Михайло ГОЛОВКО, кандидат економічних наук, голова Тернопільської обласної ради, народний депутат України VII-VIIІ скликань
Стисла історія найвідоміших геополітичних проєктів 20– початку 21 сторіч. Трансформаційні зміни та нові виклики.
Першу світову війну можна вважати й першим геополітичним проєктом 20 сторіччя, метою якого було закріплення домінування Британської імперії у тодішньому світі. Домінування фінансового, технічного та політичного. І чи не першою протидією саме фінансовій складовій такого домінування стала… діяльність ще одного геополітичного проєкту — Федеральної резервної системи США, яка стала емітентом приватних грошей для потреб держави і наразі є емітентом світової резервної валюти. Це дозволяє впливати на будь-які процеси у світі поза межами безпосереднього втручання у них.
Наслідком Першої світової війни стало створення знову-таки першого глобального майданчика для перемовин держав — Ліги Націй, як результату втілення в життя Версальського мирного договору. На межі найбільшої впливовості, у період з 28 вересня 1934 року по 23 лютого 1935 року, в Лігу Націй входило 58 держав-членів.
Ліга Націй мала вирішувати такі питання: роззброєння, запобігання військовим діям, забезпечення колективної безпеки, врегулювання суперечок між країнами завдяки дипломатичним переговорам, а також поліпшення якості життя на планеті. Припинила своє існування в 1946 році, як повністю неспроможна. Її замінила, навіть з більшим обсягом повноважень та можливостей, Організація Об’єднаних Націй, створена 24 жовтня 1945 року на підставі Декларації об’єднаних націй від 1 січня 1942 року (в день народження Степана Бандери, що символічно) та Статуту ООН, затвердженого 26 червня 1945 року зі змінами від 15 вересня того ж року. Українська РСР стала однією з 51 держав-засновниць ООН, а сама назва ООН з’явилася завдячуючи позиції керівника делегації від СРСР і представника УРСР — Дмитра Мануїльського, якій наполіг на тому, щоб у назві організації були закріплені саме «нації», а не «держави», як пропонував Сталін.
Другим геополітичним проєктом стало перетворення Британської імперії на Британську співдружність націй. Хоча прямий адміністративний вплив Корона на свої колонії втратила, проте політичний та економічний — зберегла. Поступившись в малому, Великобританія залишилась однією з наймогутніших держав світу. А завдяки перемозі у Першій світовій і поширенню англійської мови (замість німецької, яка на початку 20-го сторіччя була мовою технічного прогресу), культурний вплив Великобританії набагато більший за політичний. Крім того, англійська мова є особливим інструментом геополітики сама по собі.
З двох військово-політичних проєктів НАТО та КВД (Країн Варшавського договору) наразі залишився лише проєкт НАТО. Подальша доля якого дещо незрозуміла, бо з розпадом СРСР утримання військової частини альянсу відбувається майже винятково коштом США. Боротьба зі світовим тероризмом — занадто дрібне завдання, і лише перспектива можливої війни з Китаєм може стати виправданням його подальшого існування у сучасному вигляді.
Окремого аналізу поза межами теми поточних бандерівських читань є трансформація національного бізнесу у транснаціональний. Але й пошукова система «Ґуґл», і соціальна мережа «Фейсбук», й інтернет-сервіс «Амазон» тощо варто починати розглядати саме як геополітичні проєкти, а не лише бізнес-корпорації. Бо використання їх ресурсів вже нині дозволяє суттєво впливати на політичні процеси в різних країнах аж до зміни влади як у насильницький спосіб, так і у псевдодемократичний.
І, нарешті, розвиток міжнародних фінансових інституцій призвів до потреби визначення їх ролі як суб’єктів політики. Зокрема нагадаю, що термін «зовнішнє управління» — це зовсім не «темник Кремля» і тим більше не винахід українських експертів. Його ввів Нобелівський лауреат, голова Ради економічних консультантів при президенті США (1995-1997), головний економіст Світового банку (1997-2000) Джозеф Стігліц, описуючи вплив фінансових інституцій на політичний істеблішмент країн, що розвиваються.
«Наслідки лібералізації ринків капіталу виявилися особливо жахливими: якщо провідний кандидат у президенти країни «третього світу» втрачав підтримку Уолл-стріт, банки могли просто вивести свої гроші з цієї країни. І виборці поставали перед жорстким вибором: підкоритися Уолл-стріт або зіткнутися з серйозною фінансовою кризою.
Отже, в Уолл-стріт було більше політичної влади, ніж у громадян країни», — наголошував Стигліц.
Сучасні геополітичні проєкти, їх наслідки для країн «світової периферії» та вдалі спроби вийти з колоніальної залежності
Ми продовжуємо жити в постколоніальному світі, який розділено на кілька шарів. Це і є найбільш геополітичні проєкти сучасності. Перший світ — так званий золотий мільярд. Другий світ перебуває у стані «транзиту» — зазвичай від феодального або соціалістичного до капіталістичного. Третій — колонії або ексколонії держав першого світу. Юридично такого розподілу не існує, проте фактично він є.
Майже за тридцять років незалежності Україна пройшла шлях від другого світу до третього і поступово, завдячуючи істеблішменту, наближається до стану failedstate, що знаходиться поза класифікацією.
Але є й інші приклади, які невідомі більшості через те, що порівнювати Україну з успішними країнами колишнього третього світу якось «немодно». Особливо якщо це африканські країни. Розумію, що більшості пересічних українців до вподоби, коли Україну порівнюють із Францією. Але… жодних споріднених моментів у нашій історії та сучасності з Францією знайти навряд чи вдасться, а ось із Танзанією є багато спільного. Чому саме з нею? Спробую пояснити. Танзанія була колонією Британської імперії, а з 60-х років минулого століття отримала незалежність. Населення — 56 млн. Багата на природні ресурси, з бідним населенням, має вихід до моря. Природні ресурси Танзанії — гідроенергія, олово, фосфати, уран, залізна руда, вугілля, алмази, дорогоцінне каміння, золото, газ, нікель.
Останніми роками вона показує фантастичні темпи зростання економіки — понад 6,7% на рік(!). Тільки за останні 5 років номінальний ВВП країни виріс на 40%! У 2020-му році президента країни Джона Помбо Джозеф Магуфулі було вдруге обрано з приголомшливим результатом 84,4% (порівняйте із 73% у Зеленського). І це за великої конкуренції (15 кандидатів).
Чинний президент Танзанії:
– хімік за освітою;
– працював викладачем хімії та математики в середній школі (нічого не нагадує?);
– потім працював у приватній промисловій компанії хіміком;
– депутат парламенту Танзанії трьох скликань;
– заступник міністра та міністр у Міністерстві земель і населених пунктів, потім у Міністерстві тваринництва і рибальства, пізніше міністр праці.
Вперше був обраний у 2015 році. Півтора року нічого особливого не відбувалося —вивчав справи, потім почалися реформи.
- Іноземні компанії видобували ресурси в Танзанії, вивозили сировину на перероблення в інші країни і податки майже не платили, але у 2017 році Танзанія затвердила нові правила в гірничодобувному секторі. Це дозволило уряду розривати і переглядати контракти на видобуток корисних копалин, частково націоналізувати гірничодобувні компанії, вводити вищі гонорари, забезпечувати збільшення родовищ і вводити суворі вимоги щодо місцевого змісту, що може поставити під загрозу іноземні інвестиції. Іноземці спочатку опиралися, але стали платити податки і створювати переробні виробництва.
- У Танзанії було багато нелегалів, переважно індуси, які працювали без оформлення за копійки і забирали робочі місця у місцевих. Президент Магуфулі змінив законодавство, і для робочих спеціальностей ввели дорогі візи, щоб робота залишалася місцевим, що в результаті і сталося. Міграція кваліфікованих фахівців залишилася без змін.
- Спецслужби разом із поліцією провели аналіз дипломів держслужбовців. За підсумками перевірки 15 тис. держслужбовців були звільнені через підроблені документи про освіту. Тим, хто залишився, —підняли зарплату, підвищили мотивацію до роботи.
- Провели антикорупційну перевірку найкорумпованіших державних органів, як наслідок:
– безліч функцій було скасовано;
частину функцій від одних органів передали іншим;
– частину держорганів ліквідували за непотрібністю.
- Провели диджиталізацію, створили електронні кабінети і ввели електронні сервіси без фізичного контакту з чиновниками.
- Перетворили фіскальну службу на сервісну організацію. Як наслідок, корупція зникла, а сайт податкової Танзанії сьогодні є одним з найбільш відвідуваних у країні.
- Замість локдауну Танзанія провела активний туристичний сезон і перебрала на себе транспортні потоки з інших африканських країн, що посилило її економіку.
- У країні розпочато будівництво нової залізничної мережі, вводяться в експлуатацію нові дороги, відкриваються лікарні, школи.
І це лише короткий перелік зробленого. Все це — наслідок державницької позиції, яка від фахової підготовки та освіти не залежить…
Найбільш вірогідні сценарії розвитку держав у середньостроковій перспективі
Зміни, які очікують світ, будуть масштабні. А головна причина, через яку люди будуть масово гинути впродовж них — ідемпотентність, тобто нездатність прийняти інше.
Одинадцять років тому український філософ Сергій Дацюк ввів цей термін — ідемпотентність — в політичну футурологію. Саме ним він запропонував визначити основний чинник змін, що вплинуть на трансформаційні процеси державотворення у світі.
Ідемпотентність — це математичний термін, який означає, що якісь математичні операції з елементом не змінюють його. Наприклад, елемент групи або півкільця, піднесений у квадрат, дорівнює самому собі, тобто Е = Е в квадраті. У цьому сенсі ідемпотентність означає наступне: всупереч тому, що у тебе є енергія, можливість діяти, величезні ресурси, купа грошей —все, що завгодно, і навіть якщо ти починаєш активно діяти — це не призводить до суттєвої зміни ситуації на краще.
Сучасний світ руйнується. І зупинити цей процес неможливо. Тому що знищення світу відбувається через те, що процеси, які раніше були основними, базовими для світу, змінюють свою сутність. Вони виявляються згубними. Саме тому немає світового центру в тому сенсі, що він всім керує та все визначає. Він, можливо, і є фізично, але ті процеси, якими б світовий центр міг керувати, хоч і є, і ними навіть, може, дехто і продовжує керувати, але вони більше не визначають розвиток світу.
Проте повертаючись до форм трансформації держав у найближчому майбутньому, варто зазначити, що починається все достатньо традиційно, але ми не завжди розуміємо те, що бачимо, і не зіставляємо це з традицією революцій чи заколотів.
По-перше, досить традиційно зміни у державному устрої починаються з того, що уряди будуть позбавлені влади. Блокування блогів чинного президента США у соціальних мережах — це також приклад позбавлення уряду влади. Нагадаю, що адміністрація президента в США і є уряд. Так, це не схоже на революцію, проте обмеження щодо найвищої посадової особи держави наймогутнішої країни світу, впроваджені транснаціональними корпораціями, — і є одним із кроків позбавлення його влади. Без пострілів. Без військ. Без вуличних боїв. Без «якобінців», «більшовиків» чи «червоних кхмерів» та інших «променів Чучхе». Ми вже почали забувати, що першими революціями були не соціалістичні, а саме буржуазні. І ось транснаціональні корпорації про це нагадали. І це лише початок.
По-друге, в урядах різних країн поступово знижується частина тих, хто зможе хоч якось впливати на ситуацію. Гірше того, уряди в цілому не сприйматимуться суспільством як керуючий/контролюючий інститут, оскільки ситуації вони вже не контролюють, нових ідей самі не в змозі запропонувати, а ті ідеї, які з’являтимуться за їх межами, не будуть навіть почуті. Про впровадження їх годі навіть мріяти. І відбуватися подібне буде не через те, що урядовці блокуватимуть нові ідеї або заважатимуть їх втіленню в життя — вони просто будуть не здатні зрозуміти і прийняти це, як багато хто не вірив у кризу, яка почалася в 2008 році…
Сучасні дії урядів різних країн світу в період оголошення ними пандемії «коронакризи» і є логічним наслідком ідемпотентності влади. Через неспроможність вирішувати поточні питання та запропоновувати розв’язання як глобальних, так і локальних проблем, світовий істеблішмент вирішив вдатися до найпримітивніших засобів утримання влади — за допомогою паніки та силового впливу.
Скоріш за все, така ситуація триватиме недовго, і у середньостроковій перспективі ми отримаємо знищення сучасної системи державного устрою по всьому світові. Замість національних держав та квазіімперій варто очікувати на виникнення на тлі сучасних держав як мінімум трьох різних типів новоутворень: архаїчних держав, анклавів і доменів.
Архаїчна держава — це держава, прив’язана до території. До такого типу належить устрій держав сучасності.
Анклав, або мережева держава — це держава, фрагменти якої розкидані по всьому світу, але пов’язані посередництвом екстериторіальної інженерної (технічної) інфраструктури (наприклад, інтернету). Країни в такій державі можуть бути анклавами, а ось тип держави буде визначено як мережевий. Своєрідним прототипом такої держави можна вважати сучасну британську співдружність, але побудовану на інших принципах управління та ієрархії зв’язаності. Окрім того, під цей тип можна буде віднести і корпоративні держави, які будуть безпосередньо підконтрольні транснаціональним корпораціям.
Домен, або функціональна держава — дещо нагадує міста-держави Стародавньої Греції, але без демократії. Такі держави завжди були. Але до цього вони були зобов’язані демонструвати атрибути своєї функціональності, тепер — ні. Наприклад, Афганістан — типова функціональна держава, її функція — це виробництво героїну, вирощування опіумного маку. Або Колумбія чи Кайманові острови, які є функціональним офшором.
Повернення до власних позитивних історичних прикладів
Кооперація замість конкуренції. Це гасло має стати провідним як у відновленні української економіки, так і в співпраці з іноземними партнерами. Саме так працювала заснована більш ніж 80 років тому Романом Шухевичем та Богданом Чайківським рекламна фірма «Фама», робота якої не лише підтримувала кооперативний рух на Західній Україні, але й дозволяла фінансувати діяльність ОУН.
Якщо дехто вважає, що цей приклад «не на часі», то наведу цитату професора економіки Нью-Йоркського університету Нуріеля Рубіні:
«Карл Маркс, схоже, частково мав рацію, коли стверджував, що глобалізація і фінансове посередництво здатні вийти з-під контролю, а перерозподіл доходу і багатства від праці до капіталу може привести капіталізм до самознищення (хоча його думка про те, що соціалізм буде краще, виявилася помилковою). Фірми скорочують робочі місця, тому що немає достатнього кінцевого попиту. Але скорочення робочих місць призводить до зменшення трудового доходу, збільшення нерівності і зниження кінцевого попиту. До минулого року політикам завжди вдавалося діставати нового кролика з капелюха для відновлення колишнього рівня цін на активи і стимулювання економічного відновлення: податково-бюджетне стимулювання, майже нульові процентні ставки, два раунди «кількісного розширення», трильйони доларів державної фінансової допомоги та забезпечення ліквідності банків і фінансових установ — чиновники перепробували все. Тепер кролики у них закінчилися».
Проте українцям пропонують «очікувати на кроликів», а поки ми на них чекаємо, нас продовжують обкрадати. Звернусь до достатньо простого прикладу, який наводить економіст Олексій Кущ.
Торік із бюджету було виплачено відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 143 млрд грн (у 2019-му — 151 млрд грн, що на тлі загальної кризи падіння наче не суттєво). Але це майже 3 млрд євро. За п’ять років близько 15 млрд євро, або… половина резервів НБУ. Три мільярди євро — це більше, ніж весь річний обсяг прямих іноземних інвестицій в країну і в рази більше траншу МВФ. Ці гроші отримали кілька десятків компаній, переважно сировинних. Це означає, що ми з вами, скидаємося на безбідне життя олігархам, сплачуючи ПДВ у чеках на покупку товарів і послуг. Тобто головний принцип нашої моделі економіки: «з миру по нитці — олігархові сорочка від «Бріоні». Є цілий сонм експертів, які будуть доводити, що така модель дуже навіть корисна для економіки. Правда ця «модель» допомагає вивозити капітал з країни, поповнюючи оборотні кошти фінансово-промислових груп (ФПГ). Звідси і гроші на купівлю особняків на півдні Франції, яхт, квартир у Лондоні за рекордною ціною.
Іншими словами, поки нас закликають до конкуренції, олігархи та владний істеблішмент давно налагодили співпрацю, щоб нас обкрадати. То є сенс змінити цю модель економіки на національно-кооперативну, де олігархів не буде. Інакше ми ризикуємо не просто позбутися грошей, а позбутися незалежності як такої, бо в країні, де громадяни конкурують між собою, немає спільних національних проєктів. А там, де їх немає, рано чи пізно з’являються більш розсудливі та заможні сусіди, які пропонують приєднатися до їхніх проєктів.
З чого почати, або Практичне застосування економічного націоналізму
Економіку неможливо від’єднати від політики, тому наголошую на тому, що мають втілюватися у життя лише політико-економічні рішення. Насамперед ті, що обмежують можливості з концентрації капіталу та дозволяють урядові впливати на внутрішньо-економічні процеси за допомогою економічних, а не лише адміністративних важелів. Перші десять кроків могли б виглядати наступним чином.
- Повернення парламентського контролю над Національним банком. Не може в державі існувати «незалежний» емітент грошей. Засновнику банкірської династії Ротшильдів — Майеру Амшелю Ротшильду — приписують фразу: «Дайте мені управляти грошима країни, і мені немає діла, хто буде встановлювати там закони». Навіть якщо він цього не казав, справедливість цієї тези нікуди не зникає.
- Припинення корпоратизації державних підприємств та природних монополій. Ліквідація вже створених акціонерних товариств та встановлення урядового контролю над їх роботою.
- Перегляд підсумків приватизації та повернення під контроль уряду тих підприємств, нові власники яких не дотримувалися умов приватизаційних договорів. Окрім того, на таких власників варто накласти штрафні санкції. Нагадаю, що в середньому в ЄС частка держави в економіці — 30%. В Україні наближається до 10%. Завдячуючи цьому, урядові не залишається економічних інструментів впливу, а механізми адміністративні не спрацьовують через їхню інституційну та ресурсну обмеженість.
- Перегляд умов кредитних угод з МВФ та приватними кредиторами щодо реструктуризації боргів попередніх періодів, щоб вийти на сплату лише відсотків за борговими зобов’язаннями впродовж, як мінімум, найближчих 10 років .
- Перегляд та/або відмова від умов так званої «реструктуризації Яресько». Наприклад, на підставі того, що підписи на документах, а відповідно і самі документи, — нікчемні, через те що іноземний громадянин не мав права бути представником у перемовинах. А якщо вдасться довести наявність її зв’язків з кредиторами, з якими було підписано угоду про реструктуризацію, то справа щодо виплат в міжнародних судах може тривати десятиріччями. Як наслідок, ми отримаємо приблизно 20 млрд доларів вільних ресурсів.
- Запровадження прогресивної моделі оподаткування доходів.
- Запровадження оподаткування спадщини, вартість якої перевищує 10–20 млн доларів США, за аналогією дій, що вчинила післявоєнна Японія. Винятки можуть бути, наприклад, для колекцій, але основним завданням буде обов’язковість для спадкоємців розвивати активи, які їм дісталися у спадок.
- Повернення системи державних стандартів якості продуктів та товарів як обов’язкової, особливо для імпортних товарів та продуктів. Цей інструмент нетарифного регулювання імпорту поки що використовує більшість розвинених країн для захисту внутрішнього ринку.
- Створення державного земельного банку замість «вільного ринку землі». З окресленням чітких правил використання чорноземів з метою запобігання ерозії та виснаження ґрунтів, а також надання можливості для середнього бізнесу виходити на ринок агрокультур за підтримки держави.
- Відновлення вільних економічних зон та завершення законодавчого забезпечення роботи технопарків.
Так, це не все, але з цих кроків варто починати роботу по відновленню економіки України. Бо для бідної країни незалежність — то розкіш, за яку вона неспроможна платити…
P.S. «У нас нема вічних союзників і у нас нема постійних ворогів: вічні і постійні лише наші інтереси. Наш обов’язок — захищати ці інтереси». Ця фраза міністра закордонних справ і прем’єр-міністра Великобританії (1855-1858; 1859-1865) віконта Генрі Джона Темпла Пальмерстона (1784-1865) з промови, виголошеної 1 березня 1858 р. в англійській палаті громад під час обговорення британської зовнішньої політики, стала крилатою.
Цей вислів означає, що інтереси держави можуть збігатися, а іноді не збігатися з інтересами союзників. Нібито всі це розуміють, проте будь-які спроби наполягати на відстоювання саме українських державних інтересів, які не збігаються із позицією Заходу (ЄС, США — байдуже), вітчизняними компрадорами одразу подаються або як «проросійськи», або як «фашистські» чи «популістські». Використання термінів залежить від того, хто оплачує роботу компрадорів. Нагадаю, що у Великобританії не було «пронімецьких» або «профранцузьких» політиків. Якщо ситуація того вимагала, вони дружили з Францією чи Німеччиною, але могли розірвати дружбу, якщо розуміли, що інтереси не збігаються.
Нічого поганого в прозахідному курсі розвитку країни нема, але розуміймо, що у них є інтереси. Іноді вони збігаються з нашими, іноді ні. І це потрібно вміти розрізняти!
23 січня 2020 року Королева Єлизавета ІІ підписала закон про вихід Великобританії з ЄС. Цьому передував референдум, на якому більшість британців висловилась за такий перебіг справ. Попри те, що в найближчій перспективі Великобританія може зазнати певних економічних втрат, можливість самостійно визначати власну політику була і є для британців вищою цінністю. Це має стати для нас взірцем і нагадуванням про те, що НЕЗАЛЕЖНІСТЬ МАЄ СВОЮ ЦІНУ! І всі країни, які бажають бути незалежними, повинні розуміти, що задарма вона ніколи не дістається. А якщо випадково так сталося… то, як писав Степан Бандера, така незалежність не цінується, користі не дає і впродовж нетривалого часу її позбуваються.
Переглянути відео доповіді можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=n8Nm_fDQE4Q&list=PLv_pOWxuZIC4uorZOXH-NdtHh4wYZKyu9&index=9
Leave a Reply