціни на базові продовольчі товари злетіли майже втричі — до їхнього 50-річного максимуму. У бідних країнах, залежних від імпорту продовольства, вибухнула гостра продовольча криза. У 2008 році понад 1 млрд людей потерпали від голоду (кожен сьомий мешканець планети)… У 2018 році кількість людей, які щодня потерпають від голоду, перевищила 821 млн, серед них понад 51 млн дітей віком до п’яти років; кількість людей, які є жертвами помірної або гострої продовольчої небезпеки, становить 2 млрд. Нині ціна родючої землі, контролю держав над її використанням і незалежності від імпорту продовольства стала ціною продовольчої безпеки (а отже, ціною життя і смерті) для населення багатьох країн (Аналітична доповідь GROWFORD Institute, вересень 2019).

На стан продовольчої безпеки впливає також дефіцит питної води, від якого потерпають понад 2 млрд людей на планеті, тому зацікавленість багатьох держав у придбані землі в інших країнах пов’язана також з бажанням мати власні джерела води для свого населення.

Прогнозується загострення волатильності цін, тобто різкого коливання світових цін на зернові та інші продовольчі товари на фоні загального висхідного глобального тренду.

Існує ціла низка системних довгострокових причин, які поглиблюватимуть глобальну продовольчу кризу (нижче подано дані з аналітичної доповіді «Ринок землі: існуючі загрози для України та необхідні запобіжники», яку підготували аналітики Growford Institute):

1. Дестабілізація глобального ринку зернових через інтенсивне виробництво біопалива, яке виробляється з зернових та олійних культур. Згідно з дослідженням Світового Банку, саме через це ціни на продовольство зросли на 65 %.

2. Масштабні спекулятивні фінансові операції на ринках сільськогосподарських країн зі слабкими інституціями та на ринках деривативів, пов’язаних із біржовими продовольчими товарами. Після краху ринку іпотечних деривативів і початку глобальної фінансової кризи, ф’ючерси на продовольчі товари стали потужним магнітом для величезних обсягів спекулятивної ліквідності, що спровокувала величезні цінові шоки на ринку продовольства.

3. Зміни клімату внаслідок глобального потепління, що викликає посухи, і ерозія родючих земель внаслідок того, що їх по-хижацьки експлуатують глобальні інвестори та місцеві монополії, що зменшує пропозицію продовольчих товарів на глобальному ринку.

4. Інтенсивний розвиток land grabbing (процесів «захоплення» земель іноземними інвесторами, зокрема державними інвестиційними фондами та транснаціональними корпораціями, через легальні або не зовсім легальні методи інвестування з використанням корупції та політичного тиску) у країнах зі слабкими правовими інститутами та корупційною або некомпетентною державною владою. Внаслідок цього населення може втратити свою землю, може загостритись продовольча небезпека (навіть голод), а місцеві жителі масово перетворяться у мігрантів та біженців.

За консолідованим прогнозом ООН, протягом майбутніх десятиріч попит на продовольство значно перевищуватиме його пропозицію.

Держави та структури, які будуть контролювати найбільші площі родючих земель, стануть ключовими геополітичними гравцями на ринку продовольства, а також лідерами при формуванні порядку денного для подолання глобальної продовольчої кризи.

З 2007 року уряди багатьох країн з великим обсягом фінансових ресурсів, але з дефіцитом родючої землі і води, визначили своїм пріоритетом національну продовольчу безпеку. Для досягнення цієї мети їхні державні фонди оперують трильйонами доларів. Серед їхніх пріоритетів — освоєння родючих земель у країнах третього світу для забезпечення свого населення продовольством і для експорту продукції.

Тому поглинання або захоплення землі іноземними інвесторами або великими національними монополістами і концентрація приватної власності на землю — це одна з найбільших загроз для продовольчої безпеки країни-одержувача «інвестицій».

За даними Land Matrix Partnership, з 2001 року іноземні інвестори поглинули понад 250 млн гектарів родючої землі у країнах третього світу.

Гостра продовольча криза і проблема голоду часто спостерігається навіть у тих країнах, де є велика кількість родючої землі, але вона перебуває під контролем іноземних корпорацій або державних фондів. Ці інвестори всю продовольчу продукцію відправляють на власний внутрішній ринок або на експорт за світовими цінами, а місцеві мешканці через низькі доходи не в змозі купити те, що вони як наймані працівники виростили на власній землі (Судан, Мадагаскар, Кенія, Камбоджа).

Найчастіше основними гравцями у таких операціях є:

– власники виробництва біопалива, яким необхідний постійний доступ до сировини;

– суверенні фонди добробуту та державні інвестфонди, що забезпечують для своїх країн довгостроковий доступ до родючої землі у країнах третього світу на основі її тривалої оренди, емфітевзису або купівлі;

– глобальні хеджфонди та індивідуальні інвестори, величезна армія спекулятивних інвесторів;

– геополітичні гравці, мета яких поглинути країни регіону, або ж вони мають інші стратегічні цілі;

– місцеві олігархічні структури для подальшого перепродажу землі іноземним інвесторам.

Іноземні інвестори активно таргетують (тобто визначають як мету) країни з корумпованими або некомпетентними урядами. У 2001–2011 роках у 56 бідних країнах третього світу відбулися величезні транзакції з поглинання землі, які призвели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і виникнення продовольчих криз. Часто таким угодам передує інтенсивна пропаганда або консультації іноземних радників. Їхню діяльність для місцевого населення називають земельною реформою та інвестиціями, що немовби призведуть до економічного зростання і створення нових робочих місць. Але відбувається все навпаки. Такі «земельні реформи» є лише новими технологіями неоколоніалізму.

Нині, до прикладу, Китай контролює поза межами країни понад 2 млн га землі, Південна Корея — 2,3 млн га, Саудівська Аравія — 1,6 млн га.

Не менша боротьба розгортається і за надра Землі та корисні копалини. Багаті країни та транснаціональні компанії, що володіють величезними коштами і технологіями, намагаються за угодами розподілу продукції експлуатувати і розробляти національні багатства слабших країн.

Тож земля і корисні копалини, що є надбанням усієї нації (мертвих, що віддали свої життя, щоб зберегти це надбання нащадкам, живих, що мають не лише дбати про себе, а й залишити щось нащадкам), як мінімум «розполовинюються», бо їх забирають транснаціональні хижаки.

Розуміючи це, національні держави намагаються боронити свій суверенітет та зберігати національні багатства для своїх нащадків.

5. Збагачення за всяку ціну. Встановлення глобального контролю і спротив

Світова пандемія засвідчила кризу і нежиттєздатність наднаціональних органів, які виявилися безсилими, і вся ноша лягла на плечі національних держав.

Крах міжнародних інституцій та ренесанс націоналізму, національних егоїзмів навіть в тих країнах, які пропагували глобалізм і мультикультуралізм, все ж супроводжувався казковим збагаченням найзаможніших людей у світі, які, мов хижаки, почали наживатися на людській біді, відкинувши фальшиві маски філантропів.

За інформацією Forbes, під час пандемії коронавірусу 25 найбагатших людей світу заробили сумарно 255 мільярдів доларів. І це в умовах масового банкрутства представників середнього класу і малого бізнесу. Більше за всіх заробив засновник Facebook Марк Цукерберг — його статки збільшились на 31,4 млрд дол. — до 86,5 млрд.

Істотно наростила свої фінанси й родина Гейтсів, яка раніше заявляла, що відходить від бізнесу і зосереджується на благодійності.

Сумарний статок 25 найбагатших людей світу зараз становить близько 1,5 трлн дол.

Великий бізнес, скориставшись перевагами глобалізму, вважає свою приналежність до національних спільнот обтяжливою, тим паче не хоче нести відповідальність перед ними. Тому почала активно застосовуватися тактика перенесення виробництв у регіони з найдешевшою робочою силою, а прибутків — в офшори та податкові гавані.

Але глобалізм, як виявилося, не для всіх був однаково корисний. У світі росте диференціація між багатими і бідними, національні економіки втратили незалежність та перестали бути самодостатніми навіть у критично необхідних для існування галузях. Громадяни країн опинилися під потужним пресом модерування їхньої поведінки через збір та аналіз приватної інформації в соцмережах та використання її для модерування загальної людської поведінки.

Отож, національні спільноти й держави залишаються головною перепоною для реалізації планів глобалістів. Водночас практика свідчить, що пряма військова агресія хоч і залишається серйозним фактором міжнародної політики, та не завжди приносить потрібні результати. Понад те, статистика свідчить, що у прямому військовому протистоянні з ними глобалісти все частіше зазнають поразки.

Мойсес Наїм у книзі «Занепад влади», посилаючись на дослідження Гарвардського університету, свідчить, що «в асиметричних війнах з 1800 по 1849 рік слабка (в сенсі чисельності та озброєння) сторона досягала стратегічних цілей в 12 % випадків. У таких же війнах, що відбувалися в період між 1950 і 1998 роками, слабші перемагали частіше — у 55 % випадків. Таким чином, чисельніша і добре озброєна армія вже не гарантує того, що державі вдасться досягти своїх стратегічних цілей. Фактична поразка США в Афганістані, коаліції на чолі з Саудівською Аравією у Ємені — красномовні свідчення цього».

Тому нині результативнішими є м’які форми імперіалізму, сенс яких не завоювати держави і спільноти, а деконструювати їх, знищити національні держави і традиційні спільноти, стандартизувати поведінку людей і модерувати нею.

6. Інструменти глобалізму — туристифікація, медіакратія та нагнітання страху

Одним з інструментів впровадження глобалізму стало глобальне перемішування людей в результаті вільного руху по світі: міграції, туризму та створення віртуальних спільнот. Контрольовані глобальні потоки міграції мають на меті підірвати і знищити національні спільноти. Щорічно емігрує понад 3 % світового населення, і цей відсоток зростає протягом десятиліть. Наприклад, лише у Франції майже 400 000 іммігрантів оселяються щороку і засновують сім’ї.

Кількість туристів подвоїлася за 30 років і становить близько 900 мільйонів людей, або 12 % світового населення. Кожна європейська країна щороку приймає більше туристів, ніж має населення. Французький містобудівник і дослідник міст П’єр Ле Віган називає це «проституцією місць історії, культури, віри, ідентичності».

Туризм «диснейлендизує» світ. Він музефікує і попсовізує простір. Захоплює і затоплює звичний для місцевих мешканців життєвий простір і побут. Водночас сильні спільноти використовують свої мігрантські поселення як колонії, щоб отримати інвестиції у свою економіку та колонізувати країни посідання.

Опір глобалізму, що наростає по всьому світу, глобалісти намагалися придушити медіакратією, модеруванням подачі інформації громадянам, тотальним модеруванням картини світу. Поява соціальних мереж, яка здавалась острівцем свободи для громадян, яка нібито давала можливість самостійно шукати інформацію, висловлювати й поширювати свою думку, виявилася тоталітарною пасткою, адже за уявною свободою особи насправді заховане тотальне модерування, цензура, формування інформаційного кокона.

Збільшення кількості громадян, які бажають стати вільними і готові бунтувати, кинути виклик непотрібним бюрократичним структурам, стимулює глобалістську партію до створення суспільної атмосфери, яка викличе необхідність наднаціональних структур, світового модерування процесів, стандартизації дій громадян і тотального контролю за ними.

7. Доктрина хаосу

Раніше соціальний порядок дозволяли забезпечити війни. Але нині ситі й розбещені суспільства не готові жертвувати своїм життям, виявляти альтруїзм і героїзм. Індивідуалістський егоїзм важко пристосувати до конформізму та масової дисципліни.

Проте страх за особисте життя і страх перед хаосом, реакція на хаос може стимулювати згоду людей на втрату частини свобод, аби лише вижити.

Тож в ситуації занадто тривалого миру глобалісти, щоб тримати населення під контролем, шукають ворогів-замінників та замінників війни — екологічні кризи чи кризи здоров’я, які стають основними міжнародними причинами (навіть якщо вони фіктивні) для створення загального переконання і стандартизації уявлень і поведінки.

Впроваджують технологію хаосу й деконструкції, щоб знищити традиційні модерні спільноти і на руїнах старого порядку запровадити новий. Тому ми й спостерігаємо по всьому світу наростання нестабільності, підрив життєздатності національних держав, розпалювання ворожнечі всередині суспільств, знищення ідентичності і створення псевдоідентичностей атомізованих індивідів.

Пандемія стала саме таким приводом, бо дозволила наднаціональним чи позанаціональним хижакам, скориставшись фактом реальної епідемії та роздувши її масштаби в інформаційному просторі до небачених розмірів, змішати реальність і вигадку й хибно розтлумачити події, щоб встановити тотальний контроль над людьми.

У цих умовах більшість націй опинилися практично наодинці перед викликами глобалізму, бо традиційні форми влади, представницької демократії, яка вже давно не є виявом влади народу, приватизовані національними і транснаціональними капіталами.

Наприклад, величезна, неймовірно роздута структура європейської бюрократії, наднаціональних органів і організацій нічого не робила для життя та безпеки громадян.

8. Проблеми глобалізму, які виокремила пандемія

Створення світового глобального ринку капіталів, товарів, людей, послуг з одного боку пришвидшило економічний розвиток світу, а з другого — практично позбавило навіть найбагатші держави національного економічного суверенітету та самодостатності. Виявилося, що держави втратили самодостатність практично в усьому, навіть у стратегічних потребах. Бо роками формувалися ланцюжки, коли дешевше і простіше було придбати товар за кордоном, ніж підтримувати в робочому стані своє виробництво, навіть критично важливе.

Водночас глобалісти, пропагуючи цифровізацію та роботизацію процесів, заявляють, що нинішня кількість людства завелика, тому стимулюється програма радикального скорочення населення — від відмови народжувати дітей до створення неприродних союзів людей, які унеможливлюють продовження роду і народження дітей.

Паралельно у світі відбулася методична деконструкція системи охорони здоров’я та освіти, починаючи від ліквідації системи запасів медичних матеріалів і закінчуючи обмеженням ліжко-місць і скороченням кількості медичного персоналу.

Лібералізм як культ свободи привів до обмеження прав громадян, а переживання за життя громадян стало приводом для зазіхань на вільне життя громадян зі збереженням природних та конституційних свобод.

Відповідь на коронавірус виглядала як глобальний експеримент над людством.

Цей експеримент супроводжувався системним тиском на права і свободи громадян.

Навіть коли заходи стримування та ізоляція в умовах пандемії, спрямовані на законослухняне місцеве населення, ставали суворішими, групам нелегалів та етнічним злочинним угрупуванням населення їх вдавалося обійти (згадаймо, наприклад, ситуацію з ромами в Івано-Франківську).

Безпрецедентна в історії ситуація, коли невелика група людей, схована за анонімністю капіталу та міжнародними інститутами, організовує потрясіння чи використовує шок для просування своєї глобальної програми політичного контролю над світом шляхом створення «світового уряду».

Аби досягнути цього світового уряду, треба небагато. Головне — викликати в суспільстві, зокрема в політичних лідерів, почуття необхідності регулювання подій у світовому масштабі. Пандемія найбільш відповідає такій меті…

Ізоляція здорових людей зупинила економіку багатьох країн. Цим країнам, особливо якщо вони мають борги, буде надзвичайно важко відновлюватися. Що довша була ізоляція, то важче стати на ноги. Це відновлення (відродження) буде супроводжуватися питанням про їхнє внутрішнє функціонування та збільшення критичної залежності від транснаціонального капіталу.

Величезні вигоди від економічної глобалізації зробили кожну країну залежною від інших, через цю кризу країни отримали величезний негатив у сфері охорони здоров’я — кризу, яка засвідчує крайню індустріальну злиденність так званих розвинутих країн, які більше не є самодостатніми у всьому.

Управління пандемією спричинило прискорення в глобалістському розумінні. Поки мільярдери отримували надприбутки, на межу виживання і під загрозу зникнення був поставлений середній клас, вільне підприємство, можливо, навіть соціально гарантовані пенсії будуть зачеплені по всьому світу.

За висловом Люсьєна Серіза, світ очікує «пандемія корпоративних банкрутств з їх часткою депресії, нервових зривів, самогубств, насильницького врегулювання рахунків, розлучень та домашнього насильства». Все це спричинено не вірусом, а ув’язненням здорового населення, яке створює величезні психосоціальні ризики для всього населення.

ВООЗ в умовах пандемії продемонструвала, що є глобальним соціологічним доктринальним органом, а не організацією охорони здоров’я. Католицький традиціоналіст Клод Тімерман називає її наднаціональною медикократичною організацією з суто глобалістською метою, посилаючись на вислів першого директора організації Брока Чизгольма: «люди повинні розвивати повсюдний контроль над народжуваністю та [міжрасовий] шлюб, щоб створити єдину расу в єдиному світі, залежну від центральної влади».

Дійшло до того, що ліберали переконують людей, що життя, а не вільне життя, є найвищою цінністю.

Послідовна антиконсервативна політика нинішньої фази лібералізму руйнує ідею природного порядку. Людину розглядають не як частину природної спільноти, а матеріал, який можна формувати за бажанням, взаємозамінний без обмежень, коли людину легко замінює інша людина або штучний «інтелект» чи робот. І коли цієї абсолютної пластичності не видно, лібералізм її нав’язує. Це неолібералізм: проект нав’язування «нової» людини поза народами, поза расами, поза категоріями чоловічого і жіночого. «Цифрова» людина навіть поза людьми (за оцінкою П’єра Ле Вігана).

Тож глобалізм веде наступ проти всіх традиційних спільнот і цінностей. Водночас цей наступ штовхає до глобального спротиву відродження націй. Дія породжує протидію. Активність малих груп, традиційних спільнот, релігійних формацій, національних держав по всьому світу формує альтернативний порядок денний: збереження національних держав як домівок націй, з культивуванням традиційних цінностей, солідаризму, захистом сімейних цінностей, відновленням самодостатності економік, захистом і збереженням ключових ресурсів для майбутніх поколінь, плеканням культу героїзму, самопосвяти. Нині ключовий фронт боротьби триває за душі людей європейської цивілізації — створивши ідею національних держав і спільнот, Європа нині піддається дикунському експерименту знищення усіх своїх попередніх надбань. І від долі цієї боротьби залежить багато в чому доля людства…