Станіслав Ткачук
Випускник Рівненського державного гуманітарного університету, лауреат Всеукраїнського конкурсу есе V Бандерівських читань
Ситуація, що склалася на Закарпатті, має значно більше підводних каменів ніж здається на перший погляд. Системні сепаратистські тенденції, ідея «Великої Угорщини», тріумф місцевих партій та ОПЗЖ і поряд із тим підтримка владної партії «Слуга народу» та опозиційних до неї «Європейської солідарності», «Батьківщини» та партії «За Майбутнє». Ситуація направду сповнена контрастів і тому говорити про чорне і біле тут недоречно.
За даними Громадянської мережі «ОПОРА» голоси виборців до обласної ради розділились таким чином:
«Рідне Закарпаття» – 59 845 голосів (17,78%);
«Слуга народу» – 58 783 голосів (17,47%);
«ВО Батьківщина» – 42 432 голосів (12,61%)
«КМКС «Партія угорців України» – 39 049 голосів (11,60%)
«Команда Андрія Балоги» – 36 583 голосів (10,87%)
«Європейська солідарність» – 30 407 голосів (9,03%)
«За майбутнє» – 30 214 голосів (8,98%)
«Опозиційна платформа – За життя» – 26 980 (8,02%)
Як бачимо з результатів, ситуація доволі строката, що грає на користь недругам України у контексті поширення сепаратистських тенденцій. Крайні події, що відбуваються на Закарпатті, свідчать про те, що цей регіон цікавий Угорщині не лише як потужний туристичний ресурс та соціально-економічно спроможна територія, а також як історична, культурна та політична частина в рамках «Великої Угорщини».
Закарпаття – унікальний регіон у демографічному контексті. За різними даними на території області проживають представники понад 30-ти національностей. Основним і корінним населенням є українці (80,5%). Далі згідно з переписом населення 2001 року йдуть угорці (12,1%), румуни (2,6%), росіяни(2,5%), цигани (1,1%) та інші.
Місцеві вибори на Закарпатті є яскравим прикладом недостатньої уваги до проблем, пов’язаних із зазіханням на територіальну цілісність.
На Закарпатті окрім громадських організацій, які нібито захищають права угорців в Україні, існують ще і політичні партії – «КМКС» Партія угорців України» та «Демократична партія угорців України».
І тут починаються дуже цікаві процеси.
«Демократична партія угорців України» не виставила жодного кандидата до обласної ради, проте підписала меморандум про співпрацю зі «Слугами народу», фактично задекларувавши свою підтримку президентській політичній силі.
«КМКС» Партія угорців України» на Закарпатті здобула доволі значне представництво. Зокрема у м. Берегово партія здобула 13 мандатів. На другому місці «Демократична партія угорців України». «Слуга народу» має 4 мандати, а «Європейська солідарність», «Рідне Закарпаття» та «Команда Андрія Балоги» матимуть по 3 представники. Міським головою переобрано представника «КМКС» Золтана Бабяка.
Не обійшлося без втручання у вибори окремих угорських чиновників, які своїми заявами змобілізували власний електорат.
Днями СБУ провела низку обшуків в офісах угорських партій та громадських організацій. Вилучено пропагандистську літературу з ідеями «Великої Угорщини», триває слідство. Посольство Угорщини вже заявило про порушення прав нацменшин і готує позови до європейських інституцій.
Таким чином, ми бачимо, що наступні 5 років основним форпостом угорського сепаратизму гіпотетично може стати м. Берегово, де угорці отримали повноту влади, а також і Закарпатська обласна рада, де «КМКС» має 8 своїх представників, що для місцевої ради є доволі солідно.
Варто підкреслити, що сепаратизм на Закарпатті розвивається не тільки в рамках мадяризації. Довгий час існує русинська проблема, на якій спекулюють наші вороги.
Згідно з тим же переписом населення 2001 року майже 1% населення (приблизно 10 000 людей) назвали себе русинами. Головним ідеологом т.зв «Русинської автономії» можна вважати греко-католицького священника та письменника ХІХ ст. Олександра Духновича. Питання русинської автономії актуалізувалося ще на початку відновлення незалежності України 1991 року. Московські агенти, користуючись нестабільною ситуацією в молодій державі, яка тільки починала нову епоху в своїй історії, почали підігрівати москвофільський рух на Закарпатті. Пропаганда базувалась на ґрунті штучної розбіжності між етнонімами «Русин» та «українець». У 2008 році відбувся т.зв ІІ європейський конгрес підкарпатських русинів, який проголосив створення «республіки Подкарпатська Русь» та вимагав проголосити автономію. Згодом священник УПЦ МП Дмитро Сидор у Мінську проголосив незалежність «республіки Подкарпатська Русь». Служба безпеки України відкрила проти нього кримінальну справу за ст.110 ККУ, але суд присудив йому 3 роки позбавлення волі умовно та штраф у розмірі 1840 грн.
Наступним етапом активізації «русинів» можна вважати початок російсько-української війни у 2014 році. Тоді низка російських ЗМІ ледь не щодня розповідали про звернення «русинів» до парламентів Чехії, Угорщини, Словаччини та європейських інституцій з вимогою визнання офіційним Києвом автономного статусу «Закарпатської республіки».
Питання «русинства» залишається актуальним і досі, адже це платформа для спекуляцій та запуску дестабілізаційних процесів усередині української держави іноземними спецслужбами.
Війни ХХІ ст. в першу чергу спрямовані на охоплення культурного та інтелектуального і ведуться в інформаційному полі.
Видача угорських паспортів, багатомільйонні урядові гранти та надання кредитів сусідньою державою протягом багатьох років свідчать не тільки про те, що Угорщина все ж має на меті забрати в нас Закарпаття. Ключовим у цій ситуації є реакція українських спецслужб на ці факти. Проте з огляду на події, що відбуваються, можна зробити висновок, що питання сепаратизму на Закарпатті у владних правоохоронних структурах є не дієвим. Події в Сюртівській ОТГ – яскравий приклад.
Та зараз хочу акцентувати вашу увагу на окремих інструментах, якими користується окрема частина угорського населення та і час від часу офіційний Будапешт.
Перше – законодавча база, що регулює діяльність політичних партій та громадських організацій. За даними міністерства юстиції станом на 1 січня 2020 в Україні зареєстровано 349 політичних партій. На місцевих виборах у жовтні 2020 з’являються т.зв регіональні партії, мета яких – здобути владу в окремих регіонах. Така кількість політичних партій унеможливлює напрацювання чіткої системи стримувань і противаг у контексті захисту національної безпеки.
Використовуючи недоліки української партійної системи, угорські сепаратисти безболісно легалізують свою діяльність на теренах Закарпаття, поширюють антиукраїнську літературу, пропагують ідею «Великої Угорщини»
Друге – повільна реакція українських спецслужб на випадки підривної та пропагандистської діяльності угорців та нерозуміння керівництвом Служби безпеки України і Національної поліції всієї серйозності ситуації.
Третє – відсутність потужного націоналістичного спротиву угорським сепаратистам.
Велику роль у підривній діяльності на Закарпатті відіграє бізнес та пов’язані з ним проросійські політичні проєкти «ОПЗЖ» та «Команда Андрія Балоги». Не виключаю, що «КМКС «Партія угорців України» тісно співпрацює з 5 колоною в контексті реалізації проєкту «Велика Угорщина».
Якщо поверхнево проаналізувати події на Закарпатті та дослідити історичне підґрунтя, то можна зробити висновок, що на території Закарпаття руками угорців реалізовується Московський проєкт, спрямований на дестабілізацію. Відповідальність за ситуацію в Закарпатті цілком лежить на загальнонаціональних партіях, а не місцевих проєктах. Поки не пізно, проукраїнські сили мають сконсолідуватись і діяти злагоджено, співпрацювати зі спецслужбами, вчасно реагувати на будь-які прояви сепаратизму, різними методами не допускати активізації ворожих суб’єктів на території області.
Leave a Reply